App Store Google Play

Золота міна

07.06.2010 23:07

Влада готується відзначити свої 100 днів із таким пафосом, ніби не сподівається проіснувати 200. Під славну дату Партія регіонів підготувала низку «реформаторських» законопроектів, які, на думку уважних аналітиків, покликані хіба що приховати відсутність стратегій у правлячої сили разом із бажанням взяти під контроль усе, що, на її думку, досі контролюється недостатньо. «Прo cудoвий устрій України і cтaтуc суддів», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», поправки до Адміністративного, Цивільного та Господарського кодексів тощо. Але один із них - Базовий закон України «Про мови України» - крім філологічної вишуканості формулювання гідний особливої уваги через міну пришвидшеної дії, яку він закладає під українську державність.

Немає сумніву, що, на відміну від трьох інших мовних законопроектів, його буде прийнято без особливих зволікань найближчим часом. Ідеться, зокрема, про наділення місцевих рад правом надавати статус регіональних тим мовам, носіїв якої в тому чи іншому регіоні нарахують понад 10% (докладніше про законопроект - на тут).

Автори посилаються на «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», ратифіковану Україною ще 1999 року з великою кількістю застережень і потім ще двічі ухвалену Верхов­­ною Радою в 2003 та 2006 роках. Щоправда, в оригіналі йдеться не про меншини взагалі (мовні, конфесійні, культурні, сексуа­льні тощо), а саме про національні меншини. Справді, на території держави окрім власне українців проживають росіяни, молдавани, угорці, татари, поляки, гагаузи, цигани, болгари, греки, євреї, навіть серби... Проте зрозуміло, що згаданим міноритаріям не варто зайвий раз турбуватися, хай не поспішають писати авторам законопроектів листи гагаузькою, ромською чи грецькою: демарш має на меті просування однієї-єди­­ної мови - російської. Саме їй планується повернути преференції в діловодстві, судоустрої, освіті, медіа тощо. Де - так само не питання: як мінімум скрізь, де в місцевих радах домінують або планують найближчим часом домінувати регіонали, як максимум на території всієї України. Так, декларація, що мала на початку цілком шляхетну мету - захистити пра­­ва німецьких лужицьких сорбів та французьких гасконців, на шляху до нас перетворилася на інструмент позбавлення українців їхньої ідентичності.

ні для регіоналів, які готували мовні закони, ані для читача Тижня не є таємницею, що досі підтримка державної мови з боку тієї самої держави мала декларативно-протоко­­ль­­ний характер. Окрім буквально кількох галузей (реклама, кінопрокат), пріоритет української або не забезпечувався, або просто саботувався. На половині території держави здобути освіту українською, переглянути телепрограму ук­­раїнською, купити українську книжку чи газету було в десятки разів проблематичніше, ніж мовою братньої країни. Чим це бу­­ло зумовлено - неефективністю української держави як такої, неосвіченістю регіональних лідерів, їхнім прагненням у такий спосіб утвердити свою незалежність від Центру - не є предметом розгляду цієї статті. Йдеться про кінцевий результат: усупереч Конституції, значна частина держави впродовж усіх двох десятиліть її існування була практично відрізана від мови, яку, за даними останнього перепису, визнають рідною понад дві третини громадян.

Прибічники демократії по-донецькому схильні апелювати до вільного вибору: населення саме обирає, якою мовою споживати культурний продукт. Мовляв, попит диктує пропозицію. Насправді це забобон, запущений славетним Адамом Смітом у не менш славетній праці «Дослідження про природу та причини багатства народів». Хай як сумно, але ще 1844 року Карл Маркс (той самий!) ущент розбив цю тезу, довівши пріоритет виробництва над розподілом, а пропозиції над попитом. Інакше кажучи, в межах природних обмежень (приміром, неможливо змусити кішку любити запах бензину більше за валеріану) наявність на ринку того чи іншого товару штовхає людину саме на його споживання. Ринок російськомовного продукту набагато потужніший унаслідок як обсягу, так і грошей, які в нього цілеспрямовано вливають у порядку державної підтримки. Власне, будь-яка сучасна держава, зокрема, покликана якраз компенсувати викривлення ринку, захищати своїх. Наша держава в цьому пункті вкотре виявила свою несучасність.

Ми знову й знову стверджуємо, що русифікація - хоча якби ж то русифікація, а насправді плебеїзація та суржикізація - українського Сходу впродовж бурхливих 1990-х і безпорадних нульових мала штучний характер. Ідеологічно цей процес оформила група російських політтехнологів уже напередодні виборів 2004 року. Тоді «східнякам» розповіли, що основна загроза їхньому існуванню - це агресивні й тупі україномовні галичани. Головним продуктом тих маніпуляторів став міф про «дві України», який взяли на озброєння регіонали. Насправді мовна поведінка мешканців, приміром, Херсонщини, що нібито перебуває по той бік цивілізаційної межі, мало відрізняється від поведінки тих самих чернігівчан: і ті, й інші широко вживають російську в побуті, але за сприятливих обставин ладні повернутися частково чи повністю до тієї мови, від якої відваджували покоління їхніх батьків (нагадаймо, рівно 50 років тому країна, себто республіка, була на 80% україномовною). Окрім купки навіжених українофобів (ну, скажімо, севастопольських ветеранів ЧФ), немає в цій державі громадян, для яких українська була б незрозумілою чи неприйнятною. Підтвердженням цього є культурні постаті донеччанина Стуса чи хоча б харків'янина Жадана.

Проте в інформаційних (навіть недоінформаційних) суспільствах мовна й культурна ідентичність швидко руйнується (власне, задля запобігання цьому від початку вигадали Хартію). На русифікацію Кубані з перетворенням її на осередок шаленого російського націоналізму знадобилося століття. Щоби «дебілорусифікувати» білоруський Гомель, який ще в середині 1990-х послуговувався рідною мовою в місцевому самоврядуванні, освіті, пресі, щоденному спілкуванні, пішло заледве 15 років.

З ухваленням Базового закону штучний проект відокремлення Лівобережжя отримує інституціональне закріплення. На території «Задонщини», яка пухлиною насувається на країну, в частини населення фіксується, точніше створюється, відчуття його інакшості щодо іншої частини й держави загалом. Фактично ентузіасти законопроекту необачно взялися формувати нову східноукраїнську ідентичність - ідентичність людей, які відчуватимуть більшу спорідненість зі своїми закордонними сусідами, ніж зі співвітчизниками. Це реальний розкол і реальний шлях до... за браком інших прикладів скажімо так: до «придністровізації» України (див.тут).

Навіщо це регіоналам? Адже ще Мак'явеллі в «Державці» повчав володарів дбати про згуртування підданих. Ведмежа хода східних братів, які захоплюють позицію за позицією й актив за активом (дивитися статтю Олексія Воронича та Івана Нелюбченка), мала б стурбувати чин­­ну владу. Наразі складається ситуація, коли Кремль господарює в нас, так би мовити, через голову Банкової - Грушевсь­­ко­­го. Відповідно, щоби захистити свої інтереси, український великий бізнес буде змушений домовлятися з Москвою в індивідуальному порядку, так само через голову безпорадних адміністрації разом із урядом та парламентом. Президент міг би повернути собі владу й чинити опір експансії, спираючись на сукупну громадську думку, бізнес-еліту, громади, вільну пресу, інакше кажучи, на свою країну. Всю разом.

Чому ж влада робить геть протилежне? Попри всю огиду до конспірологічних версій, доведеться припустити, що вона вже не володіє ситуацією, а виконує чужі замовлення. Влади як такої немає, є видимість єдності цілком різноспрямованих груп, частина яких перебуває на службі чужого уряду й реалізує його стратегії. Фантазії, божевілля? Коли в черговому Сєверодонецьку оголосять референдум про приєднання Лівобережжя до сусідньої країни як 84-го суб'єкта федерації, а слухняний апарат на місцях його підтримає, не кажіть, що Тиждень вас не попереджав.

Коротше кажучи, готуйтеся, голосування за Базовий закон стане тестом на зраду. Черговим, а можливо, й останнім.

Український тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Для соціальних виплат від держави необхідно відкрити рахунок в національному Ощадбанку. Цікаво, як обличчя держави проявляється у фінансових установах.Заходжу у відділення банку в центрі Дніпра. Довго...
Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...
Суддю-сепаратиста з Криму на посаді не відновлено!Чергова судійська зрада не відбулася! Але, на жаль, це ще не перемога..Пам'ятаєте "вибухове" затримання відвертого сепаратиста, а за суміцниством судд...