App Store Google Play

Уроки російської літератури

17.02.2011 08:19

Не без ностальгії згадую той час, коли нам у школі викладали російську літературу. Годин на її вивчення виділяли рівно стільки, скільки й на українську, а от зарубіжну літературу, яку нам викладав учитель російської на общєпонятном, обмежили лише кількома уроками. Зате ми довідалися про таких друго- і третьорядних російських класиків, про яких навіть фахові зарубіжні русисти не мають поняття.

І ось гряде на наших діток нова лавина вєлікого і могучєго. Правда, на зміну різним успєнскім та рєшетніковим уже прийдуть Булгаков і Ахматова, Пастернак і Мандельштам, що, звичайно, тішить. Не тішить лише те, що зарубіжній і українській літературам доведеться трішки посунутися. А щоб посунути їх якомога далі, ввели курс російськомовної літератури України. Таким чином улюблені письменники Януковича Ахметова, Бебель і Чехов можуть любенько собі пригорітися на уроках української.

Ось і беззаперечний авторитет Інна Богословська, яка має свою думку про усе на світі, недавно на шоу Шустера розповіла, що Україна перед світом може гордитися двома іменами: Булгаковим і Малевичем. Правда, з таким самим успіхом можна було назвати і Джозефа Конрада, та Шмуеля Агнона (нобелівського лауреата). У всякому випадку ці двоє куди відоміші на Заході, ніж Булгаков, якого ніхто там не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману "Майстер і Маргарита".

Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана "Нічна Маргарита", виданого у Москві в 1927 році? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма "Жозеф Бальзамо".

Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає "Таємничого незнайомця" (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї. Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка "Янгол Західного вікна", а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з "Пригодами авантюриста Гуго фон Хабеніхта" класика угорської літератури Мора Йокаї (1825-1904). Тут маємо і теологічні дискусії схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім'я Йошуа Бен Ганоцрі, тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом.

Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі "Письмо Татьяны" - це переспіви з французької.

Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін. Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн - ах! "мимолетное виденье", "гений чистой красоты", але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, "которую с помощию Божьей я на днях п...ёб".

Взагалі вчитуватися глибше у російську літературу не раджу нікому. Бо те, що "в Совєтском Союзє секса нєт", бере свій початок значно глибше. Принаймні секс для російських письменників - це завше якийсь надрив і трагедія. Ось як дивиться на це сучасний письменник і філософ Георгій Гачев: "Что такое секс, чувственная страсть для русской женщины и для русского мужчины? Это не есть дар Божий, благо, ровное тепло, что обогревает жизнь, то сладостное естественное прекрасное отправление человеческого тела, что постоянно сопутствует зрелому бытию, - чем это является во Франции и где любовники благодарны друг другу за радость, взаимно друг другу приносимую. В России это - событие: не будни, но как раз стихийное бедствие, пожар, землетрясение, эпидемия, после которой жить больше нельзя, а остается лишь омут, обрыв, откос, овраг".

Темпераментний, чуттєвий і водночас сором'язливий Віссаріон Бєлінський дуже страждав від того, що природа затаврувала його обличчя "проклятием безобразия", і начебто через те його не може покохати жодна жінка. Тоді він зацікавився чоловіками. "Боткина я уже не люблю, как прежде, а просто влюблен в него и недавно сделал ему формальное объяснение", - пише він Міхаілу Бакуніну.

Досить було Бакуніну зізнатися, що в юності він займався онанізмом, як Бєлінський зізнається, що він ще більш грішний: "Я начал тогда, когда ты кончил - 19-ти лет... Сначала я прибег к этому способу наслаждения вследствие робости с женщинами и неумения успевать в них; продолжал же уже потому, что начал. Бывало, в воображении рисуются сладострастные картины - голова и грудь болят, во всем теле жар и дрожь лихорадочная: иногда удержусь, а иногда окончу гадкую мечту еще гадчайшей действительностью".

Правда, не зі всіма Бєлінський був аж таким відвертим: "Бывало, Станкевич, говоря о своих подвигах по сей части, спрашивал меня, не упражнялся ли я в этом благородном и свободном искусстве: я краснел, делал благочестивую и невинную рожу и отрицался".

Шіснадцятирічний Ніколай Добролюбов пристрасно прив'язався до семінарського викладача І.Сладкопєвцева: "Я никогда не поверял ему сердечных тайн, не имел даже надлежащей свободы в разговоре с ним, но при всем том одна мысль - быть с ним, говорить с ним - делала меня счастливым, и после свидания с ним, и особенно после вечера, проведенного с ним наедине, я долго-долго наслаждался воспоминанием и долго был под влиянием обаятельного голоса и обращения... Для него я готов был сделать все, не рассуждая о последствиях".

Добролюбов мріє про велике і високе кохання і про жінку, яка буде читати разом із ним його твори, тоді він "был бы счастлив и ничего не хотел бы более". Але що такої вар'ятки, яка б мала бажання читати його літературознавчі статті не знайшлося, то "сознание полной бесплодности и вечной неосуществимости этого желания гнетет, мучит меня, наполняет тоской, злостью, завистью". Сестри його учнів, на яких він кидав оком, мали його в носі, і він змушений був спати з проституткою, яку не міг полюбити, бо "нельзя любить женщину, над которой сознаешь свое превосходство". Високі мрії не дозволяють "ни малейшему чувству вкрасться в животные отношения. Ведь все это грязно, жалко, меркантильно, недостойно человека".

Для Добролюбова було неабиякою потіхою усвідомлювати, що його власні "пороки" були властиві ще комусь із великих людей: "Рассказывают, что Фонвизин и Гоголь были преданы онанизму, и этому обстоятельству приписывают даже душевное расстройство Гоголя".

Російський дослідник І.Кон вважав, що "онанизм, а точнее - отношение к нему, традиционно составляет один из болевых комплексов российского менталитета". За словами Дмітрія Галковського, "это вообще "русская болезнь": "Существует полушутливая классификация европейских народов: немцы склонны к садомазохистскому комплексу, французы к эротомании и т.д. Русские явно склонны к онанизму. Какой-то европеец сказал, что любовь -это преступление, совершаемое вдвоем. Русские предпочитают совершать преступление в одиночку. Мечты сбываются очень быстро и в максимально грубой форме".

І.Кон погоджується з висновками Галковського, але додає: "в России больше не столько онанизма, сколько мастурбационной тревожности, то есть связанных с онанизмом иррациональных тревог и страхов, что объясняется низким уровнем сексуальной культуры".

Гм... То, може, краще все ж таки вивчати поглиблено не російську, а французьку літературу? Де рівень сексуальної культури незмірно вищий.

Юрій ВИННИЧУК, ТСН



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Юрій Фоменко

На узбіччі

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього.  Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист з землі назустріч па...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...