App Store Google Play

Геноцид як наслідок змарнованої незалежності

26.09.2010 10:38

Останнім часом Дмитро Табачник успішно замінив Віктора Ющенка на посту головного популяризатора теми геноциду 1932-33 років. Варто зауважити, що заперечення геноциду Табачником є ще більш дієвим каталізатором пробудження нації, аніж адміністративні заходи із вшанування жертв.

Спробуємо поглянути на проблему Голодомору з іншого боку.

Народ - причина всього, що відбувається з ним

"Без причинності немає світу. Випадковості існують не у світі, а лише в нашому обмеженому сприйнятті, у нашій голові. Вони відображають межі нашого пізнання. Боротьба проти випадковостей - завжди боротьба проти нас самих, боротьба, у якій ми ніколи не можемо стати переможцями". Франц Кафка

Існує твердження, що все у Всесвіті має свою причину. Більше того, кожна особистість, кожен народ свідомо, чи більшою мірою несвідомо, формує всі події свого життя, свою долю.

Зі шкільного курсу історії України учні звикають до думки, що волелюбний, працьовитий український народ постійно є жертвою хижацьких сусідніх народів, держав. Зовсім несправедливо й незаслужено. Такі, мовляв, уже ми є "сердешні горопахи".

Подібний підхід, де основною причиною наших політичних і економічних негараздів вважаються недобрі сусіди, географія, інші чинники, але не ми самі - виховує безсилля, позбавляє нас майбутнього як націю.

Позаяк географічні сусіди залишаються незмінними, - причини поневірянь слід віднайти в собі.

Геноцид - доля бездержавних націй

"... розстріляне відродження, от як про нас напишуть нащадки, якщо колись у нас будуть якісь нащадки, а вони не допустять, бо вже мають великий досвід, як очищати нас від нащадків..." Юрій Андрухович, "Рекреації"

Знаковим є те, що в ХХ столітті геноциду зазнали славні в минулому, проте бездержавні на той час нації. А саме: вірмени, руси-українці, євреї, роми-цигани.

Загроза відродження древніх націй спонукала їхніх молодших сусідів чи суперників - турків, росіян та німців - до цілеспрямованих дій з метою повного або часткового їх знищення саме за етнічними мотивами.

Щоправда, іноді досягнуті результати були діаметрально протилежними очікуваним. Саме Голокост часів Другої світової став вирішальним поштовхом до відродження євреями своєї державності.

Зрештою, бездержавні нації нагадують безпритульних волоцюг, яких спільноті незручно бачити. Тому їх намагаються позбутись. Перефразовуючи Йосипа Джугашвілі: "Немає нації - немає проблеми".

Позиція Заходу щодо голоду в Україні була подібною до викладеної в одному з документів британського МЗС: "Це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії... Ми не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам".

До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли сильні прорадянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод.

Яке діло світовій демократичній спільноті, скажімо, до 40-мільйонного народу курдів, розпорошеного між чотирма країнами - південний схід Туреччини, північ Іраку, захід Ірану та північний схід Сирії? Вони мають власну мову, оригінальну культуру. Однак за всю свою довгу історію так і не домоглись визнання.

Загублена нація

"... життя і смерть запропонував Я тобі, благословення і прокляття. Вибери життя, щоб жив ти й потомство твоє". Повторення Закону 30,19.

У 1917-21 роках переважна частина українського народу, знехтувавши Шевченковим "...Посланієм": "В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля", відмовилася від своєї незалежності, і обрала спільний дім - СРСР.

"В своїй хаті чужа сила, і правда, і воля..."

Чому?

З точки зору внутрішніх чинників, "головна дилема українців полягала в тому, що вони розпочали створення держави, ще не завершивши формування нації", - зазначає Орест Субтельний.

Точніше було б сказати - не відродивши націю.

За 200 років, від привласнення Петром І назви "Русь" у грецькій транскрипції й до початку ХХ століття, давня назва нації, руси - уже майже витравилася. А нова - українці - ще не прижилася.

Отак древня нація загубилася...

З усіх соціальних груп в Україні найдіяльнішою в будівництві держави виявляла себе інтелігенція. Проте вона складала лише 2-3 % усього населення. Для багатьох її представників, тісно пов'язаних із російською та українською культурою, було психологічно важко розірвати зв'язки з Росією.

Цим і пояснювалися їхня нерішучість у питанні про незалежність та схиляння до автономії чи федералізму. Українські лідери ніяк не могли вирішити, яка мета важливіша: соціальні зміни чи національне визволення.

Тому в Східній Україні на роль вождів революція висунула ідеалістичних, патріотично настроєних, але недосвідчених інтелігентів, змусивши їх діяти, перш ніж ті зрозуміли, чого вони прагнуть.

В цій ідеології крився і підхід до національної армії, яку Грушевський і Винниченко розглядали як буржуазний елемент та знаряддя гноблення трудівників: "Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим патріотам, треба, а знищення всіх постійних армій!"

У січні 1918-го, у найлиховісніший для України час, ЦР відмовляється від корпусу Скоропадського, та видає закон про... демобілізацію, тобто розпуск української армії!

Очолюючи змагання за незалежність, українська інтелігенція розраховувала на допомогу селянства. Проте забитий і політичне незрілий селянин знав, чого він не хоче, але не міг з упевненістю сказати, за що він бореться.

Основною причиною поразки став рівень свідомості чи несвідомості народу. Суспільство не було достатньо інформовано про наміри політичної еліти щодо створення окремої держави. Як і в часи повстання Мазепи.

Селянин розумів, що він трудівник, якого експлуатують. Із цим і пов'язані перші успіхи більшовицької пропаганди. Проте він ще не знав, що, обираючи більшовицьку Москву, за якихось 12-14 років йому доведеться стати безпорадним статистом голодної смерті своїх рідних, дивитися в очі власним дітям, яким уже не буде змоги хоч якось допомогти...

"Ніякого геноциду не було..."

Селянинові важко було осягнути ідею національної незалежності. Лише під кінець громадянської війни багато більш-менш освічених селян стали схилятися на її бік.

Але на той момент найкраща можливість завоювання незалежності була втрачена.

Інформаційна війна

"Поки народу не скажуть, він ніколи не знає, чи добре живе, чи погано". Джордж Оруелл

Сьогодні Україна знову опинилася в схожій ситуації.

За даними соцопитувань, лише 58-60% українців підтримують незалежність власної держави. Водночас, понад 60% підтримують продовження терміну перебування ЧФ РФ у Криму на 25 років.

Це - наслідок інформаційної війни, яка потребує не великих ресурсів, а гарно продуманих схем. Якщо все правильно організовано, зазначає Олександр Михельсон, то далі процес самопідтримується.

Нас намагаються непомітно переправити по той берег Стіксу, з якого вже немає вороття.

Потихеньку втягнути в кавказькі війни, у зону тероризму, встановити контроль над сферою розподілу, тотальну економічну залежність. А згодом - знищити або асимілювати. Згадаймо проекти депутата-регіонала Болдирєва, озвучені на Світовому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі, про депортацію жителів Волинської та Житомирської областей до Сибіру і Примор'я.

"Що ж робити?" - питав пріснопам'ятний Чернишевський.

Друга Республіка

"Нову незалежність доведеться "вимріяти", придумати, винайти заново, з нуля. І на цей раз виконати всі домашні завдання. Вона повинна дати відповідь на ключові запитання, на які не дала відповідь незалежність сьогоднішня..." Євген Глібовицький

Очевидно, що процес формування нації ще не завершився, як і в 1917-21 роках. Проте є на порядок вищим ніж напередодні сумнозвісних 30-х.

Не варто в судомах шукати нових лідерів із тих, які є. На думку Олександра Ірванця, мусить вирости якась третя сила: "Треба цілковито зламати цей суспільний лад, привести інших людей до влади, тому що з теперішніх - нікчемні всі..."

"Україні потрібна Друга республіка. Краще починати будувати її зараз, поки залишки Першої республіки остаточно не перетворилися на руїни, - писав Євген Глібовицький у серпні 2009-го, - У відсутність тактики нам залишилося тільки працювати над стратегією, і робити все можливе, щоб з мінімальними втратами духу пережити нову майбутню руїну.

І починати створювати Другу республіку".

Має бути сформована суспільна думка, перспективи розвитку ідеї в усіх напрямках, не тільки державницьких. І треба бути готовим до довгої непростої роботи.

Завданням №1 є завершення процесу формування самосвідомості суспільства, як державної нації, позаяк аби щось проявилось на фізичному рівні - воно має сформуватись на нефізичному.

Користуючись мовою Юнга, колективна надсвідомість створює Месію, визволителя нації, фюрера. А окремим людям: Ісусу, Наполеону чи Гітлеру - доводиться прийняти або не прийняти цю роль. Якщо не приймає, то знаходиться інший.

Бо образ уже існує.

Інакше кажучи, доки єхидний вишкір забитого селюка, люмпен-пролетаря, чи псевдо-інтелігента: "Хотіли вільної, самостійної!? Доборолись?", не зміниться гордістю за свою націю, свою країну, доти януковичі з тимошенками репрезентуватимуть вибір населення - не нації й не народу! - змінюючи один одного, як влада й "опозиція", і змагаючись у вияві пігмейської колоніальної догідливості...

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...