App Store Google Play

Формула революції

28.03.2013 09:13

У сучасному світі революції стають буденною справою. Історик Ярослав Грицак наводить таку статистику: якщо в 20 сторіччі відбувалося в середньому по 2 революції щороку, то початок 21 сторіччя підняв планку до чотирьох революцій на рік.

Зробила свій внесок у цю статистику й Україна. На її рахунку 2 революції. І це, здається - не межа.

Революція - це "наше все"?

Слово "революція" та його синоніми - бунт, повстання, "новий Майдан" - є одним із найуживаніших слів українського суспільно-політичного дискурсу. Пророкування та передчуття революції як відповідь на виклики посткомунізму є стійким соціальним рефлексом громадсько-політичної тусовки та темою розмірковувань інтелектуально-експертного середовища.

Це не дивно для країни, де більша частина населення мала звичку чи була змушена святкувати "Велику Жовтневу революцію". І де в основі національного міфу лежить спогад, оспіваний Пророком та будителем народу - про національно-визвольну революцію ХVII-го сторіччя.

Додають революційній темі актуальності і активність "реєстрової" опозиції, з акцією "Вставай, Україно!" та створенням ревкомів, що нагадують чергові викликання "духу Майдану".

А ще "дух Майдану" є родовою травмою та найбільшим підсвідомим страхом нинішньої владної команди. І, як більшість підсвідомих страхів, має всі шанси справдитись.

Отже, революції - бути. Але загальна її формула залежить від відповідей на кілька запитань.

Чого очікувати від революції?

В українському суспільстві існує дещо романтичне та інфантильне ставлення до революції. Однак навіть побіжний аналіз засвідчує, що не існує очевидного зв'язку між революціями й економічним процвітанням або між революціями й рівнем громадянських свобод.

Більшість європейських країн пройшли через декілька, а деякі - через декілька десятків революцій. Однак існують розвинуті країни, які не знали революцій. Інші зустрічають революції та перевороти частіше за новий рік, але все більше занурюються в злидні та віддаляються від демократичних стандартів.

Очевидно, що революція не тільки не гарантує "покращення вже сьогодні" - вона не гарантує покращення взагалі.

Революція - процедура швидше діагностична, а не лікувальна. Вона не усуває причини хвороби, а лише провокує її загострення, щоб, подібно доктору Хаусу з однойменного серіалу, точніше з'ясувати причини суспільної недуги для подальшого лікування. І це - немало.

Адже правильна діагностика - це вже половина справи.

Коли і яка?

Аксіомою є те, що революції робить влада, а не опозиція. Саме дії влади призводять до створення революційної ситуації. Втрата інстинкту самозбереження, пихатість та самовпевненість влади збільшують вірогідність революції.

Складається враження, що слова з радянської пісні: "этот день ми приближали, как могли", - стали гаслом нинішньої владної команди.

Популярна метафора Чарльза Тіллі про те, що революції подібні до корків на дорозі - вони періодично стаються, але неможливо точно спрогнозувати де й коли, залишається найкращою відповіддю на питання часової локалізації. Залишається лише додати, що стаються ці корки найчастіше з вини непрацюючого світлофора, регулювальника, поганих доріг чи неоперативної роботи дорожніх служб. Тобто - влади.

Тому революції не готуються, не інспіруються й не експортуються. Хіба експортувати доведеться пихатих та недалеких політичних вождів чи хоча би їхнє недолуге оточення. Але, зазвичай, після революцій вони фізично позбавлені такої можливості, або мають не надто товарний вигляд.

Щоправда, існують суто українські винятки - такі, як Масол чи Кучма. Причиною, швидше за все, є корпоративна традиція політичного класу не переходити межу в грі у "владу" та "опозицію". Однак після ув'язнення Тимошенко та Луценко така гра навряд чи має шанси на збереження.

Статистика доводить справедливість тези, що більшість революцій відбуваються чи то на фазі економічного підйому, чи одразу після нього. Українська влада демонструє "вміння" впоратися хоча б із цією "загрозою". Але в умовах високого рівня соціальних очікувань та електоральної демократії, яку вона змушена імітувати, це породжує інші, не менш небезпечні для неї наслідки.

Якщо пришвидшити чи спровокувати революцію може влада, - то яка ж роль опозиції, громадського сектору та моральних авторитетів ?

Найперше - підготувати стабілізаційний сценарій на період після революції, не дати країні сповзти в постреволюційний хаос та нестабільність. Тобто вчасно припинити діагностику та перейти хоча би до симптоматичного лікування.

Друге - вплинути на характер революції, мінімізувавши її руйнівні наслідки, не допустити ескалації насильства чи кровопролиття. Однак зробити це все складніше в ситуації, коли попередня "діагностика" відбувалася без "кровопускання", однак із процедури ніхто не робив висновків.

Популярність серед пересічних громадян тези, що "наступного разу вже мирно не буде" та збільшення кількості бажаючих виходити на вулиці не з транспарантами, а зі зброєю - повністю на сумлінні політиків, які, прийшовши до влади на хвилі революційних настроїв, не усували їхньої причини.

Проте завдання громадських активістів, моральних авторитетів та будь-кого, хто відчуває відповідальність за долю країни - постійно наголошувати на ефективності саме ненасильницького спротиву. Не зважаючи на зусилля влади залишити громадянам лише насильницький варіант протесту.

Тренування та репетиції

Як люблять казати тренери із плавання: "щоб плавати добре, треба плавати багато". Для того щоб масштабні протести були успішними, їх навички мають накопичуватися в протестах локальних.

Однак тут існує одна особливість - ці локальні протести мають досягати мети, чіткої й реальної, а учасники цих протестів повинні мати саме цю, а не фінансову мотивацію. В іншому випадку, суспільство крім фрустрації, отримуватиме зневіру в ефективності мирних протестів, і все більше схилятиметься до немирних.

Чомусь більшість українських революцій та їх спроб припадає на осінь та зиму.

Існують різні думки стосовно даного феномену: починаючи від впливу аграрної складової в менталітеті українців - робити революцію краще з викопаною картоплею, - закінчуючи суто політико-економічними причинами.

Але факт залишається фактом - українці схильні до масштабних революційних дій переважно восени. Тому нинішній "весняний наступ" опозиції виглядає або як "випускання пари", або як невдалий експромт.

Хочеться вірити, що це - просто репетиція. Однак таку репетицію, як "маленьку надихаючу перемогу", логічніше було би провести для початку в столиці. Адже в Києві є необхідні складові "успішності":

- конкретна та дуже символічна проблема: відсутність легітимної, а не призначеної столичної влади;

- готовність та мотивація киян цю проблему вирішувати;

- ефективні, зі своєю "історією перемог" громадські ініціативи та мережі.

Яку мету мають нинішні опозиційні протести в рамках акції "Вставай, Україно!"? Чи використовуються в ході їх підготовки старі схеми "купівлі людей"? Від відповідей залежить, чи вважати ці репетиції вдалими.

П'ятий елемент

Сама лише діагностика, без лікування - не здатна покращити стан пацієнта. Швидше навпаки. І кожна така революційна процедура лише збільшує вірогідність наступних.

Уроки революції 2004 року ніхто не забажав вчити та аналізувати: ані помаранчева влада, ані біло-блакитна. Поки що у спробі такого аналізу немає підстав запідозрити й нинішню опозицію.

Загальний діагноз, який поставив країні Майдан:

Україна є відсталим, недомодернізованим утворенням, з незрозумілими та непрозорими правилами гри, з корумпованим та безвідповідальним політикумом, який розглядає політику лише як надприбутковий бізнес, державу як його складову, а українців - лише як платників податків, позбавлених громадянської, національної й просто людської гідності.

Без появи суб'єкта, який проаналізував би причини хвороби, склав план лікування та взяв на себе відповідальність за його впровадження, жодна українська революція не стане, за влучним виразом того ж Ярослава Грицака - "Останньою та Славетною Революцією".

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Юрій Фоменко

На узбіччі

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього.  Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист з землі назустріч па...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...