App Store Google Play

Наша сила

16.03.2010 10:58

Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись! Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
"Я його подужав".
Тарас Шевченко, Давидові псалми

Для багатьох з нас тижні після другого туру - момент відчаю. Хтось думає про еміграцію, хтось вкотре сумнівається в здатності хоча б щось змінити, хтось просто хоче пережити непевний час і діждатися нової альтернативи.

Знову і знову постає питання, в якому форматі зустрічати ті загрози, котрі вже у найближчому часі постануть перед Україною - відчуження "труби", пролонгування ЧФ, зміна конституційного статусу української. Чи буде достатньо авторитетна сила, котра зможе ефективно протидіяти цим процесам?

Відсутність стратегії опору в потенційної опозиціонерки Тимошенко - від непідготованої судової позиції до неблокування антиконституційної зміни регламенту ВР, не додає надії.

Інші потенційні опозиціонери, наприклад, група "За Україну", свою позицію озвучують, проте конкретної протидії також не пропонують. Все складається на те, що владу просто віддають Януковичу - у марному сподіванні, що вона потім сама випаде йому з рук.

В новоопозиціонерських кулуарах обговорюють те, яким буде реванш нової старої влади. Говорять про "скасування 3-го туру як антиконституційного", "класифікацію Майдану як масових заворушень з метою повалення конституційного ладу", "суд над активом Помаранчевої революції".

Таке може статися лише, коли наші дії будуть загрозою для їхньої влади - до того нас їм легше просто ігнорувати.

Коаліція "тушками", регіонально державна мова, паради "за узгодженням" з Москвою, повернення бакаїв і боделанів - це симптоми нашого часу.

І цьому, що до такого дійшло, є декілька причин. Ці причини всередині нас: опоненти тільки користуються коридором можливостей, котрий їм надаємо ми.

Чому так є

А нині покрив єси знову
Срамотою свої люде,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть!
Тарас Шевченко, Давидові псалми

На даний момент нова "опозиція" дуже відірвана від народу. Тимошенко об'єктивно нездатна вивести сотні тисяч людей на вулиці - хіба що у виді "платного міні-Майдану".

Немає віри в те, що їй вдасться захистити нас принаймні від першого виклику - від формування нової коаліції в порушення Конституції, принаймні, мітингування під пам'ятником Шевченку цьому аж ніяк не сприяє.

Де політичні звернення від місцевих рад, що контролюються "помаранчевими"? Де підготовка страйкомів для можливих масових маніфестацій проти антиконституційних дій?

Де одночасні акції біля офісів ПР з закликами не руйнувати закон, де потужніша інформаційна робота?

Натомість маємо лише роботу на камеру і хаотичні неефективні дії локального масштабу а ля початок 2001-го.

Варто розмежувати два рівні проблеми: партійний і громадський. На рівні партій це - кадрове загнивання "помаранчевих" політиків, безпроблемне інкорпорування старої кучмістської еліти; їх війна на взаємознищення з особливим вкладом в цю справу Тимошенко, котра отримала у відповідь неявку і високий відсоток "проти всіх" в своїх опорних регіонах; самомаргіналізація інших учасників - УНП, ПРП, партії "Пора", НРУ - і перетворення їх на сателітні проекти, котрі або розчиняються, або торгують собою, що по суті те саме; дискредитація партійного волонтерства через систему оплат перетворенням його на "заробітчанство".

На громадському рівні це - слабкість альтернативного активу, котрий віддав партійні структури на відкуп "любим друзям"-нашоукраїнцям і "любим моїм"-бютівцям, не створивши навіть якогось елітного балансу всередині двох основних "помаранчевих" сил,  та практично повна неучасть активу Майдану в політиці, котрий не тільки не взяв участь в його оновленні, а й не контролював дії своїх очільників.

В цілому, час констатувати глибоку інституційну кризу "помаранчевих". Не хочеться вкотре говорити про інші очевидні речі - про владну корупцію, про політичну торгівлю з "януковичами" зразка 2006-го (НУ-ПР) і 2008-го (БЮТ-ПР), котра їх і воскресила з політичного небуття, про внутрішні недемократичні процеси всередині партій, про самодурство і недалекоглядність лідерів.

Найбільше ж у теперішній ситуації хвилює те, що ми, поставлені в ситуацію опозиції, знову попадаємо в полон естетики поразки; реагуючої, а не формуючої, свідомості - чекаємо, що буде, а не діємо, щоб змінити; уже заїждженого і здискредитованого словника (слабкі слова творять слабкі дії). Нова дія чекає на новий стиль і новий наратив.

Зараз паралельно відбувається і інший процес, спричинений вакуумом альтернатив - хаос новотворень, що на фоні слабких мастодонтів влади і опозиції видаються вартими підтримки.

Та і Яценюк, і Тігіпко є "фальшивими діамантами" - за ними немає ні структур, ні ідеологій, а тільки гроші.

Цей хаос несе за собою і позитив - досвід політичної діяльності, виявлення активних людей, і негатив - дріблення і сварки. Тому варто мати на увазі, що в майбутньому доведеться приймати рішення державної ваги, потрібні будуть партнери і союзники.

Час руїни з'їсть слабаків - залишаться тільки найсильніші.

Як це змінити

Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Іскра вогню великого.
Жде підпалу, як той месник,
Часу дожидає,
Злого часу.
Тарас Шевченко, Єретик

Ми - знову атомізовані, розкидані по своїх кухнях, зайняті сьогоденними справами. Тому ті, хто хоче і може бути активнішими, займатися громадськими проблемами, повинні знайти одного.

Питання формату - чи це буде дискусійний клуб, чи громадська організація екологічного спрямування, чи молодіжна організація - підкаже сама специфіка місцевих проблем. Територію довіри може витворити лише спільна справа і спільні інституції (організації), котрі можуть діяти триваліше, аніж просто окремі люди.

Найактуальнішими на місцях є питання права на землю, можливості захисту малого і середнього бізнесу від рейдерів, екологічна ситуація, комунальні проблеми, проблеми якісного міського середовища. Проте зазвичай дія в цих напрямках зводиться до протесту, а не до формування альтернативних пропозицій і альтернативних еліт - і тому результат є в кращому випадку одноразовим.

Волонтерство як безкоштовна добровільна участь в політиці повинне повернутися. Треба подолати партієфобію і боязнь участі в політиці і взяти на себе відповідальність, мати амбіцію змінити життя.

Сучасні партії бояться волонтерів - бо вони дуже вимогливі до своїх керманичів, перед ними треба відповідати за все зроблене і сказане. Вони вимагають плану і чіткої мотивації, вони зможуть якісно конкурувати, а не просто "мочити" один одного.

Є багато місцевих питань, котрі люди можуть вирішити самі. Якщо громада може збудувати церкву - то чому не може відремонтувати школу?

Саме громадські активісти можуть організувати впорядкування прибудинкових територій, дати раду під'їздам і вулицям. Певні кошти, закладені на ремонти, є і в теперішніх місцевих бюджетах - їх просто розкрадають, і тому слідкувати за цим - ще одне завдання для місцевих волонтерів.

І це - тільки окремі приклади, подібних задач можуть бути сотні.

Така дія повинна сформувати лаву запасних для майбутньої еліти - від депутата сільської чи районної ради до керівників управлінь міськвиконкомів, з котрих далі має вирости і державна еліта. Ці люди повинні сформувати суспільне замовлення, котре політики повинні будуть змушені виконувати.

Поки що виборча система закрила доступ в еліту простим смертним - закриті виборчі пропорційні списки не дають жодних шансів альтернативам. Поки що на всеукраїнському рівні зламати таку систему є неможливо - тому необхідно пробивати межу в 3% на місцях, хоча б таким боком входити у владу, служити джерелом інформації для своїх виборців - і потрошку формувати критичну масу своїх.

Треба вести себе як влада: готувати програми, рішення і команду, тренуватися на місцевому рівні, стояти один за одного - а діючі еліти добре вміють тримати владу тільки коли нема альтернатив.

Після цього ще треба буде знайти один одного, сформувати спільні цілі на базі спільних цінностей - і тільки в такому випадку можна буде якісно впливати на всеукраїнські процеси. Але це - робота на 5-10 років вперед.

Насамкінець

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,-
людина може вдаритись в апатію.
Ліна Костенко

"Ти не отримаєш те, чого очікуєш - отримаєш лише те, чого хочеш" - каже англійське прислів'я. Наскільки ми будемо хотіти нормальної України і діяти заради неї - настільки ми її здобудемо.

У нас уже був Майдан, котрий переміг завдяки нашій солідарності і довірі. Сили, що ми їх підтримували, уже неодноразово перемагали на виборах - і наша вина в тому, що наш обранці не зуміли дати раду тій відповідальності, що ми поклали на них.

Тому зараз принаймні на місцях ми повинні добитися якісного керівництва - і можливості для цього є в наших руках.

Теперішня нова стара влада розуміє лише аргумент сили: великодушність вона сприймає як слабкість. Нашою силою має стати наша спільна дія, наша солідарність, наша якісна альтернатива. З якісної влади на місцях має народитися нова Україна.

УП



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...