App Store Google Play

Молодь – за межами державотворчості

12.07.2010 15:25

Складно перерахувати, скільки молодіжних і студентських організацій нині діє в Україні. Усі вони мають свою конкретно визначену мету існування, цілі, засоби їх досягнення, одак майже всіх їх об'єднує дві речі. Перша - прагнення покращити життя в Україні (хоча кожна це уявляє по-своєму). А друга - фактична неучасть у діяльності держави. Політики старого штибу, які вже буквально приросли до своїх владних крісел, залишили молодь поза важелями реального впливу. Молодь, мовляв, на те й молодь, щоби навчатися і здобувати знання, а керувати Україною мусять люди досвідченіші, освіченіші і так далі. Та чи дійсно це так?..

Майже кожний ВНЗ має свою студентську самоврядну організацію, яка де-юре мусить здійснювати контроль за діями адміністрації та провадити ефективної молодіжної політики в межах цієї установи. Утім, декларативні функції таких об'єднань так і лишаються декларативними, а на ділі від студорганізацій не залежить практично ніщо. Поміркуймо ж, чи може студентська рада одностайно прибрати з посади ректора університету? А чи має вона змогу придушити корупційні схеми, які - чого вже гріха таїти? - є майже звичним явищем для українських вишів? Питання риторичні, панове.

Якщо практично повна відсутність, так би мовити, молодіжної влади прослідковується на банальному рівні - на рівні ВНЗ, - то казати про вищі щабелі (як-то, приміром, влада району в місті, власне міста, а поготів - країни) недоцільно взагалі. Позаяк казати немає про що: все глухо, як у танку. Ані руш.

Що заважає молоді освіжити український політикум бистрістю своєї думки, рішучістю дій та новаційністю підходів до вирішення поставлених задач? Такий стан справ спричинений позицією державної "еліти", стереотипами, поширеними в українському соціумі, а також частково пасивністю самої молоді, яка просто не має бажання самореалізовуватися.

Влада третього віку

Ті, хто нині перебуває при владі, виховувалися на геть інших принципах, світоглядних засадинах, аніж сьогоднішня юнь. Владоможці - діти країни-імперії, якої, хвалити Господа, вже майже два десятиріччя не існує на мапі світу, що, однак, не заважає їм упроваджувати всі маразматичні аспекти єства СРСР у дійсні українські реалії. Ці люди змалку не сприймали серйозно таких основоположних речей, як Україна, її незалежність і недоторканість кордонів, українська мова та правдива історія, духовність, демократичні права і свободи тощо. Причина зрозуміла: всього цього просто не було. Зате існували доноси одне на одного за "антирадянську діяльність", пробивання кар'єрного шляху (світлої дороги у тодішню партійну номенклатуру) коштом приниження інших людей, усезагальна скритність і "залізна завіса". Усе це - дитинство та юність чинних політиків, тож найголовніший принцип життя в СРСР "кожний сам за себе" вони, ніби губка, всотували.

1991-го року Україна здобула омріяну багатьма попередніми поколіннями наших із вами земляків незалежність. З огляду на нове становище, можна було би сподіватися, що життєві основи, прийнятні раніше, будуть переглянуті та замінені новими - демократичними, гуманістичними, патріотичними... Ан ні! Видко, надто вже міцно засіли червоні зірки в чолах нинішніх владоможців, відтак і сьогодні кожний із них за першої-ліпшої нагоди пристосовується до нових порядків і нових "лідерів", заперечує навіть те, що ще вчора казав сам і в чому переконував інших, тягне ковдру на себе та витискає максимальну користь із кожної ситуації. Безумовно, при цьому добробут інших нехтується.

Найяскравіший і відносно свіжий приклад політичного пристосуванства - парламентська коаліція "тушок", до якої по її створенні почали масово долучатися депутати з інших партій, котрі ще зовсім нещодавно рвали на собі сорочки, мовляв, з ким-ким, а з Януковичем та його командою не працюватимуть ні в якому разі! Уміння, перепрошую, цілувати дупи потрібних людей у потрібний час - це те, що лишив по собі в їхніх головах "совок", адже в СРСР тільки таким чином можна було вибитися "з багна в царі".

Знайшли в українській політиці відображення і ще радянські приклади "доносів". Вельми кумедно спостерігати за спробами окремих депутатів звинувачувати в усіх смертних гріхах своїх же вчорашніх соратників, якщо тільки таким чином можна збільшити свій уплив та відповідно обсяг споживацького кошика. Згадаймо, як помаранчева влада, прийшовши до керма, відразу межи собою почала вести справжні війни: кожний бажав одержати основні карти нелегкої політичної гри шляхом очорнення потенційних конкурентів - дарма, що ті "конкуренти" є безпосередніми колегами, і лишень ефективний консенсус та співпраця з ними дозволили б добре працювати на добро України!

Побіч цього всього, кожний владець за абсолютно радянським принципом методично користується службовим становищем задля створення довкола себе невеличкої (а дехто - величкої) власної імперії. Вона працює на нього, незмінно забезпечує його добробут, а відтак у її коридори апріорі перекрито вхід новим людям. Погодьтеся, лячно відкрито і безкарно набивати свій шлунок коштом приниження простого громадянина, коли за твоїм столом сидить хтось новий і малознайомий, і ти не знаєш, чи він, бува, не розпатякає наліво-направо про твій цинізм і нелюдські підходи. Репутацію відмити ой, як складно!..

Отже, молодь чинним політикам радянського гарту у житті країни невигідна. Вони намагаються схилити її до себе чисто "шлунковими" речами: підняттям стипендій, уведенням пільг на проїзд у громадському транспорті, проведенням молодіжних фестивалів тощо. Разом із тим, далі від вищеперерахованого справа не йде.

Молоді відведено роль пасивної сірої маси, яку буцімто легко задовольними дешевими подачками і удаваною свободою, а от будь-яка спроба юнацтва взяти справи бодай десь у свої руки нещадно придушується. Або просто нехтується. Погляньмо для прикладу, якого мірила набула "АнтиТабачна" кампанія по всій Україні! Студенти як заходу, так і сходу, як півночі, так і півдня продовжують виступати проти призначеного командою Віктора Януковича міністра освіти і науки України Дмитра Табачника. Будь-кому вже очевидно, що цей посадовець спричиняє своєю діяльністю обурення молоді... Але хіба ж на це зважають владні "дяді"? Табачник головою МОН як був, так і лишається.

Суспільство


Думаю, не варто довго пояснювати, що панівні настрої владного бомонду (а саме його "совкуватість") накладає свій відбиток і на народ. Українці також підсвідомо плекають одверто застарілі цінності у своєму буденному житті. Скільки разів доводилося чути щось на зразок "ти ще молодий і нічого не вирішуєш"? Та й ледь не щодня бачимо зверхнє ставлення старших до юні ("Уступі мєсто, вот вєдь маладьож савсєм іспортілась!", "Пакалєніє дармаєдав, каторим в жизні нічєво ні нада", "Та ти нікто! Кєм ти можеш бить в таком возрастє?" - усі приклади взяті з реального життя). Як насліднок - конфлікт "діти-батьки" набуває чи не всеукраїнського розмаху і переростає у дещо більше, ніж з'ясовування стосунків між родичами за зачиненими дверима.

Річ у тім, що молоді не відводиться серйозна роль у житті. Якщо ґендерну нерівність ми майже змогли подолати, то вікову - аж ніяк. Старші часто ставляться до молодших суб'єктивно, упереджено, не дають виявити свої навички, таланти та уміння, розкрити всю повноту свого світогляду, а отже гальмують успішну інтеграцію юнацтва у соціум на правах повноцінної його частини. Цікавий факт: право голосування на виборах будь-яких рівнів, право на офіційне працевлаштування на повний робочий день із веденням трудової книжки, право скласти на ліцензію водія та керувати автомобілем без супроводу дорослих людина в Україні отримує з вісімнадцяти років. Це свідчить, що з повноліття особа спроможна на свідомий вибір, важливий для держави (голосування), її праця належно оцінюється і повну відповідальність за свої вчинки вона нести вже спроможна. Однак скільки ж кинутих десь на вулиці фраз про "зеленкуватість", "недорозвиненість" та "недосвідченість" іще доведеться чути від людей старших!

Саме через недооцінку реальних можливостей молодої людини суспільство у своєму розвиткові приречене на тупцювання на місці. Дуже сумнівно, що багато людей проголосує на місцевих виборах, припустимо, у районну в місті Києві раду за кандидата, якому 21 рік. Недосвідчений і легковажний, мовляв. Через це вельми недурне, достатньо активне і цілеспрямоване юнацтво лишається за лаштунками у спектаклі значно старших акторів. Або максимум у перших рядах глядацької зали. Сумно...

Не кажіть, що не винні...

Але становленню такого от упередженого ставлення до молоді багато в чому активно сприяє... сама молодь! Подивіться на загрозливі тенденції у моложіному середовищі: алкоголь, наркотики, сумнівні задоволення, "ідейна неформальність" і так далі. У результаті часто спостерігаємо картину, коли люди, які за віком уже цілком мали б отримати диплом про вищу освіту та ефективно працювати, тиняються десь без діла із пляшкою пива в руці. Очевидно, державотворчість, громадянська позиція та обов'язки - три абсолютно незнайомі поняття для таких осіб.

Споживацький спосіб життя стає епідемією, яка косить українське молоде покоління. Нехтуючи непогані передумови та добрий потенціал далеко не зайдеш. І це переконливо доводять натовпи молодих людей без мети в житті: вони затято марнують свій час на розваги, постійні посиденьки з друзями і взагалі на всілякий ідіотизм, а відтак повної віддачі од них як від повноцінних своїх членів суспільство не дочекається ніколи. Аргументація такого шляху "розвитку", як правило, проста - мовляв, маємо право, ми ж дорослі, хоча дорослість як стан душі передбачає далеко не тільки права, а й обов'язки, які незалежно від власного бажання потрібно виконувати.

Ненавиджу виглядати моралізатором. Відповідно і не намагаюся цього робити. Одначе просто гидко дивитися, коли твій одноліток займається невідомо чим і з невідомо якою метою: освіта - пофігу, аби лиш не заважала розважатися; матюки - нормально, бо так говорять усі; пасивність - це навпаки перевага, бо всі довкола козли, а ми, бачте, розумні... Словом, темрява.

Коли стане краще?

На тлі таких негативних процесів утрачаються дійсні самородки, які у своєму юному віці не тільки хочуть, а й можуть обіймати високі посади у державному апараті. Вони просто лишаються поза увагою... та й хто має бажання таких відшуковувати і розвивати їхні здібності, даючи можливість ухвалювати реальні рішення?

Нарікаємо, що живеться нам кепсько. Комуністи звинувачують у цьому "піщєрний нацийаналізм" і "буржуазний капіталізм", націоналісти - "антиукраїнську владу" з "недержавницьким підходом", але ніхто вперто не хоче бачити реальних причин: молодь при владі відсутня. А ще й виховання патріотичного та свідомого покоління кинули на призволяще (розвивайся, друже, як хочеш, або й не розвивайся взагалі!), чим остаточно поставити хрест на можливості швидко поліпшити ситуацію в Україні, чітко окреслити її курс та невпинно його здійснювати. Що отримаємо на виході - ясно.

Варіантів двійко: або українське суспільство проявить волю і відкине хибні уявлення про життя, або програє у гонитві за "цивілізованістю", демократією... Бо не може бути "європейським" суспільство, яке не бажає докласти хай найменших для цього зусиль.

Український погляд

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...
Суддю-сепаратиста з Криму на посаді не відновлено!Чергова судійська зрада не відбулася! Але, на жаль, це ще не перемога..Пам'ятаєте "вибухове" затримання відвертого сепаратиста, а за суміцниством судд...
Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...