App Store Google Play

Політика: між садистами й офіціантами

22.03.2012 09:03
Нинішня політика стала нецікавою, бо перетворилася на бізнес. Бізнес був цікавим і кумедним у 1990-х роках, коли все тільки починалося.

Тоді траплялося чимало цікавих персонажів, більшість з яких закінчили «або в тюрмі, або в житті». Нині всім займаються сірі люди, які спеціалізуються на будівництві чи нафтоторгівлі. Яскравість тут неможлива - слід дотримуватися регламенту. Подібне і в політиці. Колись, у 1990-х, можна було стати депутатом за триста доларів, витрачених на пропаганду, - а тепер цей бізнес структурувався і випадковостей стає дедалі менше. Уже з'явилася своя рентабельність - на якусь суму вкладених коштів буде певна кількість депутатських місць. Зрозуміло, що це нецікаво й потрібно все оживляти політичними скандалами, так само, як розсвічують рекламою нудні торговельні процеси у бізнесі.

Це відбувається в усьому світі. Сталін, Рузвельт, Черчилль і Гітлер були масштабними особистостями, як би ми до них не ставилися. Рейган, Горбачов і Тетчер бодай виглядали як нобілітет. Теперішні ж політики мають вигляд як офіціанти - всі ці шираки, обами, путіни.

Цивілізація саморозвивається. Раніше, аби її потяг рухався, постійно кидали в топку героїв, зараз особистість заважає. Основна цінність - стабільний розвиток, і з індивідуумами ніхто справи мати не хоче. Я не хочу їхати у тролейбусі, за кермом якого че ґевара, бо цей тролейбус можуть спрямувати в урядовий кортеж. Я не хочу бути клієнтом банку, де головою наглядової ради є наполеон. Так само й електорат на чолі не хоче мати бонапартів - лише сірих персонажів. Голосують за тих, кого вважають тупішими від себе. Розумні люди лякають - розумний, отже хитромудрий. Юля значною мірою програла вибори, бо була занадто розумною. Більше би «мичала» - набрала б більше голосів. Натомість вона примудрялася уникати граматичних помилок, що для сьогоднішнього політика неприпустимо.

Провокація - один з основних мистецьких засобів оперативної роботи політиків у ЗМІ. Щоправда, українська публіка значною мірою селянська, вона хоче, аби те, що робить начальник, виглядало серйозно і всі мухи навкруги здихали від нудоти. Вони побоюються мистецького моменту і провокативності. Це провінційний комплекс, але в цьому проявляється і здоровий глузд. Ніби всі розуміють, що начальники - злодії, але нехай вже не роблять несподіванок. Якщо ж у політиці з'являється мистецький момент, це може подобатися чи ні, але за це ніколи не проголосують.

У Росії інше - «рускій чєловєк слушаєт того, кого боітся». Там нагинають, мучать і тиранять. Російська історія спов­нена садистами - Іван Грозний, котрий шалено популярний, Петро І - гомосексуаліст і параноїк, зрештою, Сталін. Путін - інший тип, безперечно, сірий персонаж. Хоча навіть він спромігся на вибухи на Каширському шосе, на придушення Кавказу, на чеченську війну. Це персонаж, який посадив у тюрму безліч патріотів - у Росії лише за екстремізм сидить півтори тисячі людей. Це ж лише в Україні Росія фінансує російських «патріотів», вдома вона їх саджає. Певно, саме за роль «хорька», який здатен проливати кров, Росія і любить Путіна.

Україна, слава Богу, - латентно анархістська країна і голосує тільки за тих, кого потім ненавидітиме або зневажатиме. Так було з усіма нашими «вождями» - з Ющенком, Януковичем, та й, зрештою, з Богданом Хмельницьким. Магія зникає дуже швидко. Українці начальників не люблять - і в цьому наше здорове начало.

газета ZIK

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...