App Store Google Play

Сашко Положинський: «Я прагну ідеального світу»

31.07.2010 13:29

Сашко Положинський, лідер гурту «Тартак» - одна з найбільш непересічних особистостей української музики. З 1990-х років, коли українська музика тільки починалася, цей симпатичний луцький парубок йшов своїм шляхом, не зраджуючи ідеалам і не змінюючи творчого методу. Після перемоги на фестивалі «Червона рута» у 1997 році і першого всеукраїнського туру «Тартак» назавжди увійшов до анналів вітчизняної культури як найцікавіший і, напевне, єдиний танцювальний панк-хіп-хоп проект, як вони самі себе жартома називають.

Пісні з кожного альбому «Тартака» ставали хітами, звучали по радіо, у плеєрах, розбиралися на мобільні рингтони. Стільки революційних гімнів, миттєво підхоплюваних молоддю, не створив жоден інший український колектив. Для багатьох зірок було честю заспівати дуетом з «Тартаком». Сам Положинський за час існування гурту встиг попрацювати на телебаченні, взяти участь у телепроектах «Форт Бойяр» і «Битва Українських Міст» та надихнути багатьох молодих українців на громадську діяльність і самоствердження у суспільстві. Але, як співав Сашко в одному з хітів, героєм України він бути не хоче. Тому розмовляли ми з ним просто про життя. І, звісно, про музику.

- Новий альбом «Тартака» «Опір матеріалів» можна скачати на офіційному сайті безкоштовно. Але всі охочі можуть пожертвувати гурту, скільки вважають за потрібне, прослухавши альбом. Чому ви вирішили провести таку акцію?

- Ми виклали альбом в Інтернеті для вільного скачування майже вимушено. Прихильники довго на нього чекали, а ми все ніяк не могли його записати через різні складності. Врешті-решт я пообіцяв, що наприкінці 2009 року альбом буде готовий. Коли ми його зробили, стикнулися з іншою проблемою - видавці не пропонували вигідних умов. Ми довгий час вели безрезультатні переговори, а в останній день минулого року вирішили: краще викласти альбом в Інтернеті, щоб виконати обіцяне. Ідея зібрати кошти виникла уже в процесі у нашого товариша Олега Бутузова, який займається Інтернет-проектами «Тартака». Спочатку кошти надходили слабо, але за декілька місяців ми змогли покрити всі витрати, пов'язані з викладенням альбому в Мережі. Більш того - за чотири місяці перебування альбому в Інтернеті знайшовся видавець, який запропонував цікаві для нас умови. Так що альбом вийшов на диску наприкінці квітня - для меломанів і справжніх прихильників «Тартака».

- Як ти ставишся до проблеми музичного і кінопіратства в Україні?

- Дуже спокійно. Як би в усьому світі не боролися з піратством в усіх його виявах, воно все одно буде існувати - і музичне, і морське. Мабуть, немає сенсу боротися з тим, що не можна перемогти. Тим більше я як споживач тільки виграю від того, що в Інтернеті можна скачати фільми і музику безкоштовно. Багато якої музики знайти на дисках просто неможливо, існує безліч нових виконавців, про яких можна дізнатися тільки завдяки Інтернету. Крім того, коли купуєш, скажімо, в магазині десяток DVD, тільки 2 - 3 з них можуть виявитися дійсно вартими уваги. На всі інші диски гроші витрачено марно. Я думаю так: якщо тобі подобається альбом чи фільм, ти його купиш на диску, навіть якщо перед тим ознайомився зі скачаною копією. А якщо ти його не купиш, краще хоча б в Інтернеті скачати. Для мене як автора важливіше, щоб мене слухали, а не щоб диски продавалися, хоча одне іншому, звісно ж, не заважає. До того ж заробіток більшості українських музикантів полягає в концертній діяльності, успішність якої залежить від кількості прихильників. Вільне розповсюдження нашої музики в Мережі сприяє збільшенню ТартаКлубу.

- Як багато часу ти проводиш в Інтернеті і що саме там робиш?

- Це залежить від того, скільки вільного часу я маю. Можу хоч цілий день паралельно з іншими справами заглядати у комп'ютер. Коли у нас ще не було менеджменту, я мав віртуальний офіс на сторінці однієї із соціальних мереж - вів там переговори, отримував і розповсюджував потрібну інформацію. Зараз веду сторінку http://www.sashko.com.ua/, даю інтерв'ю по скайпу і через електронну пошту, існує також офіційний сайт гурту «Тартак».

- Одна з основних проблем Інтернет-користувачів, особливо молоді, - неграмотність. Як ти оцінюєш таку ситуацію у суспільстві?

- Я не згоден. Навпаки - неодноразово відзначав, що люди, які пишуть мені коментарі і спілкуються зі мною, надзвичайно грамотні! Часто вони навіть підправляють мене. Є, звісно, люди, які ніколи в житті не замислювались над тим, як треба писати. Інтернет і мобільний зв'язок сприяють цьому, з'являються нові слова, скорочення, яких я часто не розумію і прошу пояснювати. Але це реальність - аудіокнижки наразі замінюють звичайні, люди отримують інформацію здебільшого з телевізора, культурний рівень міряють по нав'язаних ЗМІ зірках, які часто не несуть високої культури. Мені це все не подобається, але і я не ідеальний. Потрібно всім працювати над собою, тоді зміниться і світ.

- Звертаючись до теми молодості: до якої групи підліткової спільноти ти належав у школі? Ти навчався у дружному класі?

- За час навчання я змінив три школи, і класи всюди були різні. В Радянському Союзі все було дещо інакше, ніж зараз. Існували дві суспільні групи - «формали» і «неформали». Формалами називали членів загальновизнаних всесоюзних організацій - піонерів, комсомольців, а неформальною молоддю - тих, хто створював власні об'єднання, тусовки за інтересами, не був прив'язаний до тих організацій. Я свого часу був і піонером, і комсомольцем, і до тусовки неформалів потрапляв. Але чітко з якимось рухом я себе не асоціював, скоріше був сам по собі. В піонерських і комсомольських організаціях мені багато чого не подобалось, я боровся з несправедливістю і виступав проти всіх, мене критикували за те, що я «заважаю іншим бути комсомольцями»... Ця конфліктність мені заважала увійти до певного колективу. Я завжди більше уваги приділяв особистим дружнім стосункам з конкретними людьми, і такі зв'язки були для мене важливішими.

- Зараз неформальних молодіжних рухів так багато, що складно розібратися. Як ти вважаєш, чи є серед них «справжні», дійсно не схожі на інших люди?

- Для мене участь молодої людини в будь-якому русі - неформальному, політичному або соціальному - краща за аморфність, пияцтво і байдикування. Всі ці субкультури перевдягання - це потяг до прояву особистості, хай для багатьох це вплив ідеології, моди або думки інших. Але людина ідейна для мене завжди буде цікавішою, ніж людина, якій потрібні тільки їжа, секс та сон. До того ж участь у таких рухах - чи то емо, чи то готи, чи то стрейтеджери - навколишньому середовищу не завдає ніякої шкоди, то чому б і ні? Потрібно відмежовувати молодих людей від того, що дійсно шкідливо. Наприклад, від наркотиків.

- Відомо, що ти не вживаєш м'яса. Що підштовхнуло до такого рішення?

- Це довга історія. Мені завжди було шкода тварин, яких везли на м'ясокомбінат, я з дитинства переймався їхньою долею. Це і викликало в мені комплекси, пов'язані із вживанням м'яса. Я довго готувався до того, щоб перестати їсти м'ясо, всі мене переконували, що це неможливо, тільки дуже багата людина може прожити без нього... Але моя остаточна відмова від м'яса була спровокована сторонніми обставинами. Влітку після закінчення інституту я працював у дитячому таборі. Поварами там часто працюють студенти-практиканти кулінарних технікумів. І якось нам так не пощастило, що недосвідчені дівчата зовсім погано готували м'ясо. Все інше у них нормально виходило, а от м'ясо їсти було неможливо. Серед працівників табору було два хлопці, які вже декілька років не їли м'яса. Я помітив, що через це їм давали більші порції каш та салатів, і вони набагато краще наїдалися, ніж я зі своїми неїстівними м'ясними порціями. Морально я давно був готовий стати вегетаріанцем, а ця ситуація підштовхнула зробити крок. І за два місяці перебування у таборі я так втягнувся в це діло, що вдома уже і не звернув уваги на м'ясні страви. Не їм м'яса уже 15 років. Люди кажуть, що виглядаю добре на свій вік. Крім того, я не вживаю ніяких наркотиків, тютюну і алкоголю. Але стрейтеджером себе не вважаю.

- Чи займаєшся ти благодійністю?

- Я її принциповий противник. За характером я ідеаліст, тож вважаю, що суспільство повинне існувати на таких засадах, при яких благодійність просто не потрібна, - її нема до кого застосувати, бо всім добре. Розумію, що це ідеальне суспільство, але прагну цього. І я вважаю, що люди здатні створити таке суспільство. Але поки ми живемо в інших умовах, звісно, потрібно допомагати один одному. Коли я можу щось зробити і бачу можливий результат, я намагаюся допомагати людям. На жаль, часто доводиться стикатися зі спекулюванням цією темою, бажанням використати благодійність у не дуже шляхетних цілях. Іноді мене вдається вмовити на участь у благодійних акціях, які я не можу повністю проконтролювати, - тоді у разі виникнення проблем я надіюся на Бога і вірю, що або він, або закон карми (якщо Бога таки не існує) покарає тих, хто спекулює на чужих нещастях.

- Яку книгу ти зараз читаєш?

- Не повіриш, але якраз вчора перед сном я дочитав книгу «Червоний терор» про сталінізм. У мене взагалі зараз якийсь «сталінський» період. Читаючи, я переглянув «Катинь» Анджея Вайди, «Втомлені сонцем ІІ» Микити Міхалкова, документальний фільм «Становлення нації» Єжи Гофмана. Послухав у Інтернеті програму радіостанції «Эхо Москвы» про Сталіна. Сподіваюся, що цей період у мене завершився, - хочеться перейти до чогось більш позитивного. Від цього негативу починаю трошки напружуватися. Тим більше, бачачи, як у нашій країні починають нівелюватися права людини і громадянина і що ніхто не звертає увагу на закони і Конституцію, - такий собі владний безлад, і це мені дуже нагадує те, що я бачив у фільмах. Дочитавши книгу, я подивився відео про акції протесту, присвячені вбивству міліціонерами київського студента, про харківську боротьбу за парк Горького... бачу певні паралелі. Хочеться добра. Нещодавно от подивився «Принца Персії». Не можу сказати, що я був у великому захваті від цього фільму, але розважився.

- Що можеш сказати про фільм Міхалкова?

- Добре, що не пішов до кінотеатру. Тягнули, але я відмовився. Напевне, якби я заплатив гроші за цей фільм, то плювався би. Було декілька моментів, які мене неприємно здивували, бо такої халтури від Міхалкова я не чекав. Але є там і класні епізоди, зняті класні актори. Враження від фільму двоїсте. Найбільше не сподобалося те, що фільм нічим не закінчується. Це обламує.

- Чому ти вирішив взяти участь у «Битві українських міст», що проходила в Аргентині?

- Я гадки не мав про це шоу, поки мене не запросили туди. Згоду дав не одразу - я зазвичай відмовляюся від участі в телепроектах. Але мене потім підкупили тим, що зроблять капітаном команди Луцька. Є у мене така слабкість щодо рідного міста, тут я вже відмовитися не міг. Участь у шоу була для мене концентратом нового і незвичного. По-перше, я ніколи раніше не брав участь у таких змаганнях. Колись їздив до Форту Бойяр, але там зовсім інший принцип, до того ж тоді я більшу частину часу просидів у тюрмі і нічого не робив. По-друге, я ніколи ще взимку не їздив до теплих країн, не літав так довго на літаку, ніколи не був на протилежному боці земної кулі... Крім того, я познайомився з безліччю нових людей, яких раніше міг бачити тільки на телеекрані, і мене здивувало, наскільки наші спортсмени героїчні і сильні люди. Вони позитивно вплинули на мене. Команда Луцька була чудова, учасники з інших команд - теж прекрасні люди. Зараз мені приємно підтримувати з ними дружні стосунки. Знайомство з продюсером проекту Єгором Бенкендорфом для мене теж стало цікавим і пізнавальним. Я про нього кілька разів чув здалеку, при особистому ж знайомстві захопився цією людиною. У ньому, безперечно, є частка геніальності, він ні на кого не схожий. Я задоволений участю у проекті, тим паче наша команда потрапила до фіналу, що для Луцька - значне досягнення.

- Чи подобається тобі Дніпропетровська публіка?

- Востаннє ми були у вас рік тому, презентували пісні з нового альбому, і це був не найвдаліший концерт гурту «Тартак». Не сподобалася організація. Здавалося, що більшість городян просто не знали, що ми виступаємо. На концерті було дуже мало людей - є підозра, що рекламна кампанія була не зовсім грамотно проведена. Цей концерт дуже відрізнявся від інших виступів у Дніпропетровську. Втім, це був перший концерт «Тартака» у вашому місті, на який продавалися квитки. До того ми виступали тут лише на святкових майданчиках та безкоштовних акціях і завжди були дуже вдячно приймані публікою, реакція захоплювала. Останній концерт проходив у дуже великому клубі, і через малу кількість людей атмосфера була трохи напружена - і для нас, і для слухачів. Сподіваюся, що наш найкращий концерт у Дніпропетровську ще попереду. Ми в будь-який момент із задоволенням приїдемо знову, якщо нас запросять.

«Експедиція XXI»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Суддю-сепаратиста з Криму на посаді не відновлено!Чергова судійська зрада не відбулася! Але, на жаль, це ще не перемога..Пам'ятаєте "вибухове" затримання відвертого сепаратиста, а за суміцниством судд...
Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...
Про такі випадки складають легенди. Сам я подібного ніколи не бачив, але Древні з нашого депо розповідали, що трапляється це приблизно один раз на 30 років.Я їхав за маршрутом № 19, нічого не передвіщ...
На жаль, ми ще не здатні усвідомити усього масштабу агресивних дій Росії проти України. І навіть на Азовському та Чорному морі. Це через своє "сухопутне" мислення. Ось перед вами усі об'єкти, захоплен...