App Store Google Play

Залишки багатьох начинань

14.10.2011 11:12

Сенатор Сумароков, відвідавши місто Новоросійськ у 1801 р., склав перший опис задуманого князем Потьомкіним міста з «прегарних у смаку грецькому та римському будівель»: «Нині почате по горі місто являє на пустошах наготовані до падіння побудови, навалене каміння лежить при його похованні, і воно, віддане забуттю, відділяється степом від відведеного йому передмістя, яке і є теперішнім містом...».

Що ж міг побачити Сумароков там, де планувалося створити розлогі майдани, побудувати церкви, державні установи, палаци аристократії, будинки чиновників, один з найбільших у світі соборів і один з перших в країні університетів? Що встигли спорудити у найбільш презентабельному районі планованої південної столиці? Питання цікаві. Тим більше що з початку ХІХ ст. спостерігається дивний феномен місцевої свідомості. Усе розмаїття планів розбудови Катеринослава Дніпровського сприймається окремо від реальних і потроху зникаючих руїн. Руїни ж являють собою залишки цільного, монолітного, споруджуваного за єдиним планом «Потьомкінського міста».

Руїни плану Геруа

Забудова «Потьомкінського міста» є цілком наочним відображенням численних коливань та нових ідей замовників будівництва нарівні з нестачею державних ресурсів на реалізацію задуманих проектів.

Саме до плану Клода Геруа відноситься часто цитоване «Начертання міста» з означенням задуманого міста як імперської столиці. Розроблений у середині 1780-х рр. план відомий у кількох варіантах. Із планованого комплексу громадських будівель довкола головного майдану виявлено лише проект Преображенського собору, створений самим Клодом Геруа. Цілком можливо, що було виконано проекти ще декількох споруд, а в якості основи для планованого корпусу університету використано проект Академії мистецтв у Петербурзі. У кількох варіантах було пророблено і проекти парцеляції та забудови кварталів житлових будинків. Реалізацію плану було розпочато у 1786 р. і припинено приблизно у 1789 р. На початок ХІХ ст. найбільш помітним залишком цього гігантського проекту лишився грандіозний підмурок закладеного у 1787 р. двома імператорами Преображенського собору. Сліди цього будівництва існують і сьогодні. Передня, прямокутна частина огорожі сучасного Преображенського собору поставлена безпосередньо на фундаменті первісної, так і не спорудженої будівлі.

До середини ХІХ ст. були помітні і залишки будівництва іншої великої споруди - генерал-губернаторського палацу. Будівництво «палат державних» з їх «прегарною і просторою залою» було розпочато у тому ж 1787 р. Велетенський палац споруджували ліворуч від Преображенського собору. Але далі підготовки ровів під фундаменти справа так і не зрушила.

Ще одну велику споруду, зведену в цей час, Сумароков, до речі, бачити не міг, але чутки, легенди і повідомлення про її існування завжди гуляли містом. Мова йде про підземний хід, ані про спорудження, ані про призначення якого нічого достеменно не відомо.

Чутки про його існування широко ходили містом у першій половині ХІХ ст. нарівні з оповідками про козацькі ходи і скарби. Особливо у них ніхто не вірив, хоча у місті і повинні були ще жити люди, які бачили спорудження ходу на власні очі. Напрямок ходу вказувався від собору до лівого крила Потьомкінського палацу, вздовж його головного фасаду і потім вниз до Дніпра. Знавці навіть переконували, що біля ріки хід завершувався кімнатою, у якій зберігався човен.

Ці чутки зовсім несподівано підтвердилися у середині 1840-х рр., коли черговий обвал Архієрейського провалля оголив частину цегляної стіни ходу. В подальші десятиріччя провалля повністю зруйнувало частину підземного ходу від палацу до Дніпра. Його залишки бачило досить багато людей, а Іван Акінфієв у своїй книзі «Растительность Екатеринослава» навіть досить ретельно описав усі залишки ходу, які вціліли у яру на 1880-ті.

Займався підземним ходом і професор Дмитро Яворницький, хоча дослідження ці, за словами самого Дмитра Івановича, носили випадковий характер, - «у 1914 році, під час прокладання каналізаційних труб».

Частина ходу досліджувалась у 1970-ті рр. під час реставрації Преображенського собору. Цілком його залишки, незважаючи на невщухаючий інтерес до цієї споруди, не досліджувались ніколи. Призначення його і досі лишається незрозумілим. Найбільш він скидається на каналізаційний колектор, але цілком можна припустити, що його спорудили для прокладення водогінної мережі. В усякому разі, для чого б його не споруджували, але за призначенням, схоже, так і не використали.

Залишки тимчасових споруд

У кожному плані, навіть дуже ретельно продуманому завжди знайдеться місце імпровізації. Розбудова Катеринослава Дніпровського в цьому відношенні аж ніяк не становить винятку з правил. Найбільшою імпровізацією 1780-х рр. стала подорож імператриці Катерини ІІ. Хоча цю подію швидше можна було б визначити не як імпровізацію, а як театральну постановку, для якої було зведено досить пишні декорації.

До візиту імператриці було споруджено досить багато. Спеціально для церемонії закладення Преображенського собору було споруджено містечко з наметів та тимчасових павільйонів. При всій пишноті і чималій вартості цих споруд слід від них лишився мізерний. У 1830-х рр. праворуч від Преображенського собору вказували велику, прямокутну в плані, яму глибиною близько 70 см. Саме тут стояло шатро похідної церкви, спорудженої задля молебну перед закладенням храму. Від інших споруд містечка не лишилося нічого, навіть більш-менш докладних описів.

Набагато триваліший слід лишився від іншого будівництва, проведеного у зв'язку з подорожжю імператриці. Спеціально для кортежу було впорядковано шляхи від Нового Кодака до місця закладки Преображенського собору і від собору далі на південь до Херсона. Сьогодні найвідомішою спорудою, яка лишилася від цього впорядкування, є Миля біля Преображенського собору. Цей невеликий кам'яний монумент був точкою відліку для шляху від Катеринослава до Херсона і першим в ряду миль, які позначали кожну десяту його версту. В наступні століття Милю декілька разів серйозно ремонтували, і сьогодні вона лишилась єдиною у місті спорудою, яка майже не змінилася з 1787 р. Менш відомо, що на шляху від Нового Кодака до собору було зведено щось на взірець міської брами. «Тріумфальні стовпи» розташовувались на сучасному проспекті К. Маркса у кварталі між вулицями Столярова та Мостовою. У перші десятиріччя ХІХ ст. вони відігравали роль міської застави, але згодом виявились непотрібними і тихо зникли. Досить довго використовувались городянами і мости, споруджені через річки в центральній частині міста. А взагалі, цілком можливо, що ті роботи, які було проведено на шляхах до приїзду Катерини ІІ, багато в чому зумовили появу як сучасного проспекту К. Маркса, так і сучасного проспекту Гагаріна.

Як не дивно це звучить, але імпровізацією було і спорудження Потьомкінського палацу і створення парку довкола нього. Нині все ще вважається, що палац споруджено за проектом Івана Старова у відповідності до його плану міста. Але вже досить давно помічено багато невідповідностей у цій офіційній історії. Головна з них полягає в тому, що палац було зведено ще у 1780-х рр., в той час як перший варіант Старовського плану міста датується 1790 р. Цілком можливо, що палац намагалися звести до візиту Катерини ІІ як банкетну залу. Причому його першим автором цілком міг бути відомий російський архітектор Матвій Казаков, в переліку проектів якого є оригінальний «палац-храм» для Катеринославу. А в подальшому було прийнято рішення про пристосування недобудованої споруди під резиденцію генерал-губернатора, яке і виконував Іван Старов. На 1791 р. власне палац було завершено і до нього навіть завезли меблі. Але саме цього року князем Потьомкіним було видано розпорядження не зводити при палаці службових корпусів, бо у нього народився намір перетворити палац на громадську будівлю.

У імпровізованому тимчасовому комплексі в 1789 р. було розміщено і губернські установи. Для зведення комплексу було виділено земельну ділянку між сучасними проспектом К. Маркса та вулицями Жуковського, Шевченка, Гоголя. Але власне комплекс був далеко не новий. Ці будинки було споруджено у 1770-х рр. для Катеринослава Кільченського і перенесено до Дніпра після ліквідації цього міста як губернського центру. На новому місці Губернське правління зайняло колишній будинок віце-губернатора Азовської губернії, Губернський суд - дитячого училища, а Казенна палата - Губернської канцелярії.

Дерев'яні будівлі, споруджені досить давно, і до того ж тимчасові, дуже швидко спорохнявіли. На 1801 р. вони вже стояли покинуті, бо установи, для розміщення яких їх спорудили, визнали за краще наймати приміщення у нижній частині міста. Життя жевріло лише у колишній Казенній палаті, де розташувався дитячий притулок. А у 1805 р. увесь комплекс цих будинків було передано Катеринославській духовній семінарії.

Сліди плану Старова

План міста, створений Іваном Старовим, існує в трьох варіантах, датованих 1790-1792 рр., але планування Нагірної частини в них лишалось незмінним. Проекти комплексів столичного масштабу відійшли в небуття. Новим планом передбачалось будівництво лише корпусів губернських установ без зайвого прожектерства. Досі невідомо, наскільки проробленими були проекти державних будівель. Дослідженнями встановлено, що Преображенський собор за проектом Івана Старова і за розмірами, і за загальним планом мав нагадувати споруджений ним же собор Олександро-Невської лаври в Петербурзі. Але чи було розроблено його проект - невідомо. Натомість проект корпусу Губернського правління було навіть затверджено і надіслано до Катеринослава. Щоправда, його будівництво було відкладено до кінця війни з Туреччиною. Але чи було воно розпочато, чи справа обмежилась лише заготівлею будівельних матеріалів або й взагалі нічим, встановити досі не вдалося.

Зведені у відповідності до плану Івана Старова державні споруди носили тимчасовий характер і мали існувати до зведення комплексу довкола Соборного майдану. Праворуч від Потьомкінського палацу було зведено тимчасовий дерев'яний палац губернатора, проект якого, вірогідно, виконав сам Іван Старов. Палац розміщувався у глибині великого парадного подвір'я. Складався він із трьох двоповерхових корпусів, об'єднаних короткими одноповерховими закритими галереями. Центральну частину прикрашали два чотириколонні портики: один - з головного, а другий - з садового фасаду. Бічні корпуси з лоджіями на другому поверсі довгими переходами з'єднувались з широко рознесеними будинками служб. Композицію парадного двору завершували великі флігелі канцелярії, що відсікали від нього господарські двори. За палацовим комплексом до Дніпра спускався великий сад. Судячи з усього, цю велику садибу в подальшому мали намір продати у приватні руки. З 1804 р. палац, який на цей час вже було покинуто, надали під резиденцію катеринославським архієреям, яким він слугував до середини ХІХ ст. Ще одну державну споруду - казначейство - було споруджено на місці сучасного будинку по проспекту К. Маркса, 45. На відміну від палацу губернатора, воно було не дерев'яним, а складалося з двох мурованих корпусів: канцелярії та грошової кладової. У подальшому цей комплекс неодноразово перебудовувався, але не змінював призначення аж до 1917 р.

Враховуючи економічну слабкість створюваного міста, за рахунок скарбниці вирішено було спорудити і частину житлових будинків, які мали продаватися у кредит приватним особам. Згідно з цією програмою у Нижньому місті було зведено кілька дерев'яних корпусів, а от Нагірну частину одразу ж вирішили забудовувати мурованими садибами. На 1791 р. по сучасній вулиці Ворошилова вже було викінчено шість кам'яниць, з яких чотири мали по два поверхи. У 1795-1797 рр. в одному з цих будинків знаходився пансіонат для 58-ми учнів переведеного до Катеринослава Кременчуцького училища. Ще один займала квартира директора народних училищ, статського радника Бебера. Інші стояли порожніми, бо покупців на них так і не знайшлося. На початку ХІХ ст. ці корпуси значилися за межовою конторою, але чи працювала вона в них, невідомо. До нашого часу з цього великого комплексу вціліло два житлові будинки по вулиці Ворошилова, 8 та 10а.

Окрім виконання державних будівельних програм у Нагірній частині здійснювалося, на подив, і приватне будівництво. На 1793 р. вздовж Окружної вулиці, між садом Потьомкіна та майбутнім проспектом К. Маркса вже розташовувалось три великих садиби, в тому числі і губернського проводиря дворянства Штерича. Далі по Окружній, за палацом губернатора знаходилося ще дві садиби: статського радника Корбе та штаб-лікаря Роде. Дещо пізніше, у середині 1790-х рр., біля самого Проспекту було споруджено ще одну садибу - статського радника Герсеванова. Усі садиби відзначалися значними розмірами. Садиби Штерича, Корбе та Роде простяглися від Окружної вулиці до берега Дніпра. На початок ХІХ ст. ці зародки аристократичного району міста вже частково перейшли до державних установ. Садиби Роде та Корбе були зайняті закладами Приказу Громадської опіки. Садибу Герсеванова придбано під нову резиденцію губернатора. Найдовше лишалась у приватному володінні садиба Штерича, яка декілька разів змінювала власників, аж поки у 1820-х рр. не була придбана Духовною семінарією.

Забудова «Потьомкінського міста» є цілком наочним відображенням численних коливань та нових ідей замовників будівництва нарівні з нестачею державних ресурсів на реалізацію задуманих проектів. Пізніша аура його руїн виникла як згадка тихого провінційного міста про нереалізовані можливості і тимчасову (і віртуальну) велич Катеринослава на Дніпрі.

«Експедиція XXI» 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Так заведено, що у дошкільному та шкільному віці дитини батьки вигадують додаткові заняття своєму нащадку і відводять на всілякі секції. Одразу після народження, зазвичай протягом року відбувається ці...
Максим Мірошниченко

Побачити все на власні очі

21-го листопада я дуже відносно цікавився студентським Майданом. До 30 листопада. І не підтримував дії радикальних груп на Грушевського. Поки сам не вирішив побачити усе на власні очі.Зараз я не підтр...
Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...