App Store Google Play

Віктор Янукович – дрібний політичний діяч епохи Олега Скрипки

16.03.2012 10:25

Пам'ятаєте радянський анекдот про енциклопедію майбутнього? "Л.І. Брєжнєв - дрібний політичний діяч епохи Алли Пугачової". Тоді це було дуже смішно. А зараз? Здається, уява наших дітей про комуністичне божество 70-х не набагато більша.

Цікаво, а що залишиться в пам'яті прийдешніх поколінь про наш час, про наших правителів, які сьогодні так пишаються своєю всемогутністю, та про нас із вами, які цих правителів допустили до влади?

Запитання не пусте. Зараз ми працюємо над коміксом з історії України - коротким і зрозумілим викладом подій, таким щоб його зрозуміла дитина чи навіть найтупіший депутат. І тому часто стикаємося з проблемою: а хто з історичних персонажів гідний того, щоб його згадати у подібному творі? Чим залишилися для нас ті чи інші часи минувшини?

І тому перше питання до читачів: який період історії Україні згадують сьогодні найчастіше?

Хто скаже: "Руїна" - не помилиться. Це трохи не уособлення усього нашого минулого.

Що ми знаємо про Руїну? Правильно: "Де два хохли, там три гетьмани", громадянська війна та інтервенція.

Скільки ж років тривала ця сама Руїна, що так міцно змогла закріпитися у масовій свідомості?

Саме з цим запитанням ми й звернулися до друзів на Facebook. Цікаво було дослідити історичні міфи, що сформувалися в головах українців.

І як гадаєте, який коментар отримали одним з перших? Ви вгадали: "Руїна триває дотепер".

На перший погляд, це - просто емоційна реакція на поточну політичну ситуацію. Яка до того ж не має жодного відношення до історії. Але прислухайтеся до власних відчуттів, і ви зрозумієте - щось є у цьому твердженні таке, що не дозволяє від нього просто так відмахнутися.

Для початку пропонуємо згадати, з чого почалася Руїна. Відповідь, здавалося б дуже проста - незадоволені Юрасем Хмельницьким козаки повстали і обрали свого, окремого гетьмана.

Але хіба не було раніше повстань, скажімо, проти його батька, Богдана? Були і не одне. Однак їх ніхто Руїною не називав. Чому?

Відповідь на це питання ховається у простому слові - делегітимація. Влада Гетьмана Юрася втратила свою легітимність - велика частина козаків не визнавала його права на керування державою. Бо рилом не вийшов. Або, говорячи теперішньою мовою, масштаб особистості не відповідав масштабові посади.

Усі ми знаємо, що, після смерті Хмеля булаву отримав Іван Виговський. Розчарований порушенням Москвою Переяславських угод (йдеться про Віленське перемир'я), він уклав з поляками Гадяцький трактат. Але козацька старшина не схвалила ідеї прихилення до колишнього окупанта.

Що ж у відповідь зробив Виговський? Кинув незгодних до темниці? Ні, він просто поклав булаву. Бо був державним діячем і розумів, що влада тримається на довірі тих, хто її обирає. Саме тому ніхто альтернативного гетьмана тоді не висував і країну не розколював.

Наступним булаву прийняв Юрко Хмельниченко. Цей, як і наш теперішній гарант, одразу побіг в інший бік і уклав з Москвою Харківську, тобто, пробачте, другу Переяславську угоду. Козацька старшина і тут висловила свій протест - бо вже мала досвід братніх обіймів.

Проте на відміну від Виговського Юрась не був державним діячем. Саме тому він вирішив, що волею козаків можна нехтувати. Далі ви знаєте. Незадоволені козаки обрали іншого гетьмана, і понеслося те, що пізніше назвали Руїною - багатогетьмання, громадянська війна, Варшава підтримує одних, Москва -інших...

Уважному спостерігачу історія дозволяє знайти аналогії теперішньому часу і частенько навіть передбачити майбутнє. Тож давайте і ми з вами спробуємо застосувати цю її чарівну властивість.

Сучасні мешканці українських владних кабінетів на очах втрачають довіру - про це яскраво свідчать соціологічні дослідження. Нічого трагічного у цьому нема - вибори існують саме для того, щоб коригувати персональний склад можновладців. Щоправда за умови, що їх результати відображають реальні настрої населення.

Однак проблема у тому, що довіру українців втрачають не лише мешканці кабінетів, але й самі кабінети, тобто владні посади, а з ними і органи державної влади.

Агов! Хто у нас іще вірить у існування незалежного суду? А хто сподівається, що законодавці з чужими картками в кишенях здатні ухвалити потрібні країні рішення? Чи може, збереглися ще люди, які вважають, що на нашій території діють закони?

Більшість українців, на жаль, не визнають сьогодні української влади - частково або й повністю. Вони ще коряться їй за інерцією, але інерція не буває безкінечною.

Що буде далі?

Аналізуючи досвід часів Руїни передбачити не так складно.

По-перше, влада відчуватиме все більше проблем з регіонами. Сьогодні ми вже маємо міністра освіти, який не може з'явитися у підпорядкованих йому вишах доброї третини країни. Маємо також спротив призначеним з Києва головам обласних адміністрацій. І це тільки перші кроки.

Далі тенденція наростатиме. Втративши легітимність у частині регіонів, влада шукатиме опори в інших. Остаточно оформляться області-союзники, а також ті, куди можновладцям дорога заказана. Підсилене фінансування "своїх" за рахунок "чужих" призведе до відмови регіонів перераховувати податки у Київ. Розвалиться бюджет. З'являться альтернативні всеукраїнські, а потім і суто регіональні гетьмани. Закордонні "друзі" підтримуватимуть кожен свого...

Не будемо заглиблюватися далі у це сумне передбачення. Хто бажає - сам легко домалює картину нової руїни. Ми ж із вами спробуємо знову повернутися до історії, щоб пошукати там іншого, більш оптимістичного сценарію.

Зауважимо, між іншим, що попри свою погану славу, Руїна - тобто багатогетьмання з усобицями - тривала лише п'ять років - до тих пір, поки поміж дрібних політиків не постав справжній державний діяч - Петро Дорошенко.

Масштаб особистості цього гетьмана визначається не тільки об'єднанням під однією рукою обох берегів Дніпра. Найбільший свій подвиг він здійснив тоді, коли його підлеглий - Іван Самойлович - піддався на обіцянки Москви, оголосив себе гетьманом і почав новий розкол.

У те, що було далі, повірити складно, але це було - історики збрехати не дадуть. Щоб не допустити усобиць і зберегти легітимність влади, Петро Дорошенко добровільно віддав булаву Самойловичу. Бо в Україні має бути тільки один гетьман для всіх земель.

Руїна почалася через те, що біля керма країни опинилися дрібні люди. А коли булаву отримав справжній державний діяч, цей сумний період тут-таки закінчився.

Подальші події широко відомі. Самойловича за вірність Москва винагородила засланням у Сибір, булаву отримав Мазепа, ну і так далі. Історичний екскурс на цьому можна було б закінчувати, якби не Пилип Орлик з його Конституцією.

Мудрим чоловіком був наступник Мазепи - знаючи, скільки лиха принесла Руїна, він вирішив, що неписану доти традицію стосунків Гетьмана та козацтва треба закріпити на папері, щоб ніякий Юрась не міг делегітимувати владу, щоб той, кого обрали, завжди розумів свою залежність від тих, хто його обрав.

Те, що з цієї ідеї вийшло, називають тепер першою конституцією у Європі, і зовсім не акцентують увагу на тому, що з'явилася вона як спроба щеплення від майбутніх руїн.

Ну а тепер знову зробімо елегантний стрибок на три сотні років і остаточно повернімося в Україну сучасну. В ситуацію, коли влада повністю втратила довіру народу. Коли вона збанкрутувала у внутрішній політиці, у міжнародних стосунках, у економіці - словом, кругом і скрізь.

Що повинна зробити державна верхівка у такому випадку, аби не настала нова Руїна?

Все вірно, покласти булаву. І це стосується не тільки Верховної Ради та президента. Піти у відставку мають Конституційний і Верховний суди, уряд у повному складі, голови адміністрацій - усі ті, хто давно вже втратив легітимність і своєю діяльністю тільки дискредитує систему державної влади.

Це у тому випадку, якщо серед них є особистості державного масштабу.

Звісно, в Конституції цього не написано, але Виговський та Дорошенко теж діяли не за писаним словом. Тому що мали державницьке мислення.

Скажете, в наш час це неможливо?

Можливо.

Перший президент нової України Леонід Кравчук у подібній ситуації поклав булаву і пішов на дострокові вибори, хоч про це не було написано у жодному законі. І, як це не дивно звучить, вчинив, як державний муж.

Можна по-різному ставитися до Леоніда Макаровича, особливо враховуючи його теперішні "танці з вовками". Хтось каже, що він відмовився здуру, бо гадав, що легко вибори виграє. Але ж погодьтеся - президент міг тоді просто послати всіх подалі та досидіти свій останній рік! А може, й не останній.

Міг, та не став. Звісно, не все так просто та ідеально, а проте у Виговського теж не бракувало нюансів. Однак він залишився в історії державним мужем - на відміну від Хмельниченка.

Так само і Кравчук, якщо не скурвиться остаточно, може залишится в історії державним мужем - до речі, єдиним з усіх чотирьох нових президентів. Бо всі вони наприкінці (а дехто й на початку) втратили підтримку виборців - однак продовжували триматися за булаву двома руками, опускаючи авторитет влади як інституції все нижче і нижче.

Ну а щодо пам'яті нащадків - спробуйте перевірити себе і згадати гетьманів часів Руїни. Згадали? Отож. Лилася кров, руйнувалася держава, але люди, які це робили, були настільки дрібними, що з нашого часу їх просто не помітно.

Тож якщо у політичної верхівки України якимсь дивом не прокинеться державницьке мислення, наші правнуки напишуть у своїх Вікіпедіях: "Віктор Янукович - дрібний політичний діяч епохи Олега Скрипки".

І матимуть рацію. Бо нащадки завжди мають рацію.

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...