App Store Google Play

Демографічна криза: сучасна проблема чи радянський спадок?

03.09.2010 09:27

Демографічна криза останніми роками стала чи не найпершою проблемою найбільших пострадянських країн - Росії та України. Причому, на відміну від більшості розвинених країн Європи, де чисельність населення стабілізувалася і головною проблемою є скоріше «старіння» націй, у вищезгаданих уламках СРСР катастрофічним є саме різке скорочення чисельності населення, за темпами якого ми вже займаємо провідні позиції у світі. Так, в Україні за неповні два десятиліття незалежності чисельність громадян зменшилась із більш ніж 52 мільйона до неповних 46, і попри деяке пожвавлення народжуваності, що спостерігається кілька останніх років, переломити цю негативну тенденцію поки що не вдається.

Але пояснювати такий стан справ лише погіршенням рівня життя переважної більшості населення у 1990 - 2000-і рр. було б неправильно, адже в республіках Середньої Азії і Кавказу незважаючи на всі економічні негаразди населення зростає. Тож можна припустити, що існують більш глибинні причини, які зумовили сьогоднішню ситуацію. І це припущення стало більш обґрунтованим, коли на очі потрапила стаття видатного гарвардського професора Романа Шпорлюка, написана ним ще в 1970-ті рр. і присвячена саме прогнозу демографічної ситуації в СРСР на наступні 20 - 30 років. (До речі, раджу купити збірник статей цього автора, що вийшов українською мовою під назвою «У пошуках майбутнього часу».) У ті часи до розпаду Радянського Союзу залишалось ще майже два десятиліття, і зрозуміло, що автор не зумів передбачити цю епохальну подію. Але вона повинна була статися з огляду на демографічну ситуацію, підштовхнута зсередини самим КДБ СРСР. Адже утримувати вкупі велику кількість різних націй стало неможливо через невідповідність темпів асиміляції населення темпам його зростання. А ідея підтримувати монолітність Радянського Союзу як тюрми народів почала вже себе вичерпувати.

Сьогоднішнє бажання Росії асимілювати українське населення у вже незалежній державі з точки зору демографії виглядає начебто природним, у Росії про «збирання земель» говорять дуже багато. Адже сучасній багатонаціональній країні надзвичайно потрібен потужний проект, котрий міг би переплавити не тільки ті народи, котрі живуть на її території, а й ті, котрі туди активно переселяються. На відміну від ситуації 35-річної давності, тепер вже йдеться і про китайців. Проте хибність та застарілість сьогоднішнього підходу до цього питання очевидні. Російський підхід приречений на поразку, адже збирати сьогодні потрібно не землі (їх у цієї країни більш ніж достатньо), а народи, нації, людей. Росії, на відміну від інших, менших за розміром та геополітичними амбіціями країн, допоміг би проект, подібний до того, що був використаний у США, де ідеологічною основою переплавки різних націй в одну були не національні вільна економіка та демократія. Потрібно визнати, що до ХХІ ст. цей американський проект був успішним. Але Росія вперто товчеться на застарілому ідеологічному базисі, адже і православ'я, і панславізм мають серйозні ознаки національного та етнічного, тому неслов'янським і неправославним народам і до сьогодні важко вливатися в новий імперський проект. Інша справа українці: вони, за словами ідеологів нової Російської імперії, вже є росіянами (йдеться про південь і схід України). Треба тільки закріпити деякі ідеологічні міфи у їхній свідомості, і тоді вони стануть справжньою основою майбутньої російської нації. Хоча назву народу з огляду на тих же китайців потрібно буде змінити, як це зробили в СРСР, винайшовши «радянський» народ по аналогії з «американським». Теоретично можна прогнозувати, що «Московія» як назва майбутньої країни і «московський народ» як назва майбутньої імперської нації можуть більше влаштувати кремлівських ідеологів. Власне, не їх самих, а ті мільйонні маси людей, котрі мусять сприйняти ідеологію єдиної держави. Фактично в тій майбутній Московії російською мала б залишитися тільки мова (хоча, можливо, її теж треба було б суттєво змінити, додавши до неї елементи монгольської, татарської та арабської мов, щоб мати більшу привабливість для неслов'янських народів). Тому, на мою думку, в наступні десятиліття ми можемо стати свідками нового, не національного проекту нової Росії, якщо, звичайно, еліта цієї країни не вирішить врешті-решт обмежити свої кордони Уральськими горами та річкою Дон. Для України в цьому випадку відкриються досить цікаві перспективи, після того як буде зупинено демографічний колапс.

Пропоную вам трохи поповнити свої знання з недавньої історії та проаналізувати самим цю дуже важливу тему, прочитавши скорочену версію статті Романа Шпорлюка.

Нації СССР у перспективі 2000 року
(«Сучасність», 1977, № 10)

Західні дослідники національного питання вже протягом років дискутують над демографічними процесами в СССР і їх можливим впливом на міжнаціональні відносини. Особливо багато пишеться про російсько-середньоазійські стосунки у перспективі двох - трьох десятиліть, тобто до 2000 року.

Без огляду на те, як ті чи інші вчені оцінюють спроможність радянської системи розв'язати наслідки демографічного вибуху в Азії, вони одностайно визнають велике значення цього явища.

Дуже цікаву й контроверсійну статтю про демографічні перспективи СССР опублікували професори Роберт Люїс і його співавтор Річард Ровленд, під провокативним заголовком «Схід є Захід і Захід є Схід... Переміщення населення в СССР і його вплив на суспільство». Автори арґументують, що як економічні фактори вирішують, що турки, алжирці чи пуерторіканці їдуть шукати роботи в Європі чи Америці, так у недалекому майбутньому узбеки, казахи і таджики з'являться в європейській частині Союзу і в Сибіру.

Особливе місце в літературі теми становить студія Меррея Фешбека і Стівена Рапавого, поміщена в томі Совєтська економіка у новій перспективі. Автори передбачають, що в 1976 - 80 роках Середня Азія і Закавказзя дадуть 44,6% приросту населення СССР у працездатному віці; у 1981 - 85 роках цей відсоток дорівнюватиме 131! (Це означає, що інші частини СССР, у тому числі Україна, не будуть мати приросту, в порівнянні з попереднім п'ятиліттям, а навпаки, у них зменшиться кількість працездатного населення.) У п'ятилітті 1986 - 90 ті ж два райони Союзу дадуть 122 відсотки приросту, а в 1996 - 2000 роках їхня частка зменшиться до 67,5%.

Читачам, яким подібного роду теми не є близькі, буде, може, цікаво знати, що різні органи федерального уряду США систематично підготовляють демографічні оцінки й прогнози для різних частин і країн світу. Ще два роки тому Бюро перепису населення Департаменту торгівлі опублікувало Проекцію населення СССР і восьми складових частин за віком і статтю: 1973 - 2000. Автор Ґодфрі Болдвін зробив проекцію в чотирьох т.зв. Серіях, приймаючи кілька можливих демографічних моделей за період до 2000 року. За його даними, населення всього СССР у 2000 році становитиме від 290,6 до 343,3 млн, населення України - від 49,8 до 57,4 млн. Як бачимо, населення України збільшиться мало (47 млн у 1970 році). Також Російська республіка зросте мало, досягаючи від 137,1 до 157,7 млн, тим часом як у році 1970 вона мала 130 млн. Усі прогнози передбачають, що Росія не буде мати більшості населення СССР у 2000.

Етнодемографічні перспективи СССР цікавлять західних дослідників не менше, ніж теперішні національні відносини. Тема ця хвилює і радянських публіцистів і демографів. Досі однак ніхто з них не відважився зробити проекцію з дотеперішніх етнічних тенденцій у майбутнє. З яким хвилюванням, отже, ми взяли до рук примірник книжки, щойно виданої в Москві, яка таку проекцію дає! Г. А. Бондарська у книжці п.з. Рождаемость в СССР (Этно-демографический аспект) дає гіпотетичну екстраполяцію розміру 15 націй СССР, що мають свої союзні республіки, до 2000 року, при чому виходячи з їх демографічної структури до 1970 року. (Отже, як вона сама наголошує, це не передбачення, а власне екстраполяція тенденцій, які напевне в дійсності не залишаться такими самими.) Тим не менш подібні проекції є цікаві й корисні: вони помагають бачити гостріше, яскравіше сучасність. Бондарська не подає абсолютних чисел за 2000 рік, а тільки відсоткові відношення на не дуже ясній графі до стану за рік 1970, який дорівнює 100%, але на нашому кишеньковому калькуляторі ми виконали відповідні рахунки - і ось наші «відкриття».

Перш за все, ми підрахували, що Бондарська передбачає збільшення усіх 15 націй разом узятих на 33 відсотки (точніше - 32,51). Ми прийняли, що всі інші разом узяті національності (серед них є і відносно дуже чисельні, наприклад, татари, євреї, німці, башкири) також збільшать чисельність на 32, 51% і що таким чином населення СССР у 2000 році буде 320,3 млн (у 1970 році було 241,7 млн).
Числами, що тут подані, можна «гратися» на різні способи. Залишаючи ці можливості уяві й зацікавленням читачів, обмежимося одним - двома аспектами проблеми. Перше, що звертає на себе увагу, - це контраст у темпах зростання між європейськими народами, з одного боку, і народами Середньої Азії й Кавказу - з іншого. Всі європейці, крім молдован, зростатимуть нижче середньорадянського рівня; всі азійці - вище. Українці й росіяни матимуть приріст на рівні одної третини радянського приросту. Це стосується двох найчисленніших народів і вже становить собою варте уваги явище. Феноменальний приріст буде зареєстрований у Середній Азії. Узбеки й казахи стануть потужними націями, а всі інші народи району збільшать чисельність більше, ніж удвоє.

У цілому, за нашими підрахунками, народи європейської частини СССР - крім росіян - зростуть з 57,6 млн у 1970 році до 65,7 млн у 2000. Їх частка у населенні СССР зменшиться з 24% до 20,5%. Народи Середньої Азії і Кавказу у той же час зростуть з 30,8 до 80,5 млн - чистий прибуток майже 50 мільйонів! Їхня частка у населенні СССР подвоїться: від 12,7 до 25,1 відсотків.

Росіяни, які становили 53,4% населення СССР у 1970, спадуть до 44,3 у 2000. (Тут не враховується збільшення через асиміляцію, яка без сумніву відіграє роль у загальному зростанні числа росіян.) Якщо в 1970 році росіяни були численніші від азійців і кавказців у відношенні більше, ніж чотири до одного, у 2000 році це відношення має бути менше, ніж два до одного. Така революційна зміна демографічних пропорцій неминуче ставить проблему майбутнього росіян та їхніх європейських помічників в Азії, українців перш за все. Друга велика проблема - це перспектива масового переселення узбеків, таджиків і т.д. до Москви, Ленінграда, Києва, Одеси, Риги. Географ Роберт Люїс переконаний, що ця друга можливість стане реальністю в 1980-х роках.

Мета цієї замітки - звернути увагу на певні тенденції в етнодемографічному розвитку. Читачам залишаємо міркувати про політичні імплікації й можливі наслідки цих тенденцій.

«Експедиція XXI»



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...