App Store Google Play

Жити - значить жувати!

14.07.2010 18:39

«Жуй». Що це? Наказ? Рекомендація? Соціальне гасло? Заклик з увагою поставитися до всього, що ми, «піпли», «хаваємо»? «Жуй» - це театр, а отже - це життя. Театр цей - театр абсурду, але ж і життя також незрозуміла штука.

Авангардний театр «Жуй» - нова для нашого міста формація, створена молодими акторами на чолі з режисером Германом Гошкадором.

Виставу «Метаморфози» театр вперше зіграв на гастролях, у Запоріжжі. І лише 5 травня її побачив дніпропетровський глядач. У залі Будинку архітектора, де багато років живе театр одного відомого актора, було не менш людяно, ніж на виставах того актора.

Глядачі чекали обіцяного в афішці. Обіцяли їм поєднання шокуючих відеоінсталяцій із сучасною хореографією, присмаком футуристичної поезії і сюжетом, що вартий уваги. Обіцянку було виконано.

Екран. На екрані чорно-білі особистості стають натовпом, натовп розкладається на людей, воює з людьми, складається із людей. Люди там, у ролику, по-дитячому легковажні та наївні. Люди там поводяться, як дорослі.

Люди - там. На сцені. Ні, то лише одна людина на сцені. Один-єдиний чоловік. А ті, що разом з ним? Ті, що танцюють свої божевільні танці? Ті, що кричать вірші в обличчя світу і глядачу? Хто вони? Вони - його надії, страхи, відчуття. Його все. Просто психи, що живуть в його голові. Психи, що завжди говорять до нього. Завжди говорять про світ, біль. Завжди - це надто довго. Вони живі, але живі лише в ньому, лише для нього живі. Вони - всього лише він. Але він - щось більше за них.

Він не остання людина на землі, ні, в жодному разі. Навпаки - людей в його житті багато. Може, занадто багато. Він пам'ятає людську доброту, і лише згадка про неї пробуджує в ньому страх.

Його божевільні - цілком реальні, вони просто мешкають у його голові. Їх танок - це в якомусь сенсі теж життя. Життя, де кожен танцює про своє, але всі танцюють разом. Вони розмовляють віршами і мовчать під музику. Їх слова і їх мовчання приносять йому біль. Біль - це також життя в якомусь сенсі.

Але в чому сенс? Померти без страждань? Чи не буде потім соромно? Чи буде для нас «потім»? Чи є для нас «зараз»? Чи, може, нам байдуже? Ми - байдужі до себе? А може, ми байдужі до інших? Чи ми просто не чуємо їх, може, чуємо тільки психів у своїй голові? Може, ми і себе не чуємо, а не тільки їх, інших? Та й чи інші вони? Може, ми і вони - одне? Яка в нас енергія? Як ми рухаємось? Як живемо? Вмираємо - як?

Завжди шукаючи відповідей, він знаходив лише нові питання. Таке життя, і він - живий, справжній. Йому часто було боляче. І серце його завжди билося дуже швидко.

Він, як і я, і ти, і ми, - один з натовпу. І головне тут не те, що з натовпу, а те, що один. В ньому є якийсь вогник, може - Божа іскра. Це не полегшує існування, не робить простішим життя. Просто вона є, ця іскра, і з неї займеться полум'я. І він у цьому вогні згорить, залишивши по собі тепло і світло. Того тепла не вистачить надовго, того світла ледве стане, щоб зробити крок у темряву...

Тієї темряви достатньо для всіх, і в кожного вона своя. Огидна і невідома, і страшно стає. Страшно не від огиди, а саме від невідомості. То, може, понишпорити у себе всередні? Може, там є щось світле серед пітьми? Може, пошукати чогось? Як шукають пальці у нутрощах риби там, на екрані? Від цього мало б стати дурно. Але ми звикли до темряви. Вона давно тут, всередині. Нас від неї не верне. Вона - це життя в якомусь сенсі. Вона - це ми.

Це ми - там, у залі. І, як і в тому залі, в нашій душі буває темно. Нам буває боляче. З нами розмовляють психи, що живуть у голові. Це з нами сталася якась метаморфоза за час вистави. Спектакль завершився. Хтось увімкнув світло.

«Експедиція XXI»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...
Про такі випадки складають легенди. Сам я подібного ніколи не бачив, але Древні з нашого депо розповідали, що трапляється це приблизно один раз на 30 років.Я їхав за маршрутом № 19, нічого не передвіщ...
На жаль, ми ще не здатні усвідомити усього масштабу агресивних дій Росії проти України. І навіть на Азовському та Чорному морі. Це через своє "сухопутне" мислення. Ось перед вами усі об'єкти, захоплен...
 Блокада Азовського моря та великих портів Бердянська та Маріуполя — це цілком логічний і очікуваний крок від Росії, яка таким чином поступово формує навколо України класичний “мішок&...