App Store Google Play

У Дніпропетровську досліджують біографію «доктора-парадокса» Петрова

19.12.2012 09:36

У Дніпропетровську досліджують біографію одного із найзагадковіших українських прозаїків ХХ століття - письменника-неокласика Віктора Петрова (літературний псевдонім - В. Домонтович), уродженця міста, одного з представників «розстріляного відродження». Він разом з іншим краянином Валеріяном Підмогильним були засновниками жанру українського інтелектуального роману, а також жанру романізованої біографії. Він також був археологом, дослідником дніпровського лоцманства, філософом.

Віктора Петрова дослідники називають творцем одного із найкращих художніх творів про Катеринослав-Дніпропетровськ - роману «Без ґрунту». У ньому впізнаються пропахлі нічною фіалкою дворики старого міста й люди, відомі й невідомі, які жили тут на початку ХХ століття. Цей та інші свої прозові твори письменник підписав псевдонімом В. Домонтович. Прізвище, за власним зізнанням, відшукав «в українських документах литовського періоду» і означало воно «той, що багато каламутить». Наукові твори він видавав під іншим псевдонімом - Віктор Бер.

Чому письменник , філософ й археолог уникав власного прізвища, а в автобіографіях стисло зазначав, що «народився в родині викладача»? Дніпропетровський краєзнавець Микола Чабан кілька років поспіль досліджував білі плями його життя, зокрема родовід, і наразі видав книгу «З роду Петрових». Він виявив: письменник приховував своє походження, бо був вихідцем зі священичої родини, чимало його родичів були репресовані через віру. Його пращури походили з однієї з російських губерній, однак, потрапивши в Україну, українізувались, дехто навіть став активним діячем просвітянського руху, розказує Микола Чабан.

«Цікаво, хто були його родичі, батьки, дідусі, дядьки. Це були священики, серед них було маса репресованих. Йому було що приховувати, тому він писав дуже лаконічно: «Я народився в родині викладача». І не вказував, що, власне, викладача духовних предметів в Одесі, Холмі та Києві. І він вказував, що в родині один. Не писав про інших родичів, кузенів тощо. Тобто людина була досить обережна, це дозволило йому пережити страшні часи», - розказав Радіо Свобода Микола Чабан.

Віктора Петрова називають «доктором-парадоксом», загадковою особистістю в літературі ХХ століття. Твори письменника, який, за деякими даними, працював на радянську розвідку, в СРСР були заборонені й виходили друком у діаспорі - Нью-Йорку, Мюнхені. Крім того, таємницею оповита доля одного з його невиданих романів 30-их років - його текст дослідники й досі шукають. Краєзнавець Микола Чабан вважає співпрацю Петрова з радянськими спецслужбами доведеним фактом, однак каже: це не применшує його здобутків як літератора та дослідника-археолога.

«Його справа ще не опублікована, але сумнівів немає, що він займався розвідницькою діяльністю. Але моє дослідження не про це. Дуже цікава особистість. Петров, як і Підмогильний, булим засновниками інтелектуального, іронічного роману в українській літературі. Наш край дав такі дві постаті, які викликають зацікавленість і зараз», - зазначив в інтерв'ю Радіо Свобода Микола Чабан.

Дослідження біографії та роду Віктора Петрова, яке зробив Микола Чабан, вже отримало схвальні відгуки в науковому світі. Кандидат філологічних наук Кость Дуб називає цю книгу «проникненням в корінь».

«Я вважаю, що є дійсно втіленням тієї глибини, якої нам не вистачає при вивченні постатей письменників. Це взірець проникнення у найпотаємніші порухи, у те, що час приховав. Це дає можливість нам бачити письменника в усьому розмаїтті», - зазначив філолог.

Паралельно з Миколою Чабаном, який намагається розшукувати живих свідків подій, родичів та знайомих письменника Петрова, літературознавець Ірина Мазуренко веде пошук в архівах.

«Я віднайшла дуже цікаві матеріали в Інституті археології, де в останні роки працював Петров, матеріали «дніпрельстанівської експедиції». Усе було цікаво, голова пухла від інформації. Я думала, як би це все у контексті музею відтворити. Потім був архів Петрова в музеї літератури й мистецтва на території Софії. Я побачила на власні очі свідоцтва про народження батька й діда Віктора Петрова, з цього все й почалось», - розповіла Ірина Мазуренко на презентації книги Миколи Чабана.

Разом із дослідниками особистість Віктора Петрова відкривають для себе і його родичі. Нащадки, діти й онуки його кузенів, які мешкають в різних містах України, тільки нещодавно дізнались про родинні зв'язки із письменником і теж захопились вивченням свого родоводу.

Довідка: Віктор Петров народився 10 жовтня 1894 році в Катеринославі в родині священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесі. 1918 року він закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Пізніше працював в Етнографічній комісії Української Академії наук. Разом з Андрієм Лободою був редактором Етнографічного вісника (1925-1929) та головою Етнографічної комісії (1927-1933).

У 1920-ті роки Петров належав до кола неокласиків, 1930 року - фігурував у справі фіктивної Спілки визволення України, за що був знятий з посади керівника Етнографічної комісії.

Перебуваючи в еміграції, Петров в 1947-1949 роках викладав етнографію на філософському факультеті Українського вільного університету в Мюнхені. 18 квітня 1949 року Петров зник з Мюнхена. Це призвело до виникнення різноманітних версій його вбивства. Згодом виявилось, що він перебував у СРСР і працював в Інституті матеріальної історії в Москві.
Від 1956 р. він працював в Києві, в Інституті археології. В 1957 році Петров одружився з Софією Зеровою.

Віктор Петров помер в 1969 році, похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...