App Store Google Play

Навіть без фінансування, «на колінах», наші художники роблять шедеври!

14.01.2011 15:27

Нещодавно в Дніпропетровську відбулась неочікувана, але масштабна подія - відкриття арт-центру Павла Гудімова «Я Галерея». Два схожих арт-центри понад три роки функціонують у Києві - крім організації виставок провідних українських художників, вони проводять лекції і майстер-класи, круглі столи й дискусії, ініціюють музейні проекти та проводять виставки українських художників за межами країни.

Дніпропетровська «Я Галерея» відкрилась виставкою «Вхід-Вихід», нарратив якої будується довкола образу дверей, вікон та будь-яких «отворів», які є метафорою як мистецтва в цілому, так і «входом», відкриттям будь-якої ініціативи.

Засновник «Я Галерея» Павло Гудімов розповів «Дню» про неприбутковість утримання арт-центру, позитивність сучасного мистецтва та про ментальні стіни, які заважають Україні гідно позиціонувати себе на світовому рівні.

- Арт-центр «Я Галерея» поки що є тільки в Києві. Другим містом для своєї діяльності ви вибрали Дніпропетровськ. Чому? Наше місто не дуже славиться великим попитом на культурні заходи...

- Культурні потреби такого великого міста, як Дніпропетровськ, виявилися набагато більшими, ніж я думав. Ми розраховували побачити на передвідкритті арт-центру десь 50-60 людей, а прийшло близько 120. Я вважаю, що це підкреслює величезний інтерес до культурної інституції, до культурного життя. І, напевно, в Україні арт-центр «Я Галерея» в якомусь сенсі є свіжою культурною інституцією... «Свіжою» не тому, що ми існуємо тільки 3,5 року, маю на увазі, що ми постійно не сидимо спокійно, щось вигадуємо, задаємо якийсь тон... і це не просто наш внутрішній неспокій, це бажання освіжити культурну ситуацію в країні. Для мене це дуже важливо. Я дуже не люблю, коли кажуть: культура - це щось рафіноване. Яке воно рафіноване? Вона вся строката, вона різна, вона дуже цікава, вона глибока. І культурні потреби людства, беззаперечно, так само великі.

Не можна сказати зараз про нормальну культурну людину, досвідчену, яка не ходить в галереї та музеї, яка не цікавиться сучасною літературою, музикою... Є таке поняття «безкультурність». Так от, Дніпропетровськ - це ні в якому разі не безкультурне місто. Я їжджу сюди постійно - на концерти або до друзів... Тут архітектура, тут дизайн, тут театр, музична дуже гарна діяльність. І внесок, який ми робимо спільно з Павлом Мартиновим -співзасновником, партнером арт-центру, меценатом, колекціонером, у Дніпропетровську - це ще один майданчик, який прикрашає нашу країну. Чому це не ще один майданчик у Києві? Тому що в Києві я вже два відкрив, треба рухатись далі, проводити децентралізацію. Є можливість це реалізувати - і слава Богу. Ми прийшли сюди для цього, щоб вести діалог - давайте розмовляти, ділитись думками, отримувати емоції. Повірте, те, що буде весело й нестандартно, - це я вам гарантую. Це вже можна сказати по тому, як виглядає це приміщення.

Аналогічна ситуація могла бути в будь-якому місті світу. Ви можете зараз уявити, що ви знаходитесь в Берліні? Або в Лондоні, або в Нью-Йорку? Why not? Це клас! Оце є культурна глобалізація! Але на стінах - українське мистецтво! І ми з вами розмовляємо українською мовою тому, що ми живемо в Україні, в такі молодій-молодій державі, якій 19,5 років.

- З досвіду роботи київських галерей... Яка їхня цільова аудиторія? Це переважно молодь?

- Знаєте, я не можу сказати, що ми тільки орієнтуємось на молоде покоління. Я сам був дуже здивований, коли виявилось, що інтерес до сучасного мистецтва досить великий у старшого покоління, якому за 60. І у нас є дуже велика частина відвідувачів шановного віку. І вони дуже активно пишуть у нашій книзі відгуків. І пишуть такі речі, що аж сльози на очі навертаються. Діти шкільного віку теж із задоволенням ходять у арт-центр. У нас є декілька дітей, які щодня після школи приходять на виставки, щось собі замальовують... Якась дівчинка взагалі приходила кожен день. Потім її «попустило», стала ходити тільки на виставки, але вона каже: «Я йду зі школи, кожного разу хочеться зайти подивитись на мистецтво». І вона постійно щось писала, приводила друзів...

Ще одна частина - це професійна аудиторія, це люди, які мають безпосереднє відношення до мистецьких процесів... Я не маю на увазі тільки художників, маю на увазі й журналістів, критиків, мистецтвознавців... Ми дуже розраховуємо на таку аудиторію. Вона якраз дає найконструктивніші зауваження, це більш конструктивна критика, аналітика... І, звісно, є частина аудиторії, вона найбільша, - це просто поціновувачі мистецтва. Найактивніша аудиторія - від 22 до 45 років. В цю категорію потрапляє найбільша кількість відвідувачів.

- Сучасне мистецтво - це в основному виклик, негатив, епатаж. Чому так мало яскравих кольорів, позитиву? Як правило, це мистецтво складно зрозуміти. Чому так? Це соціальне замовлення?

- Дуже важливо - не закриватися. Будь-яке сучасне мистецтво, створене в наш час, елементарно може пояснити сам автор, куратор... Для того й існує слово. І якщо виникає питання - нам не обов'язково казати, що автор помер 300-400 років тому й ми не знаємо, що він хотів сказати. Мені здається, що це такий стереотип - коли ми чогось не розуміємо, ми кажемо, що це - негатив. Неяскраві кольори... Боже, подивіться на готичне мистецтво або на ренесанс, класицизм! І ви зрозумієте, що в наш час все super popular, ми реально просто funny! Я гадаю, що цей стереотип буде повністю розбитий. Я вам можу триста разів довести, що сучасне мистецтво набагато легше для сприйняття, ніж мистецтво, скажімо, класичного періоду. А подивіться на офорти Гойя! Wow! Жахи війни! О, я вважаю, що все сучасне мистецтво разом не передасть того жаху, який він заклав туди, того негативу. Ще треба доводити, що наше мистецтво, яке пройшло через поп-арт, - воно просто супероптимістичне?!

- Тобто ви наполягаєте, що кожна людина, при бажанні, може зрозуміти сучасне мистецтво?

- Стовідсотково! Кожна людина, яка має очі, яка має голову, яка хоче це зрозуміти - вона стовідсотково зрозуміє, або ж їй це можна пояснити - елементарно, і зовсім інші змісти відкриваються! Інформаційне поле в ХХІ столітті - його не можна міряти критеріями столітньої давнини! Ні в якому разі! Якщо ви купуєте техніку - до неї має бути інструкція. Це не означає, що до кожної картини має бути інструкція, але ви ж так само розумієте, що коли художник пише - він все своє життя, весь свій досвід, весь емоційний стан вкладає в цю роботу - це може бути картина, скульптура тощо. Це - концентрат, спеції, делікатес цього суспільства. Гарного мистецтва дуже небагато. Ви самі розумієте, що в історії залишається дуже небагато митців. Але ми живемо в країні, де є суперстиль, де зараз працює і живе чотири покоління художників, які плідно взаємодіють між собою. І головне - у нас є повна свобода в мистецтві. Ми ще не ввійшли в систему ринкових відносин, як це відбулося в західних країнах.

- Нещодавно в Дніпропетровськ приїжджав Павло Маков, у інтерв'ю «Дню» він сказав, що України на культурній карті світу практично не існує. Ви періодично їздите за кордон, представляєте там українську культуру. Погоджуєтесь з думкою Макова? Чи справді все так сумно?

- Павло Маков сказав дуже влучну фразу: «Чи може бути відомий художник з невідомої країни»? Я буквально декілька тижнів тому повернувся з Парижа, де був на ярмарку FIAC, а також на виставці сучасних російських художників, яка проходить у Луврі. Можу сказати так - у Парижі українського мистецтва ви не побачите, крім декількох галерей, які представляють українських авторів. Але, з іншого боку, я розумію, що серйозне лобіювання російського мистецтва пов'язане з політичним рівнем. Чи потрібно використовувати мистецтво як політичний меседжевий інструмент? Я взагалі вважаю, що держава й культура мають існувати окремо, так само, як держава й релігія. Бо може прийти все в тоталітарний режим, це не найкращий варіант - це підтверджено історією. З іншого боку, без державного регулювання складно отримати найкращі площадки для демонстрації українського мистецтва.

Так само, коли відбувається якийсь круглий стіл, в якому йдеться про позиціонування України в світі, я кажу - ну, добре - є Чорнобиль, є Кличко, є проститутки, найкращі в світі... є велика прірва між світом і Україною. Берлінської стіни вже не існує, але існують набагато небезпечніші стіни, які ми не можемо побачити. Можемо підійти до неї впритул і стати частиною цієї стіни, самі не розуміючи того. Це ментальні стіни. Нас не особливо хочуть, тому що бояться і не знають, думають, що ми несемо якесь зло. А ми іноді в підтвердження цього так і робимо, замість того, щоб нести щось високе. Звісно, хто буде проти того, щоб культурна країна була присутня на кращих майданчиках світу з дуже серйозними якісними речами? Ніхто. Але вона так не подається.

Звісно, я, скільки можу, «докладаюсь» до міжнародних проектів. І наступного року у Вільнюсі в галереї Titanicas буде два проекти - «Генофонд», програма роботи з молодими українськими художниками, і проект Ігоря Яновича - «Діалог». Це діалог сакральної скульптури з ХVІІІ-ХХ століть та абстрактного живопису Яновича.

Минулого року ми робили проект спільно з Міністерством культури - дуже відомого й важливого ілюстратора, графіка Сергія Якутовича в ЮНЕСКО, це гоголівський проект, який називається «Гоголь народився». Так, в Парижі була просто розкішна ситуація, коли всі із захватом питали: «Звідки цей художник? Україна? Це Україна?». Вони не могли повірити, що в нас такий рівень.

Ми зробили просто монументальні ілюстрації до цього всього. Мені було дуже цікаво, що люди через культуру сприймають Україну як «Wow! Це так круто!». А так воно і є, тому що в нас є заповідник, у нас є те, чого немає десь там, у нас є супершкола й живопису, й графіки, більшість країн Європи вже це розгубили. Коли йдеться про повернення до форми, до живопису чи скульптури, багато з країн шукає, де ж воно? Тут воно є. Тому що ми трішки запізнилися з розвитком, не вбили все те, і якось ми пережили ту культурну кризу. А ви знаєте, найстрашніше - це не економічна криза, а культурна.

Таким чином, як можна презентувати країну так, щоб соромно не було? Через культуру. Сучасна академічна музика, сучасне візуальне мистецтво, куди входить і фотографія, і живопис, і інсталяція тощо. Навіть без фінансування, на колінах, наші художники роблять шедеври! І це розуміють в усьому світі. Я спілкуюсь з кураторами багатьох інституцій по всьому світу і скажу вам - вони вражені тим рівнем творчості, який є в Україні!

І дуже важливий момент для нашої інституції, коли наш стипендіат Артем Волокітін переміг у конкурсі Pinchuk Art Prize. До того ж це визначало дуже шановане міжнародне журі, куратори найвідоміших інституцій світу... Хіба це не комплімент мені, як куратору інституції? Приємно, що можна дихати одним повітрям з усім світом!

- У інтерв'ю одному з видань ви казали, що утримання арт-галереї не є прибутковим. На чому тоді це тримається? На особистому задоволенні? Ви бачите в цьому певну місію?

- Так, на любові, на задоволенні, на місії. А місія тут є. На чому заробляє Гудімов? На дизайні. У мене є архітектурна майстерня, яка називається «Я Дизайн», вона виконує приватні комерційні замовлення. І таким чином можна заробляти на дизайні й утримувати інституцію, яка називається «Я Галерея». І я чітко розумію, що не можу цього припинити, тому що страшенно це люблю, це буде гріх. А в Дніпропетровську, на щастя, сталося те, чого я давно вже хотів - з'явився партнер Павло Мартинов, який мав приміщення і можливість утримувати арт-центр. Кожна інституція - це й заробітні плати, це не просто мотивація співробітників, це певний клуб за інтересами. Не буває так, щоб просто взяти на роботу - треба того спеціаліста ще виростити! І це поле в Дніпропетровську якраз дуже-дуже налаштоване на те, щоб така інституція, як «Я Галерея», розвивалася тут, існувала й була платформою для існування.

- А чи є в Дніпропетровську митці, гідні того, щоб їх виставляли в галереї такого рівня?

- Найвідоміші представники мистецького світу з Дніпропетровська - це Ілля і Емілія Кабакови, які живуть зараз в Америці, більше їх знають як радянських митців. Микола Малишко, який обов'язково буде показаний в арт-центрі «Я-Галерея», уже ведуться переговори щодо цього. Учасниця групи «Р.Е.П» Влада Наконечна і її мати Олена Годенко-Наконечна, мистецтвознавець. Я вважаю, що достатньо багато митців тут є, але як їх інтегрувати, які роботи, як правильно ввести... Немає такої ситуації, що «нам треба!». Треба створити такий культурний контекст, щоб мистецтво, його рівень був достатньо високий. Ми не можемо створювати митців за географічним принципом, але я зацікавлений у тому, щоб Дніпропетровськ отримав не тільки майданчик для спілкування, а ще й мав можливість показувати свою творчість. Тому я буду вкладати багато зусиль у спілкування, і якщо це критика - то це буде конструктивна критика, яка допоможе людині перейти на новий рівень. Але потрібен лакмусовий папірець, який покаже рівень, на якому працює галерея.

Ми будемо й надалі відкривати свої філіали, але не може бути так, що ми повідкриваємося скрізь. Немає стільки спеціалістів. Я особисто контролюю всі проекти. Якщо я і не є куратором, це все ж моя робота - контролювати цей процес, а час - не безмежний.

- Вас ще називають колекціонером. Але у вас вдома певно висять роботи, які найбільше вам близькі. Картини яких авторів висять у вашій квартирі?

- Давайте розкажу. Вдома в мене висить робота Павла Макова з його вашингтонської серії «Шовкографія», висить робота Артема Волокітіна з серії «Дотик». У мене є роботи Олени Бланк, яка займається керамікою. У мене є роботи Миколи Маценка, його виставка на днях відбулася в Запоріжжі. У мене є невеличка робота Ігоря Яновича, одного з найкращих абстрактний українських авторів, бронзова скульптура Олександра Сухоліта... Це тільки те, що перебуває у мене вдома, але, повірте, колекція - це не тільки те, що є вдома. А ще в мене вдома 11 гітар.

- Які події проходитимуть у дніпропетровській «Я Галерея» найближчим часом?

- Після виставки «Вхід-Вихід» та мого проекту «100 дверей», який являє собою слайд-шоу зі 100 дверей, які я зняв протягом 10 років, в рамках кіноклубу «А Кіно» пройде показ фільму «Вихід через сувенірну лавку», автором якого є відомий стріт-артист Banksy. З виставкових проектів у середині січня відкриється «Відчуваю!», основною темою якого є діалог між абстрактним мистецтвом і сучасною музикою. Після цього розпочнеться період ретроспективних проектів українських художників Андрія Сайдагаковського, Тіберія Сільваші, Миколи Малишка. Далі покажемо проект молодих авторів «Генофонд», проект Abstract Vision Test від куратора Наталії Філоненко. Програма розписана більш ніж на рік вперед.

Газета ДЕНЬ



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

Мир дому твоему

Вчора відкрився 91-й сезон "Дніпропетровського Академічного Театру драми і комедії".Традиційно - "Мир дому твоему".І від тих бійців (та бійчинь)) АТО, добровольців та польових медиків, їх супутників,...