App Store Google Play

Прокуророві Дніпропетровської області – читати на ніч

17.01.2011 14:01

Сказати направду, раніше ми думали, що в прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук є трохи клепок у голові і вона не стане починати своє царювання на цій посаді з гучного скандалу. Тим більше, що користі рятувати від покарання міліціонерів, які в Кривому Розі в ніч з 26 на 27 грудня побили та пограбували 19-річного юнака, Наталії Василівні не має ніякого. Та де там! Прокурор - це не професія, це - діагноз...

З 27 грудня 2010 року сайт «ОРД» в режимі «онлайн» веде репортажі про те, як в Довгинцівському райвідділі Кривого Рогу незаконно затримали, побили й пограбували 19-річного Максима Слободяна, вся вина якого полягала в тому, що міліціонеру Горбунову приглянувся його мобільний телефон. Щоби приховати злочин, Горбунов домовився з головою районного суду Прудник і ця мадам попри те, що Максим вимагав допустити адвоката, опитати свідків, а також зробив усну заяву про злочин, наказала арештувати хлопця на 10 діб - без жодних пояснень і навіть без складання постанови про арешт. Сміховинну постанову згодом, коли вже почалась перевірка, написав помічник судді.

З попередніх публікацій читач зміг побачити «кухню» журналістського розслідування - ми не стали чекати, коли хлопець вийде з ІТТ, а, збираючи по крихтах інформацію, її оприлюднювали, зіставляли, робили висновки, пробираючись скрізь хащі міліцейської та прокурорської брехні. Якісь деталі згодом відпали, якісь, навпаки, з'явились - так, наприклад, спочатку ми нічого не знали про пограбування, було відомо лише, що хлопчика в міліції побили й незаконно затримали. Тому думали, що цінні речі, зокрема телефон, Максим зміг передати своєму батькові. Виявилось - ні.

Не знали ми й деяких інших подробиць, зокрема - обставин проведення так званої «перевірки» наших публікацій зусиллями служби внутрішньої безпеки та Управління роботи з особовим складом ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Не знали, наскільки нахабно міліціцейсько-прокурорська мафія знищуватиме докази скоєних щодо хлопця злочинів. Аж до виходу Максима на волю не було відомо, де він перебував у часовому проміжку між арештом і вміщенням в Ізолятор тимчасового тримання.

Не знали ми й того, що пані Марчук замість того, щоби притягнути до відповідальності грабіжників у погонах наказала порушити кримінальну справу проти самого Максима. За що порушити - ще не вирішила, але прокуратура Дніпропетровської області «риє землю». У технікумі, де вчиться Максим, витребувана характеристика на хлопця для долучення до майбутньої кримінальної справи, співробітники обласної прокуратури приїхали в Кривий Ріг і замість того, щоби наводити порядок у міліції, ходять по дворах, умовляючи сусiдів Макса розповісти бодай якийсь компромат на нього. Сміх та й годі.

Зараз ми знаємо практично все й обіцяємо пані Марчук всеукраїнську славу.

Один лише штрих: Максима затримали в 23:50 26 грудня 2010 року. Без будь-якого документального оформлення міліціонер Горбунов протримав його в Довгинцівському райвідділі, де побив і пограбував хлопця, а біля 11-ї ранку наступного дня, 27 грудня, суддя Прудник на прохання Горбунова винесла щось досі небачене - «усну постанову про арешт» на 10 діб за те, що Максим начебто скоїв хуліганській вчинок у невідомо якому маршрутному таксі.

Не пізніше 11:00 на сайті ГУ УМВС України в Дніпропетровській області з'явилось повідомлення, яке «спростовувало» нашу публікацію про незаконне затримання юнака. А в цей момент в Довгинцівському райвідділі сушили голову над тим, що робити з хлопцем. Річ у тім, що станом на 11:30 не було ЖОДНОГО папірця, який би обмежував свободу Максима - не тільки постанови судді про арешт, але навіть адміністративного протоколу про те, що він начебто скоїв якесь хуліганство.

Наталіє Василівно, Ви уважно це прочитали? Тоді запам'ятайте і розкажіть про це своїм недоумкуватим підлеглим: 27 грудня 2010 року об 11:30, тобто через 12 годин після затримання й через майже годину після арешту Максима, ст. лейтенат Міщенко, нарешті, склав протокол про затримання Слободяна М.Ю. з метою «припинення правопорушення та складання адміністративного протоколу». А також - поставив на цьому документі дату, час і розписався.

І лише після цього міліціонери стали виготовляти адмінматеріали, які начебто розглянула суддя Прудник. Зокрема, водій маршрутного таксі, який був типу свідком адміністративного правопорушення (чому не потерпілим?), з'явився на обрії лише о 14:30 27 грудня 2010 - його привів у райвідділ дільничний інспектор Горбунов з проханням написати потрібні міліціонерам пояснення.

Замислимося, якби дійсно хлопець був у чомусь винуватий, ну навіщо було тримати його в райвідділі 12 годин без складання протоколу й безбожно фальсифікувати адмінматеріали? Навіщо було міліціонерам вступати в змову з суддею? - Якби були б докази хуліганства, дільничний інспектор просто надав би їх до суду. А з хлопцем обійшлися б по закону - привели б у райвідділ, склали б адмінпротокол, через три години б відпустили. Якби правопорушник продовжував би бешкетувати - затримали б до ранку, повідомивши про це прокурора.

Та й, урешті-решт, що треба зробити такого, щоби суддя «впаяла» 10 діб адмінарешту? Арешт - це виняткова міра адміністративного стягнення, яка застосовується виключно в тих випадках, якщо інші заходи впливу не призводять до перевиховання правопорушника. Арешт навіть на одну добу - це надзвичайна подія. А юнака, який позитивно характеризується, займається спортом, добре вчиться, відправляють на нари на 10 діб перед Новим Роком при тому, що в нього на руках - малолітня сестра та важкохвора матір. Невже лише тому, що він вступив у суперечку з водієм маршрутного таксі, як запевняють міліціонери? Та за такі речі максимальне покарання - усне зауваження.

Щось тут не те, чи не так, пані прокурор Дніпропетровської області? Тим більше, якщо пригадати, що 30 грудня міліціонери, аби «зам'яти скандал», запропонували адвокатові Максима повернути 1200 грн., виручені від продажу телефону, який у хлопця відібрали в Довгинцівському райвідділі.

Ще 27 грудня 2010 і автор цих рядків, і народні депутати, які опікуються долею талановитого хлопчика, знали, що постанова про арешт в судовому засіданні не проголошувалась, а була виготовлена за вказівкою судді Прудник її помічницею значно пізніше. При цьому ніякі адміністративні матеріали суддя не розглядала, свідків не опитувала, а прагнула лише ізолювати побитого й пограбованого юнака, щоби він не зміг нікому розповісти про ті злочини, що були скоєні відносно нього.

Але коли ми, нарешті, побачили постанову про арешт, нашому здивуванню не було меж. Виявляється, людину можна арештувати без жодної мотивації й без наведення доказів її вини. Простенько й зі смаком: «Вина Слободяна М.Ю. у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КпАП України, підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 27.12.2010 року, поясненнями свідків». Яких саме свідків? - У них є прізвища? Що саме розповіли свідки? Чому їх покази суддя взяла на віру?

Але якщо пригадати, що «свідки» з'явились через 4,5 години після того, як суддя наказала арештувати хлопця, запитання зникають. Звісно, суддя не могла знати їх прізвищ. А міліціонери посоромились порекомендувати судді переписати постанову - розпочалась перевірка обставин затримання Максима й вони рятували свою шкуру.

Наводимо текст цього феєричного документа:

Справа №3-3025/2010

П О С Т А Н О В А

27 грудня 2010 року суддя Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Пруднік Н.Г., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Довгинцівського РВ КМУ ГУ МВС України про притягнення до адміністративної відповідальності

СЛОБОДЯН МАКСИМА ЮРІЙОВИЧА,

20.12.1991 р.н., уродженець Кривого Рогу, громадянина України, не працює,

прож.: м. Кривий Ріг, ххххххххххххххх

по ст. 173 КпАП України, -

В С Т А Н О В И В :

26.12.2010 року в 23-30 Слободян М.Ю. в маршрутному таксі №307 в районі пр. Гагаріна в Кривому Розі в стані алкогольного сп'яніння висловлювався непристойними словами, на зауваження громадян не реагував.

В судовому засіданні Слободян М.Ю. визнав факт провини.

Вина Слободяна М.Ю. у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КпАП України, підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 27.12.2010 року, поясненнями свідків.

Таким чином, в діях Слободяна М.Ю. вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КпАП України.

На підставі викладеного, враховуючи обставини справи, керуючись ст. ст. 24. 32, 173, 213, 221, 248, 249, 252, 268, 283, 284 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В :

Накласти на Слободяна Максима Юрійовича адміністративне стягнення за ст. 173 КпАП України у вигляді адміністративного арешту строком на 10 (десять) діб. Строк адміністративного покарання рахувати з 27 грудня 2010 року.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу протягом 10 днів з дня проголошення постанови.

Суддя Н.Г.ПРУДНІК

Але повернімося до прокурорських клепок. Якби б вони були, то ще 27 грудня на цю постанову судді Прудник прокурор Довгинцівського району Власенко вніс би протест. Негайно. Щоби не допустити роздмухування скандалу та зберегти обличчя - якщо не своє, то, принаймні, прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук.

Якби б ці клепки були, то пані Марчук наказала б Власенкові після другої ж нашої публікації на цю тему передати їй факсом постанову судді Прудник, сама прочитала би цю писульку з кількох речень, жахнулася б і наказала негайно внести протест. Бо не може вважатися законним судове рішення, яке не містить мотивувальної частини. Тим більше, коли йдеться про позбавлення волі - суддя зобов'язана була ретельно проаналізувати в тесті постанови, чому саме правопорушник піддається арешту, а, наприклад, не штрафу, і чому саме на максимально можливий строк.

Не може вважатися законною постанова в справі про адмінправопорушення, якщо в ній не зазначено місце скоєння правопорушення. Оскільки це був автобус маршрутного таксі, то суддя мала вказати номер державної реєстрації транспортного засобу, щоби цей автобус можна було ідентифікувати, а за потреби - розшукати додаткових свідків.

Не може вважатися законною постанова в справі про адмінправопорушення, якщо суддя посилається на покази свідків і не тільки не наводить змісту їх свідчень, не тільки не зазначає їх прізвищ, але навіть не вказує їх кількості.

Також суддя мала встановити особу людини, яку піддає арешту, навести його анкетні дані, зазначити сімейний стан, місце роботи чи навчання, а не писати про студента технікуму, що він ніде не працює. Я вже не кажу про те, що Максим ніколи своєї вини не визнавав, а, навпаки, наполягав на тому, що став жертвою злочину.

Як на наш хлопський розум, прокурор області повинен розумітись на правових питаннях трохи краще, ані сержант ППС. Тож було б непогано, аби пані Марчук, нарешті, здобула бодай елементарні юридичні знання та зрозуміла, що у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення, за яке може бути призначено стягнення у вигляді арешту, судове засідання має провадитися за принципами кримінального судочинства - з веденням протоколу, розв'язанням клопотань, допитом свідків, дослідженням доказів, складанням постанови в нарадчій кімнаті, проголошенням постанови в судовому засіданні та негайним врученням копії постанови особі, що притягнута до адміністративної відповідальності. Якщо цього не було, постанова про адміністративний арешт підлягає обов'язковому скасуванню як незаконна.

Ну і, врешті-решт, повторюємо втретє й спеціально для прокурора Дніпропетровської області, яка ніяк не може осягнути зміст того, що ми пишемо: коли суддя Прудник приймала рішення про арешт Максима Слободяна, ніякого адміністративного проколу, на якій вона послалась у постанові, не існувало. Цей протокол у Довгинцівському райвідділі стали складати після 11:30 27.12.2010, про що й розписався ст. лейтенант Міщенко, який затримав Максима вже після суду «для припинення правопорушення та складання адмінпротоколу».

Так ось, якби в прокурорів було - ні, не трохи совісті чи правосвідомості - а бодай розуму, то постанова про арешт була б негайно опротестована хоча б з суто формальних причин. Навіть не заради законності, а заради збереження реноме Наталії Василівни. Мовляв, дійсно, міліціонери порушили закон, суддя Прудник недогледіла, але прокуратура вчасно відреагувала й т.д. і т.п.

Натомість недавно призначений прокурор Дніпропетровської області вирішила продемонструвати, що їй наплювати і на закон, і на публікації в пресі, і на звернення народних депутатів.

Наталіє Василівно, не варто плювати проти вітру - можна промахнутись.

Скажімо зразу: не всі такі, як пані Марчук. Значно більше людяності (і, до речі, розуму) виявив начальник ІТТ Стасенко Ю.Ф. Вже після звільнення хлопця ми зв'язались з Максимом, який прохав передати велику подяку Юрію Федоровичу за гідні умови утримування, ввічливе ставлення до затриманих, цілком пристойне харчування та чисту постіль. За ті 10 діб, що юнак провів у Ізоляторі, він не тільки не зазнав на собі ніяких порушень закону, але й не чув від інших ув'язнених жодних нарікань на адміністрацію ІТТ.

Авторові цих рядків є з чим порівнювати. Коли пані Марчук працювала в прокуратурі Донецької області, цілком нормальним вважалось, що начальник ІТТ Донецького міськуправління Кротов наказував на кілька годин підвішувати ув'язнених за наручники до решітки в коридорі так, щоби ноги не торкались землі. А спали в'язні на бетонній підлозі, укриваючись газетами...

Не дочекавшись реакції з боку прокуратури, 31 грудня 2010 адвокат, якого для Максима запросив відомий правозахисник з Кривого Рогу, народний депутат України 1-го скликання Микола Іванович Коробко, подав апеляційну скаргу на постанову судді Прудник. А вже після звільнення з ІТТ апеляційну скаргу від свого імені подав і сам Максим. Звісно, писав цю скаргу авторський колектив, розкиданий по різних містах України, але Максим був його повноцінним учасником, оскільки знав фактичні обставини справи й рішуче вносив свої корективи.

Тож, опублікувавши безумну постанову судді Прудник, подаємо апеляцію «правопорушника», де викладено, що ж саме відбулось у Кривому Розі в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року.

Апеляційний суд

Дніпропетровської області

 

СЛОБОДЯНА Максима Юрійовича,

м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н,

вул. хххх, буд. хх;

(засоби зв'язку відсутні, оскільки

я був пограбований міліціонером

Горбуновим, який відібрав і привласнив

мій мобільний телефон)

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на постанову судді Довгинцівського

районного суду м. Кривий Ріг

від 27.12.2010 по справі

№3-3025/2010 про адміністративне правопорушення

Постановою судді Довгинцівського районного суду міста Кривий Ріг від 27.12.2010 року на мене було накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту строком на 10 діб за начебто скоєне мною «дрібне хуліганство».

Насправді вказаного адміністративного правопорушення я не скоював, зазначена постанова була виготовлена за змовою між суддею Пруднік та дільничним інспектором Горбуновим з метою мого незаконного арешту - щоби ізолювати мене та приховати той факт, що в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року я був побитий і пограбований в приміщенні Довгинцівського РВ Криворізького МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, де незаконно утримувався без будь-якого документального оформлення впродовж 12 годин - з 23:50 26 грудня до 11:30 27 грудня 2010 року.

Адміністративні матеріали ані мені, ані моєму адвокатові ніколи не показувались і були виготовлені вже після мого арешту. Оскаржувана постанова суддею не проголошувалась, натомість була написана помічником судді через кілька годин після мого арешту. Копію постанови я одержав через 7 годин після мого арешту на території ІТТ. Арештований я був за усною вказівкою судді Пруднік за наступних обставин:

26 грудня 2010 року біля 23:30 я їхав у маршрутному таксі, де побачив свого знайомого, з яким у мене зав'язалась розмова. Водій повернувся до нас і в нецензурній формі зажадав, щоби ми припинили розмовляти, оскільки ми, начебто, йому заважали. Я зробив зауваження водієві, попрохавши його не використовувати нецензурну лайку, оскільки в салоні перебували жінки. Між нами виникла суперечка.

Тоді водій зупинив автобус. На місці зупинки маршрутного таксі випадково перебував наряд патрульно-постової служби. Водій звернувся до міліціонерів з проханням викинути мене з автобуса, оскільки я, з його слів «дуже розумний» і заважаю йому їхати. Зі свого боку я попрохав міліціонерів назватися та пред'явили службові посвідчення. Але вони замість цього схопили мене за руку й потягнули в автомобіль ППС.

Один з міліціонерів (як я довідався пізніше, це був дільничний інспектор на прізвище Горбунов), застосовуючи грубу фізичну силу, запхнув мене в автомобіль, який після цього зрушив з місця. Тоді я зі свого мобільного телефону 067 689 05 78 о 23:37 зателефонував на телефон 102 черговому Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, назвав себе і повідомив, що відносно мене та інших пасажирів маршрутного таксі водієм було скоєно хуліганський вчинок, він нецензурно лаявся, але особи, які зовнішньо схожі на міліціонерів і які перебували на місці зупинки маршрутного таксі, замість того, щоби втихомирити хулігана, застосували фізичну силу до пасажира, при цьому відмовляються себе називати, службові посвідчення не пред'являють. Одначе черговий по місту розмовляти зі мною не став і кинув слухавку.

Горбунов доставив мене в Довгинцівський РВ, де о 23:50 полишив у черговій частині без жодних пояснень. Причину мого затримання мені ніхто не повідомляв, протокол затримання не складався.

Я намагався з'ясувати в працівників міліції у зв'язку з чим мене затримали, чому не випускають з приміщення райвідділу, але у відповідь чув лише погрози в нецензурній формі. Біля 24:00 26 грудня 2010 року я зателефонував у Київ Бойку В.М., помічнику-консультанту народного депутата України, якого знаю особисто в зв'язку з тим, що неодноразово бував у Верховній Раді України на запрошення народних депутатів, окрім того зараз народні депутати України надають мені допомогу в зв'язку з необхідністю госпіталізації моєї матері.

На пропозицію Бойка В.М. я тривалий час тримав увімкнутим мій мобільний телефон, щоби він чув, що відбувається в райвідділі. Окрім того, Бойко В.М., а також головний редактор Інтернет-видання «ОРД» Речинській С.Ф., телефонували черговому по райвідділу, питали, чому в Довгинцівському РВ тримається людина без складання протоколу затримання та пояснення причин, але черговий розмовляти з ними відмовлявся.

Невдовзі приїхав мій батько, на очах якого Горбунов мене тягав за волосся, вимагаючи щоби я написав якісь зізнання. Після чого батька вигнали з райвідділу, а я залишився та став вимагати допустити до мене адвоката та скласти протокол затримання. Замість того Горбунов у присутності двох адміністративно затриманих мене пограбував, відібрав мобільний телефон, потім завів у окремий кабінет і став бити по голові, супроводжуючи побої нецензурною лайкою.

Оскільки я голосно вимагав медичного освідування, Горбунов був змушений відвезти мене в лікарню, де лікар виявив наявність у мене тілесних ушкоджень внаслідок побиття в райвідділі. Після цього на мою вимогу ми поїхали на освідування до лікаря-нарколога. Нарколог заявила, що вміст алкоголю в моїй крові перебуває в межах норми. Я підписав довідку нарколога, не помітивши, що одна графа в ній була не заповнена. Тоді Горбунов знову привіз мене в райвідділ, де знущався наді мною до ранку. При цьому Горбунов з мене насміхався, говорив, що він мене «развьол как послєднєго лоха» і показував довідку від нарколога, де хтось, вже після того, як я її підписав, зробив поверх мого підпису напис «перебуває в стані алкогольного сп'яніння».

Все це, у тому числі вихваляння Горбунова про те, як він сфальсифікував довідку лікаря-нарколога, я потайки від нього записував цифровим плеєром, який перевів у режим диктофона.

Окрім того, Горбунов погрозами примусив тих двох адмінзатриманих, у присутності яких він мене пограбував, підписати чисті аркуші паперу - очевидно, з метою фальсифікації адміністративних матеріалів щодо мене.

Оскільки я вимагав допустити до мене адвоката та вимагав повідомити про моє незаконне перебування в райвідділі прокуророві, о 9:30 27 грудня 2010 року Горбунов повів мене в Довгинцівський районний суд, як він сказав - щоби «випісать арест», аби я не зміг нікому поскаржитися та пройти судово-медичне освідування.

На другому поверсі приміщення суду Горбунов спочатку звернувся до судді, що чергувала в той день, з проханням розглянути справу відносно мене. Я зразу ж повідомив судді, що Горбунов мене побив і пограбував. Суддя поставилась до моїх слів зі співчуттям, у категоричній формі запропонувала Горбунову повернути мені мобільний телефон. Тоді Горбунов повів мене до іншого судді - на третій поверх. Цим суддею виявилась голова Довгинцівського райсуду Пруднік.

Судове засідання тривало приблизно 3-4 хвилини. Суддя не встановлювала ані моєї особи, ані моїх анкетних даних і навіть не поцікавилась, як мене звати. Я зразу сказав судді, що присутній у кабінеті Горбунов мене побив і пограбував, відібравши мобільний телефон. Суддя спитала в Горбунова, чи брав він телефон, Горбунов відповів: «Ні».

Я також пояснив, що Горбунов мене затримав 10 годин тому без складання будь-якого протоколу та заявив клопотання заслухати покази свідків - зокрема двох адміністративно затриманих, на очах яких Горбунов мене пограбував, а також - Бойка В.М., який погодився приїхати в Кривий Ріг і дати свідчення з приводу того, що він чув по телефону, коли я перебував у райвідділі. Також я попрохав опитати в суді водія та пасажирів маршрутного таксі й міліціонерів ППС. Але суддя сказала: «Закрой рот». Звернувшись до міліціонера, суддя сказала: «я скажу помощніцє, чтоби написала постановлєніє об арестє на 10 суток, забєрєш позже». Після чого Горбунов вивив мене з кабінету судді й повів у райвідділ.

Біля суду я зустрів свого батька, який йшов нам на зустріч, але спілкуватися мені з ним не дозволили. Як я довідався пізніше, батько звернувся в канцелярію суду та попрохав видати йому копію постанови про мій арешт для апеляційного оскарження, але співробітники суду сказали, що суддя Пруднік доручила написати цю постанову своїй помічниці, а в неї немає часу, щоби цим зайнятися. І тому порадила батькові прийти пізніше. 28 грудня 2010 року мій батько знову звертався в канцелярію суду з проханням видати йому копію постанови про мій арешт і знову отримав відмову.

Коли ми повернулись у райвідділ, з'ясувалося, що ГУ УМВС України в Дніпропетровській області призначило перевірку обставин мого затримання, оскільки вночі Інтернет-видання «ОРД» повідомило про беззаконня, що було скоєне відносно мене. Більш того, як я узнав пізніше, на офіційному сайті ГУ МВС України в Дніпропетровській області http://pol2.a-teleport.com вже було вміщене повідомлення наступного змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ЗМІ. 27.12.2010 на Інтернет сайті «ОРД» був розміщений матеріал Володимира Бойка «У Кривому Розі міліціонери затримали і побили вихованця Енакіївського авіаспортклубу» в якому йдеться про нібито незаконне затримання співробітниками Довгинцівського райвідділу міліції Криворізького МУ 19-річного Максима Слободяна.

Повідомляємо, що 26.12.2010 о 22.30 водій маршрутного таксі № 307, 1963 р. н. був вимушений з'їхати з маршруту та під'їхати до приміщення Довгинцівського РВ, яке знаходилося поблизу, та зробити заяву про те, що в автомобілі громадянин знаходиться в стані алкогольного сп'яніння та намагається здійснити хуліганські дії відносно нього та інших пасажирів. Затриманий, який знаходився у вищевказаному маршрутному таксі, виявився громадянином Слобоян Максим Юрійович 1991 р. н., студентом ІІ курсу Криворізького металургійного технікуму.

Він був оглянутий у лікарні на предмет наявності алкоголю в крові та відсутності тілесних ушкоджень. Аналіз показав наявність алкоголю в крові, а огляд - відсутність тілесних ушкоджень. Близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду з метою притягнення його до відповідальності відповідно до ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»).

За даним фактом ГУМВС України в Дніпропетровській області проводить службову перевірку»

Через це в райвідділі очікували приїзду співробітників служби внутрішньої безпеки. Але, як виявилося, ані постанови про арешт, ані адміністративних матеріалів відносно мене на той момент ще не було. Через це ст.лейтенант Міщенко склав протокол про моє затримання в Довгинцівському РВ «для припинення правопорушення та складання адмінпротоколу», який підписав та поставив дату й час - 11:30 27 грудня 2010 року.

Таким чином, попри те, що я був реально затриманий о 23:50 26 грудня 2010 року, протокол мого затримання був складений тільки через 12 годин. Причому, як прямо зазначено в протоколі затримання, протокол про адміністративне правопорушення на той момент ще був відсутній попри те, що це відбувалось через годину після того, як суддя Пруднік постановила арештувати мене на 10 діб.

Адміністративні матеріали складались у моїй присутності через кілька годин після мого арешту за участю співробітників служби внутрішньої безпеки та з відома помічника прокурора Довгинцівського району Коржа. При цьому я бачив лише процес фальсифікації адмінматеріалів, що саме там записано мені не відомо. Попри мої неодноразові вимоги до цього дня з їх змістом мене не ознайомлювали.

Зокрема, водія маршрутного таксі дільничний інспектор Горбунов розшукав і доставив у райвідділ тільки о 14:30 27 грудня 2010 року. Я бачив, як співробітники служби внутрішньої безпеки в приміщенні Довгинцівського РВ опитували цього водія й, наскільки я розумію, заднім числом виготовляли адміністративні матеріали з тим, щоби приховати ті злочини, які були скоєні відносно мене.

Окрім того, 27 грудня 2010 року мене опитував помічник Довгинцівського районного прокурора Корж. Я зробив йому усну заяву про злочин в порядку ст. 95 КПК України, а також передав диктофон з 4-ма годинами запису того, що відбувалось у райвідділу в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року. Але Корж відмовився протокольно оформити моє повідомлення про злочин та зареєструвати його в ЖРЗП за встановленим порядком, а також відмовився направити мене на судово-медичне освідування. Що стосується диктофону, то Корж його віддав працівникам міліції, які стерли запис.

Виходячи з наведеного, вважаю постанову, складену помічником судді Пруднік про мій арешт від 27.12.2010, незаконною з наступних підстав:

1. Відповідно до ст. 278 КпАП України при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя була зобов'язана, зокрема, перевірити, чи правильно складено протокол та інші матеріали до справи про адміністративне правопорушення. Цього зроблено не було, оскільки адміністративний протокол складався вже після мого арешту, що підтверджується протоколом мого затримання з метою «припинення правопорушення та складання адміністративного протоколу», який був складений 27.12.2010 об 11:30 ст. лейтенантом Міщенком. У той же час у оскаржуваній постанові написано, начебто моя вина в скоєнні правопорушення підтверджується матеріалами адмінсправи, яких насправді на той момент ще не було.

2. Відповідно до ст. 278 КпАП України при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя була зобов'язана вирішити питання, чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Я заявив у суді клопотання про опитування свідків, повернення мені мобільного телефону та інші, але ці клопотання суддя не розглядала, зміст моїх клопотань у описовій частині постанови не виклала.

3. Відповідно до ст. 279 КпАП України, суддя при розгляді справи мала оголосити, яка справа розглядається, роз'яснити мені мої права, з'ясувати, чи немає в мене підстав для відводу судді та оголосити протокол про адміністративне правопорушення. Також суддя була зобов'язана заслухати осіб, які беруть участь у справі, дослідити докази й вирішити клопотання. Що стосується дільничного інспектора Горбунова, то він взагалі не мав права перебувати в кабінеті судді в цей момент, оскільки міг бути притягнутий до розгляду адміністративної справи виключно в якості свідка.

У той же момент суддя навіть не встановлювала мою особу та мої анкетні дані. Через

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...