App Store Google Play

Ранок мудріший за вечір

12.07.2010 10:46

Він любив зустрічати ранки, коли під навалою рожевих променів ще невидимого сонця зникають зірки. Це видавалося дивним, бо саме захоплення Сергія Борисовича астрономією, спостереженням за нічним небом упродовж усього життя конкурувало з філософією, що була і професією, і хобі, і сенсом буття. Свою відданість народженню дня пояснював власною пристрастю до греків, які освячували ранок, вважаючи, що той дає надію на відтворення юності. Проте попри свій 81-й рік, два інфаркти й печалі останніх місяців, він видавався по-справжньому молодим завдяки пульсуючому напруженню думок, невтомним пошукам нових шляхів на теренах людського духу й жадобі до життя. 

Про філософію

Філософія - найменш захищена галузь культури. Впро­­довж усіх віків філософів нищили, тому що роль філософії завжди була судити владу. Сократ, найвидатніший філософ світу, навіть називав себе ґедзем, котрий кусає людство, насамперед владу, й не дає спати думці. Він вважав, що філософія створена для того, щоб покращувати цей світ методом осудження, звинувачення. Він пропагував такий стиль поведінки і життя, який був дуже високим і водночас дуже важким для виконання людиною, а на це мало хто може пристати. Як відомо, його стратили. Спалили видатну жінку-філософа Іпатію, так само і Джордано Бруно, Спінозу вигнали із суспільства. Лєнін із радянської країни вислав у вигнання цілий корабель філософів, який хтось називав кораблем філософів, хтось - кораблем дурнів. І, слава Богу, хоч не знищив. 

Але все ж були в історії випадки, коли життя цілих країн будувалося саме на філософських принципах. Наприклад, Афінами, грецьким полісом, керував ареопаг, тобто зібрання мудреців включно з Платоном, який написав книжку «Держава», де висунув принци­­пи, котрими має керуватися держава. Це була перша основа прямої демократії, хоча, звісно, ці принципи стосувалися лише вільних мешканців Афін, громадян полісу. Зазначимо також, що за Платоном ідеальна влада - це влада мудреців. Але слід зауважити, що, на жаль, мудреці мають ваду: не знають, що таке помилка, і не бояться її. Влада людей, які вірять, що вони не спроможні на помилку, які не спроможні вагатися, дуже небезпечна. І багато хто це розумів. Через століття Кромвель - не філософ, а суто політичний діяч - виступив в англійському парламенті: «Друзі мої, заклинаю вас пам'ятати, що ви можете помилятися». Сократівське «я знаю, що я нічого не знаю» - це не про себе, що я можу помилитися, а про те, що з кожним знан­­­ням світ розширюється і ставить переді мною нові запитання. Що більше я пізнаю, то більше стикаюся з колом питань, які не можу вирішити. 

Філософія була важливим чинником у Францу­зькій революції. Її передбачили філософи-енцикло­­педисти. Вони розробили її основ­­ні засади: принципи представницької демократії. Ця демократія вимагає більш-менш однакового рівня освіти людей, можливості незалежного вибору. Особливо важливим у ній є принцип більшості, тобто прийняття рішень більшістю. Начебто красиво і правильно, а на практиці це ненадійна функція, бо ще Сократ запитував: «А якщо в меншості мудрець, то як бути?» І весь хід Французької революції підтвердив ваду цього принципу. 

У роки тоталітаризму філософи говорили між собою відкрито й відверто, але свої наукові праці мусили писати езоповою мовою. Я добре знаю тексти найвизначніших радянських філософів, які були створені у цій субкультурі, де можна було говорити все, що ти хочеш, але прикриваючись цитатами з класичного марксизму. Видатний філософ Олександр Зінов'єв, який висунув ідею про вихід Росії з Радянського Союзу. То були 1960-ті, й між собою філософи обговорювали це як абстрактну філософську модель, що, хоч як дивно, в 1991-му стала реальністю. Із Зінов'євим та Мерабом Мамардашвілі ми разом отут, у мене вдома, після ХХ з'їзду КПРС теоретично розбирали питання: чи потрібна люстрація? Тобто навіть тоді ми знали, що рано чи пізно СРСР зникне й настане час вирішувати це питання. І ми дійшли висновку, що в жодному разі цього не можна робити, бо терор буде більшим, ніж за кривавого Сталіна, а зло тільки множитиметься. Тепер ми бачимо на прикладі Чехії: коли після Оксамитової революції там опубліковували списки тих, хто співпрацював з органами державної безпеки, почалася пошесть самогубств, бо інколи людей заганяли у безвихідь і примушували співпрацювати. Інколи до цих списків навмисне заносили тих, хто не співпрацював з органами, просто щоб заплямувати, і це було масово. 

Чи може щось зараз зробити для України інститут філософії? Думаю, відповідь має бути ствердною. Влада захоплена своїми посадами, інтересами, тож філософія може впливати тільки на суспільство, на покоління, бо вона змінює людей. І рано чи пізно істина, розроблена філософами, стає реальністю життя. 

Про мораль

Іммануїл Кант виходив з ідеї, що мораль - це те, чому ми маємо підкорятись. А коли в Конфуція запитали, чи є таке одне слово, яке може висловити всі філософські вчення, всю мудрість, яка існує, він сказав: є. Це слово - взаємність. Тобто узгодження всіх взаємних інтересів. У Канта це «золоте правило моралі»: не роби іншому того, чого ти не хочеш, щоб зробили з тобою. Це ми можемо простежити і в народній мудрості. 

У філософів різних філософських шкіл можна простежити одну й ту саму думку, висловлену різними словами, про те, що на землі не можна побудувати рай. Найбільше, що може зробити людина, - запобігти пеклу. А комуністи пішли на заперечення цього чи не найголовнішого постулату філософії як такої, вони вирішили побу­дувати рай на землі. Рай, який вони вважали раєм. Примусовий рай. Наслідки цього експерименту відлунюють і дотепер. Відомий сучасний соціолог Володимир Лефевр нещодавно провів у США дослідне анкетування. В анкеті було фактично два запитання. Перше - з якої країни ви емігрували? Друге включало три підпитання: чи вважаєте ви можливим брехати на судовому процесі, щоб урятувати невинно підсудного; чи вважаєте ви можливим брехати смертельно хворій людині, щоб полегшити її страждання; чи вважаєте ви можливим підказувати на іспитах? Інакше кажучи, чи вважаєте ви можливим використовувати зло в ім'я добра? Й отримав вражаючі результати: 90% вихідців із країн, де був геноцид, де було масове знищення людей, відповіли: так, можливо використовувати зло в ім'я добра, а всі вихідці із західного світу відповіли: ні, у жодному разі не можна брехати. Ось такі дві різні моралі. 

Ми виховані у такій моралі, в якій можна використовувати зло. Тобто в сучасному світі загальнолюдська мораль розкололася на дві час­­тини. Думаю, боротьба зі злом має виключати використання будь-яких проявів зла. У людей треба виробити ідіосинкразію проти зла й невсипущу потребу робити добро. Мені дуже подобається така історія. Один польський ксьондз у Парижі побачив людину, яка стояла на мосту і ось-ось мала стрибнути у воду. Він підійшов і сказав: «Я не відмовлятиму вас від того, що ви задумали, але впевнений, що у вас у кишені є трохи грошей. Вони ж вам уже не потрібні, то віддайте їх отому жебракові, а потім робіть те, що ви задумали». Людина пішла і не повернулася. Тобто добрий вчинок урятував її. Я дуже добре знав Віктора Некрасова, і він мені якось розповів, що був у відрядженні в Празі невдовзі після того, як словак Ян Палах спалив себе. Тож Некрасов купив квіти і пішов на місце спалення, але побачив там поліцейського. Підійшов до нього і сказав: «Я радянський письменник, хочу покласти квіти на місце загибелі Палаха». Поліцейський нічого не відповів, а просто відвернувся, щоби Некрасов міг покласти квіти. Ось вам приклад морального спротиву. Тихий спротив, який виховує суспільство. 

У Канта була така думка: чиста совість - це вигадка диявола, ми живемо у грішному світі й не можемо існувати без компромісів. І заспокоювати себе, що в тебе чиста совість, - це вигадка диявола для самовиправдання. Тобто абсолюту бути не може, може бути тільки стремління. Ми жорстокі, коли вважаємо себе правими. М'якосердя приходить до нас уночі, в тиші, коли ми краємося своєю недосконалістю. Ти не знаходиш виправдання собі й таким чином знаходиш виправдання іншим. І в цьому людині допомагає філософія. Це мораль, що пробуджується і живе в нас. Тобто мораль допомагає жити. 

Той розлад, який має людина у відносинах зі світом, із собою, - це і є нормальний стан. Це ставить перед нами значні вимоги, шліфує і формує душу. Людину хвилюють ці питання, вона шукає відповідь. Зараз мораль виростає, бо виникає багато запитань, на які немає відповіді в загальній формі. Раніше такого не було. Наприклад, питання евтаназії. Чи, наприклад, як усунути страшенну прірву між світом «золотого мільярда» і світом «умираючих із голоду».

А що стосується сенсу життя, то можна дати таку відповідь: зроби щасливою хоча б одну людину і таким чином впиши себе у світову біографію добра. 

Моя батьківщина

Ще 150 років тому в нас продавали людей - кріпацтво. Ми живемо в країні, де люди не переходять вулицю за сигналами світлофора. Ми живемо в країні з історією, про яку Володимир Винниченко казав, що її без заспокійливих крапель читати не можна. Колись затиснута між потужними імперіями - Австро-Угорською, Російською, Османською, Королівством Польським, а тепер у тисках між інтересами новітньої Російської імперії та західним світом, що став потужнішим за рахунок колишнього соціалістичного табору. 

Досі навіть в Україні не сказано всієї правди про Голодомор. Село оточували війська, продзагони вилучали весь хліб, усе їстівне. Першими вмирали діти, старі, хворі. Інколи виживала невелика кількість жінок, бо біологічно жінка витриваліша, це в неї закладено природою. Так, були спеціальні загони, які відловлювали цих жінок і розстрілювали, - буцімто вони їли власних дітей і тому вижили. Канібалізм спра­вді був, але не в таких масштабах, як про це писали у звітах тих часів. А громадянська війна. Це ж найстрашніше, що може бути між людьми, коли батько повстає на сина, а брат на брата. А братовбивча війна, коли українці були по різні боки - хто в УПА, хто в Радянській армії...

Скажіть, яка ж мораль може бути в суспільстві, що пережило таке? Воно має загоїтися в народній пам'яті, затихнути в генах. Те, що зараз для загалу відкриваються трагічні сторінки історії нашого народу, не означає, що їх немає в народній пам'яті, навіть на генному рівні. Мені розповідала Михайлина Коцюбинська, що коли вони перевозили тіло Василя Стуса, то були нетлінні мощі, його не зачепила смерть, а це ознаки святості. Тобто народ вистояв, народжуючи своїх святих. Хоча наука, може, вам і розповість, що там були якісь спеціальні кліматичні умови. 

Український народ вистояв, зберіг мову, неповторність своєї культури, попри все, народжує гарних, розумних дітей. Погляньте, як щовесни Хрещатиком котиться повінь юних красунь. Може, жінки й врятують нашу державу? З історії України знаємо, що жінка у нас відігравала первинну роль. Вона мала право успадкування майна, а в Західній Європі - тільки діти. Це XVII сторіччя - козацька доба. Чоловіки йшли - хто на Січ, хто в чумаки. Жінка залишалася господинею всього хазяйства. До нас дійшли розписки тих часів, які чоловік давав жінці про те, що він винен їй певну суму грошей. Жінки в Україні були повними хазяйками. Такі в нас були стійкі традиції матріархату. В Росії - отєц-батюшка. В Україні все трималося на жінці. У нас особливе розуміння сім'ї: жінка - дружина, від слова «друг», сім'я - подружжя. Навіть у цій назві є рівність. І якщо жінка на козацькому колі свідчила про свого чоловіка, що він живе непотрібним життя, і козацьке коло з цим погоджувалося, їм давали розлучення і жодна українська жін­­ка за такого чоловіка вже не вийде - це була страшна кара. В Україні шлюб був вільний. Узагалі й життя було вільним, поки не прийшов старший брат. 

Україна і Росія

То дурниця, що росіяни й українці - це одне й те саме. Зовсім, зовсім різні. Росіянин хоче стати над буттям, а українець намагається увійти у склад буття. Східна слов'янська цивілізація - це запозичення візантійської культури. Росія взяла і бере звідти ідею Третього Риму, тобто влади. А Україна взяла ідею софійності, тобто мудрості буття. Наша країна виникла на межі з великим диким степом, на березі степового океану, що охоплював два континенти - від Великої китайської стіни до дунайсь­ких степів. І цьому хаосу, зовнішній пітьмі потрібно було протиставити розумну Ойкумену. Тому виник наш храм Святої Софії. Наші храми за Гоголем - «тихі гавані серед безкрайніх степових просторів з їхніми нерозрешимими проблемами». На пограниччі могли вистояти тільки вільні люди, так само як в Америці - піонери прерій. Росія вистояла завдяки жорсткій владі, Україна - завдяки вольності й Софії. 

Це хибна думка, що Україна була країною сіл. Україна була державою міст, бо вистояти під навалою степу могли тільки міста, що мали укріплення. В Україні навіть фольклор не сільський, а ось, наприклад, думи - це козацький фольклор. Відстань в Україні міряли не на довжину, а на чутність пострілу. Тут був архетип кордоцентризму, а серце вважали органом мудрості Божої. Тож, думаю, те справжнє, що є в нашому народові, що допомогло вистояти, не розчинитися у віках, в інших народах, дає надію на наше відродження. На Софію майбуття нашого народу.

Сергій Кримський - український вчений-філософ, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури. Народився 2 червня 1930 року в місті Артемівську Донецької області. Після закінчення у 1953 році відділення логіки філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка викладав логіку й астрономію у школі. З 1958 року й до останнього дня працював в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ, де пройшов шлях від молодшого лаборанта до заввідділу. 

Помер 30 червня 2010 року в Києві. 

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, академік Нью-Йоркської академії наук.

УТ

ФОТО: В'ячеслав Гирич

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...