App Store Google Play

Індо-Україна скульптора Наконечного

16.12.2011 15:56
Рік тому, 18 грудня 2010 року, на 54 році життя перестало битися серце великого українця, патріота своєї Батьківщини, видатного скульптора Незалежної України Володимира Васильовича Наконечного. Віримо, що його ім'я після смерті заживе істинної слави і стане справжнім знаменом українського мистецтва межі ХХ - ХХІ століть.

Володимир Наконечний прийшов до «Свободи» у зросійщеному Дніпропетровську (Січеславі) три роки тому, коли в місті про цю політичну силу мало хто знав. У річницю з дня смерті скульптора ми друкуємо статтю січеславського поета і мистецтвознавця Віталія Старченка про Володимира Наконечного.

 

 

Вириваючись із тенет, над скорботним натовпом пролетів янгол Наконечного, схожий на створених для меморіалу загиблим від вибуху газу у Дніпропетровську. Пролетів над насипаною могилою свого творця, шукача образу Іншої України: тієї, якої немає у Січеславі-не-Січеславі, де одні ретельно відновлювали, інші послідовно знищували етнічну та історичну пам'ять... Січеслав-не-Січеслав втратив лицаря пластики, який наближав повернення місту його українського ймення. Невимовно прикро, бо лицарів у нас небагато. Лиш те втішає, що дух і душа Володимира потрапили в духовну ауру брахманів, творців сакрального Образу України в індоєвропейському контексті.

Для тих, хто знав дніпропетровського скульптора Володимира Наконечного, його рання смерть (у 54 роки) була приголомшливою несподіванкою - адже мало кому скаржився на фатальну хворобу серця. Володимир відчував, що життя може урватися будь-коли, тому останні роки працював дуже багато. Це була затята робота каменяра, який лупав Скалу не з метою її знищити, а для того, щоб видобути з похмурої гори світле, вічне й героїчне, що нашаровувалося у міцних пластах від зачатків індоєвропейської цивілізації.

 

Він, селянський син із Поділля, потрапивши після навчання у Київському художньому інституті до Дніпропетровська, в буквальному сенсі віддав своє серце образному відтворенню згаданої Іншої України - України, яка не зазнала рабства і яничарства, України, в просторово-часових координатах якої народилася землеробська та ведична культура. Степовий край арійського, скитського і козацького минулого сприяв вибору теми для трудів і днів.

Справжні труди та дні почалися з роботи над образом Дмитра Яворницького - 1988 року Дніпропетровськ оголосив всеукраїнський конкурс на створення меморіального пам'ятника характернику-академіку. Наконечний побачив цей образ так, як би його побачив Степ: Дмитро Іванович не в шатах академіка, без "учених" атрибутів - босий, у шароварах і сорочці, а в руках важкий кам'яний хрест - символ піднятої ним зі скорботно-героїчних уламків минулого долі Запорозької Січі...

Умови конкурсу передбачали створення саме меморіального, а не монументального пам'ятника, - потрібно було дотриматися камерності, яка зазвичай притаманна надмогильним пам'ятникам. Однак міська влада не втрималася від монументальної показухи: на відміну від конкурсного проекту, де постать Яворницького мала стояти на символічній степовій "могилі", встеленій дерном, пам'ятник спорудили на кам'яному п'єдесталі, перетворивши його на міський монумент. Могила Дмитра Івановича разом із пам'ятником несподівано стала "художньо-архітектурною деталлю" центрального проспекту Дніпропетровська.

Перипетії, пов'язані з конкурсом і правом адекватного втілення проекту сформували громадянську позицію молодого митця і переконали в необхідності надалі твердо відстоювати творчі принципи. Цілком імовірно, що принциповість стала однією із причин того, що жоден із наступних великих проектів монументальної скульптури, в яких втілено оригінальні ідеї пластичного трактування сторінок української історії та її героїчних особистостей, Володимир не реалізував... Не встиг або ж не дали встигнути. Сокровенне залишилося у проектах та ескізах.

На початку 1990-х років Наконечний створює кілька оригінальних пам'ятних знаків для увічнення імен видатних катеринославців-січеславців, зокрема Івана Манжури та Валер'яна Підмогильного. Знак Манжурі, створений у гарній реалістичній традиції, змонтували на стіні найдавнішої книгарні центрального проспекту, яку часто відвідував фольклорист і письменник. Знак на будівлі залишився, самої ж книгарні вже немає... А ось експресивний, справді революційний (у пластичному аспекті) знак на пам'ять про геніального автора "Третьої революції" та "Міста" Валер'яна Підмогильного так і не був змонтований на фасаді колишнього реального училища, де навчався майбутній письменник (нині один із корпусів Дніпропетровського національного університету), - уже відлитий у бронзі, з лукавої причини відсутності грошей на монтаж знаку (і це в місті кількох мільярдерів!), він пару років пролежав невідомо де, звідки "благополучно" щез - адже бронза...

За останні десять років минулого століття Володимир створив низку проектів для різноманітних конкурсів: меморіал "Жертвам сталінських репресій" у Дніпропетровську, пам'ятник Степану Бандері у Львові, пам'ятник Нестору Махну в Гуляйполі (проект-пропозиція), монумент Незалежності в Києві, пам'ятник Іванові Сіркові в Харкові... І дуже сумно від того, що надзвичайно цікаві просторово-композиційні проекти вже, мабуть, ніколи не будуть реалізовані.

Але не тільки в монументальних масштабах Володимир бачив історичні образи Осіб і Подій. У станковій тривимірній скульптурі та рельєфах, у малій пластиці він створив "іконостас" минулого з образами Анни Ярославни і Генріха І Капетінга, Дмитра Байди-Вишневецького, шістнадцять портретів найвидатніших учасників Полтавської битви (серія "Велика гра"), композиції "Військо Запорозьке", "Гетьман Іван Мазепа і Мотря Кочубеївна", "Ясир", "Кафа".

Заглиблення в українську тему кожного митця-патріота обов'язково приводить до теми Праукраїни, що змушує дошукуватися божественної основи, знання про яку до нас дійшло закодованим у знаки і символи ведичної літератури та в археологічних артефактах. Свої пошуки образу Праукраїни (не буде помилкою її назвати "Індо-Україною") Володимир підсумував у проекті "7514". Власне, число "7514" - рік завершення скульптором роботи над образом "Індо-України" за індо-арійським літочисленням. Образ творить низка архаїчних етносимволів, які інтерпретують сакральну константу - Дух Предків.

Індо-арійська міфологія, початки якої закорінені в часових межах "7514", у Наконечного відтворена у композиціях "Прітхіві-Дьяус" ("Європа і Зевс") та "Пушан". У першій композиції зображено під знаком сонця між рогами астрального символу України - Тільця - злитих в одне ціле арійських прабатьків. У другій - образ "Божества Пишного", покровителя роду і достатку, знавця щасливих життєвих шляхів і провідника небіжчиків. Обидві композиції виконані в стилі авангарду - Наконечний ніби стверджує свою причетність до української новітньої традиції в скульптурі, розпочатої з часів зацікавлення Олександра Архипенка стародавньою пластикою України.

Та найвагоміші в проекті - інтерпретації образу Козака Мамая. Дослідники цього ментально українського образу давно довели, що він - символ-архетип індоєвропейської цивілізації. Тому й досі індійські брахмани зберігають цей архетип у своєму менталітеті, зовнішності й поведінці. Як стверджує в анотації до виставок проекту "7514" куратор, мистецтвознавець Олена Годенко, "біля витоків української та всієї індоєвропейської культури - ведичний образ першопредка Мамая. Бо Мамай - чоловіче віддзеркалення мами, берегині: воїн, батько роду. Мамай - тотем, першопредок, вояк-жрець, волхв, кобзар, характерник". Усі ці іпостасі образу Душі Правдивої скульптор намагався відтворити в стародавній стилістичній традиції козацького "малярства Мамаїв". Вивчати ж ці традиції в Січеславі Наконечному було просторо: стараннями Дмитра Івановича Яворницького місто має чудові колекції кам'яних половецьких баб-мамаїв і народної картини "Козак-Мамай".

Замисливши серію "Козак Мамай", Володимир поставив мету космічного масштабу: відтворити якомога більшу кількість безкінечних іпостасей цього образу в його еволюції від індо-арійського божества-Прапращура до архетипу, знайомого кожному українцеві завдяки народній картині "Козак Мамай". Найдавніший образ Мамая навіяний Наконечному керносівським ідолом та "конеголовим скіпетром", знайденими археологами на Дніпропетровщині та Одещині. Чотирирукий Воїн-характерник нагадує Шиву, інші образи - самозаглибленого Будду, деякі композиції нагадують нам Мамая козака, із тих, які зафіксовані народною пам'яттю у відповідних картинах і усній творчості українців. Ще один, "курганний Мамай", - втілення вічності та недосяжності, зображений у стані глибокої медитації.

Серед українців образ Мамая сприймався політеїстично, хоча в жодній народній картині він не зображений із нагрудним хрестиком - надто потужна ретроспекція етнічної пам'яті не дозволяла невідомим майстрам обмежувати вік свого героя християнською епохою. Цю картину вішали на покуті хати поруч з іконами. Тому до визначеної народом іконографії сюжетів "Козак Мамай" Наконечний додає і сюжет "Мамай і Покрова", в якому Божа Мати із покривалом велично вознеслася над Мамаєм. Змістовно перегукується з іконописним Георгієм-Змієборцем незавершена композиція "Мамай на драконі".

Володимир мріяв про відродження культу Мамая у свідомості українців, мріяв про часи, коли так само, як Шевченків "Кобзар", картина "Козак Мамай", як це було в ХІХ ст., чи невеличка скульптурка Душі Правдивої стане сакральним предметом в багатьох українських помешканнях. Тому його бронзові статуетки Мамая камерні за розмірами, але значущі, монументальні за трактуванням форми - Наконечний не лише мріяв, а й намагався накреслити шлях повернення величного образу в нашу духовність.

Проект "7514" експонувався в листопаді 2006 року на першій персональній виставці Володимира Наконечного, присвяченій півстолітньому ювілею митця, у Національному художньому музеї України в Києві. Серед відвідувачів виставки був і Юрій Шилов, академік, відомий археолог і археограф. Науковець сприйняв виставку як поетичне втілення арійської минувшини нашої Батьківщини, що спирається на знання, й аналогій якому ще не було. Шилов так закінчує свій відгук в одному із щотижневиків: "Ось і Володимир Наконечний: ще один видатний митець родом з глухого села, зі столичною освітою. Перша персональна виставка - до 50-річного ювілею... Тож помітять чи ні, чи долучаться до видатного синтезу одвічності й сьогодення, чи байдуже проминуть животворну криницю, що в ній, створеній селянським нащадком, і серед сліпучого дня видно ясні зорі прийдешнього?"

"Ясні зорі прийдешнього", показані нам Володимиром Наконечним у криниці для спраглих, мають засяяти не лише в криниці, а й у реальному небі реального українського життя. Проте це можливо лише тоді, коли переважна більшість нащадків індоєвропейської України однозначно й одностайно вирішать на користь гетьмана Івана Мазепи принципову суперечку з Російською імперією, уособленою в образі царя Петра І. Саме над цією етичною проблемою скульптор міркував останні роки життя, працюючи над ескізним вирішенням пам'ятника гетьману Івану Мазепі та шведському королю Карлу ХІІ для конкурсу проектів монумента, присвяченого 300-річчю Полтавської битви. Ідея композиції Наконечного - чорно-біла шахова гра Івана Мазепи та Карла ХІІ із Петром І, у якій союзники програли, проте з прецеденту, створеного гетьманом, починається важке трьохсотлітнє визволення України від імперського рабства. Володимир Наконечний виграв конкурс, але... Але на цьому поки що завершилися мрії українців про монумент на території державного історико-краєзнавчого заповідника "Поле Полтавської битви", який об'єктивно відтворив би трагедію та пафос тих подій...

Однак хочеться вірити, що все ж настануть часи, коли хоч деякі з проектів талановитого і відданого Батьківщині та мистецтву скульптора здійсняться заради невичерпності криниці для спраглих і в ім'я майбутнього України.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Нецікава правда війни

Знову завівся з хлопцями про «правду війни». Ну, в сенсі чи треба показувати в кіно цю саму правду.Треба!Але, якщо всю її показувати в кіно, то це буде фігня, повна заунивності і нудьги.Ну...
Для соціальних виплат від держави необхідно відкрити рахунок в національному Ощадбанку. Цікаво, як обличчя держави проявляється у фінансових установах.Заходжу у відділення банку в центрі Дніпра. Довго...
Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...