App Store Google Play

Незабаром усе зміниться

13.03.2013 15:15

Ми звично й невимушено схильні впадати в залежність від зовнішніх обставин, від несприятливих умов та невтішних прогнозів.

І з цього приводу в мене теж є одна історія. Якщо вже говорити про ранню весну, то слід зауважити, що рання весна, зазвичай, не так оманлива, як обнадійлива.

Всі ж бо знають, що зима ще тут, поруч, нікуди не відходила, жодним чином не завершувалась, а все одно на щось сподіваються.

Ловлять перші гарячі промені, тримаються сонячного боку вулиці, морочать самі собі голову, одягаючи яскравий весняний одяг, взуваючи шалене літнє взуття. І розуміють при цьому, що рання весна - ще не весна, що слід ще трішки зачекати, набратися трішки терпіння. І трішки надії.

В часи далекої поетичної юності був у мене приятель, Толік. Був старший за всіх нас, устиг послужити на флоті і, як усі флотські, ходив у тільнику й мав широку душу.

Гадаю, саме через свою широку душу довго не міг нікого собі знайти. Часто скаржився, що нічого не розуміє в мирному житті, що не знає, куди себе прикласти, де себе, так би мовити, виявити. Зрештою, почав жити з однією студенткою, що вивчала англійську.

Ми переймалися, підтримували його, підказували. Ну, та чи буде флотський слухати поради таких мудозвонів, як ми. Зійшлися вони восени, це були перші тижні стосунків, як завжди примарні й невагомі, як завжди гіркі й іскристі. Потім почалася зима.

Тривала вона так довго, що ми втратили до їхніх стосунків будь-який інтерес. Вони, здається, теж його втратили. Чим довше тривав лютий, тим більше вони сварилися, виявляючи відмінність характерів та непоступливість натур.

Як це завжди буває, ми дивилися більше за вікна, відраховуючи дні, коли нарешті зійдуть усі ці непритомні чорні міські сніги, коли все розтане й прогріється, коли, зрештою, все зміниться. І ось коли пішла перша відлига, коли все попливло й розтануло, вони не витримали таки всієї цієї напруги й голосно посварились.

Настільки голосно, що вона просто зібрала речі й кудись звалила. Він спочатку добре тримався. Ходив у своєму тільнику, підставляв обличчя сонцю, чистив черевики до сонячного блиску.

Втім, після короткої відлиги, що встигла таки наповнити наші серця надією, знову повалив сніг, небо затягло чимось сірим, і вся наша впевненість та легковажність відразу десь зникла.

Він занервував, утратив спокій, позбувся рівноваги. Чим більше снігу намітало за вікном, тим гірше почувався. "Що робити? - Питався. - Вона ж не повернеться". "Та ладно, - говорив я йому, - почекай трішки, все буде добре.

Просто потрібно набратися терпіння й перечекати. Далі все буде, як треба". "Ти не розумієш, - заперечував він, - я не можу нічого чекати, як ти не розумієш? Я взагалі тепер нічого не можу. Я навіть коли виходжу на вулицю, відчуваю, як на мене опускається небо, як воно мене придавлює. Я просто не знаю, що робити". "Ну, то нічого не роби, - радив я йому".

Але він не слухав - зовсім утратив іронію, тож продовжував мучитись. Говорив про безнадійність і виглядав безнадійно, і погода за вікнами теж була безнадійною, якою буває лише погода раннього березня.

Втім, дуже швидко все змінилося - вже за кілька днів повернулася справжня весна, повернулися сонячні дні, повернулися впевненість і легкість. Повернулося відчуття любові й безтямної закоханості. І його, зрештою, попустило.

Причому так сильно, що він теж зібрав речі, всім нам подякував, і поїхав до батьків. Тож коли вона припхалася просити в нього пробачення - просити його вже не було в кого.

До чого я веду? Ми звично й невимушено схильні впадати в залежність від зовнішніх обставин, від несприятливих умов та невтішних прогнозів. Відчувши свіжий вітер і піймавши перше гаряче сонце, ми легко впадаємо в розпач, щойно щось починає йти не так, щойно події відбуваються не за намальованим нашою уявою сценарієм.

Ми схильні до невпевненості й невимогливості, ми легко зневірюємось і розчаровуємось, зіткнувшись із перепонами, ми не знаходимо в собі сили оминути їх й спробувати переламати хід подій.

Світ часто видається нам куди гіршим, аніж є насправді, обставини - безнадійними та похмурими, простір - тісним, небо - безбарвним.

Хоча йдеться, зазвичай, всього лише про ранній березень, який інакшим і не буває, йдеться про необхідність не впадати у відчай, не втрачати рівноваги, триматися тих, без кого не можеш, не мати справи з тими, хто тобі не потрібен. Життя триває завжди.

І коли тобі дуже погано, воно триває теж. Просто все, що тобі в цей час потрібно - це трішки підтримки. Трішки терпіння. Трішки надії. Трішки любові. І трішки іронії.

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...