App Store Google Play

Що робити? Ідеологія розвитку

01.07.2010 10:29
Зрозуміло - необхідно провести системні зміни, які б обслуговували не окремих депутатів чи чиновників, а сприяли б розвитку всієї країни.

Але таке можливо тільки тоді, коли є ціль, є бажання (мотивація) її досягнути, є знання що і як потрібно для цього робити. Цього немає. Чому?

Ролі та ідентифікація

Щоб здійснити хоча б найменший вчинок, щоб здійснювати хоч якусь діяльність, людина повинна володіти елементарними навиками цієї діяльності - знати що і як робити, і вміти це робити.

В дорослому житті більшість наших нових навиків ґрунтуються на попередніх, так, що навіть не вміючи чи не знаючи чогось, ми цілком успішно можемо компенсувати це якимись іншими своїми знаннями чи вміннями.

Але в тому разі, коли такої можливості немає, наприклад у дитинстві, ці базові вміння повинні у когось копіюватися, братися за основу вже в готовому вигляді - а вже потім, в разі потреби, видозмінюватися чи коригуватися.

Для кожного з нас таким каркасом, на якому надбудовується все інше, стає модель поведінки наших батьків. Або, в разі їхньої відсутності, - тих людей, що їх нам замінювали.

Цей в цілому позитивний механізм проте іноді може породжувати проблеми в дорослому житті. Наприклад діти, що виросли в сиротинцях, не вміють користуватися звичайними побутовими пристроями - кавоварками, прасками і навіть телевізорами.

Таке ж відбувається і в нашому політичному житті - не маючи в кого перейняти досвід побудови держави, ми так само виявляємося нездатними це зробити.

Правда тоді ми могли б діяти методом спроб і помилок. Але навіть в цьому разі потрібна певна спрямованість і послідовність мислення - відкрити, перевірити, вибрати краще.

Одне більше асоціюється з чоловічим типом мислення, інше - з жіночим. Одне - це рух вперед, пошук нового, інше - відбір кращого, але вже існуючого. Одне це активність, інше - пасивність, одне це розгортання, еволюція, інше - збереження, стабілізація.

Завжди, коли немає готової моделі поведінки, ми в тій чи іншій мірі діємо подібним чином. І в повній мірі це відображається не тільки у розвитку окремої людини, але й у розвитку великих соціальних груп - держав і народів.

В цьому разі такий поділ функцій мислення на чоловічу і жіночу складову набуває цілком завершеного вигляду вроджених або набутих архетипів колективного несвідомого, притаманних даному народу.

Цим архетипам відповідають й певні моделі індивідуальної рольової поведінки. Наприклад ментальності українського народу притаманні яскраво виражені жіночі ролі - як і дорослої жінки, матері (ненька-Україна), так і молодої дівчини.

А ось з чоловічими ролями гірше - в релігії образ Христа так спотворили, що в ньому не залишилося майже нічого чоловічого; він не має ні сім'ї, ні дітей. І навіть овіяний романтикою образ козака-воїна теж аж ніяк не є життєствердним.

Сірко через свої військові походи втратив дружину і дітей, не склалася особиста доля ні у Богдана Хмельницького, ні у його дітей, загинув рід Данила Галицького, не склалося особисте життя у Мазепи й Полуботка.

Тому й маємо державу, збудовану за жіночим типом, не врівноважену гідними чоловічими устремліннями. І майже не маємо сильних і вартих поваги мужчин - здатних використовувати свою силу на побудову і захист, а не на руйнації і війни.

Бути чи діяти?

Проте не все і не завжди визначається рольовою ідентифікацією - до рольової поведінки звертаємося або тоді, коли це спрощує нам реалізацію наших планів і життєвих завдань, або тоді, коли не є достатньо самостійними, не маємо власної усталеної думки з якогось приводу.

Тому не завжди треба ототожнювати себе з якоюсь роллю - "бути кимсь", іноді достатньо просто діяти - робити щось належне.

В сім'ї батько повинен навчати дитину не стільки копіювати себе, як привчати її самотужки справлятися з життєвими труднощами. А згодом повинен допомогти їй навіть і в сепарації від батьківської родини - інакше вона так і не створить власної сім'ї, не збудує власного життя.

Так і в побудові держави може проявлятися:

а) патерналізм - державні інституції беруть на себе роль батька, опікуючись нами все життя, але натомість отримуючи право і повністю розпоряджатися нами;

б) коли не замінюючи собою для нас батька держава виконує ті його функції, які на відміну від патерналізму, навпаки, привчають своїх громадян не до залежності і пасивності, а до власної самостійності.

І так держава може виконувати або роль батька, виховуючи залежних інфантильних громадян, або його функції - захищати, привчати до самостійності. Тобто може стояти перед вибором: роль чи функція?

Якщо друге, то вона мала б, захищаючи своїх громадян, привчати їх до самостійності, бути для них другом і порадником, а не виконувати жіночі обов'язки догляду за безпомічними - інвалідами, чиновниками тощо.

Що робити?

Таким чином отримуємо, що для успішної побудови держави необхідні чи повноцінні колективні уявлення, чи знання і вміння як себе вести. Або і одне, і інше.

Очевидно, що в першому випадку саме розвиток чоловічого архетипу мислення міг би щось виправити - і під такі завдання й мало би бути реформовано систему влади, освіти й виховання молоді, структуру економіки.

Так, для початку, повноцінна професійна армія могла б пропагувати образ сильного чоловіка. А далі - слід було б створити систему захисту українських громадян за кордоном, варто би всіляко підтримуватися їхню власну активність і їхнє прагнення до самостійності.

І навіть якщо в колективних уявленнях ми ще не скоро доб'ємося якихось позитивних змін, бо в принципі це вимагає перебудови всієї системи суспільних відносин, то в тій частині, що стосується побудови держави, якісь зміни можна внести вже сьогодні.

Наша країна знемагає від надмірної кількості пільговиків, 40-річних пенсіонерів, героїв України, фіктивних інвалідів-чорнобильців, за якими вже давно не видно справжніх, - і все це наслідки саме такого ставлення до держави як до Великої Богині Матері - вседаючої і безкорисної.

Матері, з якою вигідніше бути інфантильним і залежним, ніж самостійним і сильним. Це створює непомірне навантаження і на економіку, так як більше працювати стає просто невигідно, і на армію, і на освіту, і на всі інші сфери життя.

Тому треба так розподілити функції держави, щоб переспрямувати їх на підтримку, в першу чергу, саме самостійних і активних верств населення.

Що аж ніяк не свідчить, наприклад, про якесь там ущемлення прав інвалідів чи пенсіонерів - мова йде про зміну ідеології у ставленні до них, яка теж має скеровуватися не на те, щоб "дати гроші і забути", а на те, щоб дати їм можливість жити, заробляти і розвиватися.

Така зміна ідеології розвитку вимагає й більш зрозумілого визначення рольових функцій керівників держави. Наприклад статус президента має бути чітко визначеним - або лідер нації, або - голова виконавчої влади.

Зовсім іншим має бути й спрямування розвитку економіки - не на пасивне споживання природних ресурсів, а на їхнє відтворення.

Необхідне застереження

Однак сказане, перш за все, стосується тієї частини України, що має тисячолітню історію. Інша ж її частина - південно-східна - є дуже молодою. Їй всього лише якихось 200-300 років - в історичному плані це дуже мало.

Настільки молодих територій фактично немає ніде більше в Європі. Тому доля цієї України дуже часто визначається не так архетипами колективного безсвідомого, як навпаки - повною їхньою відсутністю.

Тому цей вакуум уявлень і заповнюється чим завгодно - вірою в сильних мужчин з кримінальним минулим, зневагою до жінок, колективними общинними (комуністичними, монголо-татарськими чи й половецькими) принципами, тощо.

Але в будь-якому разі основними залишаються все ті ж три завдання: виховання сильних і мудрих чоловіків; підтримки активних, продуктивних верств населення; пропаганди розвитку людини, захисту її прав і надання їй можливостей.

І хоча й не виникає ніяких ілюзій щодо (не)спроможності нової української влади виконати їх, але все-одно, знати ці цілі - варто.

УП

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...
Про такі випадки складають легенди. Сам я подібного ніколи не бачив, але Древні з нашого депо розповідали, що трапляється це приблизно один раз на 30 років.Я їхав за маршрутом № 19, нічого не передвіщ...
На жаль, ми ще не здатні усвідомити усього масштабу агресивних дій Росії проти України. І навіть на Азовському та Чорному морі. Це через своє "сухопутне" мислення. Ось перед вами усі об'єкти, захоплен...
 Блокада Азовського моря та великих портів Бердянська та Маріуполя — це цілком логічний і очікуваний крок від Росії, яка таким чином поступово формує навколо України класичний “мішок&...