App Store Google Play

Про принципи і зраду. Що ми втратили і що здобули?

18.02.2011 15:25

Принципи. Принципи - це початки. Слідування принципам - це слідування якійсь наперед визначеній лінії поведінки, яку ми обрали для себе на самому початку. Що, відповідно, не завжди є добрим. Але це краще, ніж жити взагалі без принципів - не мати зовсім ніяких орієнтирів в цьому житті.

Суть принципів - в тому, щоб виокремлювати ті психічні структури, які в своїй основі (знову ж - "в принципі") не залежать від егоїстичних устремлінь людини, а тому описують достатньо сильні і незалежні закономірності розвитку світу.

Тому й віримо, що принципи виражають предковічну волю Бога. І в той же час - заради них люди вели війни і вчиняли тортури, різали дітей і ґвалтували жінок, зраджували друзів і присягали на вірність нелюдам.

Крайній вияв відданості принципам сформулювало римське право - "Світ може загинути, але закон має торжествувати!" Може й загинути. Наприклад - від фанатичної відданості принципам.

Так принципи можуть вбивати.

Життя як зрада. Життя - це суцільна зрада. Часто, щоб зберегти життя, доводиться зраджувати принципам - щоб не принести власних дітей у жертву державі чи війні, щоб вберегтися самому.

Так зрада як життя стає виправданням зради взагалі - необхідності заради (благополучного) життя отримати машину, місце під хату чи гараж. Відмовитися від чесності і порядності задля того, щоб влаштувати дочку в інститут.

В одному своєму крайньому ї прояві це є позитивним явищем - здатністю до виживання. А в іншому - все тим же проявом егоїзму. Робити все задля власної вигоди.

Все, що добре для мене просто зараз - добре. А що ні - ні. Але так ненароком можна зрадити навіть власне майбутнє - бо раптом те, що добре для тебе зараз, згодом таким вже не виявиться?

Не кажучи вже, що так можна зрадити якусь позитивну для себе ідею розвитку. А може - й не одну.

І не раз...

Спотворення. Зрада рано чи пізно робить все допустимим і дозволеним. А тому породжує нездатність створити щось своє, привносить в життя хаос. Робить людину залежною від чужих уявлень.

Через це зрадників й не люблять - в них немає принципів, вони непрогнозовані й непередбачувані. Підступні і небезпечні. Вони залежні від тих, хто їм більше дасть чи дужче налякає.

А тоді, щоб виправдати себе, і взагалі починають знищувати будь-який розвиток на самому його початку.

Тільки й дивляться, до чого проявляє інтерес інша людина. Тільки й чекають моменту, щоб знищити її. Чи її наміри.

Спеціально причинити їй біль (з будь-якого приводу), вкрасти в неї її ідеї і прагнення, знецінити і висміяти те, що вона робить.

Обізвати і принизити. Так вони імітують власний розвиток і підносять власну самооцінку. Вдовольняють свої нарцисичні комплекси.

Служать Злу...

Як повинно бути? А повинно все бути у формі умовного бажання. Як в комп'ютері - мають існувати відповідні атрибути файлу: що і коли дозволено.

Тоді, коли існує необхідність розвитку - "істина моменту" - тоді треба слідувати принципам. Тоді, коли вони вимагають від тебе знищення чийогось, чи й власного, життя - від них варто відмовитися.

З одним, правда, винятком - якщо тільки мова не йде про те, яким хотів би бачити своє майбутнє. Якщо тільки не треба захищати власну державу, безпеку і майбутнє своїх дітей.

Що ми втратили? За усі роки незалежності:

- можливість збудувати національну опозицію в часи Чорновола-Руху;

- можливість довести перевагу національної української ідеї;

- можливість збудувати нову країну;

- можливість побачити уряд професіоналів.

Втратили шанс стати однією з європейських країн. Втратили можливість виступити всією країною проти Кучми, Ющенка і їхніх наступників.

Тому що знайшлися люди, яким захотілося знищити цю можливість розвитку на самому її початку.

Що здобули? Здобули уряд Азарова, можливість збудувати суспільство, вільне від прихованих "тіньових" уявлень, пройти через ненависть і накопичені підсвідомі комплекси, вивільнити їх.

Отримали можливість збудувати державу, що сама визначатиме свою долю. Але тепер вже точно - не західноєвропейського зразка. Можливо - країну "серединного" шляху (як це писав ще Юрій Липа).

Але це - лише за умови, що та частина країни, яка так завзято виступила проти "помаранчевих", пройде через усвідомлення цієї своєї ненависті. Тієї ненависті до України і українства, яка усі ці роки надавала сенсу їхньому існуванню.

Інакше - станемо країною четвертого світу.

Або й п'ятого.

Що буде? Це залежить від співвідношення між собою наступних чинників:

- розвитку уявлень народу;

- політики владної верхівки;

- закономірностей світових процесів.

Чергова світова криза, скажімо, цілком може змести теперішній уряд так само, як вона змела уряд Тимошенко.

Але розчарування і зневіра людей в політиці поки що дають йому певний "запас міцності". Проте не маючи ідеології і стратегії розвитку, теперішня влада, ймовірно, нічого значущого так і не досягне.

Бо й досі вся її ідеологія, згідно до абревіатури ПР, зводиться до політики Помсти і Реваншу. Але при цьому не робиться висновків навіть з досвіду СРСР чи періоду правління Кучми.

Тому максимум можливого - це певна лібералізація економіки, збереження сприятливих умов для великого бізнесу і обмеження прибутків усіх інших - щоб тільки забезпечити мінімум їхнього виживання.

Звичайно, таким чином виникне певна стабільність. Але на нижчому, ніж скажімо в президента Лукашенка, рівні. Так, що буде більше схожою не на стабільність, а на стагнацію.

Особливо, якщо врахувати відверте ігнорування значної частини уявлень народу та відсутність будь-яких механізмів оновлення владної команди.

А далі - втрата ворога (помаранчеві розбиті, ура!) неминуче призведе до розколу в команді і пошуку нових ворогів вже всередині неї.

Відтак можливі протистояння вже всередині колишніх союзників. Тих, кого усунули від влади, ставатиме все більше і більше. А відповідно - й невдоволених.

А ймовірні протести на зразок Податкового Майдану або заворушень в арабських країнах цей процес можуть тільки прискорити.

Ніяких реальних впливів на владу ці протести, якщо вони й будуть, навряд чи матимуть. Але таким чином й далі втрачаючи авторитет, вона просто змушеною буде щоразу шукати винних.

Крім того, у погоні за уявною підтримкою, особливо на заході, в ПР набрали людей, які можуть служити кому завгодно, не відчуваючи ані до кого пошани. Лише - до власної посади.

Тобто - все тих же зрадників. Тому з часом ПР поступово втрачатиме свою структуру, повторюючи шлях НДПи, ЗаЄди, Їхньої України - всіх попередніх владних партій.

За таких умов, щоб зберегти хоча б ілюзію керованості, президенту доведеться чимшвидше або прем'єра змінювати, або шукати інших претендентів на роль "цапа-відбувайла".

Чи й взагалі спробувати створити тоталітарну державу - чого б хотів, напевно, дехто з його оточення.

Уроки історії. Але ось це, якраз, навряд чи можливо в Україні. Ті, хто прагнуть до цього, або історію погано вчили, або й взагалі такого слова не чули.

Подібні режими, як не парадоксально, встановлюються там, де вони активно підтримуються народом.

В СРСР часів Сталіна 2/3 "Слава!" кричало, а 1/3 в таборах сиділа. Адольфу Гітлеру "Хайль" кричали ще більш завзято.

Регіонали подібного здобутку не мають - вони і в кращі часи-то заледве до однієї третини підтримки дотягували, куди вже їм до двох?

Хіба що знову почнуть ділити і стравлювати Україну.

Що робити? Оптимальним виходом для країни за таких умов було б зростання самосвідомості народу та цілковите ігнорування влади.

Не захоплюватися нею, не пропагувати ненависть, не ділитись на своїх і чужих за територіальним принципом.

Що з того, що Фірташ галичанин? Кому від того легше - галичанам чи донеччанам? Ні, нікому?

Бо ж насправді поділ йде за зовсім іншою ознакою: підтримки життя чи його фактичного знищення.

От і варто слідувати принципам, що сприяють розвитку багатства і різноманіття (особливо!) життя.

З еволюційної точки зору різноманітніший (за ознаками) вид (і людина теж) здатний краще протистояти зовнішнім впливам.

Тому не варто ненавидіти інших за те, що вони інші. Варто вірити в себе, в свої принципи і своє життя. І не вірити в зраду - вона далеко не завжди добро.

Як і фанатичність, до речі, теж...

Ігор Лубківський, для УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...