App Store Google Play

24 серпня. День народження українського залізнопуза

23.08.2011 14:59

Вшанування чергової річниці незалежності України дедалі більше нагадує питоме радянське свято. У тому сенсі, що коли в СССР справи пішли гірше, кількість свят і бундючність їхнього святкування зросли в геометричній прогресії. Найяскравіший приклад  - 9 травня, яке до 1965 року ніхто не відзначав . І тим більше не святкував. Бо були ще живі справжні фронтовики, які за таке блюзнірство могли партійному начальству й морду набити. Нацистам били, то й комуністів би не злякалися.  Але час брав своє, і переписування історії Другої світової стало основним ідеологічним трендом СССР, а згодом і сучасної Росії.

Добивання і розчленування СССР найспритнішими комуністами й комсомольцями відбувалося за принципом, за яким ріжуть  безнадійно охлялу корову. Ні молока, ні приплоду вже не дасть - то треба пустити хоч на м'ясо, бо здохлятину доведеться просто закопати.    Тому це значною мірою - посткомуністичне свято, бо незалежність України забезпечила необмежений доступ до державних ресурсів не лише номенклатурі, а її  дітям і внукам.  А нашим дітям і внукам вона дала можливість здійснити мрію батьків - досхочу співати колядки й гаївки без ризику бути звинуваченим в українському буржуазному націоналізмі. Поки що.

Унія комуністів, бандитів та інтелігенції  в 90-х передбачала пропорційний розподіл політичної яловичини, і десь так воно й сталося. Але з часом, коли з'ясувалося, що інтелігенція вже нікого, крім самих себе, не представляє,  її  частку роздерибанили,  а самих високодуховних акціонерів перевели в міноритарні.  Про колабораціонізм такого роду вже написано чимало, але варто ще зауважити, що так само, як  через комуністів («група 239») діяла Росія, через  інтелігенцію  євроатлантичний Захід просував свої геополітичні інтереси. У конкурентній стратегії  проти України ці Схід і Захід були разом.  Руйнувалася армія і конкурентноздатні підприємства, убивалося власне виробництво і рвалися мережі торгівлі.

Українська новітня історія - не якийсь там прикрий східноєвропейський виняток, хоча в політиці  ми наробили тих самих соціал-демократичних дурниць, що й Центральна Рада у 1918-му, і «винниченківщину» як діагноз ніхто не скасовував. А саме Винниченка, який водночас змовлявся з більшовиками, Скоропадським і Петлюрою, з відомими наслідками,  можна назвати батьком «багатовекторності». У дисидентські часи я багато спілкувався з польською «Солідарністю», і динаміка її створення, тріумфу й занепаду  була напрочуд схожа на нашу історію Народного руху. Тільки наша значно скромніша - не було такої підтримки церкви, не привели до влади свого президента. Може воно й на краще вийшло, бо, наприклад, у Грузії тоді обрали інтелігентного Гамсахурдіа. І закінчилось усе для нього й для країни погано.

Суспільні очікування на революційне диво завжди спираються на тоталітарний міф про невичерпність наявних державних ресурсів, невибагливість людей і «особливий шлях розвитку». Потім з'ясовується, що в «закромах» - дуля, люди хочуть багато отримувати й мало працювати, а з вибором «особливого шляху» спізнилися років на двісті, бо світ більше не ходить пішки битими  шляхами, а літає джетами.

У тактичному вимірі, дивлячись на події 20-річної давнини, зараз легко  знаходимо винних у тому, чому на початку після перших фанфар і корогв усе  в Україні пішло «не так». Але скрізь у Східній Європі пішло «не так». Над єдиним чинником, який міг сказати своє вагоме інакше слово, а саме - над українською армією, так «попрацював» весь світ, що вона в результаті становить загрозу лише для самої себе.      

Різниця в тому, що політики Східної Європи виявилися сміливішими й провели «шокову терапію» за пару років у своїх країнах. Вони пожертвували власною політичною кар'єрою, але зробили те, що повинні були. Наші ж очільники  поводилися, як підстаркуваті повії, за будь-яку ціну намагаючись сподобатись електоратові й перекидаючи все непопулярне «на потім».

Ну от і прийшов цей час, котрий «потім». Заходу набридло давати гроші династіям політичних шахраїв. Це Західна Німеччина вклала  в декомунізацію Східної  вже два трильйони доларів, але то ж свої,  і принаймні видно, куди гроші діваються. Парадигма теперішнього  святкування - через двадцять років нас чекає те, що треба було зробити через два після незалежності.

У відомому циклі романів про Гарі Поттера є така фантастична істота, називається - «український залізнопуз». Вона дуже добре ілюструє наш статус, реальні можливості й неадекватну політичну поведінку.  Українский залізнопуз - це  дракон родом з України. Це сірий велетень  з довжелезними кігтями й темно-червоними очима, правда, бруднуватий, досить змучений і покалічений.  З усіх драконів це найбільший, його вага сягає  шести тон. Іноді очі для маскування стають такого самого сіро-металевого кольору.  Український залізнопуз - вайлуватий  і повільніший у польоті, ніж інші дракони, проте вкрай небезпечний, бо  дихає вогнем, як Чорнобиль, і здатний розчавити все, на що  приземляється. За версією Джоан Роулінг, українські чарівники з 1799 року, відколи дракон потопив якийсь порожній вітрильник на Чорному морі, тримають їх під контролем.  Дракона дресирували тим, що тицяли йому в пику розпеченими мечами, водночас дзвонячи в дзвіночки, щоб виробити умовний рефлекс до послуху.

Нашого рідного залізнопуза гобліни тримали на ланцюгу, щоб він охороняв скарбницю однієї чарівної стерви, але браві змовники-чарівники на чолі з Гарі Поттером розбили ланцюги, яким було припнуто дракона,  і втекли на ньому верхи в безпечне місце. Дракон цих героїв навіть не помітив. 

Дуже схоже на теперішню геополітичну місію України - бути припнутою  борговими ланцюгами  при вході в російську вуглеводну скарбницю, щоб Україна бува не чкурнула в Європу завчасно. А коли прийде час скарбницю грабувати, тоді нас від кайданів звільнять.

Український залізнопуз у книжці Джоан Роулінг, звільнений,  учинив дуже по-українськи - полетів чимдалі від скарбів. Бо хотів просто води попити, так його сильно сушило. Вибрав свободу. Скарбами скористалися інші. Може, коли нас вкотре звільнять, ми щось з собою прихопимо? Чи знову будемо втішатися чистою незалежністю, а за гроші, як водиться,  розбиратимуться заморські чарівники з місцевими гоблінами? 

УНІАН



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...