App Store Google Play

Незабаром усе зміниться

13.03.2013 15:15

Ми звично й невимушено схильні впадати в залежність від зовнішніх обставин, від несприятливих умов та невтішних прогнозів.

І з цього приводу в мене теж є одна історія. Якщо вже говорити про ранню весну, то слід зауважити, що рання весна, зазвичай, не так оманлива, як обнадійлива.

Всі ж бо знають, що зима ще тут, поруч, нікуди не відходила, жодним чином не завершувалась, а все одно на щось сподіваються.

Ловлять перші гарячі промені, тримаються сонячного боку вулиці, морочать самі собі голову, одягаючи яскравий весняний одяг, взуваючи шалене літнє взуття. І розуміють при цьому, що рання весна - ще не весна, що слід ще трішки зачекати, набратися трішки терпіння. І трішки надії.

В часи далекої поетичної юності був у мене приятель, Толік. Був старший за всіх нас, устиг послужити на флоті і, як усі флотські, ходив у тільнику й мав широку душу.

Гадаю, саме через свою широку душу довго не міг нікого собі знайти. Часто скаржився, що нічого не розуміє в мирному житті, що не знає, куди себе прикласти, де себе, так би мовити, виявити. Зрештою, почав жити з однією студенткою, що вивчала англійську.

Ми переймалися, підтримували його, підказували. Ну, та чи буде флотський слухати поради таких мудозвонів, як ми. Зійшлися вони восени, це були перші тижні стосунків, як завжди примарні й невагомі, як завжди гіркі й іскристі. Потім почалася зима.

Тривала вона так довго, що ми втратили до їхніх стосунків будь-який інтерес. Вони, здається, теж його втратили. Чим довше тривав лютий, тим більше вони сварилися, виявляючи відмінність характерів та непоступливість натур.

Як це завжди буває, ми дивилися більше за вікна, відраховуючи дні, коли нарешті зійдуть усі ці непритомні чорні міські сніги, коли все розтане й прогріється, коли, зрештою, все зміниться. І ось коли пішла перша відлига, коли все попливло й розтануло, вони не витримали таки всієї цієї напруги й голосно посварились.

Настільки голосно, що вона просто зібрала речі й кудись звалила. Він спочатку добре тримався. Ходив у своєму тільнику, підставляв обличчя сонцю, чистив черевики до сонячного блиску.

Втім, після короткої відлиги, що встигла таки наповнити наші серця надією, знову повалив сніг, небо затягло чимось сірим, і вся наша впевненість та легковажність відразу десь зникла.

Він занервував, утратив спокій, позбувся рівноваги. Чим більше снігу намітало за вікном, тим гірше почувався. "Що робити? - Питався. - Вона ж не повернеться". "Та ладно, - говорив я йому, - почекай трішки, все буде добре.

Просто потрібно набратися терпіння й перечекати. Далі все буде, як треба". "Ти не розумієш, - заперечував він, - я не можу нічого чекати, як ти не розумієш? Я взагалі тепер нічого не можу. Я навіть коли виходжу на вулицю, відчуваю, як на мене опускається небо, як воно мене придавлює. Я просто не знаю, що робити". "Ну, то нічого не роби, - радив я йому".

Але він не слухав - зовсім утратив іронію, тож продовжував мучитись. Говорив про безнадійність і виглядав безнадійно, і погода за вікнами теж була безнадійною, якою буває лише погода раннього березня.

Втім, дуже швидко все змінилося - вже за кілька днів повернулася справжня весна, повернулися сонячні дні, повернулися впевненість і легкість. Повернулося відчуття любові й безтямної закоханості. І його, зрештою, попустило.

Причому так сильно, що він теж зібрав речі, всім нам подякував, і поїхав до батьків. Тож коли вона припхалася просити в нього пробачення - просити його вже не було в кого.

До чого я веду? Ми звично й невимушено схильні впадати в залежність від зовнішніх обставин, від несприятливих умов та невтішних прогнозів. Відчувши свіжий вітер і піймавши перше гаряче сонце, ми легко впадаємо в розпач, щойно щось починає йти не так, щойно події відбуваються не за намальованим нашою уявою сценарієм.

Ми схильні до невпевненості й невимогливості, ми легко зневірюємось і розчаровуємось, зіткнувшись із перепонами, ми не знаходимо в собі сили оминути їх й спробувати переламати хід подій.

Світ часто видається нам куди гіршим, аніж є насправді, обставини - безнадійними та похмурими, простір - тісним, небо - безбарвним.

Хоча йдеться, зазвичай, всього лише про ранній березень, який інакшим і не буває, йдеться про необхідність не впадати у відчай, не втрачати рівноваги, триматися тих, без кого не можеш, не мати справи з тими, хто тобі не потрібен. Життя триває завжди.

І коли тобі дуже погано, воно триває теж. Просто все, що тобі в цей час потрібно - це трішки підтримки. Трішки терпіння. Трішки надії. Трішки любові. І трішки іронії.

ТСН



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

Мир дому твоему

Вчора відкрився 91-й сезон "Дніпропетровського Академічного Театру драми і комедії".Традиційно - "Мир дому твоему".І від тих бійців (та бійчинь)) АТО, добровольців та польових медиків, їх супутників,...