App Store Google Play

"Блакитна" клоунада "жовтих" пацанів

28.09.2010 09:09

17 серпня в Києві під представництвом Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбувався виступ кільканадцяти клоунів. Ці клоуни під блакитними прапорами висловлювали категоричний протест проти дій МВФ щодо втручання у внутрішню соціальну політику України. На телекамери (а журналістів було більше, ніж маніфестантів) виголошувалися радикальні інвективи на адресу "міжнародних банкірів", котрим, бачте, "замало обґрунтованих гарантій Уряду щодо повернення отриманого кредиту". Одне слово, клоунада буяла. Чому клоунада? А тому, що інтермедію розіграли, за рідкісними винятками, штатні працівники Федерації профспілок України (ФПУ), яка повністю перебуває під контролем Партії регіонів. Так само, як і Кабмін, що підписав розкритиковану угоду з МВФ і публічно висловив із того приводу своє неабияке задоволення.

Воно й зрозуміло: умови кредиту вигідні передусім олігархам України, тим, хто привів до влади нинішню команду, а розплачуватися за їхнє задоволення будуть рядові громадяни. Проте це не викликає гнівного обурення у клоунів з керівництва ФПУ: своїх пацанів чіпати не можна, хай "міжнародні банкіри", як і за часів Леніна-Сталіна, будуть головними ворогами членів профспілок.

...У спадок від УРСР незалежній Українській державі дісталися не тільки місце в ООН чи компартійна номенклатура, а й ціла профспілкова імперія - зі своєю штаб-квартирою на площі Жовтневої революції, яка стала Майданом Незалежності, з численними оздоровчими закладами, багатомільйонними банківськими рахунками, пресою та первинними організаціями практично на кожному підприємстві, у навчальному закладі чи управлінській структурі. Інша річ, що ці профспілки були такими лише за назвою - вони об'єднували і рядових робітників, і директорів заводів, і чиновників, а захищали своїх членів тільки в дозволених "згори" межах.

Через рік після новітнього унезалежнення України Федерацію профспілок очолив вихованець трудової Донеччини Олександр Стоян, доктор історико-компартійних "наук"; тема докторської дисертації - "Ідейно-політичне виховання студентської молоді в 60-80-і рр.: досвід, проблеми, шляхи оновлення (на матеріалах партійних організацій України)". Злі язики плещуть - за десятиліття владарювання Стояна обсяги майна ФПУ скоротилися на 10 млрд. доларів, але то, безумовно, брутальні ворожі наклепи. А от той факт, що бувши обраним 2002 року до Верховної Ради за списком "Нашої України" (№2 цього списку, одразу після Віктора Ющенка), Олександр Стоян майже одразу підтримав конкуруючі політичні сили - сумнозвісний блок "ЗаЕдУ" та його союзників, а невдовзі став членом фракції Партії регіонів - це факт безумовний. Іншими словами, Стоян знехтував волею виборців (не пишу "зрадив виборців" тільки тому, що кваліфікувати так дії депутатів заборонив свого часу Печерський районний суд Києва). А ФПУ, як і раніше, "конструктивно" співпрацювала з владою - навіть тоді, коли така співпраця будь-якій людині у здоровому глузді видавалася неможливою.

Ви пам'ятаєте другу половину 1990-х, коли бюджетникам, пенсіонерам, матерям-одиначкам роками виплачували половину, а то й третину зарплати, пенсії чи соціальної допомоги? Коли один за одним зупинялися заводи, а працівників відправляли у "безстрокову відпустку" за власний рахунок? Коли "швидкі допомоги" опинилися без бензину і ліків, а школи - без підручників? І коли водночас стрімко зростало число власників дорогих авто, на яких у західному світі їздять хіба що президенти великих держав чи наркодилери? От тоді б профспілкам улаштувати загальнонаціональний страйк, а потім вивести мільйон-другий народу на майдани країни. Але ні - керівництво ФПУ, схоже, з усієї сили стримувало масові протести й "демобілізовувало" власні організації, натомість більш-менш успішні масові дії були здобутком куди менш чисельних і заможних незалежних профспілок.

Практично те саме спостерігаємо й нині, тільки голова ФПУ тепер інший.

Але що цікаво: весь минулий рік, а особливо ближче до президентських виборів, керівництво ФПУ раптом порушило власну ж традицію і розпочало активно боролося з владою. Мітинги під блакитними прапорами проходили у різних містах, гасла висувалися вельми рішучі, активісти ФПУ ставили намети на київському Майдані і роздавали листівки... Ось тільки всі ці протести і вся бурхлива активність керівництва ФПУ були спрямовані виключно проти чинного тоді уряду. Постійні погрози організувати політичний страйк, плакати типу: "Владо, схаменися, в Україні 15 мільйонів бідних!", наполегливі вимоги до уряду негайно підвищити зарплату - і так далі. У виступі нового лідера ФПУ Василя Хари на Майдані 17 жовтня 2009 року було дуже багато інвектив на адресу влади взагалі і Кабміну зокрема; та ані слова про відповідальність підприємців, про їхній обов'язок забезпечити найманих працівників належними умовами праці та зарплатою (пам'ятаєте Конституцію? "Власність зобов'язує", - і це її положення ніхто ще не скасував), про боротьбу з тими олігархами, які не хочуть вчасно платити трудящим зароблене... Ніби й немає в Україні ринкової економіки, ніби всі сидять на бюджеті, як у сталінські часи (спробував би тоді Хара котити бочку на владу!), начебто всі олігархи у нас - ангели без крил, справно платять робочим десятки тисяч гривень на місяць і не забувають віддавати державі належні податки.

А тим часом на Заході, особливо під час кризи, профспілки висувають вимоги далеко не тільки до влади, а й до монополій.

У чому ж справа? Може, Василь Хара торішнього зразку заблукав у часі? Навряд чи. Адже він добре знав і знає, що надворі не сталінські або брежнєвські часи, а тому є свобода слова і зборів. Радше, причина в тому, що він - народний депутат від Партії регіонів, а вона торік перебувала в опозиції до влади, а разом із тим мала у своєму складі чимало мільярдерів... Але, щоб спробувати науково пояснити специфіку позиції ФПУ, звернімося до такого джерела, як Велика радянська енциклопедія (щоб навіть Дмитро Табачник не міг звинуватити нас у "буржуазно-націоналістичнім наклепі"). Отже: "Жовті профспілки (yellow trade unions) - термін, що зустрічається в літературі для позначення профспілок, лідери яких, всупереч корінним інтересам робітничого класу, проводять політику класового співробітництва робітників і підприємців. Спершу жовтими профспілками називалися штрейкбрехерські профспілки, що створювалися підприємцями для розколу робітничого класу і зриву страйкової боротьби. Припускають, що термін «Жовті профспілки» виник під час страйку в Монсо-ле-Мін (Франція) в 1887 році, коли підприємці утворили профспілку для зриву страйку; члени цього союзу засідали в приміщенні, в якому вікно було заклеєно жовтої папером (замість скла, розбитого страйкарями)".

Ось і розгадка: згадаймо, що ФПУ (ще під іншою назвою) була створена колишньою політичною владою, яка одночасно була власником всієї радянської економіки (тоді клас номенклатури мав її у своїй корпоративній власності). "На Заході вони формувалися протягом століть, в Росії ж вони лише недавно - у 2005 році - відзначили 100 років, - пише російський профспілковий активіст Юрій Гладильщиков. - Перші профспілки були створені в 1905 році. Незабаром відбулася революція, і вони на довгий час були включені в систему держави. З одного боку, це зміцнило їхній статус. Але не будемо забувати, що головним арбітром у країні були партійні органи. Якщо роботодавець нахабнів, його карали. Якщо «заривалися» профспілки, їх «поправляли». А, якщо нахабніли і «заривалися» партійні органи... то вони просто нахабніли і «заривалися»".

 А потім, коли прийшли нові (або перелицьовані старі) власники, коли в Україні утвердилася кланово-олігархічна система, ФПУ "стала на службу" до нових господарів. Це відбулося, ясна річ, не тільки в Україні. "У нас основне число працівників є членами офіційних профспілкок ФНПР, які за західними мірками вважаються «жовтими профспілками», - не справжніми, а такими, які виконують волю роботодавців, - відзначає російський соціолог Олександр Тарасов. - У кращому разі вони ведуть якісь переговори з іншою стороною і виторговують якісь дрібні поступки. А профспілки, які ведуть себе як нормальні профспілки, у нас об'єднують меншу кількість, меншість працівників, це так звані альтернативні профспілки, або вільні профспілки. Вони виникли в 90-і роки. Вони поки ще слабкі". Відмінність України тут, мабуть, у тому, що нові профспілки у нас дещо сильніші, та й уряд Юлії Тимошенко намагався поставити хоча б частину новоявлених "господарів країни" на місце. Тому-то керівництво ФПУ, виконуючи волю великого капіталу (і, дуже можливо, на його гроші), і здійснило торік спробу кинути профспілкові "низи" на боротьбу з урядом, убезпечивши себе і своїх патронів з Партії регіонів від справедливого народного гніву.

 Та щоб ніхто не здогадався, в чому справа, Василь Хара заявляв: "Активна та принципова позиція ФПУ та її членських організацій щодо дотримання соціальних стандартів і трудових прав людини викликає шалений опір з боку влади і створених нею "жовтих "профспілок". З хворої голови та на здорову! Незалежні профспілки, які виникли задовго до приходу Юлії Тимошенко в політику, були оголошені "жовтими", а ФПУ під керівництвом впливового діяча Партії регіонів, яка є за словами згаданого вже Табачника партією великого капіталу, - це не "жовті профспілки", це безневинні й "блакитні"...

 Змінилася влада - змінилися й пісні. Згадаймо весну. 1 травня представники ФПУ на Майдані Незалежності маніфестували разом з представниками "лівих сил" (тобто комуністів-неосталіністів). І попри те, що не всі члени ФПУ погодяться, як то кажуть, сісти із "лівими" на одному полі, не те що вийти на один майдан, ці "дрібниці" не хвилювали ані Василя Хару, ані Петра Симоненка. Головне - що вони обидва представляють сформовану відверто більшовицькими методами, у повній зневазі до законів чинну правлячу коаліцію, тож мусять стояти пліч-о-пліч!

 А далі була реприза Симоненка, під час якої Хара схвально кивав:

"Перемога над помаранчевими олігархами ще не означає, що народ відразу став жити краще. Наступний рік нам треба присвятити тому, щоб, подолавши помаранчевих, об'єднатися і жорстко контролювати владу... Робити тиск на владу в тих частинах, щоб вона була послідовною".

 Це чудово - заклики "жорстко контролювати владу" і "робити тиск на владу", висловлені одним із чільних представників цієї самої влади! Це як, панове: у дні пленарних засідань Верховної Ради Петро Симоненко керує країною, у вихідні відпочиває із сім'єю, а весь інший час жорстко контролює сам себе та тисне (цікаво, чим саме?) на самого себе? І робить це все дуетом - а, може, почергово - із Василем Харою?

Ну, а на завершення мітингу КПУ, ФПУ та їхні сателіти зробили те, чого від них і чекали: дружно схвалили перші кроки нової влади, себто уряду "міністрів-капіталістів", котрий тільки й мріяв, як хапонути позику десь так на 20 мільярдів доларів у головного фінансового імперіаліста планети Земля - МВФ. І хапонув же (правда, на 15 з гаком)! І більше, ніж "запроданка" Тимошенко, і на гірших умовах - тут і підвищення цін на газ для населення, і зростання пенсійного віку для жінок, і жорстка економія бюджетних коштів (тобто зменшення обсягів соціальних виплат та затримки із зарплатою) тощо.

Упродовж літа соціальних негативів в урядовій політиці накопичилося чимало. Проте з боку ФПУ - жодних масових акцій, тільки часом мляві заяви - мовляв, трудящі все бачать, вони ого-го й гей-гей! Аж до середини серпня, коли акція протесту була проведена... проти імперіалістів із МВФ. По тому, попри зростання цін та підвищення тарифів, такі акції не помічені.

Ну, а як жирують у цей час чиновні очільники влади та депутатський корпус, які нові забаганки реалізують олігархи та які "спонсорські подарунки" одержують на Банковій та Грушевського - це добре відомо читачам. Тобто гроші в країні є, але вони для дуже й дуже обраних трудящих.

Який же висновок з усього сказаного? Він простий: і влада, і (насамперед) великий капітал мають зобов'язання перед найманими працівниками. Справа честі справжніх, а не липових "жовтих" профспілок, - всіма доречними засобами боротися за права трудящих. Не виключаючи страйків і мітингів, але не відкидаючи апріорі й переговори і домовленості у системі соціального партнерства. Ось тоді Україна не лише на папері, а й насправді наблизиться до стандартів соціальної держави, де наймані працівники у приватній чи у бюджетній сфері відчувають себе захищеними від свавілля "сильних світу цього", до якої би бізнес-групи чи політичної силі останні не належали. А поки що... Дивлячись на знамена ФПУ, не забувайте про їхню "жовтизну", ледь прикриту блакиттю, та про істинних ляльководів цієї організації.

УТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...