App Store Google Play

В очікуванні реваншу

14.02.2010 10:45
"Нічого не забули й нічого не навчилися" - так казали майже 200 років тому про французьких аристократів, які повернулися на батьківщину після Реставрації. Зараз мелодія життя в Україні визначається напруженим очікуванням: із чим повернуться до влади наші аристократи?

Не треба бути психологом, щоби відчути основний настрій біло-синіх, які після недовгої перерви знову сідають за важелі. Окрім цілком зрозумілого й закономірного відчуття тріумфу, тут неодмінно має додатися бажання помсти за ганебну поразку п'ять років тому, за викриття, за приниження, за роки очікування, нарешті, за переляк. Тоді вони чекали репресій, переслідування, судових процесів, бо знали за що. Натомість їх полякали зовсім трохи, можна сказати, символічно. Ну, звільнили когось «помаранчеві» - на те й політика. Найбільше перетрусили якраз місцеві кадри - не за якимось зрозумілим принципом типу люстрації, наведення ладу чи боротьби зі зловживаннями, а виключно з метою працевлаштувати своїх. Ось і все! Когось навіть, навпаки, наблизили, ще й нагородили. Але це все конкретика, тепер же панує емоція. Ентузіастична жага реваншу неминуче має захопити навіть найпрагматичніших, найзваженіших членів команди (чи, точніше, конгломерату різних команд, об'єднаних однією символічною постаттю).

Перші кроки нової влади мають бути, як і годиться, переконливими й демонстративними. Якими саме? Чекати швидких зрушень в економіці не варто: надто все тут хитко. Соціальні стандарти регіоналам легко було відстоювати в парламенті, зараз вони ще сім разів подумають, перш ніж підвищувати пенсії. Таким чином, окрім зовнішньополітичної, залишається ще гуманітарна сфера. Ось де можна відігратися!

Тут якраз і з'ясується, чи функціонують у біло-блакитних центри стримування. Кучма, як уже неодноразово згадувалося, переміг на хвилі русофільської риторики й... наступного дня після інавгурації перейшов на українську, бо усвідомив, що став президентом всієї України, а не лише Дніпропетровської області. Подивимося, як діятиме Янукович. Його думки з цього приводу невідомі (відверто кажучи, не думаю, що там є якісь думки), помічено лише, що першу урочисту промову в ролі переможця він проголосив російською. Проте відомі позиції тих у його найближчому оточенні, хто умовно відповідає за «духовку». А їх не так багато. Ганна Герман. Таїсія Повалій. Дмитро Табачник. Щодо останнього не варто довго плутатися в здогадах: війна з усім українським, себто з тим, що гідне називатися українським, для нього - справа честі, слави, звитяги й геройства.

Що ж, здобутки «українізації» такі мізерні, маловідчутні й здебільшого весь цей час зводилися до імітації бурхливої діяльності, тож досить просто «відкрутити» ситуацію станом на початок дев'яностих. Не треба відкривати нові російські школи, не треба запускати нові телеканали, не треба спеціально завозити книжки - досить залишити, як є. За п'ять років матимемо Білорусь, де розмовляти рідною мовою автоматично вважається ознакою неблагонадійності.

Звісно, якщо не чинити опір. Власне, саме на цій ділянці в найближчі роки має зосередитися громадський темперамент суспільства. Хай як дивно, а страх Майдану має відгукуватися в нових можновладцях якимись рефлекторними рухами. Якщо вже Азаров у глибоку кучмівську добу адекватно відреагував, коли під його вікном перед Кабміном смажили шашлики з рукописів українських письменників, сьогодні кожна гучна, масова акція має шанси стати дієвою. А що, сидіти склавши руки чи збирати валізи? Не дочекаються.

І все ж значно небезпечнішим за потенційні керівні рухи нових гуманізаторів є стихійний реванш нашого середньозваженого люмпена, який неминуче сприйме перемогу «класово близьких» як індульгенцію на те, щоби залишатися тим, ким він є. Та хай би залишався, ми все ще громадяни вільної країни, маємо право на власні переконання, вподобання й смаки, але ж він, люмпен, із моїми смаками ніяк не схильний рахуватися. Тому на нас неминуче чекає агресивний наступ того, що вони вважають російською культурою, ну й узагалі культурою: «Владимирский централ», у кращому разі «Вдоль по Питерской». Тобто навіть не русифікація, а провінціалізація та плебеїзація. Плюс щоденна агресія на будь-яке українське слово. Авжеж, наша взяла!

Я вже не кажу про віднині неактуальні панські витребеньки, як патріотизм і національна гідність. «Гідність» - це, здається, лексема з іншого словника. Хтось має зберегти уявлення про те, що це означає? Ось і завдання - звичайно, не для вузького кола.

УТ



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...