App Store Google Play

Бандера як проблема для проросійської політики

24.01.2011 17:34

2010 рік виявився роком політичної боротьби проросійської влади зі Степаном Бандерою. Як бачимо тепер, після відзначення 102-ї річниці від народження лідера ОУН, боротьба ця нічого від нього не забрала, але створила діючій владі проблеми там, де вони їй зовсім зараз не потрібні. І далі створить ще не одну проблему, бо більш-менш ефективно боротися з поширенням у суспільстві світогляду, який уособлює Бандера, можна лише двома способами: радянського агітпропу, але тоді потрібно мати закрите тоталітарне суспільство з відсутністю альтернативних джерел інформації; або способом, застосованим у 1991-му році Леонідом Кравчуком. Жоден з цих способів не дає стопроцентного результату, але деяку ефективність, перевірену практикою, має. Влада ж Януковича пішла проти Бандери тим самим шляхом, що й влада міжвоєнної Польщі. Отож і матиме, незважаючи на історичний досвід (який нікого не вчить), такий самий результат. Якщо не гірший.

Вести боротьбу з Бандерою, керуючи державою, яка, принаймні за Конституцією, є Незалежною Україною під Тризубом, синьо-жовтим прапором і гимном "Ще не вмерла" є приблизно таким самим, як спроба боротися з Христом, спираючись на діяння євангелистів і матеріяли церковних соборів. Це найслабше місце всієї арґументації сьогоднішньої влади проти Бандери, оскільки будь-які спроби з її боку заперечити правомірність боротьби, яку вів Бандера, бумеранґом відбиваються до цієї влади, і забирають у неї моральне право керувати синьо-жовтою державою. Якби це була червоно-лазурова УРСР, то в поборюванні Бандери зберігалась би логіка, і це дуже добре розуміють ситуативні союзники Партії реґіонів - комуністи і вітренківці, які вимагають змінити державну символіку. Але для регіоналів нематеріяльний символізм та його вплив на управління суспільними процесами завжди був другорядним або й просто несуттєвим чинником.

В ті часи, коли Бандера був юридичним, або, через обставини, символічним лідером ОУН, було не так багато організованих формацій, які боролися за синьо-жовту Україну. Бандерівська ОУН відрізнялася від інших чисельністю, була фактичним монополістом за кількістю людей, готових до збройної боротьби. Порівняйте одну-дві тисячі людей Бульби-Боровця, про що говорять німецькі архіви, і сто тисяч УПА з тих же німецьких архівів. Але справа навіть не в чисельності. Червона армія, яку "ідеологи" сучасної влади намагаються зробити моральною альтернативою до УПА, не боролася за синьо-жовту Україну. Вона боролася проти синьо-жовтої України. Прямо, або опосередковано, прикриваючи дії каральних загонів НКВД. Це історичний факт, якого не вдасться спростувати жодним професорам від агітпропівської історії. Виступаючи проти визвольного руху, який боровся за Незалежну Україну, влада позбавляє себе морального права виступати під символами цього руху, які сьогодні є символами держави. Іншими словами: хочете розповідати про Радянський Союз, як етичний взірець суспільної побудови - сядьте під інші прапори, бо діюча державна символіка заперечує хвалу СРСР швидше, ніж ця хвала дійде до підсвідомості отримувача пропаґанди. Пропаґанда, в якій є зародок політичної шизофренії, ідеологічно руйнує власне воїнство - власне це розуміють комуністи і вітренківці, але нехтують регіонали, вважаючи, що "бабло перемагає всьо".

Нехтуючи логікою, вони так само будують інші складові плану боротьби з Бандерою. Напевно, що в світі, де можна передрукувати архівний номер "Правди", щоб усунути з газети згадку про небажані для "правильної історії" події, можна так само певно клеїти Бандері ярлик гітлерівського колабораціоніста. Однак ми живемо в світі, де ОБСЄ прийняла 23 серпня, як Загальноєвропейський День пам'яті жертв сталінізму та нацизму. Якби це була якась інша дата, а не день підписання пакту Молотова-Ріббентропа, можливо, теза про колабораціонізм приймалася б в свідомість багатьох людей без зайвих запитань. Тост Сталіна за здоров'я Гітлера після підписання договору (а є ж загальнодоступні фото) переводить стрілку колабораціонізму в протилежному напрямку. Ув'язнення Степана Бандери гітлерівцями практично від початку німецько-радянської війни примушує особу, яка намагається самостійно розібратися в суті справи, задуматися над сюрреалізмом звинувачення. Загибель двох його братів у Освєнцимі та ще одного - від рук ґестапо на Півдні України створює скоріше картину сімейної боротьби з гітлерівцями, аніж колабораціонізму. Звичайно, це для людини, яка прагне сама розібратися в тому потоці інформації про Бандеру, якою її навантажують. Та вся річ у тому, що чим частіше влада створює для ЗМІ приводи згадати Степана Бандеру, тим більше стає таких бажаючих самостійно розібратися в особі та історичних подіях того часу. Можливо, тому центральна українська влада фактично проіґнорувала офіційне відзначення 102-ї річниці з дня народження Провідника ОУН в трьох західних областях та присвоєння йому звання почесного громадянина Луцька, Трускавця, Теребовлі... Якби були послідовні, то мали б відмінити рішення місцевих рад або хоч би задекларувати якийсь прокурорський протест. Але промовчали. Вочевидь, розуміють, що боротися указом Ющенка - це одне, а з Бандерою, як з визвольним символом, в юридичній площині безглуздо: його вже засудив один раз польський суд, а наслідком була фактична ґлорифікація провідника ОУН, людина з невідомості в момент стала національним героєм.

Можливо, певний вплив на зміну тактики щодо Бандери мали події, пов'язані з відомим рішенням Європарламенту, яке в 20-му пункті згадувало Степана Бандеру, як колабораціоніста. Реакцією на це звинуваченні європарламентарів стали не лише відповідні ухвали місцевих рад Заходу України, але й активна робота з євродепутатами українських громад в Європі. Сумнівно, що це звинувачення європарламентарів переконало когось, хто шанував Бандеру, як борця за волю України, в протилежному. Однак зворотня дія пройшлася по всій Європі, чого ініціятори 20-го пункту ніяк не очікували. Якщо раніше, скажімо, португальським політикам український визвольний рух був чимсь невідомим, то тепер, завдяки Спілці Українців у Португалії, вони знають, з ким і за що воювала УПА, за що боровся Степан Бандера, бо мають ці матеріяли португальською. До євродепутата доступитися легше, ніж до наших недоторканих, і ця інформаційна віддача відбулася в тій, чи іншій формі, в усій Європі. І забава ще не закінчилася, бо привід не знято. То чи варто було творити провокацію й підсовувати некомпетентним європолітикам твердження, які спершу повинні обговорити історики? Дуже швидко неефективність цієї політичної провокації стала зрозуміла самим європарламентарям, і ще в березні, на зустрічі з львівською інтелігенцією депутат Європейського парламенту від Польщі Павел Коваль визнав, що вносити в резолюцію 20-й пункт було безглуздо. Хоч вважає Бандеру антигероєм, і хоч пункт у резолюцію вносила польська делегація.

Як і кожна інформаційна війна, війна проти Бандери має таку специфічну складову, як дезорганізація середовища, яке потенційно мало б бути прихильне Бандері. Те, що це справді важливо, ми бачимо на прикладі розвалу помаранчевої команди. Проте в справі боротьби з Бандерою ми бачимо щось інше - класичну радянську "халяву".

Загальна схема була вибрана азбучно правильно: довести патріотичному середовищу, що Бандера був "неправильний". А от далі ця спецоперація збилася на лінію мінімальних розумових зусиль. Була колись напрацьована така теза, що Бандера - тоталітарист, антидемократ, от і поїхали на ній знову. Можливо, в інших умовах воно б і спрацювало, але ми живемо не в уявному світі, якого собі б хотіли виконавці цієї частини війни проти Бандери, а в історичній реальності, де існують спогади Судоплатова та Саннікова з одного боку, та Василя Кука - з іншого. Та ще є трохи свіжо відкритих документів українського КГБ. Так що маємо досить докладний опис операції розколу закордонного ОУН на власне бандерівців та "двійкарів". Диво дивне: всі арґументи, які використовували у своїх посланнях чекісти від імени леґендованого "проводу ОУН в Україні" до закордонних частин, співпадають зі звинуваченнями теперішніх "науковців і мислителів". У відкритому інформаційному суспільстві халява з копіпейстом не проходить. Якби не Судоплатов, ми б мали безліч дискусій про абсурдність протиставлення "демократа" Лебедя - "тоталітаристові" Бандері (це коли Третій Збір, якого представляють як крок до демократизації ОУН, звільнив Лебедя з Урядуючого Провідника власне за ігнорування думки провідного членства під час керівництва Організацією!). Але зараз все це не має значення - ті, хто користуються арґументами леґендованого кагебівського "Проводу ОУН" в очах громадськості просто творчо розвивають доробок київського КГБ з 1954 року. Що ж дивного, що ця патріотична громадськість, замість того, щоб дискутувати над демократичністю чи антидемократичністю Бандери, просто відторгає таких науковців-провокаторів. Нема чого доручати творчу роботу тим, хто в школі списував або просто зубрив, бо інформаційна війна - робота творча, халява тут не проходить.

Однак не розкладова робота мала б бути основною в боротьбі з Бандерою. За Провідником ОУН стоїть ідеологія, відповідно - і передбачувана суспільна політика. Перемогти її можна, лише пропонуючи свою, конкурентну ідеологію. Тут може спрацювати лише та ідеологія, яка дасть українцям візію місії кращої, ніж посідання власної держави. Для конкретних українців, які живуть і діють в конкретних історичних умовах і мають цілком конкретний досвід, с тому числі, історичний. Хоч націоналізм і вивільняє велику суспільну енергію, але історія показує, що в певних історичних обставинах він може й програти - скажімо, так, як була програна українська національна революція початку минулого століття. Тут не місце розлого описувати причини тої поразки, та й їх докладно проаналізував свого часу Євген Коновалець, але важливо зауважити, що якби більшовики не мали у тій боротьбі виразно місійної, та ще й універсальної ідеології соціяльного благоденства і рівності, ніякої влади над народом вони б не завоювали. Бо владу потрібно спочатку завоювати в свідомості, тоді все інше легітимізується. Ми ж бачимо щось інше: обласні та міські ради відмовляються визнавати рішення щодо позбавлення Степана Бандери Героя України. Де ж тут влада?

І де ідеологія? Хоч на бігбордах ще й досі можна надибати гасло "Будуємо нову країну", але ніде не знайдете пояснення, з якою ідеологією. Боротьба з корупцією? Це не ідеологія. Припинення спаду та зростання виробництва? Це так само не ідеологія. Все це може робити і націоналістична, і ліберальна, і християнсько-демократична влада. Якщо ідеологію не кидають на фронт інформаційної війни, то це означає, що її просто немає. Бо хоча це чи не найсильніша зброя для оволодіння суспільством, вона не є зброєю останнього моменту.

Якщо звести докупи всі ці елементи боротьби з Бандерою в Україні, може скластися враження, що або замовником є бандерівці, або ж ініціяторами є люди, які роблять політику виключно на підставі власної емоційної любови/нелюбови. Насправді ж політика є мистецтвом раціонального, і ті, хто досягають у ній успіхів, вміють, коли треба, наступити на горло власним емоціям. Наприклад, як комуністи, наступивши на власні класові ідеологічні переконання, пішли в уряд олігархічного капіталу. Нема підстав думати, що політики партії Регіонів не мислять в політиці раціонально. Вони дуже раціонально обрізають можливості Тимошенко бути надалі конкурентом Януковича, хоч, можливо, для декого тут є ірраціональний персональний момент помсти. А от з Бандерою бачимо повну ірраціональність. Так діють лише об'єкти, а не суб'єкти політики, і тому варто пошукати тих, для кого подібна боротьба з Бандерою принесла б реальні політичні виграші. І хто міг би нав'язати регіоналам нераціональну політику боротьби з націоналізмом та отримати на цьому потрібні політичні дивіденди.

Далеко шукати не треба: ідейним поводирем сучасної влади є їх політичні союзники в Кремлі. Якщо закласти, що боротьбу з Бандерою й далі веде московський імперіялізм, а наша регіональна влада є просто виконавцем політичної волі Кремля, то далі все стає на місце - і політичні дивіденди, і логіка боротьби. Москва має свої і внутрішні, і зовнішні інтереси. Внутрішні - це вибори наступного року, за їхньою добре напрацьованою схемою там потрібен образ ворога. Чеченці, як на перших путінських виборах, зараз не підходять, Грузія - ніби вже пройдений етап, а от бандерівці - це трохи призабуте старе, яке може стати новим і свіжим. Воно добре лягає в концепцію "Руского міра" і дає можливість грати в гру, де з двох можливих варіянтів обидва для Кремля - виграшні (на своєму інформаційному полі - це точно). Виграє Янукович - можна буде далі ідейно та інформаційно захоплювати Україну. Програє - теж не біда - образ злого ворога, який смертельно загрожує Росії, розростається і мобілізує імперський електорат. А можливо, у цьому випадку в запасі є ще український варіянт 8-8-8, адже ті, хто так багато говорять про розкол України повинні довести справедливість своїх тверджень.

Українським регіоналам тактично невигідно відкрито і офіційно ставати під прапори "Русского міра", це б різко збільшило базу опору проти них, а в них є власні, суто прагматичні цілі. Тому вони борються з Бандерою під синьо-жовтими прапорами, виконуючи програму розширення цього міра так би мовити, неофіційно. Чи вони думають, що можуть програти? Наразі - не дуже, бо до кінця 2012 року розраховують сповнювати владу цілком офіційно. Але їхня гра теж по своєму безпрограшна. Якщо політично програють в Україні - матимуть притулок в Росії. Якщо ж Кремль покладе око на їхні капітали, то є варіянт Лужкова, знайти притулок в якійсь з країн НАТО. Правда, обидва варіянти гірші, ніж просто мати владу в незалежній Україні. Але тут вже щось одне: або Україна, або Рускій мір.

Регіонали, на замовлення Кремля, борються не з Бандерою, а зі світоглядом, якого лідер ОУН дуже вдало символізує. Але не можуть відкрити усі карти, і саме це створює їм проблеми. Донецький суд над Бандерою стає продовженням варшавського суду - і вони самі викликають Бандеру в сучасну українську політику з кладовища Вальдфрідгоф. Викликаний же в політику Бандера створює проблеми в управлінні державою, бо як інакше назвати демонстративні ухвали місцевих рад всупереч Президенту? От і мучаться, бідаки, між двома протилежностями: як для себе, то краще би Бандеру замовчати, бо коли його в інформаційному просторі нема, то й не рекламується націоналізм. Але для кремлівських господарів треба створити ворога Русского міра, і теж відмовити важко. Будь тут мудрий з тими українцями, якими доля поставила покерувати...

Український погляд

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...
Так сложилось, что на протяжении 2,5 лет наша команда(ГромКонтроль) дискутирует с ДнепрОГА и проводит совместную работу по ряду направлений. Одно из них - пригородный и междугородный внутриобластной а...
Кожен громадянин України має право безкоштовно отримати купу землі від Держави у приватну власність!Ціла стаття є в Конституції, нумер 121! Хочеш сільським господарством займатися? Не хочеш? все одно...