App Store Google Play

Архаїчні забавки

14.12.2012 13:44
Ми живемо наче в архаїчному суспільстві, де майже із тваринним задоволенням робляться дві речі.

Першою є коридор ганьби, до якого запускається жертва (неважливо, покидьок або випадкова людина), її женуть цим коридором, створеним іншими людьми, звідусіль її шпиняють та копають ногами, руками, чим дістануть.

Яскравим прикладом такої поведінки є побиття "тушок" отця та сина Табалових в парламенті. Наче не існує цивілізованих методів боротьби, не сприйняття та несхвалення дій подібних персонажів. Наче не існує відповідних органів контролю та покарання.

Другою є хороводи уславлення. Тоді людину (коли й гідну або коли й випадкову) очолюють інші люди, створюють навколо неї коло, вдягають їй на голову квітчастий вінок, пробачають все, не замислюються і не аналізують, дивляться як на божество, і влаштовують ритуальні танці.

Прикладів дуже багато, вони такі самі ситуативні, як і у випадку з коридором ганьби. Втім, не можу не відмітити, що коридори ганьби набагато популярніші.

Часто людям достатньо ярликів та мантр: "вона - янгол", "він - упир", "вони - продажні шкури", і ніхто не замислюється, власне, чому? Чому вона хороша? Чому він упир? Чому вони продажні шкури? Все це абсолютно нецікаво, так є, бо так воно і є.

Нашому суспільству не потрібні права людини, ці нікчемні абстракції, в практичне застосування котрих одні не вірять, бо обпікалися, другі не вірять, бо не розуміють, що з ними робити - не молитися ж і не класти у борщ; іншим ця віра апріорі не потрібна.

Інколи здається, що потрібні, до прикладу, - вила, воли та Чумацький шлях.

Вила, щоб виколоти око сусіду або погрожувати ворогу. Віл, щоб орати землю. Чумацький шлях - для мрій. Зокрема й про те, щоб земля сама оралася, а в сусіди щось здохло.

Суспільству не потрібний надмір інформації та знання, все що треба знає не телевізор, не Церква, і не Інтернет. Зовсім інші персонажі є авторитетним народним джерелом інформації, а саме, - "Баба Тала", "Тітка Галя", "Дядько Василь". "Народ скаже як зав'яже!"

До церкви можна прийти помолитися, наприклад, так: "Пробач мені, Господи, за гріхи мої, це не я грішу, це життя таке". Але не це є головним, в Церкві можна зустріти "Бабу Талу", котра розповість, як слід жити, кого цькувати, до кого підлеститися.

Телевізор можна подивитися, похитати головою: "Ой, Боже,що воно в світі робиться", але істинний стан речей дізнатися в кого-небудь зі згаданих персонажів.

Ворога краще шукати де завгодно, але не в собі. Спочатку треба придивитися до сусідів. Але й без сусідів - варіантів багато. Це ті, хто заважає добре жити, а самі в сирі з маслом качаються. І, неважливо, хто це: фермери, євреї, геї, багатії, грантожери, іновірці, розумаки, селяни чи міські.

Це саме вони закинули землю та не обробляють її, це саме через них сміття смердить в переліску; це саме через них чоловіки пиячать, а жінки втратили бажання бути жінками, а перетворилися на волів та вила.

Це вони знищили села, це вони знищують історичні пам'ятки та пам'ятники в містах, це вони крадуть, ґвалтують, всюди лізуть. І це саме вони обирають ту владу, котру ніхто не хоче, і, ніхто наче й не вибирав, продаючись за безцінь.

Я не проти простих речей, слів та явищ. Я не проти традицій, народної мудрості та витоків.

Але я за різноманітність та розвиток, котрі, схоже, зовсім нецікаві не тільки нашому народу, а й тим, хто часто, умисно або неумисно виокремлює себе, а саме - інтелігенції.

Ми застрягнули. Ні, не в болоті. А у власних стереотипах, як закинута забобонна країна, де лякаються всього нового, прогресивні явища вважають породженням пекла, стати на іншу сходинку розвитку - бояться.

Можливо, це пов'язано із тим, що народження країни відбулося в давні часи, й після цього країна тільки показувала маківку, і накривалася різними хвилями. Ми пропустили її народження, становлення, й досі мало що розуміємо про нашу суперечливу історію, але хочемо зрозумілих речей, наприклад, віночок зі стрічками, рушник, вишиванку, Білль про українську мрію.

Символіка (дії або предмети) допомагає нам відчувати належність до нації більше за власну свідомість. Але мене щиро дивує, скільки це може тривати? І чи не випустимо ми головне, бавлячись в свої символічні іграшки?

А, може, все пояснюється іншим. Ми хочемо залишатися дітьми. Так, зрештою, простіше: не дорослішати, не розвиватися, не відповідати, а тільки бавитися, сердитися, вимагати уваги та їжі. Треба запитати про це в "Баби Тали".

Лариса Денисенко, письменниця, спеціально для УП.Життя



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Юрій Фоменко

На узбіччі

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього.  Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист з землі назустріч па...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...