App Store Google Play

Степан Степанович

02.02.2011 14:40

Навіть знайомий шлях несе кожного разу щось нове. Кожного разу дерева і річки, левади і переліски виглядають по новому. Кожна людина в дорозі з своїм світом душі.

От і цього разу раптово з'явилася Адамівка, так як з'являється більшість степових сел. Дорога в степу між лісосмугами вискакувала на пагорб, а вниз по балці село з річечкою чи ставком. Праворуч зосталася двохсотрічна церква збудована в честь перемоги 1812 року і перетворена в колгоспне сховище. Внизу блиснув ставочок. Зелений очерет явно контрастував з висохлою травою в степу. На узбіччі, перед самою греблею, стояв з піднято рукою хлопчак, років чотирнадцяти.

Я пригальмував.
- Хто тебе одного відпустив голосувати на дорозі.
- Тато.
- І куди оце тобі їхати.
- Тато послали на електричку в Щорск.
- А далі куди.
- До Дніпропетровська на Троїцький базар.
- І що купувати будеш.
- Нівелір, дві кельми, різного ще знаряддя тут написали на папері. З Західної України ми. Будуємо у колгоспі, нас ціла бригада.
- Що з Західної України я по мові зрозумів. Величати як тебе.
- Степан.
- А по батькові? Раз працюєш то заслуговуєш на повне ім'я.
- Степан Степанович.
- Круто. А діда як звали?
- Степан. А бабця в мене Степанида.

Меж поваги до цієї молодої людини в мене не було. Працює, такий поважний набір імен у його предків.
- Стільки ж в сім'ї вас,
- Восьмеро, я найменший.
- А татко якого року?
- Тридцять восьмого.
- То що ж він тебе так пізно надумав на світ явить.
- В мене сім сестер, всі при господарствах своїх вже. А батько кажуть щоб не продавали його хати, а хтось в ній поселився.
- Ну й поселився б з них хтось.
- Не хочуть ні вони ні діти старші їхні. То він сказав, що збереться силами і сина заведе, щоб його хата не спорожніла і до неї приїжджали.

На очі ледь сльоза не накотилася від оповіді хлопчака. Машинально поглянув на його мозолисті і роз'їдені будівельними сумішами руки. Майнула думка перевести розмову на діда з бабусею, в які роки жили чи пам'є їх.
- Діда з бабою пам'таєш?
- Ні, тільки по розповідям.
- А де жили?
- Біля Стрия.
- Дід ким був.
- Теслею. А як бабцю до Сибіру комісари забирали то він не давав. Вони його по голові рушницею вдарили то він до вечора стогнав, а на ніч представився.
- Комісара хоч посадили до тюрми?
- Хто ж його посадить, він комісар, партійний.
- Ну то що як комісар, можна людей убивати Степане?
- Комісарам можна було, їхня влада зверхня була.

Збентежила мене розмова з хлопчаком. Він так спокійно розповідав про смерть я навіть пригадав колись прочитану книгу про французьку революції. В ній писали, що коли вели в перший день на страту людей вони кричали, падали на землю. Коли вели третього дня то всі йшли мовчки. Добра влада була, що насильну смерть в будні перетворила.
- Степане, ну а з бабою що сталось, повернулась з Сибіру?
- Дали вісім років, потім ще трохи.
- Додому повернулась?
- Так, зустрів весною тато на станції її сиву, згорблену і стару. Бабця пожила до осені. Босою ходила, все говорила: "По своїй землі ходжу, нема за неї і життя нічого ціннішого".А восени померла, на сухоти хворіла. Старша сестра Ївга так оповідала.

От і переїзд в Щорську, за ним на узбіччі дороги стали. Хлопчак витяг копійки, протягнув мені їх у жмені.
- Ти що Степане?
- Ні, дядьку візьміть, а то поїздка не в руку піде.

На розжатій долоні я вибрав п'ятак.
- Цього досить Степан Степанович, зачекай.

В сумці зібраній з дому дістав пару пиріжків і пляшку компоту.
- Тримай Стьопо, я доїду скоро, а тобі цілий день по спеці вештатись. В місті будь сміливіший, краще перепитуй щоб не блудив. На вокзалі сядь на перший номер трамваю і доїдь до ЦУМа, там побачиш церкву. Ото, а чи зліва, чи справа йди вище за неї поки не буде трамвайної лінії, там спитаєш то вже зовсім рядом. Хай щастить тобі.
- Спасибі дядьку, нехай Господь Вас боронить.

Дивився в слід йому і згадував як колись в кінці семидесятих вперше приїхав до Дніпропетровська. Тато тоді був на навчанні, а я на канікулах, то і рушив з села подивитися велике місто. Повинен був приїхавши сісти на перший номер трамваю, доїхати в кінцеву зупинку де чекав тато. Вийшовши з поїзда прийшов до трамвая, прочитав номер один на ньому, але як всяка сільська дитина виконав так як наказували.

Підійшов до молодички з синочком років на п'ять меньшим за мена та й запитав: "Доброго дня вам тітонько. А чи не підкажете, це точно той трамвай що їде до транспортного інституту." На , що жіночка не відповіла нічого, тільки повернувшись до свого сина років шести -семи і мовила: "Синок, ти пасматрі етот мальчік совєршенно не умєєт разговарівать по гарадскому."

Дай боже тобі хлопчику таких "гарадськіх" не стрічати, а то ще недільного дня весь настрій зіпсують. Пішов Степан Степанович, внук Степана і Степаниди, на платформу, я ж сів в автомашину та поїхав далі.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Розчарування – відчуття, що не перестає переслідувати українців з року в рік. Чергове розчарування з присмаком зради відчули і дніпряни. У 2015-му був прилив енергії та віри, впевненості, що нар...
…ще не вмерла козацька сила, ще не згинуло козацтво! Воно розвинеться пишним квітом по землі, воно розіллється широкою повінню по всьому світу й буде жити, буде гріти серце наших дітей, покисто...
Масштаби еміграції з України вражають не тільки нас, а і європейську спільноту. Протягом останніх років для українців бажання виїхати на заробітки стало домінуючою ідеєю. Особливо це помітно серед мол...
Ярема ГАЛАЙДА

Хто кому переможець

Во, тввваю ж маму нехай. Навіть не знаю, що і сказати. Точніше знаю, але воно якось усе з області зоофілії та ненормативної лексики.Сиджу оце, гортаю стрічку новин аж тут, опа-на! Бачу ще раз розпрекр...