App Store Google Play

Медична реформа як репресивний механізм

14.03.2012 08:41
Будь-які реформи не обходяться без жертв - хтось буває незадоволеним, хтось має перевчатися, а хтось і втрачає роботу. Але іноді ці жертви стають аж надто великими. І тоді постає питання - чи вартує та реформа, чи хоча б її уявні очікувані результати людських життів, якими дозволяють собі знехтувати чиновники у прагненні до переможних реляцій?

Героїня нашого оповідання бачила у своєму житті немало. Будучи членом Міжнародної правозахисної організації «Лікарі без кордонів», та міжнародного комітету з захисту прав людини Інеса Шевченко набачилася такого, що скромні чиновники від медицини навряд чи можуть собі уявити, сидячи у кріслах з підігрівом. Бачила і війну, але не очікувала, що справжня війна наздожене її в тихому Підгородньому, що вона стане об'єктом терору... просто за бажання гідно виконувати свою роботу.

Чотири з половиною роки Інеса Вікторівна, повернувшись на Батьківщину, пропрацювала на посаді лікаря акушера-гінеколога в єдиній лікарні м. Підгороднього, що у Дніпропетровському районі. Свідченням того, як саме пропрацювала, може служити вдячність породіль та їх чоловіків й рідних. Вірна християнка, Інеса не зробила жодного аборту, при цьому здобувши повагу й любов мало не цілого містечка. Вдячні батьки й матері допомогли створити в лікарні сучасне відділення денного акушерсько-гінекологічного стаціонару, яке до недавнього часу успішно функціонувало і надавало медичні послуги. Аж тут, влітку 2011 року, стало відомо, що Дніпропетровщина «удостоєна честі» стати «пілотною» областю в медичній реформі, яку влада вирішила започаткувати в Україні.

Ми не будемо вкотре зупинятися на сутності реформи й тих невідповідностях наявного медперсоналу й структури галузі задекларованим цілям, методам роботи та наслідкам таких болючих змін. Місцева влада, на чолі з губернатором Олександром Вілкулом жваво взяла «під козирок» й активувала органи місцевого самоврядування. Внаслідок останнього 07 вересня 2011 під час чергової 10-ї сесія, Дніпропетровської районної ради6-го скликання було прийнято рішення про ліквідацію Подгороднянської міської лікарні (надалі ПМЛ) шляхом її реорганізації в амбулаторію загальної практики та сімейної медицини. В рішенні йшлося про приєднання стаціонарних відділень і штатних посад вузьких фахівців поліклініки (у тому числі й акушера-гінеколога) до Дніпропетровської Центральної Районної лікарні (надалі ДЦРЛ), багатопрофільного лікувального закладу, який обслуговує все населення Дніпропетровського району.

Далі - більше: на підставі згаданого рішення був складений так званий Паспорт модернізації в якому поіменно вказувалося, який працівник, починаючи від лікаря і закінчуючи санітаркою, де буде працювати. Цей паспорт модернізації підписаний головою Дніпропетровської районної ради та головним лікарем ДЦРЛ і затверджений Обласним відділом охорони здоров'я. Згідно з паспортом Інеса Шевченко мала залишитися на посаді лікаря акушера-гінеколога під юрисдикцією ДЦРЛ, але з місцем роботи в Підгородньому і приступити до своїх функціональних обов'язків з 01.01.2012 р.

Персонал Підгороднянської лікарні переполошився, адже всім, крім шести профільних лікарів поліклініки та персоналу стаціонарів слід було переходити на роботу в новостворену амбулаторію загальної практики й сімейної медицини. Заспокоювати медперсонал приїхали народний депутат Олег Царьов, головний лікар ДЦРЛ Лариса Гардецька, та представники обласного відділу охорони здоров'я. На двох поспіль зборах трудового колективу вони запевнили медиків, що реформа останніх «аж ніяк не торкнеться», «жодної людини не буде звільнено» і загалом «реформа стосується лише розділення фінансування - районного й обласного, лікарям про це взагалі думати нічого - нехай сидять у своїх кабінетах». Як що ж «не приведи боже», десь хтось і відчує себе ображеним, нехай терміново звертається... «прямо до мене» - нардепа, головного лікаря і так далі. Власне на цьому позитив у нашій історії скінчується й починається жах.

Вже у листопаді 2011 року керівництво ДЦРЛ разом з адміністрацією ПМБ повідомило персоналу, ПМЛ про те, що в лікарні потрібно виконати ліквідацію кількох структурних підрозділів і провести значне (до 50%) скорочення медичного персоналу. Оскільки це зовсім не співпадало з рішенням сесії та Паспортом модернізації, лікарі почали писати листи й скарги. А оскільки Інеса Вікторівна має за плечима не тільки правозахисний досвід, а ще й журналістську практику, оформлювати ці листи подання довірили їй.

Такий розвиток подій дуже не сподобався комусь з «реформаторів», адже вже 1 грудня на Інесу Шевченко було скоєно напад невідомим, який погрожував фізичною розправою, якщо жінка буде продовжувати готувати звернення в різні інстанції. На місце події була викликана міліція, але жодних рухів у цій справі не відбулося й досі.

Не виключено, що ниточка розслідування привела б до Дніпропетровської ЦРЛ, заступник головного лікаря якої Ольга Валевська вже через декілька днів у супроводі колег відвідала відділення денного стаціонару під час прийому пацієнтів й у грубій формі наказала «забиратися» з денного стаціонару, оскільки він... закривається. Обурені пацієнтки, які стали випадковими свідками, почали збирати підписи на захист своєї гінекології, а зібравши їх більше 500, спрямували листа-запит, як і пропонувалося «прямо» до головного лікаря ДЦРЛ Лариси Гардецької. Відповідь останньої виявилося бочкою меду з невеличкою, здавалося б, ложкою дьогтю.

Найперше, головний лікар відповіла, що хвилюватись пацієнткам нічого, адже наявне приміщення денного стаціонару буде перевлаштоване у стаціонарну лікарню, де пацієнтки зможуть отримати «ще більш якісне лікування». По-друге, лікар Шевченко нікуди не зникне, а в ще більшому кабінеті зможе здійснювати ще більш якісний прийом. Але - і тут від пряників керівниця ДЦРБ перейшла до погроз - якщо, не дай боже, лікар Шевченко, буде вести анонімний прийом, їй загрожує кримінальна відповідальність. Ключові слова - останні, адже про прийом незареєстрованих пацієнток ніхто й мови не вів, а сплутати поняття «анонімність» у сенсі відсутності контакту вагітних з можливими інфекційними хворими та «анонімний прийом» такий досвідчений лікар, як Лариса Гардецька могла б навряд.

Солодкі й райдужні запевнення у щасливому майбутньому могли б заколисати довірливих гінеколога та її пацієнтів, аби реальність з ним хоч трохи співпадала. Натомість на Інесу Шевченко почався щоденний тиск з вимогою написати заяву за власним бажанням про переведення на роботу в амбулаторію загальної практики та сімейної медицини. Лікар, яка не мала жодних нарікань за професійною діяльністю та закріплене рішенням райради й Облздрава своє майбутнє призначення, навіть і не думала цього робити, адже це не відповідало рівню її кваліфікації, та і причини цього робити як би не було.

29 грудня пані Шевченко у присутності матеріально-відповідальної особи звільнила відділення від своїх особистих речей. А вже на ранок у відділення була викликана міліція за заявою в.о. головного лікаря ПМЛ на час її ліквідації Сиряної С.В. за ... підозрою у крадіжці гінекологом Шевченко майна лікарні. Міліціянти довго не могли зрозуміти, як так - навіть заявник не змогла назвати приблизно, що ж вкрадено. Пізніше пані Сиряна зізналася, що викликала міліцію за розпорядженням Лариси Гардецької. Але на цьому «день чудес» не закінчився: за ДВА ДНІ (а не за два місяці, як того вимагає українське законодавство) Інесі Шевченко подали для ознайомлення попередження про ліквідацію лікарні.

Оскільки робочого місця у ДЦРЛ не звільненому фактично лікарю не надали, а попереднє робоче місце терміново «ліквідували», Інеса Вікторівна 3 січня була змушена віддати ключі від відділення матеріально-відповідальній особі за актом передачі й почала чекати, що ж буде далі. Але ж про неї начебто забули... Але лише офіційно.

Саме у січні на телефон лікарю почали надходити дзвінки від невідомих з прихованими номерами, які погрожували, вмовляли та переконували «одуматися» й принести заяву «за власним» щодо переведення в амбулаторію загальної практики та сімейної медицини, з примусовим перенавчанням у майбутньому на сімейного лікаря. Для більшої переконливості, на вимогу прокуратури Дніпропетровського району було повторно порушено кримінальну справу за фактом крадіжки з відділення в якому вже півтора місяці не було й ноги пані Шевченко.

Зрозумівши, що з впертою лікаркою каші не звариш, керівництво лікарні вирішило її таки звільнити. При цьому зробило це з двома грубими порушеннями трудового законодавства. По-перше, звільнення відбулося за ст. 40 п. 1 (у зв'язку з ліквідацією закладу), а от про зарплату за два місяці (з 29 грудня по 29 лютого) та компенсацію невикористаної відпустки (загалом - більше 7500 гривень) адміністрація забула... може, ці гроші пішли на оплату нападників й невідомих телефонних злодіїв? Але про гроші можна й забути, коли звернути увагу на другу деталь: Інеса Шевченко була звільнена наказом від 29 лютого 2012 року з посади акушера гінеколога ПМБ людиною, яка звільнилася з посади в.о. головного лікаря тієї ж лікарні 31 грудня 2011 року (!!!). Світлана Сиряна (а це саме вона), з 1 січня працює звичайним лікарем-терапевтом у Дніпропетровській центральній районній лікарні, і тим не менш примудрилася 29 лютого 2012 звільнити ніяким чином не підлеглу їй людину, адже приймати пані Шевченко в штат ДЦРЛ адміністрація лікарні відмовилася!

На сьогодні справа щодо трудового спору лікаря Шевченко готується адвокатами для розгляду в суді Дніпропетровського району. Жінка та її родина живуть під тиском постійних погроз і залякувань. Водночас, на її штатній посаді працює інша людина, прийнята головним лікарем Гардецькою всупереч Паспорту модернізації й трудовому законодавству. А відділення денного акушерсько-гінекологічного стаціонару, колись чи не найкраще в області, стоїть напівзруйнованою пусткою під замком.

Про події в ПМЛ знають представники влади усіх рівнів - від Підгороднього до обласної адміністрації. Посадові зловживання, які давно вийшли за межі адміністративних правопорушень й перейшли в розділ кримінальних злочинів, розбирає Дніпропетровська обласна прокуратура. Губернатор разом з вже колишнім міністром охорони здоров'я жваво рапортують про успіхи медичної реформи. А скільки майбутніх і поточних матерів залишилися за цей час без уваги й консультацій? Скільком немовлятам не було надано належної допомоги? Та нажаль не це цікавить «реформаторів»...

Коли ж у нас станеться хоч одна реформа не заради «оптимізації бюджету», а заради людей - незалежно від того, лікарі вони, пацієнти чи прості платники податків?..



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Юрій Фоменко

На узбіччі

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього.  Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист з землі назустріч па...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...