App Store Google Play

Сіра Піраміда в стадії завершення

15.07.2013 14:22
Сіра Піраміда в стадії завершення

Україна знаходиться в стадії завершення побудови Сірої Піраміди, творення якої є безумовним результатом нинішньої політичної, бізнесової та інтелектуальної еліти, як світової, так зокрема і української.

Про це вже було сказано в роботі "Пережити темні роки".

Сіра Піраміда є продуктом демократичного суспільства за відсутності традицій - морального благородства духовенства, соціального благородства аристократів та мислительного благородства інтелектуалів.

В найзагальнішому уявленні Сіра Піраміда - це інтелектуальна деградація, яка здобула соціалізацію, тобто коли "сірі" люди заполонили владу і стали домінувати в науці та мистецтві.

Сіра Піраміда базується на духовній стагнації, коли ані шляхів розвитку, ані бажання розвиватися в суспільстві немає.

Коли інновації починають розумітися лише як додаткові технологічні зручності, вони пристосовуються до обивательських мотивацій, потім перестають впроваджуватися, а потім навіть і розроблятися.

Принцип Пітера, що сформульований Лоуренсом Пітером в однойменній книзі, означає, що ідея чи концепція, яка працює, буде використовуватися в усе більш складних умовах доти, доки не стане причиною катастрофи.

Так само людина буде рухатися в соціальній ієрархії взагалі, чи в професійній кар'єрі зокрема, доти, доки не досягне позиції чи посади, де вона вже не буде компетентною.

Можна зробити маленький додаток до розуміння принципу Пітера. В суспільстві, де є духовні та/чи аристократичні та/чи інтелектуальні традиції, некомпетентні люди віднаходяться та вольовим рішенням повертаються на ті позиції чи посади, де вони були компетентними, тобто на сходинку назад.

В суспільстві, де духовних та/чи аристократичних та/чи інтелектуальних традицій нема, створюється ієрархія винятково некомпетентних людей - "сірих" людей. Це і означає Сіру Піраміду.

В суспільстві Сірої Піраміди домінуючою соціальною ідеологією є прокрастинація - схильність до відсутності відповіді на виклики, гальмування досягнення масштабних цілей, затягування виконання важливих завдань, перекладання своєї відповідальності на інших.

Прокрастинатори - це свідомі учасники Сірої Піраміди, ідеологічно підковані інтелектофоби та охлократи: "все вже винайдено без нас і не у нас, нам потрібно тільки це застосувати", "нам потрібні реформи, а не інновації", "зміни не є на часі", "народ цього не зрозуміє", "на освіту, науку та культуру нема грошей", тощо.

В курсах лекцій з управління, проектування, програмування та стратегування, що автор читав студентам, він просив завчати напам'ять слова, які за будь-яких умов заборонено вживати в програмових документах: покращити, удосконалити, забезпечити, сприяти і таке інше.

Ці слова - маркери безсуб'єктності, відмови від дій, відкладеного мислення, затягування справ, які є ознаками фіктивно-демонстративної поведінки.

Якщо хочете взнати, чи є в країні Сіра Піраміда, відкрийте виконавчі програмові документи уряду і спробуйте зробити контент-аналіз за допомогою цих маркерів.

Чому виникла Сіра Піраміда? Тому що маємо вироджену політику, яка в цілому стала на бік зла.

Ні християнська церква, ні язичницькі, значною мірою міфологічні соціальні практики, ні доведені до відчаю і фактично знищені наукові інститути не можуть в Україні опиратися потужності споживацьких мотиваційних компресорів, коли політика сама підтримує споживацькі мотивації.

Поодинокі прояви духовності, аристократичності та інтелектуальності тонуть в агресивному невігластві обивателів, що підтримують цю демонічну політику.

Не маємо ані пророків, ані месій, ані героїв. Вірніше сказати, що ці люди завжди є, просто вони не обрані, не звані і не знані. Пророків, месій та героїв народ заслуговує своєю достойністю.

Обираючи демонів, народ не заслуговує на святих, бо святі не виживають в демонічному суспільстві.

Навіть, коли молимося, демони роблять не чутними наші молитви. Жоден святий не здолає демонів, яких плодить цілий народ.

Як можливий вихід з Сірої Піраміди? Перший концептуальний крок - це бачення і згода на таку оцінку. Оцінка ситуації в країні як Сірої Піраміди вимагає вже попередньої історичної освіти, політологічних та соціологічних знань, а також філософського мислення, які дозволяють бачити якість інтелектуальної діяльності в країні загалом.

Допоки не бачимо Сіру Піраміду як таку, доти не зможемо нічого з нею зробити. Адже з точки зору "сірих" людей, ніякої Сірої Піраміди нема - є просто звичайне життя.

Якщо ситуація звичайна, то і дії в такій ситуації мають бути звичайними, причому єдина можлива політика назагал - це "покращення".

Концепція "покращення" в ситуації кризи означає виживання. Тобто ситуація постійно погіршується, і покращення її означає всього лише те, що люди намагаються зберегти статус-кво, тобто покращення, накладене на погіршення, дає застій.

В швидкому світі, як говорив Л'юїс Керол, щоб стояти на місці, треба бігти, а щоб рухатися, потрібно бігти ще швидше.

Скільки лайно не покращуй, воно все одно лишиться лайном. Сіру Піраміду покращити неможливо, до неї можна лише пристосуватися, духовно деградувавши, або знищити її, здійснивши інтелектуальне та соціальне зусилля.

Виникає питання - чи може який-небудь пакет законів чи набір виконавчих рішень революційно змінити ситуацію в суспільстві? Чи може взагалі революція бути у вигляді якихось законів, рішень, постанов чи указів?

Це, на жаль, принципово неможливо. Закони, рішення, постанови та укази фіксують зміни суспільних відносин, що вже відбулися на рівні суспільної свідомості. Допоки суспільна свідомість не змінена, соціальну систему неможливо змінити жодними рішеннями всередині наявної системи.

Головне питання будь-якої духовної революції в процесі знищення Сірої Піраміди - куди дівати "сірих"?

Історія свідчить, що є зовсім небагато способів знищення "сірих" людей: 1) знищення "сірих" у війні - внутрішній (громадянській) чи зовнішній; 2) позитивне перевиховання "сірих".

Якщо цього не зробити, то будуть інші сценарії - будуть нищитися інтелектуали і теж двома шляхами:

1) репресії інтелектуалів - дуже схожі на сталінські; 2) негативне перевиховання інтелектуалів - їх зовнішня та внутрішня еміграція, соціальна деградація, професійна дискваліфікація.

Україні необхідні суспільні зміни революційного характеру.

Моделі освіти як способи змін суспільства

В історії існує три моделі суспільних змін через освіту: інституційно-ідеологічна, клубна та лідерсько-інноваційна.

Найбільш часто в історії діяла інституційно-ідеологічна модель, де поширення ідеології потребувало відповідної освіти.

До неї відноситься створення та розвиток освіти через церкви, монастирі та релігійні ордени. Наприклад, бенедиктинці, францисканці та єзуїти, та через ідеологізовану державу - створення радянської системи освіти в СРСР.

Менш часто, але теж доволі розповсюджено в історії діє клубна модель, коли створюється відповідна картина світу, всередині якої відбувається подальший розвиток освіти. Така клубна модель, як правило, становить в історії певну епоху.

Наприклад, клуб в занепадаючому Римі короля Остготів Теодоріха Великого, Боеція, королем страченого, та Кассіодора, що продовжив справу Боеція, спричинився до архівування грецько-римської культури напередодні Темних Віків, завдяки чому стало можливим Відродження.

Другий приклад - саме Відродження, яке на цій основі змогло відроджувати античну культуру в Європі, зокрема клуб сімей Пізано, Джотто, Орканья, до якого згодом долучилися не тільки видатні італійці, але і видатні європейці.

Третій приклад, епоха Просвітництва, яка досягає свого апогею в діяльності клубу Енциклопедистів.

До таких клубів також можна віднести організації масонського типу з XVI-XVII століть в різних країнах, що прагнули та досягали суспільних змін, зокрема також і через освіту. Все це приклади Клубів Соціальних Змін.

Такі клуби не варто пов'язувати з державними інститутами чи партіями. Наприклад, партія більшовиків це не клуб, це політична організація, що прагне влади.

Будь-які клуби по інтересах - це теж не Клуби Соціальних Змін.

Клуб, який може започаткувати соціальні зміни, це асоціація людей, які можуть мати різні офіційні чи неофіційні стосунки та водночас поєднані спільним наново створюваним світобаченням, що орієнтоване на радикальні зміни в суспільстві.

Такий клуб прагне концептуальної влади, а не політичної.

Третя лідерсько-інноваційна модель в історії буває дуже рідко, бо вона пов'язана з тими чи іншими лідерами, яким суспільство, влада та бізнес надає можливість створити нову систему освіти.

В Україні це Петро Могила і його Києво-Могилянська Академія, того часу Києво-Братська Колегія. В Росії це Михайло Ломоносов і його проект Московського Університету. В Німеччині це Вільгельм Гумбольдт та створений ним Берлінський Університет та проведена реформа освіти.

Яка модель соціальних змін через освіту сьогодні може бути використана в Україні? Чи є сьогодні релігія чи ідеологія, які могли б достатньо складно пояснити, що відбувається зі Світом, які його перспективи і як необхідно змінити суспільство, щоб відповідати цим перспективам?

Чи є хоча б яка-небудь, окрім споживацької, достатньо впливова ідеологія, яка би дозволяла розуміти, що відбувається в теперішньому і проектувати майбутнє?

Нема.

Якби вона була, було б відомо, де знайти прихисток не тільки для заспокоєння від нав'язливого почуття відчаю та безсилля щодо того, що відбувається в країні, але і для дієвої роботи.

Жодна світова релігія, жодна наукова школа сьогодні не спромоглася на системні пояснення перспектив Світу.

В науці існують лише окремі концепції, бачення, які водночас не в змозі подолати постмодерністські еклектичні за своєю суттю установки мислення, що характерні для перехідного періоду людської цивілізації.

Адже період Постмодернізму не є сутнісно самостійним - це лишень нігілістична критика Модернізму, в чомусь вдала і послідовна, а в чомусь доволі уривчаста і незграбна.

Чи є сьогодні Могила, Ломоносов чи Гумбольдт, які здатні створити принципово новий тип освіти, який потягне за собою всю систему освіти? Чи є для цього розуміння держави та згода бізнесу на фінансування такого історичного кроку?

Мабуть всі відчувають, наскільки є смішним в Україні навіть ставити таке питання.

Тим не менше, його потрібно ставити. І відповідати потрібно чесно - нема. Могила, Ломоносов чи Гумбольдт це не просто особисті ідеї та здібності. Це згода суспільства, замовлення влади, підтримка бізнесу.

В країні, де інтелектофобія визнана майже офіційно, Могила, Ломоносов чи Гумбольдт як соціальне явище принципово неможливі.

Більше того, локомотивом нової освіти більше не може бути Університет. Можливо таким локомотивом стане Мультиверситет Кларка Керра, Персоналітет Володимира Нікітіна чи Метаверситет, що запропонований мною в роботі "Основи цивілізаційної антропології".

Невідомо. Але основою освіти майбутнього в будь-якому разі буде не Університет, бо світ перестав бути Універсумом.

Останні досліди на Великому адронному колайдері постійно виводять людство за межі уявлень про чотиривимірний Універсум. Цим новим уявленням поки ще вдається опиратися більшості вчених фізиків, які вірять в перспективи фізичної Стандартної Моделі.

Але кількість таких вчених постійно зменшується. Майбутнє скоріше постане із уявлень Теорії Суперструн, ніж з уявлень Стандартної Моделі. Тобто уявлення про Мультиверсум (багато світів) та Метаверсум (Світ і Позасвіт), скоріш за все, можуть бути основою нових систем освіти.

Хто творитиме нову систему освіти? Скажімо, в Росії є окремі проектні і водночас несистемні спроби творення нової освіти - наприклад, Сколково - школа управління та інноваційний центр, технопарк.

В цих спробах державна влада та бізнес намагалися діяти разом. При цьому досвід цих проектів не є таким вже позитивним.

В цих російських проектах є суттєві родові травми: 1) школа "Сколково" з самого початку була традиційною зовнішньою ідею і розвивалася як проект зовнішнього управління Росією з боку Заходу, адже там реалізуються західні програми навчання при тому, що в Росії існує непогана власна школа управління.

2) Створенню інноваційного центру не передувало серйозне футурологічне дослідження і нові ідеї.

3) В обох взаємопов'язаних проектах немає харизматичного лідера та потужного теоретика, які би змогли започаткувати нові світові тренди інтелектуального та технологічного розвитку.

Українська держава взагалі не зацікавлена в створенні нової системи освіти. Її цікавлять лише "освітні реформи", які дозволять прийнятно виглядати в Європі. Свого світобачення та нових уявлень про майбутнє українська держава через освіту реалізовувати не збирається.

Українські бізнесмени, в кращому разі, несистемно і дуже піаристо можуть займатися тільки спонсоруванням окремих освітніх акцій. Жодного системного освітнього проекту український бізнес не генерував і не підтримував.

Більше того, навіть клубна інтелектуальна діяльність, яка в Україні ледь животіє, проходить поза якою-небудь увагою українського крупного бізнесу.

Крупний бізнес не бере особистої участі в таких інтелектуальних дискусіях, не підтримує їх ні організаційно, ні фінансово.

Українські учасники рейтингів журналу "Форбс" - це імітатори соціальної дії. Вони досі не є здатними на історичні кроки.

"Роздерибанити країну, вивезти гроші за її межі, купити трошки внутрішнього політичного впливу та прихильності західних лідерів для власного захисту" - це схема бізнесу, приреченого на історичне забуття.

Власні клуби українських бізнесменів консервують країну, а не готують її до майбутнього.

Без діяльності інтелектуальних клубів, спрямованих на конструювання нових реальностей і нових смислів людської цивілізації, з яких має постати нова система освіта, Сіру Піраміду неможливо подолати.

Водночас автор та його колеги, що намагаються цим займатися вже більше 10 років, констатуємо - самотужки цього зробити не зможемо. Інтелектуальний клуб не може жити в середовищі, яке активно цьому опирається.

Клуб Соціальних Змін - це тривала, наполеглива, неприбуткова і невдячна в середовищі сучасників робота. Але тільки з неї може постати

УП

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...
Про такі випадки складають легенди. Сам я подібного ніколи не бачив, але Древні з нашого депо розповідали, що трапляється це приблизно один раз на 30 років.Я їхав за маршрутом № 19, нічого не передвіщ...
На жаль, ми ще не здатні усвідомити усього масштабу агресивних дій Росії проти України. І навіть на Азовському та Чорному морі. Це через своє "сухопутне" мислення. Ось перед вами усі об'єкти, захоплен...
 Блокада Азовського моря та великих портів Бердянська та Маріуполя — це цілком логічний і очікуваний крок від Росії, яка таким чином поступово формує навколо України класичний “мішок&...