App Store Google Play

Тюнінгована УРСР?

21.09.2010 08:50

Під час робочого візиту до Німеччини, президента України зустріли пікетом громадсько-активні українці, яким пощастило в той час також перебувати у цій країні. Вони тримали транспаранти з написом "назад в СРСР?" та гасла проти утисків свободи слова і інших громадянських свобод в Україні.

Акція правильна. Та й напис такий можна побачити на різних протестних акціях українців.

Однак виникло одне єдине питання: а чому "назад"?

Чи виходили ми з нього коли не будь взагалі? Чи можна вважати, що, змінивши вивіски, ми змінили суть самої держави? Та й взагалі, чи можна вимагати від тих, кого змалечку вчили прислужувати, одразу стати господарями?..

Усі, хто претендував на роль господаря в радянських колоніальних "республіках", тобто мали свої погляди й виявляли ініціативу, були ліквідовані фізично. Решту готували до ролі рабів головного і єдиного господаря - Сталіна.

Однак Сталін помер, а раби залишились.

Україна отримала свою "незалежність" випадково, внаслідок розвалу Радянської імперії представниками нації рабів. Рабів, які вислужили собі владу, але не знали, що з нею робити.

Нажаль, саме вони й досі визначають політику найбільших республік колишнього союзу, і планомірно ведуть їх до краху...

Свідченням цього стало офіційне визнання Україною того, що вона є правонаступницею СРСР, а тому добровільно взяла на себе виплату частини державного боргу цієї імперії зла. Однак чомусь своєї частини майна - золотовалютних запасів, приміщень посольств, флоту тощо - так і не отримала. Більше того, добровільно віддала іншій, дійсній правонаступниці - Росії - Чорноморський флот і ядерну зброю...

Тому сьогоднішня "Україна" є нічим іншим, як модернізованою УРСР, до якої причепили "тюнінг" у вигляді прапора, герба, гімну та Конституції.

Однак суть її залишилась незмінною - колонія без будь-якого бачення свого майбутнього.

І сьогоднішня "влада" просто повертає цю республіку в "природне" русло - під вплив нашого північного сусіда.

Як справжній успішний господар буде управляти своїм господарством? Він напевне почне з того, що спланує свої дії на кілька років наперед. Сприйматиме й перейматиме позитивний досвід сусідів. Сам експериментуватиме й удосконалюватиме техніку, механізми, підвищуватиме кваліфікацію персоналу. Гнатиме в шию й каратиме бездарних робітників, ледацюг і крадіїв.

Він примножуватиме свої статки не для того, аби купатись в розкошах і нічого не робити. Успіх його справи - це його самореалізація. Дорогі речі - виключно справа престижу для ділових партнерів. Комфорт - засіб підвищення продуктивності праці. Нічого зайвого.

Він приходить всерйоз і надовго. Тому все, що він робить, робиться якнайкраще. Він за все відповідає особисто.

Якщо ж господарство успадковує людина, яка звикла просто виконувати накази, то це завжди буває не на довго.

Адже раби ніколи не примножують здобутків, а лише насолоджуються здобиччю, поки повністю її не з'їдять. І коли їсти вже нічого - продовжують своє злиденне існування.

Пострадянські республіки досі не "з'їли" остаточно - виключно тому, що представники "нації рабів" натрапили на занадто великий запас "харчів".

І сьогодні ми пожинаємо плоди постколоніальної депресії суспільства. Адже олігархи - представники все тієї ж "нації" - примножують свої статки не внаслідок підвищення продуктивності праці, енергозбереження та переоснащення виробництва. А внаслідок екстенсивного розвитку - поглинання менших підприємств та створення монополій.

Найбільше рабський світогляд змогли прищепити робітникам, селянам, особливо там, де голодомор їх торкнувся найбільше, військовим, партійній номенклатурі КПРС.

Найменше - тим, хто мав хоч якусь самостійність та поле для маневру: інтелігенції, "червоним директорам", комсомольцям, чекістам, "злодіям у законі" та головам колгоспів. Ці представники виявились найбільш успішними. Вони зуміли захопити владу та присмоктатись до тіла республіки, щоб успішно на ній паразитувати.

Ось так і виходить, що Росією править чекіст, Білоруссю - голова колгоспу, а Україною - представники різних ОЗУ.

Невміння керувати згідно визначених правил, хронічна необхідність брехати - усе це призвело до того, що на сьогодні всі владні інституції тюнінгованої УРСР втратили свою легітимність.

Давайте розглянемо факти:

1) в Україні не було створено легітимної більшості. Адже діюча парламентська більшість утворена не депутатськими фракціями, а самими депутатами;

2) "уряд" нелегітимний, оскільки його призначено неконституційною більшістю голосів;

3) "парламент" нелегітимний, оскільки, попри відсутність коаліційної більшості, не був розпущений та переобраний;

4) судова система нелегітимна, оскільки діє відповідно до "закону", ухваленого "парламентом";

5) "президент" нелегітимний, оскільки не відновив конституційність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;

6) органи місцевого самоврядування нелегітимні, оскільки діють понад термін своїх конституційних повноважень;

7) закони нелегітимні, оскільки ухвалені з порушенням Конституції. А саме - пункту, який стосується особистого голосування депутата;

8) блоґери незадоволені, що підписка цього угруповання видаляє повідомлення із щоденників, але беруть якісь зобов'язання перед цією Службою безпеки узурпаторів, яка називає себе "Службою безпеки України";

9) підприємці скаржаться, що податки занадто високі, але продовжують сплачувати - чи ухилятись від сплати - групі рекетирів, які називають себе "Державною податковою адміністрацією";

10) правозахисники скаржаться, що "міністр" внутрішніх справ не збирає громадську раду послухати про порушення прав людини, пишуть "президенту" відкриті листи. Але мовчать про те, що конституційної влади в країні нема;

11) журналісти вимагають зупинити цензуру, але осіб з організованого доброчинного угруповання, яке зайняло урядові будівлі, уперто називають "президентом", "прем'єр-міністром", "міністрами" тощо;

12) опозиція має намір взяти участь у виборах у відповідності з новим "законом", прийнятим цим "парламентом". Але ніхто з депутатів і не подумав скласти мандат на знак протесту проти існування нелегітимного парламенту.

Зараз чи не єдиним легітимним представницким органом є меджліс кримських татар, існування якого вперто не помічає "влада".

По суті, в Україні немає ані президента, ані міністрів, ані депутатів, ані законів. Є лише люди, які себе ними вважають, та люди, які в це вірять.

Ця ситуація є закономірною.

Адже вже в самій Конституції було закладено недієздатність та безвідповідальність усіх органів державної влади.

Президент обирається на всенародному голосуванні, однак ні перед ким не звітується й не відповідає за свої справи. Депутати ВРУ не несуть відповідальності за ухвалені ними закони, а отже, і не зацікавлені в тому, аби ці закони приносили користь державі. Суд формується президентом і ВР, тобто тими, кого цей суд, можливо, буде судити...

З одного боку, це жахливо.

Жити в державі без легітимної влади - значить перебувати в стані постійної нестабільності й хаосу. Нікому вірити й ні до кого звернутись за захистом. Захищатись власноруч - означає порушити "владну" монополію на правосуддя та правоохоронну діяльність, і опинитись під тиском усієї Системи.

З іншого ж - це добре.

Адже на сьогодні ми, українці, маємо всі необхідні юридичні, політичні й моральні підстави для того, аби створити справжню Українську Державу.

Державу, яка визнає себе правонаступницею не колонії УРСР, а великої держави Київська Русь. Державу, яка стане не об'єктом міжнародної політики, а її суб'єктом, а отже, сама визначатиме цю політику. Словом - державу нашої мрії.

У 91-му році однією з найбільших помилок державотворців, яка й призвела до нинішньої ситуації, стало бездумне оголошення громадянами новоствореної держави всіх, хто проживав на її території на момент проголошення незалежності.

Це сталось добровільно-примусово. Адже не кожен хотів бути її громадянином. І не варто було їх до цього змушувати.

Громадянство - це має бути почесно. Це звання необхідно заслужити. Скласти певні іспити, пройти випробувальний термін. Отримавши громадянство, людина повинна здобути не лише більше прав, але й більше обов'язків. Громадянин повинен мати право голосу й обов'язок захищати свою країну.

Саме такій характеристиці відповідало українське козацтво. Козаками ставали ті, хто хотів бути вільним і був готовий свою волю боронити. Право й обов'язок на Січі перебували в гармонії.

Цю гармонію необхідно відновити.

Нехай вони вважають себе владою. Ми ж знаємо, що це лише ілюзія. Вони існують окремо від нас.

Ми маємо створити державу без них.

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...
Дмитро Томчук

В ожидании "халявы"

Есть у меня знакомый народный депутат из Днепра. До того, как стать нардепом, он был бизнесменом. Человек небедный. И , как многие люди этого круга, привыкший считать деньги до копейки. Это старая бух...