App Store Google Play

Як царя вибирають

06.02.2010 11:47
Гортаючи книгу історичної долі, ми особливо зупиняємось на сторінці "Президенти". Кліпаємо очима, сумуємо, соромимось... Як би не було, а ми таки причетні до вибору...

Нині ми перегорнули смішні і прикрі мультики до виборів 17 січня, які пройшли під знаком нехоті, такої собі "демократичної необхідності".

І тепер опинилися перед калюжею, в яку ніхто не хоче пірнати. Обидва персонажі так спопуляризовані, що більше несила витримувати їхніх білбордів. Обидва не сходять з телеекранів роками. Обидва показали себе на високих кріслах і явили межі своїх талантів.

Але головне - обидва без програми, з якою належало б приходити на місце Президента, що мав все-таки виразне національне і культурне обличчя, ба більше - релігійне.

І що дивно - в суспільстві переполох! Як у лісі, де звірі вибирають собі царя. Вони бояться і ведмедя, і тигра, і нічого доброго від них не чекають, але "вибирають собі царя".

Лисиці прикидають, до кого пристосуватись, вовки нагадують своїм малим, що "вовка ноги годують". Зайці оглядаються, де б надійніше сховатися.

Найцікавіше те, що самі "обранці" ввійшли в ролю і страшними обіцянками лісового порядку і права геть залякали усю звірину. У страсі і трепеті ведмедеві ставлять питання, що він зробить з тим і тим звіром, а він лиже лапу і скалить зуби! Спробуй вгадай...

І нема кому вголос нагадати: та ми ж вас обидвох знаємо, як облуплених, і знаємо, на що ви здатні. Чуда не станеться від того, що пересядете на інший стілець! Ліс той самий, звірі залишаться ті самі, під тим самим небом...

Але з небом царі завжди вступали в суперечність. Якось вони більше пристосовані кожен до своєї берлоги. Там усі свої, усе звично. А неба не видно, і знаки його неясні...

Недавно на каналі "Інтер" Віктор Федорович змушений був нагадати роки "оранжевої чуми" і непримиренної боротьби з нею. Тоді і дружина йому допомагала. Він зворушливо признався: "Я ей говорил, зачем ты полезла туда, на эту трибуну". Она говорит: "Я хотела тебе помочь".

Усе правдиво, тільки трохи зміщено в часі. Справа в тому, що в той час, коли вона "полізла на трибуну", то й Віктор Федорович поліз на трибуну. І обоє вони мали шалений успіх! Згадаймо, як переможно говорив Віктор Федорович у теплій компанії: "Эти козлы мешают нам жить!».І всі аж завили з радості і підтримали оратора бурхливими оплесками.

Так само, в такій же своїй компанії, дружина кандидата в президенти проти тих же самих "козлів" на Київському майдані видала свою інформацію, що вони там ходять в американських валянках і їдять наколоті наркотиками апельсини. Їй повірили, і заглушили дружніми оплесками. Її виступ був успішним!

То вже пізніше, коли на телебаченні зробили документальний кліп і показали його насміх перед усім світом, то аж тоді до донецьких фанів дійшло, що американські валянки і наколоті апельсини - то брехня для домашнього вжитку.

Тоді і до Віктора Федоровича дійшло, що у світі є інші поняття про правду і культуру, і туди соромно показуватися зі своєю блатною культурою. Доведеться робити поправки і просто трохи вчитися.

Дивно, що він, чоловік від природи кмітливий, не зробив з цього належних висновків.

Наука Сковороди про пізнання себе і свого покликання є дуже проста, а для виконання - важка. Огляньмось навколо: сліпі йдуть у поводирі, неуки - в учителі, егоїстичні дурні стають політиками, брехливі лицеміри прилаштовуються до амвону. І усім же їм по суті не легше, ніж бабі Мотрі, яка мудріша за них усіх, а проте продає яблука і редьку на базарі і роздає влучні характеристики кандидатам у президенти...

Коли від Бога чоловікові не дано, то вже долі не переломиш., а тільки дров наламаєш. Є люди легкі і дотепні на слово, вони мають хист переконувати, і їм здається, що вони вроджені для трону і для овацій.

Але працювати біля керма - то вимагає інших талантів, інших чеснот. Передусім - офірного служіння та уміння радитися з Богом. А Бог приймає тільки мову правди і любові. Саме ж по собі прагнення влади іде від диявола.

Сьогоднішні вибори без вибору є настільки пустими, що аж дивно: чого люди сперечаються? Яке зло менше? Які загрози більші? Загрози від кого? Від того, кого ми добровільно обираємо?

Але ж ми навіть не обираємо: ми голосуємо проти одного і боїмося чесно голосувати проти обидвох, щоб це не вийшло на користь одному!

Притому неясно, чи буде йому велика користь з того, що він ледь-ледь проскочить в те крісло, яке ви обоє розхитували під попереднім президентом...

Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...

Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....

Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.

"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.

Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.

Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.

Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.

І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".

Моя Україна - то внески нашої любови. Патріотизм не приватизується. Він живе в здоровій людині, як Божий дар творчости. Він проявляється в позитивному прикладі і не розподіляється в західних чи східних областях України.

Вибори 2010 є виплодом нашої байдужости до спільного добра і до честі нашого краю. Вони виросли з нашої дачної філософії і порізненої віри - кожного у своїх ідолів.

Великий Бог вчить нас пожинати посіяне. І не треба просити чуда - обдарування ледачих і ощасливлення байдужих. На дні пекла сидітимуть дрібнокорисливі і байдужі до спільного добра. Але вони і на землі сидітимуть в рабстві і трепеті перед царями сезону.

Усе це істини відомі - "ми вже чули". Але потрібні гострі ситуації, щоб привести людину до притомності і зупинити на блудній дорозі.

Уроки мають бути досить гіркими, щоб засвоюватися. Ліберально-демократичний період нашої історії дав нам відчуття свободи, але не навчив нас почуття обов'язку, що надає свободі життя і сенс.

За свободу треба боротися, свободу треба виборювати за найважчих умов, і ми їх матимемо.

Трохи заспокоює те, що пройдений нами шлях після Помаранчевої революції вписався в українську демократичну традицію і безповоротно вписався в свідомість покоління. Отже, принаймні, матимемо ґрунт під ногами...

УП

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Якась нездорова знову пішла хвиля від керівництва ЗСУ. То якийсь пулковник, маріупольський сиділець, добровольців не зміг за рік розгледіти, хоча вони у нього під носом були і сам Марік визволяли, і в...
Анастасія ГОРЯЧА

Прокидайтеся та дійте!

Типова картина типової української родини. Ранок, чоловік та дружина мовчки збираються на роботу. Швидка кава та сніданок. Діти зазвичай неохоче збираються до ненависної школи, а влітку прокидатись на...
Уже кілька тижнів на фейсбуці йде масова хвиля запитів на "дружбу" від явних ботів. Це не дивно - попереду нас чекають два роки гарячих виборів, - ми будемо обирати Президента, парламент, а потім ще м...
Музика, церква і спорт вже були "поза політикою". Тепер пан Медведчук вирішив додати в аполітичний список ще й кіно.Як бачимо, за планом вся наша культура повинна бути поза політикою. Поза українською...