App Store Google Play

Міжнародні перспективи прокурора Марчук

27.01.2011 12:22

Здається, прокурор Дніпропетровської області Наталія Марчук так і не зрозуміла, які наслідки особисто для неї матиме недавній візит в Україну комісара Євросоюзу з питань розширення та сусідства Штефана Фюле. А, між тим, цей вояж Єврокомісара з наступним наданням політичного притулку в Чехії колишньому міністру економіки України Богдану Данилишину цілком може принести далекосяжні несподіванки для пані Марчук, яка так любить подорожувати по Європах. Бо може так статися, що їздити буде лише Данилишин. А Наталії Василівні доведеться засмагати хіба на південному березі Білого Моря та скуплятися в московському ЦУМі. А якщо ж прокурор Дніпропетровської області досі не зрозуміла, заради чого Чехія надала притулок колишньому українському міністрові, то пояснюємо.

За кілька днів до ухвалення чеським урядовцем рішення про надання притулку колишньому українському міністру, комісар ЄС провів у Києві зустріч з журналістами та правозахисниками й отримав від координатора Вінницької правозахисної Дмитра Гройсмана звернення.

Звернення невелике й рекомендується до читання всім прокурорам, суддям і керівникам міліцейських підрозділів, оскільки містить заклик до Європейської Комісії та Ради Європи підготувати звіт про дотримання прав людини в Україні та, з урахуванням рекомендацій, що містяться у звіті, ухвалити рішення про обмеження в'їзду на територію Євросоюзу тим українським чиновникам, які пов'язані з порушеннями прав людини.

Сказати направду, ніякого винаходу Дмитро Гройсман не зробив. Прецедент вже є. 16 грудня 2010 року Європейський парламент проголосував за резолюцію, яка закликає заборонити в'їзд до країн ЄС російським посадовим особам, що були причетні до так званої «справи Магнітського» - переслідування російського юриста Сергія Магнітського, який у листопаді 2009 року помер у Бутирському слідчому ізоляторі в Москві. Окрім заборони на в'їзд, Європарламент пропонує правоохоронним органам країн ЄС заморозити активи російських посадових осіб, причетних до «справи Магнітського», на своїй території. Список цих осіб досить величенький. Це - чини Генеральної прокуратури Росії та прокуратури Москви, співробітники Слідчого комітету МВС Російської Федерації, судді Тверського районного суду Москви, арбітражного суду Москви й Татарстану, суддя з Казані тощо.

Щоправда, ця резолюція Європарламенту стосувалась причетних лише до однієї, хоча й гучної, справи. А Дмитро запропонував більш глобальний підхід: проаналізувати стан дотримання прав людини в Україні та заборонити в'їзд до Європи всім чиновникам, які порушують настанови Конвенції про захист прав і основних свобод людини - право на справедливе правосуддя, право на особисту недоторканність, право на свободу вираження поглядів, право на ефективний засіб правового захисту та ін.

Реакція Єврокомісара на цю ініціативу була адекватною: «Європа готова йти на чималі компроміси з Урядом України стосовно економічних або політичних питань; але Європа ніколи не піде ні на які компроміси в галузі дотримання прав людини». Чули, пані Марчук? - Ніякі.

Ідея Дмитра зараз активно обговорюється в дипломатичних колах, тим більше, що перше попередження, яке було висловлене пану Януковичу під час саміту в Брюсселі, Президент України так і не почув. Тому довелося Європі знов нагадати керівництву України про права людини, але вже не усно, а шляхом надання політичного притулку збіглому екс-міністру економіки.

Сподіваюсь, пані Марчук розуміє, що не випадково Чехія надала притулок Данилишину саме після візиту до Києва Єврокомісара Фюле, який обіймає цю посаду за квотою саме Чехії? І що це питання було погоджено з урядовими колами інших країн Євросоюзу? Але особливо звертаємо увагу прокурора Марчук на те, що головним мотивом надання Данилишину притулку є відсутність в Україні гарантій щодо неупередженого слідства та справедливого судового розгляду порушеної відносно нього кримінальної справи. Питання вини чи невинуватості екс-міністра ніхто в Європі не обговорює - такі речі можуть бути встановлені лише в ході судового засідання, побудованого на принципах змагальності. Мова наразі йде про те, що в Україні відсутні й цивілізоване правосуддя, і прокурорський нагляд за додержанням законів працівниками правоохоронних органів.

Тож третім попередженням стане підготовка звіту про стан дотримання прав людини в Україні зі складанням переліку чиновників, яких рекомендовано не пускати в Європу. Так ось, мушу запевнити прокурора Дніпропетровської області, що вона вже зарезервувала собі місце в першій десятці цього списку. Принаймні, правозахисники мають твердий намір подати її прізвище як посадовця, який систематично порушує права та свободи співгромадян.

Торжество волевиявлення

Про витівки Наталії Василівни та її унікальну правосвідомість Європа довідалась ще в 2006 році, коли пані Марчук обіймала посаду прокурора м.Горлівка Донецької області. Навесні відбулись парламентські вибори, одночасно з якими на Донеччині (як і крізь по Україні) обирали мерів і депутатів органів місцевої влади. Про те, як рахували голоси на тих виборах у Горлівці, стало відомо 20 квітня 2006 року, коли журналістові донецької газети «Остров» Ігорю Нежурку тамтешні мешканці повідомили про цікаву знахідку на міському звалищі - поліетиленовий пакунок з наполовину спаленими протоколами дільничних виборчих комісій.

Журналіст разом з представниками громадських організацій негайно виїхав на смітник і, дійсно, побачив і відзняв на відео грубий стос оригіналів протоколів - з «мокрими» печатками та підписами членів виборчих комісій. При цьому протоколи відбивали результати виборів як до місцевих рад, так і до Верховної Ради України.

Журналіст Ігор Нежурко зі знайденими на смітнику в м.Горлівка протоколами дільничних виборчих комісій

Годі й казати, що в прокуратурі Горлівки, яку тоді очолювала Наталія Марчук, у Нежурка навіть відмовились прийняти письмове повідомлення про злочин. Впродовж тривалого часу журналіст разом з місцевим юристом Олександром Сенчишиним домагався через суд примусити Наталію Василівну виконати свій службовий обов'язок і порушити кримінальну справу за фактом фальсифікації результатів виборів. Але натомість Сенчишину довелось вислуховувати від пані прокурорші лише погрози.

Свої обіцянки Наталія Марчук виконала сповна - невдовзі кримінальна справа була порушена. Тільки не відносно фальсифікаторів, а проти неповнолітнього сина Сенчишина, Володимира, за те, що він у якоїсь дівчини начебто відібрав мобільний телефон. Наразі є підстави вважати, що й ця дівчина, і двоє «свідків» були міліцейськими агентами. Що ж стосується Володимира, то до неповнолітнього хлопця в міліції не допускали адвоката й по-звірячому катували, вдягаючи протигаз на голову. У підсумку Сенчишин-молодший з ласки пані Марчук провів у слідчому ізоляторі 1 рік і 8 місяців, доки не був випущений на волю Апеляційним судом Донецької області.

Тодішній співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен, яку вразила історія зі спаленими бюлетенями, пропонувала жертвам прокурорської сваволі допомогу в наданні притулку в Європі. Але Нежурко з Сенчишиним відмовились, сказавши, що мають намір боротися надалі з прокуратурою. Тож єдиним наслідком втручання європейського дипломата стало дисциплінарне стягнення, яке на Наталію Марчук наклав тодішній Генеральний прокурор України Олександр Медведько.

Отже, в європах про Наталія Василівну вже начувані. В Україні - також. Але останньою краплею для правозахисників стала «справа Слободяна», навколо якої зараз влаштовано якісь шаманські танці в прокуратурі Дніпропетровської області.

Криворізьке кривосуддя

19-річний юнак з Кривого Рогу Максим Слободян також відсидів і також за мобільний телефон. От тільки телефон відібрав не він, а відібрали в нього. Щоправда, відсидів Максим не 1 рік і 8 місяців, як Володимир Сенчишин, а лише 10 діб. Але нинішні підлеглі Наталії Василівни обіцяють, що обов'язково порушать проти Слободяна кримінальну справу - щоби не скаржився на те, як його в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року побив і пограбував прямо в Довгинцівському райвідділі міста Кривий Ріг дільничний інспектор Горбунов.

Стандартна історія: напередодні Нового Року Криворізьким міліціонерам треба було здати гроші на подарунки начальству та проведення корпоративу в Головному Управлінні МВС України в Дніпропетровській області. Під руку дільничного Горбунова потрапив Максим, якого міліціонер притягнув у Довгинцівський райвідділ, побив і пограбував на очах двох свідків - адміністративно затриманих громадян. Бачте, Горбунову сподобався мобільний телефон, подарований Максиму влітку за спортивні успіхи, коли хлопець виконав норматив кандидата в майстри спорту. Більш того, Горбунов примусив цих двох адміністративно затриманих підписати чисті аркуші паперу, які використав згодом для фальсифікації адміністративних матеріалів про те, що Слободян начебто бешкетував у маршрутному таксі.

Без будь-якого документального оформлення хлопця протримали в райвідділі 12 годин, а оскільки Максиму вдалось зателефонувати в Київ авторові цих рядків і сайт «ОРД» у ніч на 27 грудня повідомив про міліцейське беззаконня, на ранок міліціонери побігли до голови Довгинцівського райсуду мадам Прудник домовлятися про термінову ізоляцію пограбованого юнака. Горбунов так поспішав, що навіть не встиг написати який не будь адміністративний протокол. Втім, суддю Прудник це не засмутило. Без розгляду справи й навіть не встановивши особу «правопорушника», жриця Феміди винесла усну постанову про арешт Слободяна на 10 діб «за дрібне хуліганство», доручивши написати судове рішення своїй помічниці.

Після того, як міліціонери привели Максима з суду в райвідділ, виявилось, що міліцейське начальство розпорядилось провести перевірку фактів, викладених у нічному повідомленні Інтернет-видання «ОРД». Але жодного папірця, який би давав підстави тримати хлопця в міліції, не було, оскільки адмінпротокол був відсутній, а постанову про арешт помічниця судді ще не написала. І тоді, через 12 годин після затримання й через майже годину після «судового розгляду», у Довгинцівському райвідділі, нарешті, склали «протокол затримання» Слободяна Максима Юрійовича, який, як сказано в протоколі, «доставлений у Довгинцівський РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області 27.12.2010 о 11 годині 30 хв. ... для припинення правопорушення й складання адміністративного протоколу». На цьому унікальному документі зазначено його номер 5012962, час складанні 11год. 30 хв. 27 грудня 2010 року й підпис автора - старшого лейтенанта Міщенка.

 

Також у протоколі затримання сказано, що «про місце перебування затриманого повідомлено батькові - Слободяну Юрію Миколайовичу», от тільки час, коли це було зроблено, не зазначено. Бо Юрій Миколайович приїздив у райвідділ о 2-й ночі, з проханням пояснити причину затримання свого сина. Але відповіді так і не дочекався, натомість бачив, як дільничний інспектор Горбунов тягав Максима за волосся, вимагаючи, щоби той підписав якісь зізнання.

І лише після цього, за участю співробітників служби внутрішньої безпеки та з відома помічника прокурора Довгинцівського району Дмитра Володимировича Коржа в райвідділі стали виготовляти адміністративну справу відносно Слободяна, яку начебто ще зрання розглянула суддя Прудник.

Цікаві досліди проводять судді й міліціонери в Кривому Розі: спочатку людину затримують, через 12 годин арештовують, ще через годину складають протокол затримання, після чого починають писати адміністративні матеріали, на підставі яких була винесена постанова про арешт...

Біном Власенка

Вимоги закону - то для українських прокурорів справжній біном Ньютона. Принаймні, внести протест на явно незаконну постанову судді Прудник прокурор Довгинцівського району Богдан Сергійович Власенко 27 грудня категорично відмовився, заявивши, що буде перевіряти обставини затримання й арешту Максима лише в тому випадку, якщо його про це особисто попросять народні депутати України. Отакої.

З огляду на загострений нарцисизм і манію величі прокурора Власенка, наступного дня, 28 грудня, у прокуратуру Довгинцівського району факсом з Верховної Ради надійшло звернення народного депутата України, Голови підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Еліни Шишкіної з проханням негайно внести протест на беззаконну постанову судді Прудник. Але знов щось не влаштувало примхливого Богдана Сергійовича. Тож, не дочекавшись реакції прокуратури, правозахисники допомогли ув'язненому Максиму знайти адвоката, який вніс апеляційну скаргу на постанову про арешт. А по виході на свободу ще одну апеляційну скаргу подав і сам юнак від свого імені.

Відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадку надходження в суд першої інстанції апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи разом зі скаргою впродовж 3-х днів мають направлятися в апеляційний суд. Але в Апеляційний суд Дніпропетровської області адміністративна справа щодо Слободяна М.Ю. не надходила до цього дня.

Більш того - де перебуває та справа невідомо. Принаймні, ані Максиму, ані його адвокатові так і не вдалося побачити адміністративний протокол і з'ясувати, за що ж саме хлопець відсидів 10 діб. У зв'язку з цим 12 січня 2011 року Максим подав ще одну заяву про порушення кримінальної справи. Звісно, справу ніхто не порушить, але суддям Європейському суду з прав людини буде що почитати:

Прокуророві Довгинцівського району м.Кривий Ріг
ВЛАСЕНКУ Б.С.
СЛОБОДЯНА Максима Юрійовича,
м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н, вул. ххххх, буд. хх
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН
у порядку ст. 95 КПК України

27.12.2010 суддя Довгинцівського районного суду м.Кривий Ріг Пруднік Н.Г. з метою приховати злочини, скоєні щодо мене в Довгинцівському РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, де я протизаконно утримувався впродовж 12 годин, був побитий і пограбований, винесла постанову по справі №3-3025/2010 про мій адміністративний арешт. При цьому адміністративних матеріалів, на підставі яких була винесена зазначена постанова, я ніколи не бачив. Як вставлено в наступному, адміністративні матеріали були виготовлені в Довгинцівському РВ вже після мого арешту. Це підтверджується протоколом №5012962 мого адміністративного затримання, складеним «для припинення правопорушення та складання адміністративного протоколу» в Довгинцівському РВ об 11:30 27.12.2010, тобто через годину після мого арешту.

30.12.2010 адвокат, що представляє мої інтереси, звернувся в Довгинцівський районний суд з проханням ознайомити його з матеріалами адміністративної справи. Але в цьому йому було відмовлено, натомість видана лише копія постанови про мій арешт.

31.12.2010 адвокат, що представляє мої інтереси, подав апеляційну скаргу на зазначену постанову.

10.01.2011 я також подав апеляційну скаргу, яку здав у канцелярію Довгинцівського районного суду. При цьому я довідався, що, всупереч вимогам ч.3 ст. 294 КпАП України, яка встановлює, що матеріали адміністративної справи мають направлятися в суд апеляційної інстанції впродовж 3-х днів з моменту надходження апеляційної скарги, апеляційна скарга мого адвоката досі перебуває в Довгинцівському районному суді. На мою вимогу ознайомити мене з матеріалами адміністративної справи я отримав відмову.

У той же час право особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, а також його представника, знайомитись з матеріалами адміністративної справи встановлено ст. 268 КпАП України.

Таким чином, своїми діями службові особи Довгинцівського районного суду порушили моє право на апеляційне оскарження постанови про мій арешт впродовж встановленого законом строку, порушили моє право на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку апеляційної скарги з урахуванням даних, що викладені в адміністративному протоколі. Це завдало істотної шкоди моїм правам та охоронюваним законом інтересам, оскільки через це я позбавлений можливості в судовому порядку довести свою невинуватість у вчинені правопорушення та отримати справедливу компенсацію за порушення державою Україна моїх прав, встановлених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

Окрім того, своїми діями службові особи Довгинцівського районного суду дискредитують у очах громадян судову владу та підривають авторитет Довгинцівського районного суду, а також персонально його голови Надії Григорівни Пруднік - видатного юриста сучасності, про правосвідомість якої складаються легенди та пишуться статті (особливо, у зв'язку з моїм незаконним арештом).

Вважаю, що в діях службових осіб Довгинцівського районного суду вбачається склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України - перевищення владних повноважень, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам окремих громадян, державним інтересам та інтересам юридичних осіб.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 95, 99-1 КПК України, -
п р о ш у :

1. Порушити кримінальну справу та притягнути до відповідальності службових осіб Довгинцівського районного суду, які протиправно відмовились ознайомлювати мене та мого адвоката з матеріалами адміністративної справи №3-3025/2010 та протиправно утримують матеріли зазначеної справи в суді першої інстанції разом з двома апеляційними скаргами на постанову судді Пруднік Н.Г.

2. У випадку відмови в порушенні кримінальної справи видати мені копію відмовної постанови для подальшого оскарження.

Про відповідальність, встновлену ст. 383 КК України про завідомо неправдиве повідомлення про злочин, попереджений.
СЛОБОДЯН М.Ю.
12 січня 2011 року

Але й це не все. Максим двічі ходив у районну прокуратуру, вимагаючи проінформувати про результати дослідчої перевірки попередньої заяви про порушення кримінальної справи у зв'язку з його незаконним затриманням, арештом і пограбуванням. І хоча сплинули всі строки, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України, у прокуратурі Довгинцівського району розмовляти з хлопцем на цю тему відмовляються, а коли звертається адвокат, то йому брешуть, що, начебто, якась відповідь була ще 5 січня відправлена поштою.

Годі й казати, що все це відбувається з відома прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук, посланці якої стали вже погрожувати порушити кримінальну справу проти самого Максима. У зв'язку з нашими публікаціями Наталія Василівна взялася перевіряти, що ж коять її підлеглі. Але замість того, щоби навести елементарний порядок у Довгинцівський районній прокуратурі та пояснити райпрокуророві Власенкові, що здійснювати нагляд за дотриманням законності працівниками міліції він зобов'язаний і без звернень народних депутатів, співробітники обласної прокуратури за вказівною Марчук ходять по сусідах Максима, просять повідомити бодай якийсь компромат на нього і обіцяють «посадити» хлопця. Навіть характеристику з технікуму, де вчиться Максим, витребували - ось як в прокуратурі Дніпропетровської області перевіряється заява юнака про те, що його в райвідділі побили та пограбували.

Втім, правозахисники, навчені досвідом царювання Наталії Василівни в прокуратурі Горлівки, рекомендують не чекати, доки оскаженілі міліціонери влаштують якусь провокацію й за вказівкою прокуратури підкинуть на обійстя хлопця жменю патронів або пакунок з наркотиками. Очевидно, що ситуація навколо 19-річного хлопця з Кривого Розу потребує міжнародної уваги, а цей випадок неодмінно знайде своє висвітлення в запропонованому Дмитром Гройсманом звіті з питань дотримання в Україні прав людини. З усіма сумними наслідками до службових осіб, причетних до беззаконня.

І наостанку. Не можемо не порадувати читачів «ОРД», які слідкують за розвитком подій у Кривому Розі. Як ми писали раніше, у Максима був з собою цифровий плеєр, який він перевів у режим диктофону й яким записував, що коїлось в Довгинцівському райвідділі в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року. Зокрема - вихваляння дільничного інспектора Горбунова про те, як йому вдалось виготовити фальшиву довідку, що начебто Максим перебував у стані алкогольного сп'яніння. За кілька годин після нашої першої публікації з арештованим хлопцем зустрівся помічник районного прокурора Корж. Максим зробив усну заяву про злочин і передав Коржу диктофон, який сховав від міліціонерів у шкарпетку й проніс непоміченим.

Але помічник прокурора не тільки відмовився зареєструвати повідомлення про злочин (не кажучи вже про те, щоби направити побитого хлопця на судово-медичне освідування). Корж взяв у Максима диктофон і віддав його працівникам міліції, щоби ті стерли запис. Але, вочевидь, Дмитро Володимирович не знав, що фізично знищити інформацію на флеш-носії дуже й дуже непросто. Тож висловлюємо наші співчуття і Горбунову, і Коржу. А також сподіваємось невдовзі порадувати читачів «ОРД» відновленим записом розмови між дільничним інспектором Горбуновим і громадянином Слободяном у Довгинцівському райвідділі.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

17 січня 2010 року, після публікації цієї статті, в Довгинцівському районному суді м.Кривий Ріг раптом знайшлась адміністративна справа щодо Максима Слободяна. Того ж дня разом з двома апеляційними скаргами справа в терміновому порядку попрямувала до Апеляційного суду Дніпропетровської області. При цьому ані Максиму, ані його адвокатові так жодного разу й не вдалося з нею ознайомитися попри те, що 12 січня хлопець здав у канцелярію суду письмове клопотання дати йому можливість прочитати адмінпротокол і, нарешті, довідатися, за що ж саме він відбув у в'язниці 10 діб арешту.

Що ж стосується заяви про порушення кримінальної справи, яку батько Максима подав у прокуратуру Довгинцівського району у зв'язку з незаконним затриманням, пограбуванням і арештом юнака ще 31 грудня 2010 року, то ніякої інформації за результатами дослідчої перевірки прокуратура не надає. Адвокат Максима був змушений направити в районну прокуратуру адвокатський запит, кілька разів туди телефонував, але переконати прокурора Власенка виконати вимоги закону так і не вдалося.

Як повідомив Максим Слободян редакції «ОРД», зараз він дуже сподівається на те, що прокурор Дніпропетровської області Марчук натисне на заступника Голови апеляційного суду Румянцева й той відхилить апеляційну скаргу на постанову про адміністративний арешт. Як не дивно на перший погляд, але Максим у цьому дуже зацікавлений. Річ у тім, що у випадку, якщо його апеляційна скарга буде задоволена, то за незаконний арешт він отримає грошову компенсацію в розмірі до 10 тисяч гривень - не більше.

А якщо Румянцев апеляційну скаргу відхилить і визнає, що суддя Прудник вчинила правильно, то в такому випадку питання про порушення Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини буде зразу ж передано на розгляд Європейського суду. Згідно з усталеною практикою цієї міжнародної установи, мінімальна сума відшкодування, яку в такому випадку отримає побитий і пограбований у міліції хлопець, становить 5 тисяч євро. І це - тільки за незаконне судове рішення про арешт, не кажучи вже про знущання в райвідділі.

Редакція Інтернет-видання «ОРД» пропонує прокуратурі Дніпропетровської області висловити свою точку зору на події в Кривому Розі та ознайомити наших читачів з результатами перевірки фактів, викладених у публікаціях з приводу «справи Слободяна». Зв'язок з редакцієй за адресою: [email protected]

ord.com

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...