App Store Google Play

Футбольний скандал із присмаком історії

15.08.2011 14:08

Через Степана Бандеру спричинився скандал в українському футболі. П'ятий тур Прем`єр-ліги завершився неприємним інцидентом, пов'язаним із поведінкою фанатів київського «Динамо» і львівських «Карпат». Під час гри представники фан-секторів обох клубів побили робітника ФК «Динамо» Андрія Саломатова, який намагався зірвати полотнище з портретом Бандери. Чоловік потрапив до лікарні з серйозними травмами.

Інцидент вчергове засвідчив проблеми в українському фан-русі, що не додає нам бонусів напередодні Євро-2012. Не виправдовуючи таких дій вболівальників, хочу зауважити, що певною мірою в цьому винні наші політики. Що я маю на увазі? За останні роки вони своїми висловлювання, і «експертними» оцінками стосовно окремих історичних постатей розділили українців на тих, хто вважає своїми героями Бандеру, Шухевича, Коновальця, і тих, хто схиляє голову перед людьми, що віддавали накази їх нищити.

Дана ситуація є одним із проявів цього протистояння в українському суспільстві, яке вийшло далеко за межі дозволеного. Радикально налаштовані фанати побачили спробу Саломатова спаплюжити їх ідола і героя, тому вдалися до таких нерозсудливих дій. Правда, у мене виникає питання, чому ж, наприклад, в інших присутніх на матчі не виникло бажання зірвати це полотнище? Власне, це ж питання виникло і в самого президента ФК «Динамо» Ігоря Суркіса. «Я з ним поговорю, адже щось його змусило одного піти проти львівських уболівальників, які могли неадекватно зреагувати», - зауважив він в інтерв'ю інтернет-виданню Gazeta.ua

Думаю, відповідь на це можуть дати висловлювання пана Саломатова на порталі міста Василькова, де він чітко окреслює свою позицію щодо нашої державності і української нації. «Украинской нации никогда не было, нет и не будет! Начнем с того, что «украинская нация» и «украинский язык» - это исскуственные химеры, созданные для расчленения и уничтожения Русского народа. Следовательно все «украинцы» - это Русские, или «бывшие» Русские, а «Украина» - Русская земля, оккупированная подонками и предателями, целенаправлено переплавливающими Русских людей в высосаных из пальца «украинцев», а по сути делающих из них анти-русских. Мирится с этим невозможно, это будет соучастием в преступлении».

На перший погляд здається, що це пряма мова відомого російського політика Володимира Жириновського, але ні - це хвороблива фантазія постраждалого. Мабуть, банер із портретом Бандери-героя дратував його, як червона ганчірка бичка, тому й спробував зірвати.

Підкреслюю, я не підтримую, а засуджую такі дії фанів, адже вважаю, що боротьбу зі своїми опонентами потрібно вести цивілізовано і аргументовано, нехай навіть з таким затятими українофобами. Але, ситуацію, що склалася, бачу, дещо в іншій площині, ніж її подають у ЗМІ. Представники проукраїнської радикально налаштованої сторони побили представника з антиукраїнського табору. Це не перший такий випадок. У нас уже давно кожне святкування суперечливих історичних дат закінчується «тріскотом» носових перегородок...

Проблема ультра-правих фанатських рухів зараз актуальна не тільки в Україні, але й Європі, і її потрібно вирішувати. Однак, насторожує те, що такі радикальні настрої, на жаль, все більше розповсюджуються в українському суспільстві. Парадокс, але поширюють їх ті, хто мав би боротися з ними - вітчизняні політики. Все це наслідки постійних вдавань у крайнощі з приводу оцінки окремих історичних періодів, постатей. Приходячи до влади, полытики діють у цих питаннях на власний розсуд, керуючись своїми уподобаннями чи уподобаннями тих, кому прислужують. Для прикладу наведу дії екс-президента Віктора Ющенка і нинішнього Віктора Януковича. Перший надав звання Героїв України Бандері та Шухевичу, за другого - суд рішення відмінив. Цікаво, що електорат Ющенка напередодні виборів 2009 р., в основному, був із західних регіонів країни, тобто там, де ці постаті є досить популярні. Виборці Януковича представляють, в основному, схід і південь країни, а там лідерів національного руху вважають «фашистськими прислужника», «зрадниками» - тому й відмінили. Нинішньому Президенту сподобалась святкування Дня Перемоги (9 травня) з символами радянського тоталітаризму - червоними прапорами на державних установах, він і підписав відповідний закон. Половина країни сприйняла таке рішення, інша - ні. Втім Віктора Федоровича це не хвилювало. Після того, як відзначили свято зі страшним скандалом і бійками - суд визнав, що закон - не Конституційний.

Я б дуже хотів помилятися, але за останні роки не почув у виступах лідерів рейтингових партій у ЗМІ жодного заклику до історичного примирення українців, порозуміння і поваги. Не побачив розробленої концепції розвитку історичної науки, яка б служила інтересам української державотворчості, а не інтересам сусідніх держав чи певній частині електорату. Переконаний, що їх немає лише тому, що коли хтось виступить із такими закликами, то втратить значний відсоток своїх виборців, а це для них не вигідно. Адже легше заявити про підтримку Бандери, УПА, Сталіна, всього радянського, чи його не підтримку і вже цим отримати певний відсоток прихильності виборців, ніж переобтяжувати себе думками і програмами про створення цілісної української нації.

Певний спокій у суспільстві може з'явитися тільки після того, як буде чітка державницька позиція з цього приводу, яка певною мірою враховуватиме інтереси обох таборів. Думаю, після цього в одних відпаде потреба вивішувати банери з портретами і написами: «Бандера - наш Герой!!!», у інших  - намагання їх знищити.

УНІАН

Від редакції: провокація співробітника клубу "Динамо" проти власних фанатів виглядає ланкою чітко спланованої реакції влади на висловлення фанатами думки про малошанованого Президента України. Адже після цього в пресі, зокрема на телебаченні все частіше піднімається тема необхідності повернення на стадіони в Україні спецзагонів міліції. Як вправляються хлопці з "Беркуту" з вболівальниками при появі відповідних наказів, вся Україна добре пам'ятає.

 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...