App Store Google Play

Тарас Чубай: мета - гарно прожити життя

20.05.2010 00:00

21 травня у Дніпропетровська вперше "Плач Єремії" - український гурт, офіційно утворений в лютому 1990 року. Його найбільш постійні учасники - Тарас Чубай (гітара, вокал, музика) та Всеволод Дячишин (бас) грають разом ще з 1984 року. З часу свого існування гурт здобув безліч вітчизняних нагород у номінації рок-музики та час від часу змінював свій склад.

Пісні «Плачу Єремії» - це унікальне явище української рок-музики, яке важко передати словами. Це переважно серйозні, філософські вірші (здебільшого автором віршів є батько Тараса - Григорій Чубай), що виконуються під акомпанемент рок-гурту. Музика в піснях часом звучить жорстко, згодом переходить в спокійні балади, а через деякий час знову вибухає, переповнена емоціями. Все це і надає пісням особливого «львівського» колориту.

Наразі гурт закінчує роботу одразу над двома альбомами. Перший - на вірші Грицька Чубая, а другий - на вірші Костя Москальця. Тож дніпропетровська публіка почує не тільки давно відомі пісні, а й зовсім нові, які ще тільки увійдуть до майбутніх альбомів. Про пісні й не тільки - наша розмова з Тарасом Чубаєм напередодні концерту.

- Скажіть, як так сталося, що за більш як 20 років виступів ви жодного разу раніше не приїздили до нашого міста?

- А то ви так запрошували. Насправді, не може ж гурт сам приїхати в інше місто й організовувати там концерти, потрібна ініціатива з самого міста. Зараз з'явилася пропозиція, нас покликали - ми з радістю відгукнулися.

Насправді ми за 20 років грали майже в кожному місті в Україні. Мабуть, не грали лише десь на румунському кордоні - які там є міста, наприклад у Білгороді-Дністровському, Ізмаїлі. Та от іще й у Дніпропетровську. Насправді ми через Дніпропетровськ на гастролях проїжджали дуже часто. І кожного разу я згадував і Катеринослав, і більш давню, козацьку історію... А от з концертами якось не склалося.

Але у тому можливо і є якийсь кайф - нарешті, можливо, по-новому, можливо, свіжо заграти якісь ті речі, які давно чекають від нас. Я, звісно, маю надію, що чекають.

- Що почують дніпряни на Вашому першому концерті в нашому місті? Чи це будуть старі пісні? Чи якась нова програма, над якою зараз працюєте?

- На сьогодні якусь нову програму нам буде складно показати, оскільки ми є в процесі її підготовки. Ми неодмінно виконаємо якісь з останніх композицій, але, на мій погляд, особливо, враховуючи, що для вашого міста все буде новим, то ми заграємо більше - не хочу говорити старих, вони не старіють - більше відомих композицій з наших попередніх альбомів. Це, вочевидь, буде такий дуже широкий спектр: і зовсім "древні" речі, і певні "світові прем'єри". Останнє - без перебільшення. Я не хочу забігати наперед - зараз триває період репетицій, але кілька пісень, які ми збираємося виконувати, ще не гралися на концертах.

- До речі, про репетиції. А чим взагалі займаєтеся, адже ваш останній альбом датується 2003 роком. Не пишете? Не видаєте?

- Записуємо, але не видаємо. Зрозумійте, сьогодні в Україні немає стимулу видавати альбоми. По-перше, немає таких видавців, які б нас достойно оцінили, а по-друге, ситуація з піратством в Україні стосовно наших попередніх альбомів аж ніяк не надихає випускати нові. Піратський тираж останнього альбому був таким самим, а можливо й більшим, ніж тираж офіційний. А оскільки група наша, скажімо відверто, неформатна, для нас дуже відчутно фінансово, коли не продаються легальні екземпляри. Тому так важко було видати щось таке, щоб продажі легального тиражу принаймні відбили ті кошти, що необхідно вкласти у запис. І тим не менш, якраз зараз, можна сказати, ми знаходимося в процесі запису одразу декількох альбомів.

- Яка вона, Ваша музика? Чи можна її назвати соціальною? Протестною?

- Ні в якому разі! Ми в жодному разі не протестуємо, ми лише реагуємо на оточуючий світ, на його вплив на нас. Але ми ні з чим особливо не боремося, наша музика - це наша рефлексія на те, що відбувається.

- Ну і яка Ваша реакція на те, що останнім часом відбувається в країні?

- Я маю надію, що це все дуже позитивно. Нас необхідно трішки розбудити, розбуркати, бо ми заснули і стали трішки такими повільними, млявими, загальмованими. Я бачу, що сучасна влада - достатньо тупа й прямолінійна для того, щоб нас якраз розбудити.

- Кузьма Скрябін, з яким Ви разом колись записували "Наші партизани", два місяці тому випустив альбом, де однією з основних думок є те, що "в мене була країна, я її любив, а тепер не люблю..." У Вас немає такого відчуття?

- Я не можу любити країну чи державу. Я ніколи не любив ані Радянську Україну, ані сучасну Незалежну. Я любив свій двір, свою вулицю, своїх ближніх. І вони так і залишилися - я їх далі люблю. А державні всілякі установи, органи, які піднімають знайому мені символіку - їх складно, просто неможливо любити. Це якісь дивні монстри, які просто весь час намагаються ошукати тебе, обікрасти...

Та і не треба їх любити, в жодному разі! Ані їм, ані вам це не потрібно. Любити можна дітей, родину, якісь особисті речі, свій маленький космос навколо себе. І то є твоя Батьківщина. Дійти до рівня любити державу чи країну загалом - це надто високий рівень, він для мене поки що недосяжний. А коли дехто про це говорить... це просто булькання.

- Чи підтримуєте Ви якихось політиків? Ви були активним учасником Майдану в 2004 році, а далі?

- Щодо Майдану - це був максимальний порив народу. І хотілося в нього влитися, його підтримати. І звичайно, що ми брали в цьому участь. Після того... лише одного разу нам були цікаві пориви Луценка з його "Народною Самообороною". Тому ми на початку їх підтримали - симпатично виглядало й здавалося новим. Але, як зазвичай, все сягає своєї мети і стає на свої місця. Зараз дуже важко в усьому цьому розібратися - і це головна проблема. Я не можу особисто когось підтримувати, тим більше закликати, якщо я йому не буду повністю вірити. А зараз це дуже складно.

- Скажіть, а як Ви ставитеся до всіляких звань артиста, адже ви - Заслужений артист України, до речі, завдяки президенту Ющенку. Чи немає думки стати Народним?

- Я впевнений, що моє звання "Заслужений артист України" - це не завдяки Ющенку, а завдяки прес-секретареві Ющенка. Ірина Ванникова, яка дуже прихильно ставиться до всього, що ми робимо, свого часу активно підтримала цю ідею. Але я до цього не причетний і не вважаю якимось досягненням.

- А що для Вас є досягненням? Що для Вас є мета? У творчості, у житті...

- Складне запитання...Неможливо окреслити це однозначно. Я думаю собі так, що мета - це гарно прожити життя і допомогти при цьому гарно прожити життя людям, які тебе оточують. Це - головна мета. Гарно прожити - в сенсі нікому не нашкодити, прожити за певними християнськими нормами. А якоїсь помпезної й пафосної мети "навіщо писати пісні" - її немає.

- А як з приводу "змінити світ, зробити його чистішим", або "вбити свого власного демона"...

- Ні, ну в кожної людини є якісь тимчасові дрібні потреби. Але це може бути "мета" на день, тиждень, місяць - скільки ж можна вбивати демонів?..

- То побажайте наостанок щось гарне Вашим дніпропетровським слухачам

- Мені пригадується такий випадок: років 7 тому, коли я вів передачу на "Новому каналі", мій редактор сказав, що у Дніпропетровську в мене найвищий рейтинг. Я тоді дивувався, адже ніколи не виступав у вашому місті, але мені було надзвичайно приємно - десь є люди, яких я не знаю, вони мене дивляться. З тих пір у мене з'явився якийсь сентиментальний зв'язок з цим містом. І зараз мені приємно, що я їду до Дніпропетровська - у місто, про яке я багато чув, читав. Я щиро бажаю гарного настрою і радості від нашої зустрічі - і собі й усім дніпропетровцям.

- Ми теж бажаємо Вам гарного настрою, повної зали, щоб усі ці люди сприймали Вашу музику.

- Повна зала - це не важливо. Нам однаково, скільки буде людей. Ми гратимемо так само, хоч для цілої зали, хоч для п'ятьох людей.

- Ну тоді просто до побачення 21 травня!

 

Нагадуємо, що квитки на концерт гурту "Плач Єремії", який розпочнеться о 20:00 у Палаці дітей та юнацтва (наб. Перемоги, 5) ще можна купити у "Білокнижнику". Вартість - від 50 до 150 гривень.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...
Марія СОЛОМОНОВА

Чергове шкільне отруєння

Дніпро. Чергове шкільне отруєння. І з вчорашнього дня жодного коментарію з боку відповідного департаменту міськради.Минулого разу, коли було масове отруєння дітей 62-ї школи, мер міста принаймні напри...
У місті Кривий Ріг працює 7 центрів первинної медико-санітарної допомоги яким підпорядковані 39 амбулаторій. На першу ланку медицини у місті за перше півріччя витрачено більш ніж 90млн. грн.. Вже з ли...