App Store Google Play

Той самий Марганець

26.03.2010 11:36

«Його сини, во славу Батьківщини,
В підземнім світі прокладають путь».
Володимир Сосюра
«Марганець»

50-тисячне шахтарське містечко Марганець, що на півдні Дніпропетровщини, розташоване в басейні одного з найбільших у світі покладів хімічного елементу, назву якого має. А утворилося воно свого часу з давнього козацького селища на місці першої Запоро­зької Січі. Однак тепер Марганець асоціюється радше з торішнім конфліктом за участю українців і вірмен, унаслідок якого загинув міліціонер. Нещодавно 30-річного вбивцю було засуджено до довічного ув'язнення.

Острів Січ

Назви міських районів Марганця навіть на слух різняться за походженням. Поряд зі схожими на козацькі Городищем, Підгорою, Закам'янкою, Островом (друга назва району - Томаківка) і Грушівкою сусідять радянські Енгельс, Кірова, Ворошилівка. Томаківка колись і справді була островом на Дніпрі площею 300 га, другим за величиною після Хортиці. Як і на Хортиці, на Томаківці в 1540-1590-х роках була козацька Січ. Тобто це здавна козацькі землі. Неподалік Марганця в селі Капулівка Нікопольського району була ще одна відома Січ - Чортомлицька.

Після утворення Каховського водосховища, на березі якого й розкинувся нинішній Марганець, острів Томаківка став частиною міста. «Про Січ на острові нагадує пам'ятна стела, - розповідає Наталя Чемересюк, учителька історії Марганецької школи-інте­рнату №2. - Також там є коза­цьке кладовище зі старими ка­м'яними хрестами».

Навколо родовища

Центральна площа Марганця вражає гігантизмом. Пам'ятник Лєніну височіє на масивному постаменті. За ним видніються колони Палацу культури гірників. З іншого боку знову білосніжна колонада - це вхід до стадіону імені того-таки Лєніна. Уздовж центральної вулиці Радянської тягнуться мальовничі мініатюрні будиночки, переваж­­но жовті й рожеві. В одному з них розташований головний офіс Марганецького гірничо-зба­гачувального комбінату, а перед ним - урочиста дошка пошани. Висять портрети переможців трудового змагання і групові фотографії найкращих трудових колективів. На окремому стен­­ді - ветерани-гірники. Гасло комбінату вже багато років незмінне: «Від надр до висот!»

«Місто існує навколо гірни­­чозбагачувального комбінату, - розповідає Тижню заступник міського голови Марганця Вік­тор Шевченко. - Тож розвиток підприємства певною мірою позначається на всьому місті. Більшу частину минулого року комбінат простояв, а це означає зменшення надходжень до місцевого бюджету».

Одне з найбільших у світі родовищ марганцевої руди лежить саме тут, в українських надрах, - це близько 11,8% світового запасу марганцю, або 2500 млн т. Цього року розробці Нікопольського марганцевого басейну виповниться вже 125 років. Основні споживачі продукції - виробники феросплавів, яких потребує промисловість усіх розвинених країн. Так тутешня руда перетворюється на долари.

Та виробнича слава України дорогого коштує марганчанам. Для них шахти - це чи не єдино можливе місце роботи. Тут не сприятлива для проживання екологічна ситуація. Поруч із містом - Запорізька атомна (у 30-кілометровій зоні) й тепло­­ва електростанції. «Найбільше впли­­вають на довкілля відпрацьовані шахти й інші гірничорудні об'єкти, - розповідає Вік­тор Шевченко. - Ми маємо шламовідстійники по периметру навколо міста. Але набагато небезпечніше застаріле обладнан­­ня на пунктах водопостачання. Ставки-охолоджувачі на атомній станції використовують воду з Каховського водосховища, і ця вода не проходить належної обробки».    

Шахтарська пайка

Навпроти «шахтарської» зупинки, звідки комбінатівські автобуси забирають на зміну своїх робітників, височіє застигле чортове колесо міського парку імені Островського. Атракціони в ньому вже кілька років не функціонують. На зупинці немає ані лавки, ані стіни, щоб сховатися від пронизливого весняного вітру. 

26-річний шахтар Олег працює на видобуванні марганцевої руди вже п'ять років. Його при­ятелеві Володимиру 21 рік - він збирається знову влаштовуватися на шахту. Перед кризою звільнився, але зараз із роботою деінде туго. А в Марганці всі дороги ведуть до шахти. У скрутні часи тут промишляють навіть нелегальним видобутком руди.

«У людей на комбінаті зар­плати невеликі, - розповідає Олег, - середня - 1400 грн. До кризи були удвічі вищі за рахунок доплат. Зі спецодягом проблеми. Навіть до кризи люди звільнялися звідси, їхали на заробітки. Керівництво боялося втратити працівників, тож і накидало надбавки. А криза все зупинила». Під час кризи працівники сиді­­ли вдома, отримуючи близько 700 грн щомісяця як компенсацію за простій комбінату. 

«Шахти відновили роботу, а працювати нікому. Управлінців більше, ніж шахтарів», - каже Володимир. Працюють шахтарі на глибині 100 м під землею. «Одна лампочка висить, а далі нічого не видно, ніби ти в чорній коробці, - розповідає молодий гірник. - Запчастини не купуються, все ліпиться зі старого». Хоча, за офіційною інформацією, лише в останньому кварталі минулого року на онов­лення обладнання підприємства було виділено 3,8 млн грн.

Центральна площа

Вірменське питання

Унаслідок бійки в марганецько­­му кафе у червні 2009-го 22-річ­ний міліціонер Сергій Бондаренко дістав смертельне поранення. Громадяни України вір­­менської національності були в обох ворогуючих компаніях, про­­те міліціонер, який намагався запобігти бійці, загинув саме від руки вір­менина. «Обидві сторони конфлікту були напідпитку, - розповідає Віктор Шевченко. - А вже після застосування вірменином холодної зброї послідувала реакція у відповідь». Реакцією чиновник називає масову бійку під лікарнею, куди доправили постраждалих, зокрема й підозрюваного у вбивстві. Автохтони прийшли до лікарні, оскільки побоювалися, що вірменин, якого в місті вважали місцевим авторитетом, уникне покарання (рядові марганчани закидали місцевій владі й міліції «кришування» кримінального промис­­лу вірмен - продажу наркотиків і самогону). Унаслідок сутички було зіпсовано декілька автомобілів представників вірменської громади. Менш ніж за годину після цього до міста прибув спецпід­­розділ «Беркут».

Усе, що відбувалося далі, нагадує радше створення міфу про марганецький погром. Напередодні виборів багато хто розгледів у конфлікті міжнаціональну ворожнечу, не без спекуляцій описуючи події у вигідному для себе ракурсі й пропонуючи власну «всю правду» про Марганець. 

Ще не доведений на той момент факт убивства українця вір­­менином викликав підвищену увагу ЗМІ. «Коли така сутичка відбувається між українцями, на неї увагу не звертають, - каже Віктор Шевченко. - А тут чомусь зробили акцент на національному питанні. Доказом того, що цей конфлікт стався на побутовому рівні, є те, що жодних конфліктів після бійки не виникало. Якби це була національна ворожнеча, вона проявлялася б у інших формах. Ані родичі цих людей, ні хтось інший не утискається». Як розповів Тижню начальник Маргане­цького МВ ГУМВС Іван Суходольський, заяв про конфлікт між українцями та вірменами до міліції взагалі не надходило. Недавня звістка про засудження 30-річ­ного вбивці до довічного ув'яз­нення поклала край відлунням трагічних подій.

«Звісно, і досі є певна тривожність, - ділиться головний інженер будівельної фірми Сірак Хостечян, який мешкає в Марганці понад 30 років. - Усе сталося неочікувано. Спершу розгорівся побутовий конфлікт, що переріс у міжнаціональний. Думаю, це пов'язано з виборами (міського голови. - Ред.). Комусь вигідно було так роздути цю історію». Статті про трагедію і через півроку друкували у передвиборчих газетах області - деякі політичні сили підігрівали ксенофобські настрої задля мобілізації електорату.

Вірмен, як відомо, запрошував до Київської Русі ще Володимир Мономах. До Марганця ж вони почали приїжджати ще у 1980-х. «Нас близько 250 у цьому компактному місті, - розповідає про вірменську громаду Сірак, який нерідко представляється й Сергієм, - ми завжди будували дороги, будинки, робили людям корисне. Був інцидент, винуваті є, нехай їх карають за законом. До чого тут увесь народ? В одну мить не можуть усі стати злочинцями чи хуліганами. Все життя тут мешкаємо. Батьків уже тут ховаємо, збираємося церкву будувати».

Після трагедії в Марганці місцеві міліціонери рапортують про посилення боротьби з правопорушеннями. «Ми заарештували дев'ятьох осіб, які збували наркотики, - звітує Тижню майор Суходольський. - Вилучили  54 самогонні апарати, 700 л самогонки і 1200 кг браги, порушили дві кримінальні спра­­ви за продаж самогону».

Генерали дніпровських кар'єрів

Вчителька історії Марганецької школи-інтернату №2 демонст­рує експонати шкільного музею. Тут з-поміж відбійних молотків, ліхтарів та зразків руди ви­окремлюються ще соціалістичні експонати. Поряд із чеканною іконою в рушнику стоїть погруддя Лєніна, зусібіч заставлене прапорами, піонерськими горнами, барабанами та іншими атрибутами радянської доби. «Діти всього цього вже не застали», - пояснює Наталя Чемересюк, маючи на увазі вихованців свого інтернату. Поміж них є й чимало соціально вразливих.

«До нас потрапляють діти алкоголіків, наркоманів або людей, які перебувають у місцях позбавлення волі. Зараз таких дітей стає дедалі більше, - за­уважує соціальні тренди вчителька. - Ділки, які займаються перепродажем квартир, знаходять людей із великими боргами у Запоріжжі й переселяють їх до Марганця. Діти з таких родин зазвичай поповнюють наш інтернат». Живуть тут також діти марганецьких заробітчан, які працюють десь у Москві або на копальнях у Якутії.

В інтернатських коридорах висять стінгазети, намальовані на зворотному боці передвиборчих плакатів, через які просвічують перевернуті обличчя політиків. «У нас історія - політична проститутка, - бідкається вчителька. - Це коньок, на якому їздять перед кожними виборами. Зараз дуже спірне питання про зрівняння в правах воїнів Червоної армії та УПА. Один ветеран на зустрічі зі школярами дуже обурювався, що їх зрівняли. А я дітям розповідаю: якщо розібраться, коли за два роки до війни у Західній Україні половину населення репресували і розстріляли енкаведисти, то невже вони думали, що їх там будуть хлібом-сіллю зустрічать? Звісно, червоні для них були загарбниками».

У Марганці впадають в око храми, більшість яких з'яви­лися тут за останні 20 років. Сучасна церква із сірого каменю прикрашає в'їзд до міста. Неподалік розташований невеличкий одноповерховий будиночок із написом «Дім молитви». На автобусній зупинці помічаю оголошення про хліб і крупи, які пенсіонери можуть безплатно отримували щовівторка. Це також доброчинна діяльність однієї з релігійних громад міста. Марганець вчиться вірити у краще майбутнє.

УТ



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...