App Store Google Play

Країна без майбутнього

06.12.2012 14:49

Реалії сьогодення дедалі більше засвідчують, що при визначенні рівня розвитку суспільства науковці слушно розглядають показник соціальної свідомості населення.

Цей показник пов'язують і з показником національної свідомості. Існує навіть формула прямої залежності успішного суспільства відносно кількості свідомих громадян.

Так, для прикладу, в Європі сьогоднішній показник соціальної свідомості населення сягає понад 30%, у США близько 40%, а у Японії понад 60%.

Думаю, що читачі швидко провели паралелі між показником соціальної свідомості й економічним розвитком вищезазначених країн. А який же рівень свідомості в Україні?

Офіційного дослідження на цю тему я не знайшов, однак, за оцінкою деяких міжнародних неурядових організацій, цей показник коливається в межах 10%.

Попри суцільну письменність населення та чималу кількість громадян з дипломами про вищу освіту, такий низький показник рівня свідомості є нелогічним. Та має просте пояснення - завчені теорії не є визначальними у творенні громадянина з великої букви.

Натомість історія знає чимало прикладів, коли саме малоосвічені люди виявляли приклади власної жертовності на благо суспільства. Навчальні процеси без духовної основи не творять соціально-свідому та відповідальну особистість.

Сучасний український диплом про вищу освіту, скоріше, свідчить про ступінь "письменного варвара" і не більше.

Про випадки з купленим дипломом говорити взагалі не варто. Ми втекли від радянської школи, яка хоч і мала чимало проблем, але давала результативні зерна, й так і не прийшли до основ Болонського процесу.

На жаль, така ситуація в Україні у всьому - симбіоз хаосу, парадоксу та злодійства.

Показник свідомості населення, на мій погляд, якнайкраще характеризує рівень держави і виявляє, що ми зараз живемо не в розвинутій країні, а на території варварської общини.

На цій території сильніша, спритніша та нахабніша меншість потурає правами більшості і планомірно обкрадає їх, пропагуючи свої примітивні цінності.

Як сталося що в Україні рівень соціальної свідомості такий низький? Адже у СРСР він був доволі високий. Пропаговані моральні цінності, вміло переплетені з ідеологією, утримували СРСР "на плаву", хоча крах цієї моделі був неминучим.

Але, повернемося до соціально свідомих громадян і спробуємо визначити, яких головних чинників не вистачає у нашій державі для їх культивації.

Основним чинником є генетика і спадковість - "яблуко від яблуні далеко не покотиться".

Ще одним впливовим чинником є суспільство, в якому живе людина, її життєве середовище. Головним чинником є виховання людини - сім'єю та суспільством. Важливо, щоб виховання це було глибинне і підкріплене свідомими аргументами.

Сучасна ж ситуація - це наслідок багатьох подій, які сприяли знищенню українського соціально свідомого громадянина, - справжнього патріота і рушія прогресу. Деякі такі події були випадкові, деякі були відгомоном геополітичних перипетій, а деякі свідомо були направлені на руйнування нашої ідентичності.

Протягом всього існування людства саме соціально свідомі були найбільш вразливою частиною населення. Саме серед них передчасна смертність у рази перевищує показник смертності пересічної .

Бо саме соціально свідомі були на "передовій" цивілізації. Вони боронили вітчизну від ворогів та загарбників і приносили свої життя й долю на вівтар суспільства. Вони не боялись говорити правду в вічі, чим викликали гнів чи то панів, чи то начальників.

Отак і винищувались кращі діти України - спочатку Катериною, потім "совітами", потім голодом від Сталіна, пізніше борцями з дисидентами...

Подарована Богом незалежність завершила процес деградації суспільства, коли спритні ділки, скориставшись з людської байдужості, узурпували владу.

Сьогодні останні кращі доньки та сини України, втомившись від протистояння "хазарам по крові", почали, на жаль, покидати свою неньку в пошуках кращої долі.

Соціально свідома людина не зможе жити за правилами, коли всім править вигода і жадоба. Не знайшовши потреби суспільства у собі, кращі голови залишають державу.

Зараз усі наввипередки вміло критикують владу. Зиску з цього, на жаль, мало, але як прояв власного супротиву, даний спосіб годиться.

Та я дедалі більше розумію, що злочинці у владі - це люди тієї ж породи, що і мій сусід, який нахабно палить у під'їзді попри власний балкон і дорікання решти сусідів.

Це представник деградуючого прошарку населення, яких так багато у владі.

Деградуюче суспільство породжує людей, які ставлять особисті інтереси понад усе. І їх не турбують потурання прав інших.

Мені не знайома точка безповоротності показника суспільної свідомості населення. Хочу сподіватись, що ми її ще не досягли. Але прикро бачити, як свідомі високоморальні люди опускають руки.

Ті, хто ще недавно до хрипоти відстоювали все українське, готові розміняти свою невдячну батьківщину на нову закордонну домівку.

Гасла ВО "Свобода" не підтверджені логічними діями. Втрачено момент і провладна більшість, на відміну від попереднього складу ВР, не потребує навіть участі комуністів.

Розумію, що жертовних керманичів сучасна Україна ще не виплекала. Але без відповідальних і свідомих лідерів не буде держави. Ці лідери мають бути взірцем відкритості і моральності. На їх прикладах має будуватись держава.

Наразі точиться багато розмов про першочергові закони, яких потребує Україна для свого спасіння. Закликаю всіх небайдужих народних депутатів прийняти передусім тільки один закон. Закон, який змінив би статус кожного державного службовця, незалежно від рангу і посади.

Закон, який зробив би діяльність консультанта, депутата чи президента, відкритою для суспільства.

Таким законом треба закріпити відповідальність державного службовця перед народом шляхом повної прозорості всіх складових його життя. Не може бути приватного життя чи секретів від суспільства у "слуги народу".

Деталізоване декларування дохідної і розхідної частини власного бюджету має стати невід'ємною частиною його життя.

Журналісти ж, як "слідчі суспільства", вправі і зобов'язані контролювати державних службовців усіх рівнів за принципом: "на тебе дивиться народ!".

Ми вправі знати що їсть, що одягає, де живе чиновник за наші кошти. Такий закон вирішив би питання корупції і виплекав би високоморальних очільників держави.

Суть проста і логічна, от тільки заздалегідь утопічна. Навряд чи знайдуться жертовні і відверті люди, які готові відкрито служити народу.

Ми створили в суспільстві химерний образ і назвали його владою, наче це щось відокремлене і відмежоване, та навіть не хочемо помічати, що у цій владі є наші знайомі чи знайомі наших знайомих.

До цих знайомих ми подекуди заграємо і часто шукаємо у них захисту чи допомоги, не усвідомлюючи, що їхні маленькі поблажки щодо нас можуть попирати права інших.

Ми самі провокуємо цих людей у владі і, більше того, ми їх пропагуємо: "дивись, синку, який він молодець, начальником став", бо самі підсвідомо бажаємо бути на його "тепленькому" місці.

І все це замість того, щоб за прикладом Махатма Ганді вдаватися до методів ненасильницького спротиву і бойкоту.

Думаю, що лише одиниці з нас зможуть хоча б непоказово бойкотувати своїх друзів чи знайомих у владі. Навпаки, я знаю безліч прикладів, коли всі залюбки йдуть гуляти "на шару" за рахунок злочинців у владі, співаючи їм хвалебні оди.

Ми підсвідомо хочемо бути ближче до корита, чи, принаймні, ближче до тих, які при кориті. Примітивні інстинкти виживання беруть верх над свідомістю.

Мені і самому важко побороти ці інстинкти. Але, думаю, що називаючи речі своїми іменами, ми відриваємо свої очі аби вгледіти правильний напрямок руху.

Насправді влада - це ті, хто посеред нас, і водночас, влада - це ми, бо ми щоденно дозволяємо їй бути саме такою.

Більшість чиновників середнього і навіть вищого рівнів не живуть за парканами. І саме ці чиновники є інструментами влади. Це руки і ноги корупції та злодіянь. Адже журналістів чи громадських діячів не б'є міністр чи президент. Ні, їх б'ють провладні "шістки".

І ці "шістки" живуть у квартирах навпроти. Вони ходять у ті ж самі магазини, кінотеатри чи кафе. Їхні діти навчаються разом з нашими. Ми можемо, принаймні в Києві, цих чинуш часто зустріти на вилицях. То чому ж ми їх не бойкотуємо?!

Замість вітання треба ігнорувати корупціонера, хабарника міліціонера, або клерка, який без шоколадки не піднімає своїх сідниць. Не обов'язково показувати агресивний протест. Достатньо просто поскаржитися на погане самопочуття і не прийти на якесь святкування до чинуші, чи просто обмежити спілкування.

Так само не влада змушує нас продавати голоси на виборах. Не влада робить нас повіями у повсякденному житті. Продажність у будь-якому вираженні - це ознака недалекоглядності, примітивізму та жадібності.

Ми, як країна, безнадійно відстали від усього світу. Відстали настільки, що нас вже і країною важко називати. Близький фінансовий дефолт взагалі знищує будь-які надії на світле майбутнє.

Однак вірю, що ще є свідомо і морально стійкі люди, які зможуть своїм мовчазним протестом спонукати суспільство до прогресивного розвитку. Саме до них звертаюся - закликаю не здаватись.

Слава героям України!

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

Мир дому твоему

Вчора відкрився 91-й сезон "Дніпропетровського Академічного Театру драми і комедії".Традиційно - "Мир дому твоему".І від тих бійців (та бійчинь)) АТО, добровольців та польових медиків, їх супутників,...