App Store Google Play

Перший крок

07.06.2012 10:23

Навпроти мого будинку - податкова. Збоку - пункт охорони порядку. Ще через вулицю - дві школи, поліклініка, пульмонологічний диспансер. Щоранку, гуляючи із псом, дивлюся на нещасні, але діяльні й зосереджені обличчя десятків усіляких бідаків, звичайних українських громадян, котрі приречено й цілеспрямовано йдуть до цих установ і зникають у них.

Навіть собака стає в їхньому потоці якимось дивним: вдає, що також має якусь серйозну справу, теж немов кудись поспішає, опустивши погляд і намагаючись ні в кого не плутатися під ногами. Настільки сильна похмура енергія носиться вулицями від особи до особи. Мені самому іноді робилося незручно: ніби я встав не о шостій годині, а щойно, та й вирішив собі пройтися з песиком до перших розквітлих сливочок. А тим часом усі такі зайняті й напружені. Завжди собі в такі моменти згадую, як спокійно й радісно було колись жити поруч із залізницею, казармою мостоохорони, цвинтарем та інтернатом для невиліковних психічно хворих жінок.

Але тепер мені затишно й тут, на головній діловій вулиці. Бо ще й весна не скінчилась, а вже помітні перші приготування до виборів, які мають бути восени. Багато людей у місті покладають на них великі надії; це голосування, кажуть, може суттєво вплинути на наше життя. Якщо, звичайно, всі зроб­­лять мудрий і правильний вибір. А для цього треба бути інформованим, розібратися в людях, об'єднатись і знаходити нові обличчя.

Мені стає спокійно, бо розумію, що все гаразд, що всі задоволені, життя триває. І ще я знаю: ніяких перемін не буде. Принаймні найближчими роками. І добре, бо вони ніколи не є безпечними. Це завжди ризик, що буде ще гірше (так стверджує особистий досвід більшості), що доведеться робити щось незнане й незвичне.

Не хочу образити нікого, хто так чи так потерпів від влади, держави, її законів, беззаконня, порядків і злочинів на всіх щаблях та гілках, але знаю, що нічого не зміниться ще довго. Не зміниться тому, що ніхто ніяких змін насправді не хоче. Бо ж основна маса просто потребує, щоб було так, як є. Систему стосунків і переживань, яка домінує в країні, не окреслиш формулою «так склалось і тепер уже нічим не зарадиш»; вона дбайливо й терпляче вибудувана всіма учасниками цієї великої гри відповідно до життєвих потреб кожного з них.

Я знаю, що кажу. Не тому, що мудрий, просто із власного досвіду відомо, що таке алкоголізм. Він добрий тим, що можна на собі побачити, як влаштовані всі ці механізми залежності й співзалежності. Тверезий п'яниця непомильно бачить найтонші вияви залежності довкола себе. Ще дуже важливою є така річ, що і кожна залежність, і кожна ситуація, пов'язана зі співзалежністю (а співзалежність - це залежність від того, хто є від чогось залежним), тільки на перший погляд видається унікальною, особливою, не такою, як в інших. Насправді ж усі вони не тільки дуже прості та нудні, а й працюють за типовим сценарієм. Хоч як винахідливо залежний утікає від себе, намагаючись захистити свою залежність, інший залежний відразу випасає ці прийомчики як невитравні знаки.

Не знаю чому (власне цим могла б зайнятися історична наука), але в українському суспільстві кількість залежних, які постійно створюють проблеми, й кількість співзалежних, які безрезультатно намагаються їх вирішити, є критично великою. Настільки великою, що здорові люди практично не мають голосу (вони, зрештою, передусім самі вже давно усунулися з вар'ятської поліфонії і мовчки виконують свій найбільший обов'язок - важко й радісно проживають власне справжнє життя, роблять персональні вибори, люблять інших істот і самих себе, звеселяючи Творця).

І якраз ці численні залежні й співзалежні умудрилися нав'язати суспільству правила своєї насолоди. Одні плекають власні залежності, інші впиваються своїми стражданнями співзалежності. Виникає враження, що такий тип узаконених стосунків є головним і єдиним набутком української демократії. Так звана влада в Україні - це наркотик, алкоголь, на який підсідають схильні до залежності. Так звані виборці, електорат - це співзалежні, які не можуть собі дозволити перестати сприяти залежним отримувати свій наркотик.

Залежних - як-то типових залежних - по-справжньому не цікавить ніщо, крім предмета їхньої залежності. Вони нічого не можуть зробити ні із собою, ні з чимось іншим, вони брешуть, викручуються, вигадують нові ходики, їх ковбасить, їх кидає від депресняка до підриву, їм страшно, їх довбе почуття провини, вони не знають, чого хотіти й куди йти, вони виправдовуються, заперечують очевидне, обіцяють узяти себе в руки й усіх любити, вони замахані суєтою та намаганням опанувати ситуацію, вони гонять - і їх самих щось жене так, що немає вже сили жити. Але вони не можуть зупинитися навіть тоді, коли стара насолода обертається мукою.

Співзалежні натомість жаліють себе, нарікають на понівечену долю, рюмсають і обурюються, плачуть, проклинають, зневажають своїх мучителів і знову ж таки себе, нікому не довіряють, пробують вплинути на залежного, очікують чудесного вирішення власних проблем, чекають, коли мучитель здохне, врешті самі рятують його від погибелі, а потім погоджуються ще й разом випити, лиш би це можна було контролювати.

Замість того, щоби просто припинити контакти зі своїм катом і ризикнути залишитися наодинці із собою.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...
Так сложилось, что на протяжении 2,5 лет наша команда(ГромКонтроль) дискутирует с ДнепрОГА и проводит совместную работу по ряду направлений. Одно из них - пригородный и междугородный внутриобластной а...