App Store Google Play

Межа

03.10.2010 14:04

Межа... Це слово в українській історії має особливий, сакральний зміст. Щоби відстояти свою власність, селянин часто брав косу або вила, але сьогодні йдеться не про умовну позначку, котра розділяє право індивідуального володіння, а про межу людської і національної гідності.

Чи є ця межа в народу, який населяє «територію, котра зараз називається Україною», - саме так і не інакше називає наш рідний край, нашу землю, нашу Батьківщину такий собі Євґєній Коротков, комуністичний трубадур з «Рабочєй газети». «Україна як державний проект і українство як його головний міф створювались в другій половині ХІХ століття імперською канцелярією Франца-Йосифа», - безапеляційно стверджує він, один з діячів партії, котра сьогодні волею обставин входить до правлячої коаліції. Це він про нашу державу, як про «проект», і про нас з вами, як про «міф»...

Підняття тарифів, утиски свободи слова і свободи зібрань, обмеження свободи вибору, репресії проти інакодумців, фальшування історії, наступ на українську мову... Табачник, Азаров, Моґільов, Солдатенко, Хорошковський... Де є та межа, після перейдення якої прокидається наша людська і національна гідність?

Картинка з натури: Один із місцевих «рулєвих» Партії регіонів в Роменському районі на Сумщині (до речі, директор школи!) без погодження включив авторитетну в селі людину до свого партійного списку. У відповідь на її обурення прозвучала фраза: «Ну що ж, на ваше місце у списку знайдеться інший, і на місце роботи також».

«Тепер ми «рєшать» будемо», - цинічно і відверто проголошують ті, хто обіцяв «почути кожного» і створити «країну для людей». От тільки забули додати, що почують лише кожного, хто «стучить», а «люди», згідно їхніх «понятій», це зовсім інша категорія, аніж в розумінні загалу.

То де ж є межа нашому терпінню і інстинкту самозбереження, як нації і як людини? Франкове «Укрита злість, облудлива покірність», - це я ще розумію, це «по нашому», коли на обличчі щира посмішка, а під полою обріз, за халявою заточка, або принаймні в кишені дуля. Але коли добровільно і «самозабвєнно» вишикуються черги, щоби облизати черевик зі страусячої шкіри чи пухку руку з «котлами» за 30 тисяч євро, то це підло і огидно. Але коли дешеві політикани торгують ідеями і принципами, минулим і майбутнім, аби отримати «хоч півдулі, аби під самую пику», то це страшно...

«А братія мовчить собі, витріщивши очі».

Двадцять років тому ми, юні студенти, лягли на холодний граніт київського майдану, котрий тепер називається Майданом Незалежності. «За яку Україну ви тоді голодували?», - часто запитують нас тепер. «Занадто святе це для нас поняття, - відповідаю, - настільки, що декому й бридкими продажними вустами не варто його озвучувати, щоб не забруднити».

А особисто я тоді голодував «проти», і не лише проти комунізму і московства, а насамперед проти національного амебства, безхребетності, безпринципності і гнучкошиєнства.

Я голодував за українців! Бо нащо вона потрібна, така Україна без українців?

Межа.

УІС



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...