App Store Google Play

24 серпня. День народження українського залізнопуза

23.08.2011 14:59

Вшанування чергової річниці незалежності України дедалі більше нагадує питоме радянське свято. У тому сенсі, що коли в СССР справи пішли гірше, кількість свят і бундючність їхнього святкування зросли в геометричній прогресії. Найяскравіший приклад  - 9 травня, яке до 1965 року ніхто не відзначав . І тим більше не святкував. Бо були ще живі справжні фронтовики, які за таке блюзнірство могли партійному начальству й морду набити. Нацистам били, то й комуністів би не злякалися.  Але час брав своє, і переписування історії Другої світової стало основним ідеологічним трендом СССР, а згодом і сучасної Росії.

Добивання і розчленування СССР найспритнішими комуністами й комсомольцями відбувалося за принципом, за яким ріжуть  безнадійно охлялу корову. Ні молока, ні приплоду вже не дасть - то треба пустити хоч на м'ясо, бо здохлятину доведеться просто закопати.    Тому це значною мірою - посткомуністичне свято, бо незалежність України забезпечила необмежений доступ до державних ресурсів не лише номенклатурі, а її  дітям і внукам.  А нашим дітям і внукам вона дала можливість здійснити мрію батьків - досхочу співати колядки й гаївки без ризику бути звинуваченим в українському буржуазному націоналізмі. Поки що.

Унія комуністів, бандитів та інтелігенції  в 90-х передбачала пропорційний розподіл політичної яловичини, і десь так воно й сталося. Але з часом, коли з'ясувалося, що інтелігенція вже нікого, крім самих себе, не представляє,  її  частку роздерибанили,  а самих високодуховних акціонерів перевели в міноритарні.  Про колабораціонізм такого роду вже написано чимало, але варто ще зауважити, що так само, як  через комуністів («група 239») діяла Росія, через  інтелігенцію  євроатлантичний Захід просував свої геополітичні інтереси. У конкурентній стратегії  проти України ці Схід і Захід були разом.  Руйнувалася армія і конкурентноздатні підприємства, убивалося власне виробництво і рвалися мережі торгівлі.

Українська новітня історія - не якийсь там прикрий східноєвропейський виняток, хоча в політиці  ми наробили тих самих соціал-демократичних дурниць, що й Центральна Рада у 1918-му, і «винниченківщину» як діагноз ніхто не скасовував. А саме Винниченка, який водночас змовлявся з більшовиками, Скоропадським і Петлюрою, з відомими наслідками,  можна назвати батьком «багатовекторності». У дисидентські часи я багато спілкувався з польською «Солідарністю», і динаміка її створення, тріумфу й занепаду  була напрочуд схожа на нашу історію Народного руху. Тільки наша значно скромніша - не було такої підтримки церкви, не привели до влади свого президента. Може воно й на краще вийшло, бо, наприклад, у Грузії тоді обрали інтелігентного Гамсахурдіа. І закінчилось усе для нього й для країни погано.

Суспільні очікування на революційне диво завжди спираються на тоталітарний міф про невичерпність наявних державних ресурсів, невибагливість людей і «особливий шлях розвитку». Потім з'ясовується, що в «закромах» - дуля, люди хочуть багато отримувати й мало працювати, а з вибором «особливого шляху» спізнилися років на двісті, бо світ більше не ходить пішки битими  шляхами, а літає джетами.

У тактичному вимірі, дивлячись на події 20-річної давнини, зараз легко  знаходимо винних у тому, чому на початку після перших фанфар і корогв усе  в Україні пішло «не так». Але скрізь у Східній Європі пішло «не так». Над єдиним чинником, який міг сказати своє вагоме інакше слово, а саме - над українською армією, так «попрацював» весь світ, що вона в результаті становить загрозу лише для самої себе.      

Різниця в тому, що політики Східної Європи виявилися сміливішими й провели «шокову терапію» за пару років у своїх країнах. Вони пожертвували власною політичною кар'єрою, але зробили те, що повинні були. Наші ж очільники  поводилися, як підстаркуваті повії, за будь-яку ціну намагаючись сподобатись електоратові й перекидаючи все непопулярне «на потім».

Ну от і прийшов цей час, котрий «потім». Заходу набридло давати гроші династіям політичних шахраїв. Це Західна Німеччина вклала  в декомунізацію Східної  вже два трильйони доларів, але то ж свої,  і принаймні видно, куди гроші діваються. Парадигма теперішнього  святкування - через двадцять років нас чекає те, що треба було зробити через два після незалежності.

У відомому циклі романів про Гарі Поттера є така фантастична істота, називається - «український залізнопуз». Вона дуже добре ілюструє наш статус, реальні можливості й неадекватну політичну поведінку.  Українский залізнопуз - це  дракон родом з України. Це сірий велетень  з довжелезними кігтями й темно-червоними очима, правда, бруднуватий, досить змучений і покалічений.  З усіх драконів це найбільший, його вага сягає  шести тон. Іноді очі для маскування стають такого самого сіро-металевого кольору.  Український залізнопуз - вайлуватий  і повільніший у польоті, ніж інші дракони, проте вкрай небезпечний, бо  дихає вогнем, як Чорнобиль, і здатний розчавити все, на що  приземляється. За версією Джоан Роулінг, українські чарівники з 1799 року, відколи дракон потопив якийсь порожній вітрильник на Чорному морі, тримають їх під контролем.  Дракона дресирували тим, що тицяли йому в пику розпеченими мечами, водночас дзвонячи в дзвіночки, щоб виробити умовний рефлекс до послуху.

Нашого рідного залізнопуза гобліни тримали на ланцюгу, щоб він охороняв скарбницю однієї чарівної стерви, але браві змовники-чарівники на чолі з Гарі Поттером розбили ланцюги, яким було припнуто дракона,  і втекли на ньому верхи в безпечне місце. Дракон цих героїв навіть не помітив. 

Дуже схоже на теперішню геополітичну місію України - бути припнутою  борговими ланцюгами  при вході в російську вуглеводну скарбницю, щоб Україна бува не чкурнула в Європу завчасно. А коли прийде час скарбницю грабувати, тоді нас від кайданів звільнять.

Український залізнопуз у книжці Джоан Роулінг, звільнений,  учинив дуже по-українськи - полетів чимдалі від скарбів. Бо хотів просто води попити, так його сильно сушило. Вибрав свободу. Скарбами скористалися інші. Може, коли нас вкотре звільнять, ми щось з собою прихопимо? Чи знову будемо втішатися чистою незалежністю, а за гроші, як водиться,  розбиратимуться заморські чарівники з місцевими гоблінами? 

УНІАН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...