App Store Google Play

Святослав Олійник: "УМ перспективніший за БЮТ"

13.05.2010 09:25

Після публікації першої частини інтерв'ю з народним депутатом Святославом Олійником ми отримали цілу низку обурених відгуків від наших читачів.

Редакція Дніпрограду з повагою ставиться до точки зору кожного і не вбачає за собою права редагувати дійсність - ми є лише її спостерігачами. Так само ми не обов'язково поділяємо точку зору наших авторів чи співрозмовників, кожна важлива тема є або конфліктною або, як мінімум, неоднозначною. Нашою метою є надання читачам повної картини і максимуму інформації для того, щоб кожен з них міг зробити власні висновки.

В перших двох частинах інтерв'ю зі Святославом Олійником мова йшла про Чорноморський флот та недосконалсть виборчої системи. Наприкінці розмови з нардепом ми запитали його про те, чи братиме він участь у змаганні за крісло мера міста і про те, яке майбутнє чекає на Україну.

- Я ще хотів запитати: чи у Святослава Олійника й України майбутнього більше майбутнього, ніж у Блоку Юлії Тимошенко?

- Так, безумовно. З точки зору перебування в політичній системі, я був і залишаюся прихильником мажоритарної системи для того, щоб депутати відповідали перед своїми виборцями. З іншого боку, ідеологічна складова повинна мати місце. І мають право на існування нові політичні проекти, нові форми ідеології, які не ділять сьогодні українців на "патріотів", які живуть на Західній Україні, і якихось "недоукраїнців" які живуть на Сході, бо я в корні не погоджуюся з такою постановкою питання. Я знаю багато людей у Дніпропетровську і тут, в його передмістях, які ніяк не можуть зрозуміти, чому це вони "недоукраїнці", в тому числі ті, які говорять російською мовою.

- І як швидко можна очікувати виходу України із чергування урядів (за останні роки їх було фактично лише два)? Вони вже майже п'ять років чергуються, а розвитку немає.

- Він, цей розвиток, трохи є. І завжди, в принципі, і людина, і країна, і наші уряди тут не є виключенням, вони роблять щось добре, а щось погано. Наше завдання - зрозуміти, як ми на це дивимося і в якій сфері ми працюємо. Якщо ми працюємо в сфері продуктивного шляху вперед, тоді ми бачимо цей рух уперед і можливість це далі робити.

Існує і інший варіант. Наприклад, я не голосував за Януковича, я не бачив його Президентом України. Але так сталося, що люди його обрали. Тепер я маю ті самі два варіанти поведінки: перший - я що, сидітиму й чекатиму, поки в нього нічого не вийде, і що гірше, тим краще для мене, і все це лише заради того, аби потім сказати "А пам'ятаєте, я ж вам казав!"? Або ж в мене є другий варіант: ну хоч щось же добре він зробить? Ну а поки він щось добре робить, давайте принаймні йти в тому напрямку, який дає нам розвиток.

От я обираю другий варіант, тому що я не можу залишитися на тому, щоб  п'ять років ми чекали, поки країна розвалиться. Я хочу, що якщо вже Януковича обрали Президентом, то щоб йому вдалося зробити бодай частину того доброго, що він наобіцяв людям. І від цього виграємо ми всі. Ну так вийшло, що він став президентом! Ну обрала б громада Тимошенко, ми би теж бажали їй лише успіхів у цій державницькій роботі. А що далі? Ну не сиділи би ми і не чекали, щоб у неї нічого не вийшло - це була б неправильна позиція. Але я б її так само критикував. Ну люди добрі, якщо вже так сталося, коли вже на п'ять років у нас є карт-бланш, оскільки такий вибір зробили люди, такого президента обрали, то давайте вже шукати щось продуктивне.

- А ви вважаєте, що Янукович протримається п'ять років?

- Я, чесно кажучи, сьогодні не бачу передумов, щоб він не протримався п'ять років. А який механізм його дострокового припинення повноважень? Добровільна відставка - не думаю. Імпічмент? Якщо навіть при тому анти-рейтингу, який мав Ющенко - а у парламенті фактично було 300 голосів за його відставку - цей імпічмент не відбувся, то у Януковича значно менше шансів догратися до імпічменту. Здається, наскільки вже Ющенко використав всі можливості, щоб закінчити імпічментом, і то доповз до чергових виборів. Тому я не думаю, що є якісь передумови для того, щоб Янукович достроково припинив свої повноваження.

Я ще хочу вам розповісти одну річ ідеологічного плану, в порядку нашої дискусії. Вона стосується нашого позиціонування всередині нашої країни, і де є благо для країни. Ще раз нагадую цю небезпечну, на мій погляд, тезу, якою ми живемо останні п'ять, а можливо й більше років: є якась монополізація патріотизму і стереотипізація "українськості". Наприклад:  "хто стояв на Майдані - той патріот України, хто живе у Львові - той патріот України, хто говорить українською - той патріот України, а от решта - це не патріоти". Це не так! Я хочу ще раз сказати, що це є технологічна теза, що це не відповідає реальності.

Насправді багато людей, які, в тому числі, розмовляють російською мовою, бо народилися в російськомовному регіоні, позиціонують себе як українці, бажають добра цій країні, бачать своє майбутнє і майбутнє своїх дітей тільки в цій країні, і, можливо, роблять для країни значно більше, ніж ті, хто фактично приватизує собі право називатися патріотом України.

І спекуляція на темі патріотизму на сьогодні, як на мене, майже вичерпана. І я чекаю моменту, коли вона вичерпається остаточно. Тому що тоді ми увійдемо в ситуацію реальності й будемо вимірювати дії тих чи інших людей за їх реальними вчинками, а не за тими гаслами, якими вони годують людей, і за якими часто стоять зовсім протилежні до людських цілі.

А щоб краще усвідомити цю модель, я пропоную замислитися над таким аналізом ситуації, у якій ми зараз знаходимося. Коли ми говоримо (ми - це держава Україна), що ми декларуємо певний геополітичний вектор у бік Росії, а до того п'ять років формували інший у бік. Чи ми, наприклад, декларуємо, що хочемо до Євросоюзу, або увійти до того чи іншого блоку, конфедерації чи об'єднання, ми тримаємо в голові політичну мапу. На ній є Україна, поруч Росія, Євросоюз, десь там - Америка, далі все інше. Так я вам поставлю питання: скільки років цій політичній мапі? 10-15. ну нехай для когось 50. Питання масштабу - якщо взяти ті самі Абхазію чи Косово, вона постійно змінюється, але факт залишається: ми хочемо зрозуміти вектор розвитку нашої держави, тримаючи в голові політичну мапу, яка склалася за останні 10-15 років - мить в історичному процесі еволюції, людства, держави.

А тепер давайте на мить уявімо, скажімо, релігійну карту. Окреслимо на ній сучасну територію, на якій є, наприклад, православ'я, яке достатньо близьке до нашого сьогоднішнього менталітету. Ми отримаємо територію, яка йде щонайменше до Уралу - там далі я вже не знаю, яка релігія є панівною. Заходимо на Кавказ, йдемо територією України (зверніть увагу, така мапа буде її розділяти!) і доходимо до Греції. Ліворуч від нас будуть католики, потім протестанти різних сповідань, а також мусульмани, індуїсти, даосисти, буддисти і так далі. Тобто, в межах релігійної ідентичності наша мапа виглядає зовсім по-іншому. А цій мапі не 10 і не 15 років, а тисяча. Тобто, питання нашої ідентичності на релігійній карті виглядає вже зовсім по-іншому.

А тепер давайте намалюємо етнічну карту. От територія, де живуть слов'яни: росіяни, українці, хорвати з сербами...

- Ну це спірне питання, чи росіяни є слов'янами...

- Та припиніть! До Уралу живуть слов'яни. Знову ж таки, це Кавказ, це Україна, це значна частина Східної Європи, за виключенням Польщі, Румунії та Угорщини, і аж до Адріатичного моря. Навколо нас - романо-германський етнос, англо-саксонський, турки й так далі. Цій мапі - етнічній - тисячі років. Тобто моя ідентичність, якщо я хочу вибудувати розвиток своєї ідентичності, вона дає різну можливість подивитися на це. І виходить так, що в межах оцієї слов'янської ідентичності мені набагато комфортніше...

- Але ж моя свідомість не охоплює тисячу років. Я народився 30 років тому, живу тут і зараз.

- Тоді облиште питання Чорноморського флоту і 2042 року! Яка нам до того справа, адже тоді нам буде по 60 років!? Тут в тому ж і річ, що якщо ми хочемо подивитися, наскільки ми корінням знаходимося у реальності, то треба, можливо, дивитися на ті процеси, які в часі є значно тривалішими, ніж наші оці короткострокові дії. В межах своєї етнічної ідентичності я почуваюся, наголошую, більш комфортно, ніж за її межами. Якщо з людиною слов'янського етносу, наприклад, з тим самим росіянином, мені легко побудувати партнерські стосунки таким чином, щоб партнерами були і він у мене і я у нього, то в Англії, Тимуре, я можу бути лише посудомийкою. І доти, доки ми цього не зрозуміємо, ми годуватимемо себе мертвими, нереальними цілями, нереальними ідеологемами і говоритимемо: "там добре, де нас немає".

- Але чому Ви винесли за дужки поляків? Вони ж наші друзі й браття, а надто - останнім часом?

- А ви бачили у польських маєтках карти, на яких частина України досі вважається польською територією? Ні, вони браття, то вірно, в мене дуже гарні стосунки з багатьма поляками. Мене запросили одного разу в родину на вечерю, у Варшаві. І з радістю показали мені мапу, де Львівська область, Волинь і цілий шмат нашої країни - аж до Тернополя - входить до складу Польщі. Вибачте, мене аж трохи перетрусило від побаченого.

Але я не закликатиму когось не любити, я не сповідую жодних шовіністичних цінностей. Я говорю, що якщо ми плануємо розвивати свою країну, свою територію, ми маємо виходити зі своєї ідентичності, від розуміння того, ким ми є.

От наприклад: ми хочемо в Євросоюз. А нас що, приймають? Вони взагалі як до нас ставляться? В будь-якому разі, як до другорядних людей. Це правда, і це треба визнавати: з грошима - приїдь, як турист - приїдь, залиш там гроші, купи щось - це будь ласка. Але щоб ти там робив бізнес чи був партнером - зась, такого не буде! Тому що там і так непогано. А хочете якесь більш значне співробітництво - то заберіть наших нелегальних мігрантів до себе. Ми повинні добре усвідомлювати і розуміти, що все воно не так гарно, як видається на перші титули. А воно так є, це реальність. При тому, ми ще можемо знайти той шлях, який не є ідеальним, але і не конфронтаційним. Це не означає, що ми повинні радикально перевернутися і сказати: а отам тепер вороги, а отут тепер друзі. Тому що немає у нас немає жодного ворогу, окрім внутрішнього. Я теж так само пройшов свою власну еволюцію світогляду. Я теж колись так думав "от якби ж не ця Росія, от якби ж не ще хтось - то ми б тут жили щасливо і багато". А потім я зрозумів: це інфантильна позиція, яка дає мені можливість виправдати те, що я не роблю сам. А насправді в тих умовах, які є, я маю тихо й мовчки будувати те, що в межах моєї справи, і з цього робити ту привабливість, яка потягне до мене людей.

А інакше це все буде спекулятивним, так само як ми опинилися там, де ми знаходимося. Тобто, поки ми не повернемося до нашої ідентичності і не сповідуватимемо оте коріння, до якого належимо - просто як рослина росте, її коріння десь та знаходиться. І якщо вона заперечуватиме наявність цього коріння - наприклад, дуб захоче стати вишнею - це є нелогічним з точки зору природи, природа такого просто не підтримає. От і все. Ми є породження такої самої живої природи, ми є творінням: хоч ти Господа творіння, ну так він нас задумав, хоч ти творіння якихось природних сил.

Але ми повинні так розуміти! Коли я подивився на це, я зрозумів, що все це виглядає дещо по-іншому. І часто проблема полягає в тому, що ми не можемо відділити ілюзію від реальності. І це викликає якісь політичні процеси.

- Ну добре, щоб відійти від світогляду, давайте перенесемося до більш приземлених речей. Білборди Вашої нової політичної сили "Україна майбутнього" - їх немає у Кіровограді, наприклад, чи у Черкасах - натомість у Дніпропетровську їх дуже багато. Це через те, що ця сила збирається якось брати участь у майбутніх місцевих виборах саме в Дніпропетровську?

- Ні. Воно звідси росте. Це місце, де засіяне коріння цієї гуманістичної ідеї. Тобто, партія "Україна майбутнього" - це партія, яка будується на гуманістичній ідеї. В межах цієї гуманістичної ідеї в центрі Всесвіту стоїть людина конкретна і її інтереси, а не, скажімо, інтереси якихось утворень, які є вторинними по відношенню до людини, в тому числі таких як держава.

Тобто, коли ми говоримо про "державні інтереси" і кидаємо людину в топку всього цього діла - гуманістична парадигма проти цього, вона говорить: немає більшої цінності, ніж конкретна людина, бо це цілий всесвіт. І тут, нажаль, ми якийсь доволі довгий час знаходитимемося в стані, коли наші опоненти весь час говоритимуть: "а ось якась там світла ідея, вона - вища за людину!" А ми говоримо: "ні!"

Так от, коріння цієї ідеї народжується саме з цього міста, з Дніпропетровська. І я вважаю це символічним, бо тут народжуються досить серйозні процеси, які завжди впливають на хід історії.

- І все ж таки, в майбутніх виборах до місцевих рад ця партія братиме участь?

- Якщо формат місцевих виборів залишиться на партійній основі, вона братиме участь у тій формі, у якій буде політична конфігурація. Вона йтиме самостійно, не презентуватиме власний світогляд, власний підхід у жодних блоках.

І одразу скажу: не стоїть задача наобіцяти чогось, аби одразу взяти більшість. Треба взяти стільки, скільки необхідно взяти для того, аби створити таку свідому, але спрямовану за цією гуманістичною ідеологією частину нашого суспільства для того, щоб вона, ця частина, мала можливість свого представництва. На перших порах нам абсолютно не потрібна, і ми це навіть декларуємо. Ми знаємо, що одна продуктивна людина може створити більше пуття, більше життя, ніж, скажімо, якийсь натовп, який не має розуму всередині, якийсь керується певною колективною і не завжди конструктивною мотивацією. І тому ми працюємо над тим, щоб певною мірою структурувати коло прихильників, які є менш політизовані в сучасній парадигмі політики, які є менш агресивними по відношенню одне до одного, які є більш толерантними і які розуміють ту цінність, коли ми говоримо про можливість розвитку людини. В яких сферах? Насамперед - у гуманітарних: культура, наука, так само економіка, але ж не агресивна економіка, а економіка, побудована на гармонійній взаємодії людини з навколишнім світом.

Можливо, на сьогодні це звучить трохи ідеалістично, але таке є 21 століття: воно дає нам можливість входити у сфери ідей, які вже не такі, як були в 20 сторіччі. Насправді тут більше реальності, більше прагматики, ніж здається.

- Певні ЗМІ у Дніпропетровську називають Вас одним з можливих кандидатів на посаду мера міста на майбутніх виборах...

- Мої знайомі різного рівня часто ставлять мені це саме питання. І я завжди їм відповідаю: "Ви що, бажаєте мені зла?" Повірте мені, я маю власне ставлення до посади міського голови, оскільки я був чиновником міського рівня, я знаю, що це таке. Причому, я займався всього лише однією сферою - так, на мені були всі вбивства, негаразди, всі злочини, весь кримінальний світ. Я знаю, що таке життя міста Дніпропетровська. Та це ж цілодобово в он-лайні треба бути через те, що тут живуть різні люди, їх тут багато. Бути мером цього міста - це значить настільки повністю віддатися його проблемам, що там можна втратити себе. Тобто для мене це означає повністю себе віддати на служіння місту, городянам...

- Але є вже з десяток людей, які не просто готові віддати, а багато вже й віддали: і коштів, і часу...

- Я дуже серйозно до цього ставлюся. І поки що я ще не дозрів до того, щоб усе кинути, полишити всі проекти, які я маю, і займатися каналізаційними люками, балками, водою... там лише десь в кінці є земля, ресурси і бюджет. Перші ж 125 позицій - це така серйозна проблема... тим більше, що сьогодні є люди, які дійсно цього хочуть. Я готовий би їх підтримати і побажати їм реальних успіхів у цьому.

Я можу навести приклад: ось наш сусід, мер Харкова, він спірна людина, є чимало кумедного про нього. І тим не менше, до того, як стати мером, це була жива людина, а зараз,... він багато зробив для свого міста, він користується там реальною популярністю, але як жива людина - він уже виглядає по-іншому, говорить по-іншому, його навіть трохи шкода по-людськи. І тому я вам скажу, що це - каторга, а не робота.

Є три реальних кандидати, які хочуть стати мером: Куліченко, Краснов і Циркін. Микола Антонович, за моїми даними, зійшов з дистанції, його присутності не видно. Так от, ці троє реально змагаються за цю посаду. Я думаю, що своє представництво у міськраді, набере і ГРАД, і кілька інших політичних партій  - але це вже будуть місця у депутатському корпусі. А от серед цих трьох є реальна боротьба і, я вам скажу, що на сьогодні ніхто напевно не скаже, хто ж саме з них виграє ці перегони.

Але як мешканець цього міста, я будь-кому, хто їх виграє, побажав би тільки того, щоб у нього хоч щось вийшло, щоб за цей час, поки він бореться за це крісло, він настільки просякнувся цим, що потім років п'ять реально переймався цими проблемами: під'їздами, смітниками, школами - всім тим, чим вони зараз опікуються. Щоб він менше думав про землю, тут її, схоже, вже майже не залишилося. А я поки що побережу себе. Це моя конкретна егоїстична позиція - поки що я не хочу брати в цьому участь.

Від редакції: Така от склалася в нас зі Святославом Олійником пісня, з якої ми не викинули жодного слова чи питання. Ми впевненні, що крім озвученої точки зору, окремі ноти з якої вилітають останнім часом з багатьох вуст, існує й інша - про національну ідентичність українців, як окремої, сильної, здорової нації - спільноти самостійних, незалежних і гордих громадян своєї країни. Тож наші сторінки вільні для висловлення інших точок зору.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...
Марія СОЛОМОНОВА

Чергове шкільне отруєння

Дніпро. Чергове шкільне отруєння. І з вчорашнього дня жодного коментарію з боку відповідного департаменту міськради.Минулого разу, коли було масове отруєння дітей 62-ї школи, мер міста принаймні напри...
У місті Кривий Ріг працює 7 центрів первинної медико-санітарної допомоги яким підпорядковані 39 амбулаторій. На першу ланку медицини у місті за перше півріччя витрачено більш ніж 90млн. грн.. Вже з ли...