App Store Google Play

Коли створимо політичну українську націю?

26.01.2011 11:57

"Важка проблема посткомуністичної України - спадкоємність рабства. Учорашні раби влади переступили свою заповідь про "священну державну власність" і Божу заповідь "не кради" - і стали рабами капіталу...
Як працювати кваліфіковано, коли маєш міністра освіти і науки, якому не можна подати руки? Коли відчуваєш наступ на твою мову з боку людей малокультурних і агресивних. Коли соромишся за свого президента, який спекулює на незагойних національних ранах Голодомору?".
Євген Сверстюк "Божий дар свободи"

"У багатьох опитуваннях на запитання соціологів "Чи доводилось вам стикатися з проявами дискримінації росіян чи російськомовного населення України на роботі, в побуті і так далі?" - ствердно, як правило, відповідали не більше третини опитаних росіян. Заперечно - близько 70%", - довідуємося з книжки Дмитра Видріна і Дмитра Табачника "Україна па порозі XXI століття: політичний аспект".

Трохи далі подибуємо таке: "Сьогодні російськомовні верстви в основному мовчать на політичній арені України - мовчать не загрожуюче, а скоріше ніби пригнічено. У багатьох із них чітке відчуття, що вони чужі - чужі на чиємусь святі...

Нові символи національного відродження в Україні - жовто-блакитний прапор і тризуб - для більшості росіян в Україні є чужими...Через це росіяни в Україні позбавлені духовного стрижня".

Багато з них і справді чужі в Україні - "чужі на чиємусь святі". Бо насправді це не їхня батьківщина. Незважаючи на те, що в Україні народилися, для багатьох вона таки ЧУЖА.

Цю багатющу землю впереваж розглядали як територію для проживання, для бізнесу, для відпочинку. І тільки. На жаль, для багатьох росіян РІДНОЮ вона так і не стала. Їхні предки колонізовували її, захоплювали.

"Дуже велика кількість нашої так званої політичної еліти є фізичними і психологічними нащадками тих людей, які були носіями сталінського режиму. В Україні є фізичні і психологічні нащадки тих, хто стріляв, - і тих, по кому стріляли.

На жаль, перші знаходяться при владі. Другі - до неї поки що не прийшли. Треба згадати, що головною ціллю Комуністичної партії та комсомолу на території України була не боротьба з іноземним імперіалізмом, а боротьба за те, щоб Україна ніколи не відродилася" - стверджував історикОлександр Палій.

1937 року навіть Лев Троцький був змушений визнати: "Ніде утиски, чистки і репресії і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як на Україні, у боротьбі з сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності.

Совєтська Україна стала для тоталітарної бюрократії адміністративною частиною економічного цілого і військової бази СССР. Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам'ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цим пам'ятником український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників".

Справді. "Після повалення Української Народної Республіки в листопаді 1920 року більшовицький режим розпочав на її території активні дії щодо недопущення відновлення незалежної Української держави шляхом жорстокої репресивної політики, спрямованої на встановлення комуністичного ладу і придушення будь-яких партій і рухів, які обстоювали ідею української самостійності.

...Голодомор 1932-1933 років на Україні визнати геноцидом частини української національної групи" (з ухвали Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року).

Стенди постійної експозиції "Народна війна" в київському Музеї совєтської окупації (вражаючий результат кількарічної роботи товариства "Меморіал") доказово розповідають про тих, хто окупував Україну у 1918-1920 роках.

"Лекція о совєтской власті і соцобєспєчєніі в реокупірованной Украінє" (большевики самі визнавали, що окупували Україну, навіть смертні вироки українцям виносили "Імєнєм РСФСР".

... Троцький у 1920 році заявляв, що "радянську владу на Україні вдалося втримати лише силою Москви, великоросійським комуністам і Червоній армії". А командувач большевицьких військ Вацетіс зазначав у телеграмі до Антонова-Овсієнка: "Завдання на Україні настільки великі, що для їх вирішення потрібно кілька армій. Це під силу тільки військам РРФСР".

Цікаві цифри: "У лавах большевиків до 1917 року перебувало 273 українці, а липнем 1918-го з 4364 членів большевицької партії, які працювали на території України, лише 130 назвали себе українцями, і ядро КП(б)У становили росіяни і жиди.

У складі ЦК КП(б)У, обраному в липні 1918 року, з 15-ти членів ЦК лише двоє були українцями, на II з'їзді - троє, і те саме у національному складі вищих органів державної влади - ЦВК рад України та Раднаркомі УСРР, де з 41-го члена першого ЦВК українців було лише 13 осіб.

У першому совєтському уряді України, призначеному 28 (15) грудня 1917 року, з 24-х народних секретарів українців було шестеро, а в Раднаркомі, сформованому 14 березня 1919 року, - п'ятеро з 17-ти народних комісарів", - писав Бондар-Терещенко "У задзеркаллі 1910-1930-их років".

Сучасна Україна - це постколоніальна, постгеноцидна, посттоталітарна держава, в якій упродовж останніх двадцяти років так і не була здійснена деколонізація, декомунізація, десовєтизація, дерусифікасія.

Дивуватись нема чого - вихована метрополією підколоніальна еліта за суттю своєю не могла зважитись на такі радикальні кроки. Треба врешті-решт усвідомити, що Україна впродовж століть була "колонією європейського типу". Зрештою, про це давно писалося і мовилося.

Читаємо у Петровського-Штерна: "Після політичної інтеґрації до складу Російської імперії, а відтак СССР, Україна перестала бути підлеглою країною, але, як застерігає Тері Іґлтон, країна може бути рівноправною з іншими в політичному плані, але підлеглою в соціяльному і культурному.

Так само як Ірландія хиталася між покірною імперською провінцією і паростками національного повстання, Україна сприймала себе і лояльним південно-західним краєм імперії, і волелюбною бунтівницею.

Українська колоніяльна ситуація була такою ж строкатою, що й ірландська, де "в різні часи і в різних місцевостях... перепліталися і співіснували різні форми колоніялізму" (Тері Іґлтон)...

Навіть погоджуючись, що Україна за совєтських часів пережила економічну модернізацію, чимало виграла від совєтської культурної і промислової революції та вирвалася з аграрних економічних пут, не можна не побачити сліди колоніалізму в сучасному українському суспільстві, культурі й мові".

Цю ситуацію дуже добре пояснив Джеймс Мейс: "Підѓрунтям тоталітарної системи в СССР (до речі, як і у Третьому Рейху) був націоналізм. Великоросійський націоналізм у дуже специфічній його формі так званого пролетарського інтернаціоналізму, який лише паразитував на притягальній силі соціалістичних ідей, оскільки з ідеології соціалізму було вилущено такі важливі його компоненти, як демократизм суспільства, захист суверенних прав особи, нації, держави.

...Було велике лицемірство в ідеологічній радянській доктрині: при позірному запереченні будь-якого націоналізму, тим не менш, активно культивувався міф "старшого брата", "великого и могучего русского языка" як "языка межнационального общения", російської літератури й культури як прапороносця світової літератури й культури, російської історії як історії постійного звільнення росіянами інших народів від соціального й національного гніту.

Так виправдовувалися всі завойовницькі війни російських царів, асиміляція інших народів вищерозвиненою російською культурою. Під такою ізоляцією українська культура починала звикати до міфу, що російська культура - це не просто частина світової культури, вона сама є світовою культурою".

Навіть голова Верховної Ради Литвин був змушений визнати, що "упродовж багатьох десятиліть українська суспільність і українська культура були ізольовані від Заходу, від світового культурного процесу. І одночасно беззахисні перед однобічним культурним натиском з боку Росії.

Розбалансованість у межах СРСР міжнародних і міжнаціональних культурних взаємодій та впливів у контексті русифікаторської політики призводила до втрати культурної самобутності та нівелювання національної ідентичності.

Провінційне політичне місце радянської України в надцентралізованій системі СРСР, меншовартісне самоусвідомлення суспільства тяжіли і над культурою, зміст та форми якої були істотно уражені вторинністю".

Подібне спостерігаємо і зараз. Питання в іншому: чому таке стало можливим? Член "Народної самооборони" Олесь Доній в ефірі передачі "Большая политика" на телеканалі "Інтер" 15 жовтня 2010 року заявив, що до влади в Україні прийшли "російські націоналісти, які всебічно зневажають українську мову і культуру".

Завідувач кафедри української філології Національного університету Києво-Могилянська академія професор Лариса Масенко теж переконана, що до влади прийшли російські націоналісти з головним ставлеником Дмитром Табачником.

Вона стверджує: "Завдання нинішньої влади - довести русифікацію України до завершення і ліквідувати українську культуру та ідентичність. Тобто завершити радянський проект злиттям українського етносу з російським".

Будь-яка боротьба за незалежність України викликає у влади опір. Саме тому "ідьот во власть" (наразі в Одесі) зареєстрована в Україні одіозна партія "Родіна" на чолі з одіозним Ігорем Марковим.

Прикметно, що підтримати цю агресивну маргінальну політичну силу до Одеси прибув сумнозвісний московський телепровокатор Міхаїл Леонтьєв, який свій приїзд в Україну прокоментував не без фальшивої патетики: "Адна у нас родіна. Паетаму я тут".

Москва панічно боїться відчуження, сепарації України від Росії. Саме через це Кремль так ненавидів Віктора Ющенка за його несміливі, вкрай суперечливі спроби відтяти колоніальну пуповину, що все ще єднає Київ з колишньою метрополією.

Тому нині Росія з подвоєною енергією робить усе можливе, аби відгородити Україну від Заходу, позбавити її альтернативи так званого "євразійського" шляху розвитку.

"Іде боротьба, і боротьба не на жарт: за мову, за віру, за тлумачення минулого і модель майбутнього України. І за місце Росії в цьому українському майбутньому. Кожний успіх у цій боротьбі має свою ціну, кожний крок дається кров'ю, потом і слізьми", - визнав Костянтин Затулін 4 березня 2010 року на сторінках "Известий в Украине".

Про наслідки цієї боротьби вже написав Леонід Капелюшний, відомий журналіст і публіцист: "Треба визнати блискучою роботу росіян із повернення України у сферу впливу РФ без жодного пострілу і синця. Я певен, цю операцію будуть вивчати спеціальні служби усього світу як зразкову".

Розвиток подій в Україні після обрання президентом Віктора Януковича засвідчує, що російський сценарій впокорення незалежної держави втілюється брутально-авральними методами.

В Україні багато тих, хто перебуває в ідеологічній, ментальній та матеріальній залежності від Росії, яка, вже не криючись, проводить політику культурної дестабілізації в Україні.

Ставки надто високі: йдеться про цілковите поглинання України з її матеріальними та інтелектуальними ресурсами. Інакше Росія опиниться на задвірках світової цивілізації. І жодні корисні копалини їй не допоможуть.

Тож слід братися за написання нового сценарію творення Української держави. Писати і втілювати його в життя мають УКРАЇНЦІ. Без чужого диктату. Інакше в Україні "креоли" й справді святкуватимуть перемогу над здоровим глуздом, над демократією, над українцями.

І насамкінець. Джузеппе Гарібальді приписують такі слова: "Італію ми створили, тепер необхідно створити італійця!". В іншій інтерпретації: "Коли ми створили Італію, ми створили державу. А тепер треба створювати націю". Саме так. Треба створювати націю. Українську політичну націю.

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...