App Store Google Play

Чи готові опозиціонери стати революціонерами?

10.12.2012 14:09

Період очікування перед початком новообраної Верховної Ради закінчується. Вправні майстри політичної кухні з Партії регіонів активно «тушкують» депутатів-самовисуванців; час від часу лунають грізні заяви з боку владних речників про те, що, мовляв, вони самостійно сформують більшість у Раді; поодинокі нахабні безпартійні (троє чи четверо), очевидно, попри тиск і підкуп все ж приєднаються до фракцій опозиції; ну, а Віталій Кличко гарною німецькою мовою розповідає політикам провідної держави Євросоюзу, як убрати в шори В.Ф.Я. і чим його шмагати, щоб хоча б іржав демократично...

А тим часом ситуація в Україні невпинно погіршується. Загальний стан державних фінансів уже не те що загрозливий, а майже катастрофічний; нові законодавчі акти, що їх у пожежному порядку наштампувала стара Рада за випробуваним (а водночас й антиконституційним) методом «сам-п'ять», є щонайменше текстуально безграмотними та внутрішньо суперечливими, реально ж найчастіше спрямованими на забезпечення повного й остаточного грабунку країни; так званим «правоохоронним органам» уже, здається, ніхто не вірить, особливо коли йдеться про резонансні речі на кшталт «справи Павличенків», «справи дніпропетровських терористів» і «справи стрільця у «Каравані»; і, нарешті, як завжди «несподіваний» прихід сніжної зими на початку грудня наочно засвідчив неготовність до неї комунальних служб.

Одне слово, країна підійшла до межі колапсу і некерованості, а влада, схоже, переймається передусім тим, щоб за допомогою щедрих обіцянок збити соціальний протест і якнайшвидше розподілити за безцінь решти державної власності між «надійними» олігархами; можна тільки уявити, що чекає на країну після того, як на підставі закону «Про основи функціонування ринку електроенергії» атомні електростанції перейдуть до Ахметова і Фірташа...

І, звичайно, «дони» переймаються ще тим, щоби «партія влади» і надалі тримала всі формальні та неформальні державні важелі у своїх руках.

За цих обставин опозиція, яка вже прицінюється до комітетів Верховної Ради та обдумує полум'яні виступи з її трибуни, мусила би бути реалістичнішою і, головне, далекогляднішою, ніж раніше. Варто ще раз зважити на результати голосування і вибудувати відповідну тактику та стратегію, виходячи з міри реальної підтримки тих чи інших політичних сил. Адже Партія регіонів - за офіційними даними - набрала тільки 18% голосів усіх дорослих громадян України. І навіть у «рідному Донбасі», який «ніхто не ставив на коліна», - лише 40%. Реально це десь 15% і 32-35%.

Демократично керувати країною, спираючись на таку мізерну підтримку, неможливо. Навіть спільно із такими «демократами», як комуністи (все одно йдеться номінально про чверть, а реально тільки про 1/5 дорослих громадян країни). Іншими словами, «партія влади» змушена буде вдаватися до силових методів і до опори на зовнішні сили. Не слід забувати, що більшовики восени 1917 року на виборах до Всеросійських Установчих зборів здобули в українських губерніях тільки близько 10% голосів активного електорату - і цього вистачило, щоб зуміти нейтралізувати українізовані війська і підтримати ударами з тилу вторгнення російської Червоної гвардії (нагадаю, що на цих же виборах більшовики та їхні союзники ліві есери отримали лише чверть голосів на теренах колишньої Російської імперії, що виявилося достатнім базисом для перемоги у боротьбі, збройній, організаційній та ідеологічній, проти всіх своїх опонентів).

Проте опозиція мусить пам'ятати, що її показники теж не набагато кращі. Вона зібрала сумарно тільки 50% голосів тих, хто прийшов на дільниці і, відповідно, 29% голосів усіх виборців. Якщо врахувати й украдені голоси, то це - 32-33%. Третина всіх дорослих громадян України - це також замало для перемоги традиційними парламентськими методами. Ба, навіть у разі, якщо взяти до уваги прихильників тих опозиційних партій, які не подолали 5%-й бар'єр, то вся різношерста опозиція наразі має підтримку в народі на рівні підтримки Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року.

Команді В.Ф.Я., звісно, вистачило такого електорального базису для того, щоби деспотичними й антиконституційними методами домогтися встановлення всевладдя «донів». Але ж опозиція не може - навіть якби справді схотіла - уподібнитись чинній «партії влади», бо ж має дещо іншу ментальність свого електорату та біографії своїх лідерів; принаймні, шапки ніхто із них не крав, м'ясом на базарі не торгував і грою «в наперсток» на життя не заробляв...

Отож слід вибудовувати стратегію і тактику масової революційної дії - підтримка третини дорослих громадян країни непоганий початковий базис для цього. І найперше треба розгортати масову агітації та пропаганду, щоби перетягнути на свій бік тих, хто сумнівається у доцільності боротьби за свої права чи взагалі цурається політики (адже ніколи в Україні ще не було такої низької явки виборців, а це свідчення «втечі від політики» люду, більшість якого налаштована проти чинної влади і є потенційною опорою народної антиолігархічної та антикримінальної революції - бажано, звісно, мирної та ненасильницької, але останні речі напряму залежать від здатності владної команди зрозуміти ситуацію і швиденько евакуюватися у «дружні» країни).

А водночас вожді опозиції мають пам'ятати, що на них чекає, якщо вони не очолять та не організують народну стихію (активні сплески якої неминучі в тій ситуації, до якої прямує Україна). Адже сьогодні за ґратами перебувають лідери тих політичних блоків, які в 2007 році здобули підтримку більшості електорату, але не змогли перевести цю підтримку в належне річище. Крім того, в Україні вперше після сталінських часів влада прагне посадити за ґрати академіка, а саме Богдана Данилишина, тобто нею перейдені певні рамки бодай позірної цивілізованості.

Отож об'єктивні обставини вимагають від опозиції боротися на всіх фронтах, а не зосереджуватися виключно на Раді; вона - не більше, ніж один із плацдармів для майбутнього наступу. Бо ж в іншому разі, якщо опозиціонери не проявляють належних бойових якостей, суспільство шукатиме і вирощуватиме інших політиків, тоді як опозиційних нардепів не порятує від тюрми і суми навіть депутатська недоторканність. От тільки вкотре буде згаяно дорогоцінний час і втрачено ще один історичний шанс; і не забуваймо про ймовірні наслідки переходу атомних електростанції до експлуатації під мудрим керівництвом вітчизняного олігархату...

Тиждень



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...