App Store Google Play

Двадцятирічна мандрівка українського «Я»

15.03.2013 15:09

У нас сьогодні в гостях психолог, яка вивчає українську ідентичність. Кандидат психологічних наук, доцент факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тетяна Воропаєва поділиться з нами цікавими напрацюваннями Центру українознавства філософського факультету КНУ, де вона керує дослідницькою групою «Етнологія».

Громадянське суспільство в психології

- Пані Тетяно, будь ласка, кілька слів про Центр українознавства. Я так розумію, що це самоорганізована дослідницька структура, яка народилася з цікавості самих науковців. Одна з перших ластівок громадянського суспільства...
- Всі співробітники нинішнього Центру українознавства спочатку працювали в Інституті українознавства при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Інститут було створено в 1991 році, тобто в рік відродження нашої незалежної держави. У серпні 2000 року (після того як за ініціативою П. П. Кононенка було започатковано НДІ українознавства в рамках Міністерства освіти і науки) керівництво КНУ запропонувало колишнім співробітникам Інституту, які не хотіли залишати університет, продовжити українознавчі дослідження у новоствореному Центрі українознавства, який з 2007 року працює в рамках філософського факультету.

Ще на початку 1990-х років, розуміючи, що зміна статусу країни свідчить про готовність суспільства до змін, ми почали вивчати різні типи ідентичності: гендерну, професійну, релігійну, етнічну, національну та інші. У наших дослідженнях ми використовували відомі міжнародні методики для вивчення ідентичності. Нам було цікаво побачити, у якому напрямку рухається суспільство, порівняти результати по Україні з даними європейських дослідників.

- Хтось вас фінансував?
- Зізнаюсь, спочатку ми все це робили без фінансування. Перші роки проводили опитування громадян коштами самих співробітників, нам допомагали аспіранти й студенти, кількість опитаних (респондентів) була дуже невелика - 300-400 осіб на рік. З 1993 року в нас з'явилися спонсори: фонд «Відродження», Міністерство України у справах науки і технологій, Фонд імені Фрідріха Еберта, Фонд фундаментальних досліджень, Міністерство освіти і науки, Асоціація українських банків в особі її голови Олександра Сугоняка. Зараз - для багатьох це звучить досить несподівано - нас фінансують з Росії, серйозні установи. Найбільше наших замовників цікавить ідентичність етнічна, релігійна, національна, громадянська, європейська. Нещодавно я надіслала до Москви статтю про трансформацію етнічної ідентичності громадян України упродовж останніх 20 років.

- Що ж, нами цікавляться сусіди, давайте й ми поцікавимося собою. Але спочатку розберемося з поняттям: що таке ідентичність?
- Ми використовуємо таке визначення: «Ідентичність є результатом процесу ідентифікації (релігійної, етнічної, національної тощо)». Кожна людина з раннього дитинства, навіть будучи зовсім маленькою дитинкою, яка не має ще повністю сформованої свідомості й самосвідомості (до речі, самосвідомість людини формується, проходить певні етапи становлення до 22-25 років!), може себе ідентифікувати з кимось або з чимось. Досить рано виникає статева ідентичність, вікова. Рано виникає й етнічна ідентичність: я - українець, це - білорус, а це - молдаванин... Діти в дитячому садочку вже можуть розповісти, хто є хто.

Українська ідентичність: базові цінності

- Так, і цей пошук ідентичності дітьми відбувається дуже цікаво. Ви мені нагадали один випадок. Коли мого двохрічного сина спитали, хто він, як його звати, він з гордістю заявив: «Я - комбайн!» Довелося мені пояснити, що зранку малий подивився відеосюжет про збір урожаю й тепер уявляє себе потужною та корисною машиною. А для чого людині потрібна ідентичність?
- Ідентичність базується, наприклад, на прагненні людини бути потрібним членом суспільства, знайти своє місце в ньому. Розум людини так влаштований, що усе намагається розкласти по поличках. Щоби успішно функціонувати, людині треба зрозуміти, як влаштований навколишній світ, до якого «класу» об'єктів належать ті чи інші подія, явище, істота і яке місце в усьому цьому посідає вона сама.

- З чого складається українська ідентичність?
- Українська національна ідентичність складається з чотирьох компонентів. Перший компонент - пізнавальний (уявлення і знання про свою націю, її історію, культуру, традиції тощо). Другий - емоційний (емоції та переживання, що пов'язані з власною нацією, тут ідеться також про досвід спільного - позитивного або й негативного - переживання з представниками своєї нації, наприклад, спортивних перемог, перемог на культурно-мистецьких конкурсах тощо). Третій компонент - регулятивний (управління власною діяльністю, яка спрямована на захист національних інтересів, на розвиток і утвердження своєї нації у світі тощо). І четвертий, стрижневий компонент, навколо якого «танцюють» три вже зазначених, - ціннісно-смисловий (цінності та смисли особистості, які обумовлюють мотивацію патріотичних вчинків, особливості прийняття та здійснення рішень, спрямованих на благо своєї нації та держави). Отже, ціннісно-смисловий компонент тісно пов'язаний з іншими компонентами національної ідентичності та може координувати всі їхні прояви.

- І якими є базові цінності сучасних українців? Вони вже досліджені?
- Досліджені. Є відома методика Ш. Шварца, яка дозволяє вивчати базові цінності різних народів світу. Базові цінності - це ті фундаментальні норми та принципи, які передаються від покоління до покоління і забезпечують цілісність національних спільнот.

Проведені нами разом із кандидатом філософських наук Світланою Бойко та групою студентів дослідження показали, що для українців до десятки найважливіших входять такі цінності:

  1. Доброзичливість (ми досить доброзичливо ставимося до інших людей і народів).
  2. Універсалізм (ми багато знаємо й багато вміємо і прагнемо, щоби ці знання та вміння були універсальними).
  3. Самовияв (ми бажаємо самореалізації).
  4. Традиційність (ми прагнемо зберегти традиції свого народу; ця цінність, на жаль, втрачена у багатьох сучасних європейців).
  5. Безпека (українці турбуються про безпеку своєї нації, і це дуже добре; у білорусів, наприклад, вона аж в кінці списку).
  6. Майстерність (ми прагнемо робити свою роботу якісно, вдосконалювати свою майстерність, але у багатьох європейських народів ця цінність посідає більш високі місця).
  7. Рівноправ'я (у європейців ця цінність посідає одне з останніх місць, але в Україні боротьба за рівноправ'я є досить актуальною).
  8. Автономія (прагнення бути господарями свого життя, тобто активними гравцями, самостійно розпоряджатись своєю долею).
  9. Гармонія (прагнення гармонізувати власне життя та зробити прекрасним своє довкілля).
  10. Конформізм (схильність до зміни поведінки під сильним тиском, готовність пристосуватись до існуючих обставин).

До речі, стосовно конформізму. Це хороша риса, якщо йдеться про толерантну співпрацю з іншою людиною, але для самопросування українців ця риса шкідлива. Конформізм збільшив свої бали та увійшов до десятки основних цінностей українців протягом останніх кількох років.

- Отже, виходить, і базові цінності також змінюються в залежності від життєвих обставин?
- Звичайно. Наприклад, прагнення до автономії в 2008 році мало кращі позиції, але потім, внаслідок того що національна політика в країні змінилася, прагнення українців до самостійної діяльності зменшилося. Можна також сказати, що базові цінності українців певною мірою є «відповіддю на глобальні виклики часу». У той час, коли світ вирішує проблеми, пов'язані з процесами глобалізації й інформатизації, бореться з тероризмом та екологічними негараздами, українці демонструють важливі для здорового розвитку людства риси: миролюбність, екофільність, доброзичливість, неекспансивність, толерантність до інших культур та прагнення зберігати свої традиції.

Трансформація пострадянської ідентичності

- Скажіть, чи сильно змінилась ідентичність українських громадян від проголошення незалежності до наших днів?
- Змінилася, і причому суттєво. Приблизно до 1994 року дуже поширеною була ідентичність «пострадянська». «Я громадянин Радянського Союзу» (як варіант - Радянської України) - так відповідали майже 50 % респондентів. У 1996-1997 роках значущість пострадянської ідентичності стрімко впала, ми такого навіть не очікували. При цьому етнічна ідентичність зросла не тільки в українців, а й у представників національних меншин в Україні: у росіян (навіть більше, ніж в українців), у кримських татар, у євреїв та в поляків.

- Що було причиною таких змін?
- В 1994-1996 роках на прискорене формування національної ідентичності вплинуло професійне введення гривні. Крім того, це було наслідком незначних, але позитивних економічних зрушень.

Наступний етап зростання важливого типу колективної ідентичності припадає на другу половину 2001 року, поворотний момент - приїзд Іоанна Павла ІІ в Україну. Це було зростання релігійної ідентичності. Люди перестали соромитися віри в Бога й почали про це говорити. Цікаво, що більшість наших респондентів визначали свою релігійну ідентичність не тільки формулою «я - православний» чи «я - католик», а й формулою «я - християнин». Це дуже позитивна для суспільства тенденція, якої, до речі, немає в Росії, де бути віруючим означає бути православним. Позитивну роль в Україні відіграло те, що до церков завітали перші люди держави - Президент, голова Верховної Ради та інші. В. Ющенко навіть відвідував церкви різних конфесій, і хоч його за це сварять, але це була позитивна тенденція, яка стимулювала розвиток духовності в українському суспільстві.

- Я перепрошую, а чим живуть люди безпосередньо в періоди перетворень, коли стара ідентичність вже вкрилася тріщинами, а нова ще не сформована?
- Як ми говорили на початку, існують різні типи ідентичності. Наприклад, загальнолюдська ідентичність «я - людина» або «я - представник планети Земля». З 1991 року і до сьогодні вона перебуває на дуже високих позиціях і не змінюється. У цьому плані українці стабільні.

- Були ще якісь особливості розвитку колективної ідентичності громадян України?
- Так, ми не згадали європейську ідентичність, яка спочатку посідала останні місця в рейтингу. Тільки з 1999 року, коли тривала виборча кампанія Л. Кучми, а його супротивником був комуніст В. Симоненко, у ЗМІ почалася агітація, розповіді про те, як добре живеться в Європі, у приклад наводилися Польща, країни Балтії, колишні країни Югославії, і ця інформація дуже вразила людей, які не були за кордоном. Це був позитивний поштовх.

З того часу ми побачили стрімке зростання європейської цивілізаційної ідентичності: 24 % на початку агітаційної кампанії Кучми, а за п'ять років - 37 %. Особливо це зростання відзначалося на Західній Україні, у великих містах, таких як Київ, Дніпропетровськ, Харків. У селах цей процес відбувався повільніше, але там також спостерігалося зростання європейської ідентичності. Пізніше в наших анкетах, які респонденти заповнювали власноруч, у колонці «Що б Ви хотіли додати» було багато висловлювань такого плану: «Кучма нам обіцяв, що в 2011 році ми будемо в Євросоюзі. Ну і де ж це?»

- А що можна сказати про національну ідентичність українців?
- Поняття «нація» розглядається в двох площинах: «етнічна нація», яка є перехідним етапом до «політичної нації», та «політична нація», представниками якої вважають себе всі громадяни держави, незалежно від їх етнічного походження. Політична нація у нас тільки формується, вона ще не досягла висот. Але просування помітне. До 1994 року українська національна ідентичність стояла на місці й навіть падала. Її рівень ще більш стрімко знизився в 1995 році, тоді відбулася криза ідентичності. Але в 1997 та в 1999 роках, паралельно з європейською ідентичністю, вона почала зростати, хоча європейська зростала трохи швидше. Ностальгію ж за СРСР в Україні відчувають найбільше росіяни, вірмени та білоруси. Сплески зростання національної ідентичності спостерігалися в період Помаранчевої революції, Євробачення (2005 рік) та під час проведення Євро-2012. Про Дніпропетровськ теж можу сказати, що попри російськомовність, тут є багато справжніх патріотів України. Дніпропетровців, звичайно, прагнуть використовувати, пропагуючи регіональну ідентичність, але ця регіоналізація по суті є сегментацією України, її роздрібненням.

- Так-так, розподілити на маленькі князівства, як Київську Русь перед татаро-монгольською навалою...
- Про так звану «регіональну ідентичність» почали багато говорити в 2006 році, коли Янукович був призначений на посаду прем'єр-міністра. Тоді ми шляхом опитування зафіксували сплеск регіональної ідентичності серед українських громадян. Насправді це позитивний тип ідентичності, але тоді в Україні (у багатонаціональній Росії, до речі, такого немає) це поняття перевернули з ніг на голову: «Ми всі такі різні - ми ніколи не зрозуміємо один одного». Хоча в усьому світі: в Європейському Союзі, в США і т. д., регіональну ідентичність розглядають, як субнаціональну, тобто підпорядковану загальнонаціональній. Отже,у всіх розвинутих країнах світу регіональний патріотизм інтегрується у вищу системну цілісність - політичну націю і державу.

- У мене є гарний приклад. Якось їхала в маршрутці й запитала водія, чому в нього в салоні стоїть жовто-блакитний прапорець (у Дніпропетровську в багатьох маршрутчиків є українські прапорці). Він, дещо засоромившись, російською мовою мені відповідає: «Бо я патріот, я за Україну. Але якщо хтось про Дніпро (так в розмовному мовленні називають наше місто. - І. Р.) щось погане скаже, так я його теж порву!» До речі, російськомовні дніпропетровські патріоти України при нагоді прагнуть підкреслити свою українську ідентичність - це вишиванка на державні свята, якась символічна дрібничка на робочому столі або елемент одягу. Але робиться це якось соромливо. Чому? В українців якась хронічно занижена самооцінка?
- Знаєте, колективна самооцінка не буває заниженою сама по собі. Вона занижена тоді, коли цілеспрямовано «товчуть» українців. Кілька років тому в нас був такий проект: ми відстежували повідомлення центральних ЗМІ, в основному це були повідомлення на телебаченні та радіо, де транслювали відверто антиукраїнські речі. Ці фрагменти ми записували на відеомагнітофон. І ми побачили, як навмисно занижується самооцінка українців. Ті ж Савік Шустер і Євгеній Кисельов, які вважають майже своїм обов'язком примусити українців сумніватися в собі. А от, наприклад, вислів Дмитра Кісельова, який колись працював в Україні: «Я увидел украинское тело и украинские волосы...» Це ж расизм. Або пісня на українському радіо: «...Подлые хохлы, пустые балаболки, опять вам нужен прежний свинопас». От уявіть собі, якщо дитині або будь-якій нормальній людині в прайм-тайм говорити такі речі...

- Рідко хто не захрюкає.
- І це при тому, що є багато речей, про які можна повідомити людину, і вона буде пишатись своїм народом. Людям буде приємно, їм захочеться допомагати іншим українцям. З'явиться відчуття солідарності. Наприклад, під час Помаранчевої революції було таке явище: по радіо повідомили, що більшість виборців проголосувала так, як хотіла українська більшість, і люди в транспорті почали вітати один одного, один одному подавали руки, допомагали. Водії в ті дні стали набагато ввічливішими, шанобливо пропускали не тільки пішоходів, але й інші автомобілі. Це були паростки справжнього солідаризму. Хіба це не добре?

- У Дніпропетровську теж це було. Коли в кінці 2004-го Верховний суд мав повідомити своє рішення про результати другого туру виборів, на центральній площі міста перед великим екраном, що там був встановлений для трансляції судового засідання, зібралися кілька тисяч людей, які ще не доїхали з роботи до домашніх телевізорів. Всі, затамувавши подих, очікували на останнє слово суддів. А коли воно прозвучало, в цілковитій тиші було чути, як з тисяч грудей вирвалося полегшене зітхання... Колосальне відчуття.
- Саме для створення такого позитивного стану суспільства повинні працювати ЗМІ. Навіть у часи економічної скрути, якщо дати людям позитивно наповнену інформацію, спрямовану на об'єднання суспільства, показати орієнтир, якусь мету, наприклад вступ до Євросоюзу, розповісти про найпростіші кроки, які треба зробити, щоби досягти загальнонаціональної мети, самооцінка суспільства буде значно позитивнішою, ніж після виступів у дусі пана Дмитра Кисельова. Колись російський політолог Андрій Окара сказав: «Дайте мені на півроку канал "УТ-1" - і всі українські громадяни стануть патріотами». У цьому є велика доля правди.

Ірина РЕВА, Експедиція ХХІ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...