App Store Google Play

Чорноморський Флот як порятунок для фермерів з Синельникового

07.05.2010 17:13
Святослав Олійник - людина доволі непересічна. Відомий він, передусім, як один з тих, хто в 2004 творив у Дніпропетровську Помаранчеву революцію, як організатор мистецьких акцій в рамках фонду «Культурна столиця» з метою сприяння розвитку сучасної української молодіжної культури на теренах міста, і зрештою - як народний депутат від найбільш авторитарної політичної сили, який час від часу відкрито висловлює власну думку, що є відмінною від "програми партії".

Між тим, останнім часом Святослав Олійник кілька разів відверто здивував і своїх партійних босів і громадськість: спочатку він з'явився на білбордах з політичною рекламою, ставши одним з облич нещодавно створеної партії "Україна майбутнього". Потім заявив, про підтримку рішення свого колеги Андрія Портнова, до групи впливу якого він належить, про перехід на роботу до Адміністрації Президента. А вже за кілька тижнів його прізвище з'явилося у списку тих, хто голосував за ратифікацію так званої "харківської угоди" президентів Януковича та Медвєдєва.

Аби зняти непорозуміння, ми вирішили поспілкуватися із Святославом і запитати його особисто про те, чому він передав свою картку для "флотського" голосування, про роз'єднання країни, про його стосунки з БЮТ, про його майбутнє в Україні Майбутнього у тому числі в розрізі майбутніх місцевих виборів і ще багато про що.

Що з цього вийшло - читайте на Дніпрограді. Можливо, що декого позиція Святослава Олійника шокує, хтось активно з ним не погоджуватиметься, когось йому навпаки вдасться привернути на свій бік. Принаймні, дискусія вийшла відвертою і чесною.

- Пане Святославе! Ваша картка, як засвідчила програма Рада, проголосувала 27 квітня за ратифікацію угоди президентів Януковича та Медведєва щодо продовження перебування Чорноморського флоту Росії в Криму. Цьому є якесь пояснення?

- Я не випадково запропонував Вам поспілкуватися у форматі інтерв'ю, оскільки вважаю, що обмін політичними заявами на цю тему не є правильним. Тут потрібна дискусія, що є основною зброєю проти лицемірства, яким зараз наповнена тема перебування Чорноморського флоту у Криму. Моя позиція щодо цього питання не нова, я озвучив її в інтерв'ю російській газеті "Комерсант" ще у жовтні минулого року. Я не є прихильником позиції, коли якісь не до кінця зрозумілі ідеологічні питання завдають конкретну шкоду реальним секторам нашого життя.

- Яким секторам може завадити виведення іноземного флоту?

- Я працюю в окрузі - це Синельникове, Синельниківський, Межівський, Васильківський, Покровський райони Дніпропетровської області. Там багато фермерських господарств, працівники яких - прості українці - щомісяця, щотижня ставили мені одні й ті самі питання: чому для нас закрилися ринки збуту? Чому Росія більше не купує у нас сільгосппродукцію? Чому вона купує її у Казахстані, а не у нас? Відповідь проста: тому, що через певне політичне протистояння були введені штучні ввізні квоти. За останні п'ять років держава увійшла в такий формат відносин з Росією, коли наша офіційна позиція, в тому числі щодо ЧФ, призвела до адекватних дій в економічній сфері з боку Росії. Наслідок цього - абсолютно конкретне погіршення економічної ситуації.

Подивімося ширше: що отримала Україна у спадок від Радянського Союзу? Територію, певні промислові потужності, але, разом з тим, і певну частину проблем. В тому числі в цю сукупність, яку ми отримали, входив і ЧФ. Це те, що дісталося нам у спадщину. Причому територія від Радянського Союзу нам дісталася максимальна в історії, скажімо, за останні 1000 років. Хіба що за часів Київської Русі вона була інколи більшою, а інколи меншою. 

Далі моделюємо ситуацію таким чином: цей флот на підставі міжнародних угод стоїть тут до 2017 року. Йому ще стояти й стояти, і буквально сьогодні нічого не зміниться. Якщо там стоїть військова база, то треба бути наївною людиною, щоб думати, що після виведення флоту на цьому місці виникне, наприклад, пляж. Я не думаю, що так може бути, оскільки, в будь-якому разі, це - військова точка. Я ставлю сам собі питання: чи є в Україні український флот, який міг би там стояти? Його немає. Більше того, чи можемо ми його за сім років побудувати? Теж не можемо. Ми за п'ять років поки що не побудували дороги й лікарні. І якщо зараз десь шукати гроші - то я не був би прихильником ідеї вкладання їх в будування військових потужностей за рахунок соціальної інфраструктури. І тоді виникає третя відповідь на це питання: може, за всіма цими гаслами щодо виведення ЧФ РФ стоїть інтерес якоїсь іншої держави, яка хоче поставити там свій флот, наприклад, американський?

- Це погано?

- Ви подивіться на Грузію. Там домінували антиросійські настрої, які врешті-решт призвели до того, що просто не стало частини країни! Ніхто не допоміг Грузії, і країна сьогодні немає перспективи для сталого розвитку.

Моя точка зору, безумовно, є дискусійною, але якщо хтось під гасла про незалежність, та ще й за іноземні гроші, намагається звільнити це місце від російського флоту і віддати його американському, для мене є очевидним, що це потягне розвал країни, оскільки частина України ніколи не примириться з тим, що там стоятиме американський флот.

Де критерій, щоб знайти мудре рішення? Ключовою в даному випадку має бути думка людей, які там живуть. Зараз всі партії, які зібралися й мітингують проти цих угод, не мають суттєвої підтримки населення у Криму. Це теж є певною мірою відповідь на те, чи щирі їхні сьогоднішні тези про те, що флоту там не повинно було бути. Виходить, що багато з тих, хто сьогодні декларує свої дії як захист Криму, не помічають і нехтують думкою тих людей, які там живуть. Хіба це правильно? Чи дійсно в даному випадку справжньою метою є  суспільне благо, чи щось інше - рейтинги, спекуляція, протистояння, інтереси іншої держави.

Я вважаю, що якщо вже ЧФ знаходиться на цій території історично і є складовим елементом сучасної історії, то нехай він там і стоїть, а ми за це краще отримаємо конкретні економічні вигоди.

- Тобто Ви вважаєте, що в принципі припустимо поступатися політичними позиціями заради економічної вигоди?

- Так! Економічна вигода - це теж політика, оскільки, врешті-решт, якщо ми спробуємо раціонально проаналізувати, де межа між політикою і економікою, то дуже швидко заплутаємося. Економіка, рівень соціального життя - це є в першу чергу політика. Від цього залежить, чи хочуть у нас жити люди, чи приїдуть вони отримати українське громадянство, чи будуть стояти черги в консульствах інших країн, як я це бачив в українському консульстві у Санкт-Петербурзі, де щоденно десятки українських громадян стоять у черзі, щоб здати українське громадянство? Для мене це результат п'ятирічного сповідування, скажімо так, антиросійської (чи проамериканської) позиції. Ми конкретно руйнували економічне життя, нехтували історичними зв'язками великої кількості людей, які живуть на Сході і Півдні нашої країни, через якісь достатньо спірні політичні та ідеологічні позиції.

- Заміна російського флоту на американський - про це, до речі, крім Вас не говорить жоден політик, навіть з урядових - то, на Вашу думку,  розкол. А те, що відбувається зараз, хіба не є розколом?

- Я почав з того, що в сучасній українській політичній риториці багато лицемірства. Якщо ви хочете забрати звідти російський флот, дайте спочатку відповідь на питання, який флот ви хочете там поставити, щоб ми знову не боролися за кота в мішку.

- А якщо ми не хочемо ставити там жоден флот? Якщо ми нарешті хочемо дотриматися того, що записано в Конституції: Україні позаблокова держава, на її території не можуть розташовуватись іноземні військові бази? Чому не можна дочекатись 2017 року і дати можливість ЧФ залишити нашу територію?

-Я думаю, що це наївна позиція. Як прагматик я в це не вірю. Не буде пляжу на місці військової бази. Військова база може змінитися, або звільнитися лише під іншу військову базу.

- В Балаклаві, де була стоянка підводних човнів, наразі музей. Там водять екскурсії, демонструють її у тому числі американським туристам...

- Коли у світі припиняться насильство і війни, на місці всіх військових баз, можливо, будуть музеї. Але сьогодні, на жаль, реальність інша.

Тепер з приводу об'єднання або не об'єднання країни. По-перше, саму думку про роз'єднання країни також вигадали політичні технологи, бо використовувати таку спекулятивну тезу - дуже вигідно. Я, як мешканець України, як проста людина, не бачу жодного роз'єднання. Я сідаю в машину і спокійно, без жодних перепон, ну хіба у вигляді ДАІшників, які час від часу, як на мене, неправильно працюють, спокійно можу доїхати до будь-якого кордону нашої держави: східного, західного, південного або північного. Не бачу я там ніякого роз'єднання!

Є якісь особливості кухні, мови, певні особливості побуту, ландшафту, рельєфу. Але ж в мене жодного разу не виникло непорозуміння з людьми, які живуть у різних регіонах України. А якщо я не бачу цього в реальності, а нам торочать про якесь роз'єднання, то я роблю висновок, що ми переходимо в якусь спекулятивну ідеологічну сферу.

- То чому ж в Криму більше люблять росіян, аніж українців? Чи не є це наслідком перебування там ЧФ та русифікації: російські телеканали ведуть свою пропаганду, а українського впливу на Крим немає...

- Я не думаю, що це так. В Криму люблять туристів, які платять гроші. А звідки приїхали ці туристи - це другорядне питання. В той же час так історично складалося, що певна територія нашої країни  в більшості своїй російськомовна, багато людей там російського походження, які свого часу були переселені. Так само, як предки багатьох наших інших співвітчизників свого часу жили в Австро-Угорській імперії та Речі Посполитій. Цілком природно, що люди не хочуть забувати свого історичного походження, і до цього потрібно мати повагу. Таку саму повагу і толерантність, яку ми, мешканці російськомовної частини, маємо до шанування УПА на Західній Україні. Коли мене запитували, в тому числі журналісти вашого видання, як я ставлюсь до УПА, до вшанування їх пам'яті, я відповідав так само: "з повагою настільки, наскільки з повагою я ставлюся сьогодні до тих людей, які цінують пам'ять своїх предків".

Якщо ми говоримо про реальну позицію об'єднання країни, про реальне спрямування на досягнення спільної мети, тоді потрібно знаходити такий рівень толерантності, щоб були враховані усі позиції. Якби якийсь військовий підрозділ РФ запропонували поставити на Західній Україні, то це би жорстко не сприймалося населенням, і цього в жодному разі не можна було би робити. А там, де він стоїть - проведіть будь-який референдум, опитування населення - ви побачите, що більшість сприймає це позитивно. Так хіба ж ми можемо говорити, що там живуть погані люди, вони що, є зрадниками нашої держави? Якщо так, то тоді наступна теза, яка логічно йде за цією - їх треба знищити. Це вже фашизм.

- А чи була взагалі потреба з прагматичної точки зору підписувати щось саме зараз, та ще й на 25 років? Адже Ви самі говорите, що до 2017 року флот стоїть і хай би собі стояв?

- У будь-якому разі, одразу після завершення президентських виборів подібна угода була б укладена. Вона могла би відрізнятися умовами, терміном перебування, але по суті була б аналогічною. Будь-який президент після Ющенка  (який відкрито відстоював американські інтереси) пішов би на подібну угоду, тільки різниця могла бути в тому, що це могло би видаватися за "велику перемогу в дружніх стосунках з РФ", а іншому варіанті це видається за "зраду і здачу національних інтересів".

- Чи означає це голосування, що ви залишаєте БЮТ і чи маєте Ви намір увійти в коаліцію?

- Я вже неодноразово пояснював: ми (я та група інших моїх колег, які мають схожу точку зору) не йдемо в жодну коаліцію, не зважаючи на те, що після рішення Конституційного суду така можливість є абсолютно правовою. З політичних міркувань я на сьогодні не бачу необхідності йти в коаліцію, брати участь у тому, що робить Уряд, чи, скажімо в кадрових формуваннях. На відміну від багатьох моїх колег, які, наприклад, голосують за кадрові питання, будучи сьогодні основними спікерам БЮТу. Крім того, моє голосування щодо ЧФ зовсім не означає, що я підтримую діючу владу у всіх її діях. В питаннях щодо ЧФ моє голосування в повній мірі відповідає моїй особистій позиції, яка ще півроку тому була висловлена публічно і в той час не була предметом будь-якої критики.

Що стосується сьогоднішнього дня, то я вважаю, що в країні повинна бути дійсно ефективна опозиція, яка не тільки критикує владу, а одночасно пропонує альтернативні рішення. Я не бачу для себе можливості підтримувати будь-які дії діючої влади, спрямовані на утиск української мови і культури, згортання свободи слова та ревізії історії. Як приклад можу привести наші принципові заперечення щодо законопроектів Вадима Колесніченка, які пропонують ведення судочинства російською мовою, яка не є державною, оскільки вважаю, що державний службовець в Україні без будь-яких виключень повинен володіти і вести діловодство державною мовою. Я підтримую відновлення економічних і культурних зв'язків з РФ, але це повинно відбуватися виключно на рівноправних засадах. Так само я вважаю неприпустимою бездіяльність влади у питанні встановлення пам'ятників Сталіну. Це відверта провокація, яка збуджує суспільство, і влада повинна це негайно припинити.

У другій частині матеріалу - про "тушки", сучасну виборчу систему в Україні, про "вибори за гречку" , про наше минуле та про Україну майбутнього.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Наслідки Першої Світової для України оформилися у конкретний факт та конкретну дату 14-го листопада 1918-го року.У цей день гетьман Павло Скоропадський видав грамоту про воз'єднання на федеративних на...
Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...
Марія СОЛОМОНОВА

Чергове шкільне отруєння

Дніпро. Чергове шкільне отруєння. І з вчорашнього дня жодного коментарію з боку відповідного департаменту міськради.Минулого разу, коли було масове отруєння дітей 62-ї школи, мер міста принаймні напри...