App Store Google Play

Куди летить Україна?

08.05.2010 08:54

Застереження Миколи Міхновського, висловлене на початку XX століття, на превеликий жаль, не втратило своєї актуальності й зараз: "Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації!"

Які механізми й сили можуть консолідувати українське суспільство? Що слід учинити, щоб відновити генетичну здатність українців до самоорганізації?

Безумовно, потрібні особистості. У політиці, у науці й культурі.

Але ситуація в Україні особлива. Постколоніальна.

"Дослідження в Інституті психології ім. Костюка АН України та Інституті соціальної та політичної психології АН України засвідчили, що 15 відсотків громадян України займають антиукраїнські позиції.

Ці громадяни й досі не хочуть визнавати української незалежності, зі зневагою, презирством і ворожістю ставляться до будь-яких проявів українськості, і не сприймають найменших поступок на користь української мови", - констатував минулого року Владислав Кирей в "Урядовому кур'єрі".

Тобто, йдеться про п'ятнадцять відсотків населення, яке, по суті, ототожнює себе з нацією-окупантом. Цим самим підтверджується факт існування в України "п'ятої колони", представники якої більш ніж привільно почувають себе у Верховній Раді.

Дуже влучно про це висловився Леонід Капелюшний: "Втрата" України так болюче вдарила по самолюбству Кремля, що ця рана болить і ще довго болітиме. І це буде спонукати кремлівських очільників на вчинки й заходи задля повернення втікачки, які не здатна намалювати моя уява.

Найповніше визначення - "на будь-які". Без огляду на мораль, на історію і зв'язки".

Консолідувати націю, об'єднати суспільство українців, насамперед, могла б спільна пам'ять про Голодомор, усвідомлення його причин і наслідків.

Кремль це швидко зрозумів.

Але у відкритий наступ перейшов тільки після перемоги Януковича. Не ховаючись, почавши брутально діяти через своїх клевретів. Аби знищити паростки української державності й національного усвідомлення серед "хохлів" і "малоросів", у яких тільки-но почала прокидатись національна гідність і самоповага.

Наразі Москва доволі успішно втілює свої плани щодо майбутньої інкорпорації України. Тому що вчасно не була проведена деколонізація та дерусифікація.

Віктор Ющенко встиг зробити лише кілька несміливих кроків у цьому напрямі. Йдеться про визнання факту Голодомору на міжнародному рівні, про певні спроби науковців й архівістів щодо реабілітації ОУН-УПА, про відкриття втаємничених архівів КДБ.

Але Кремль одразу відчув, звідки виходить небезпека. Для нього, як втілення Системи, диверсифікація енергопостачання, або ж ціна на газ для України - не так важливі, як ідеологічна самоідентифікація пересічного українця.

Вже наступного дня після підписання в Харкові "пакту Медведєва-Януковича" Владімір Путін визнав, що справа зовсім не в грошах, за які Росія без особливих труднощів могла збудувати не одну військову чи військово-морську базу в Новоросійську, чи деінде. За Путіним, "головне - це не газ і навіть не флот, а розуміння спільності інтересів та історичних цілей".

Усе просто, "як манна каша". Основна мета Кремля - нівеляція України як суб'єкта міжнародної політики. Ідеологічні чинники відіграють при цьому чи не найважливішу роль. Москва добре на цьому розуміється.

Відтак дедалі виразніших обрисів набуває один із похмурих футурологічних прогнозів. А саме - ганебного функціонування "політично незалежного", але "русскоязычного государства Украина", з уже знаною у світі державною атрибутикою: синьо-жовтим прапором, гербом-тризубом, які милостиво залишать автохтонам як цяцьки.

Георгій Бачинський цілком слушно зазначив: "Оцінюючи події історичного минулого України, офіційні оракули під облудною машкарою прагнення до об'єктивності, пошуків "золотої середини" почали ліпити якийсь химерний гібрид історичної правди з недавньою імперською брехнею, фабрикуючи напівправду, що страшніша в ідеологічній обробці мас за відвертий обман".

І справді. Незабаром світ відзначатиме 65-ту річницю закінчення Другої світової війни.

У Росії особливий погляд щодо святкування перемоги над гітлерівською Німеччиною. Саме його Кремль понад усе й прагне нав'язати Україні, яка під час війни втратила понад вісім мільйонів громадян.

Москва використовує найменшу нагоду для пропаганди визначальної ролі "русского солдата" в "побєдє в Вєлікой Отєчєствєнной войнє", брутально використовуючи інформаційний простір сусідньої держави. Досить лише згадати "георгіївські"-"гвардєйскіє" стрічки на українських телеекранах.

Насамперед телебачення. Лукава кремлівська пропаганда проникливими голосами за кадром українською мовою розповідає про "наших солдатів", "наших визволителів", "наших розвідників", "наших резидентів"...

Помовчимо. Подумаємо. Якщо йдеться про героїв колишньої метрополії, правонаступницею якої вважає себе нинішня РФ, то одне. "Своїм" для росіян, приміром, є агент-терорист Ніколай Кузнєцов. Але він не є "нашим розвідником".

Для багатьох українців факт очевидний і зрозумілий. Та, на жаль, не для всіх.

Для певної категорії телеглядачів і читачів закони формальної логіки безсилі. Якщо архівні документи, скріплені печатками й підписами, суперечать "єдино правильній політичній лінії КПРС-КПУ", то вони не мають жодної ваги для симпатиків Леніна-Сталіна.

Переконувати Колесниченка, Симоненка, Вітренко, Грача і Ко в хибності та злочинності комуністичної ідеології - справа марна, невдячна й марудна. Але вони добре знають, як можна руйнувати історичні стереотипи. Тож не випадково архівною справою в Україні відає комуністка Ольга Гінзбург...

Уже два десятиліття поспіль в Україні точиться ідеологічна війна.

Її всіляко підживлює "п'ята колона", агенти впливу Кремля у Верховній Раді. А ще - малороси в хитких шеренгах комуністів і соціалістів, маргінальні "диванні" партійки, закордонні "доброзичливці"...

Сьогодні ця віртуальна війна набуває виразно етнічного забарвлення. Особливо це помітно в інтернеті. Та й телепростір уже має неабиякі "здобутки". Часто доходить до абсурду.

Так, у російському телесеріалі "Гончі-3", що демонструється на ТРК "Україна", герої кінострічки, міліціонери, за сценарієм натрапляють на слід польського шпигуна Ковальського. Під час слідства з'ясовується, що той користується послугами - sic! - українських конфідентів. Їх ефесбешник характеризує як ідіотів.

Глядач має змогу побачити сцену арешту українського агента на прізвище Швець, звинуваченого в крадіжці технічних секретів. Під час затримання актор, що грає Швеця, по-українськи, з виразно російським акцентом, вигукує: "Я не розумію!". Відтак просить викликати українського посла. Та вже пізно. "Справедливість бере верх". На російський копил.

Але виникає запитання: з якою метою сценаристові треба було розставляти ідеологічні акценти з виразно антиукраїнським і антипольським присмаком у загалом примітивному фільмі? Навіщо ТРК "Україна" взялася поширювати провокаційну пропаганду у вітчизняному інформаційному просторі?

І ще. Коли у фільмі появився польський розвідник-шпигун Ковальський, мені пригадалась вельми промовиста світлина. На лоні гарної природи, десь на лісовій галявині сфотографовані Сталін, Берія, у Лаврентія Павловича за ремінь запхнута сокира, справа стоїть військовий і чоловік у цивільному, що тримає в руках оберемок коротких дощок.

Під світлиною підпис, зроблений чітким каліграфічним почерком: "И. В. Сталин и Л. П. Берия выбирают место для посадки дерева. Аэродром под Смоленском, 10 апреля 1940 года".

Але це так. Між іншим.

Просто подумалось, чи не за оте саме дерево, посаджене Сталіним, зачепився крилом літак президента Польщі Качинського, акурат 10 квітня 2010 року?

І ще подумалось: куди летить Україна?..

УП

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Наслідки Першої Світової для України оформилися у конкретний факт та конкретну дату 14-го листопада 1918-го року.У цей день гетьман Павло Скоропадський видав грамоту про воз'єднання на федеративних на...
Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...
Марія СОЛОМОНОВА

Чергове шкільне отруєння

Дніпро. Чергове шкільне отруєння. І з вчорашнього дня жодного коментарію з боку відповідного департаменту міськради.Минулого разу, коли було масове отруєння дітей 62-ї школи, мер міста принаймні напри...