App Store Google Play

Реабілітація Революції

25.01.2010 09:33
За всіма можливими логіками помаранчева революція, яка відбулася у листопаді-грудні 2004 року, мала відбутися деінде, тільки не тут.

Не тут, у країні, що століттями жила у стані хронічної бездержавності, пережила геноцид, чистки, репресії, русифікацію, дегенерацію, викорінення, Чорнобиль.

Не тут мав статися цей яскравий вибух "кислотного" безумства.

Не тут, бо нам нібито історією, яка тримала нас у сірих шатах і "Ежовых" рукавицях, було назавжди відмовлено у проявах неконтрольованого безумства.

Не тут, бо нам на роду було написано веселитись як подобається комусь іншому, але тільки не нам, або й узагалі мовчати.

***

Отже, тоді здивувавши весь світ, ми, водночас, насамперед здивували себе. І потім, звісно ж, не знали, що після цього помаранчево-адреналінового вибуху з цим усім робити, куди далі йти.

Так розчаровуються в кожній революції. Бо сіра буденність була її вбивством. Вона прийшла на зміну тим дням, і раптом виявилось, що людина людині знову вовк, а не брат, а мало не священні слова - це всього лише гасла, які ніхто не збирається виконувати, а Революція (саме так з великої літери!) - це багатотисячна, проплачена західними спецслужбами, дискотека на Майдані Незалежності.

***

У причинах кожної революції закладено потужний заряд незадоволення. Українське незадоволення чомусь обійшлося без руйнування своєї Бастилії і без гільйотини, без революційних трибуналів і переслідування дисидентів.

Обійшлося без розстрілу подружжя Кучм, як це сталося 1989 року з Ніколае Чаушеску і його дружиною Єленою в Румунії. І тепер Румунія - член ЄС і НАТО, а Україна начебто й не зрушила зі свого місця.

Я з підозрою ставлюся не лише до історичних паралелей, а й до надмірної схильності до культурно-історичних аналогій. Проте нам навіть символічно не вдалося отримати голову голого короля на таці.

Голий король перетворився на добре забезпеченого й респектабельного почесного пенсіонера.

***

Після революції не відбулося люстрації у владних вертикалях, бо, згідно з логікою, самі лідери революції, які були породженням старого режиму, і мали би першими зректися влади. Ба більше, під час відомих подій на Майдані не просто не пролилося жодної краплі крові - там нікому навіть не натовкли пику.

Після революції ми отримали нагоду вільно критикувати владу, але не отримали механізму, як по-справжньому впливати на неї. Відтак, окрім появи яскравих ток-шоу на телебаченні, по суті не відбулося нічого - ні довгожданих реформ, ні руху вбік євроатлантичних структур, ні нормалізації та прагматизації взаємин із Росією.

***

Тобто, ми були незадоволені якось по-своєму - так, що задовольнилися косметичними й символічними змінами, так, що самозаспокоїлися: "Точку неповернення пройдено", "Нас більше не зламати об коліно", "Ми тепер вільний європейський народ", "Разом нас багато - нас не подолати", "Бандити сидітимуть у тюрмах".

А насправді ми просто, за старою українською звичкою, відклали всі радикальні зміни, всі глибинні реформи, боротьбу з корупцією і шокові терапії на майбутнє. А відтак перевели, немовби за Львом Троцьким, революцію в перманентний стан. І тепер щодня щось неприємно вигулькує, нагадуючи нам про нашу тодішню нездатність піти до кінця, про нашу безхребетність, про нашу інфантильність.

Зрештою, про наш традиційний мазохізм. "В народу вийшла пара", - думали вони і спостерігали за нашими танцями, освяченими міжнародним співтовариством.

Ми занадто самовіддано танцювали і співали - замість блокувати рахунки в банках, одягати наручники, допитувати в тюрмах і судити Революційним Трибуналом.

Поразка Революції полягала в тому, що нам тоді здавалося її безперечною перемогою. Так само, як ситуативний союз Ющенка й Тимошенко об'єднав найбільше симпатиків тоді, під час Майдану, тепер - відтоді, як вони ж вступили в брудний і безперспективний конфлікт - відбувається послідовне нівелювання всіх уявних і можливих політичних здобутків Революції.

Відтак, не треба навіть було чекати контрреволюції та реакції ззовні. Вожді Майдану поховали революцію своїми руками. Причому разом із цим вони ввімкнули програму власного самознищення.

***

Нам подобалося це солодке самонавіювання, ці гарні мантри. Так, мантри. Ми робили мирну й безкровну революцію і поводились при цьому відповідно - як послідовники Махатми Ґанді.

Наш кандидат згодом настільки ввійшов у свою роль "батька нації", що всім усе пробачив. І всіх ворогів нагородив орденами. Генерального прокурора, який завалив справу Ґонґадзе, голову Центральної виборчої комісії, який нахабно сфальшував вибори, і ще десятки великих і дуже великих негідників.

Тоді, у грудні 2004 року я, наївний романтик, написав: "...персоніфікація цієї революції - Віктор Ющенко - є дивовижним синтезом Махатми Ганді, Кемаля Ататюрка й Вацлава Гавела. Іноді дуже хочеться, щоб другий і третій складники якось врівноважили перший."

Однак наш український Ґанді ні про що таке навіть і не думав. Бо, здобувши владу, залишився до кінця "сином" Кучми і, по суті, його головним бухгалтером.

***

Ми обнімали своїх противників і ділилися з ними гарячим чаєм та бутербродами. Ніхто з нас не вистрелив у них - навіть подумки. Ми нікого навіть не змусили посипати голову попелом і покаятись.

Тільки тепер зрозуміло: все, що робилося на Майдані, було масовим сеансом колективної психотерапії - проговорюванням, артикулюванням речей простих: "ми вільні", "ми повноцінні", "ми сильні", "ми гарні", "ми добрі". Оце останнє й було головним месиджем революції: в нас добре, велике українське серце.

Чи не тому так легко було потім розтоптати це добре українське серце пасивністю, нехлюйством, хворобливою амбітністю, вічним "дерибаном" країни і постійною гризнею за владу?

Мені досі вельми цікаво, чи там на Майдані ми просто тимчасово побули добрими, а чи такими залишилися назавжди?

***

Насправді ми не прийшли щось змінювати зовні себе. Ми хотіли щось змінити у себе всередині. Ми, здається, зовсім і не приходили нікуди, а просто там стояли. А за нашими спинами хтось із ким домовлявся: Ющенко з Тимошенко, Ющенко з Кучмою, Кучма з Соланою, Кваснєвським і Адамкусом, а Бог із Сатаною.

А ми стояли й проводили над собою грандіозний експеримент.

По-перше, естетичний, а по-друге - антропологічний. Ми явили якийсь чудернацький і небачений досі потяг до молодості, оптимізму, яскравих барв, гарних учинків. У нас був на озброєнні абсолютно безпрограшний колір.

Це був колір здорової провокації, як у польської "Помаранчевої альтернативи". Однак він не обмежувався лише мистецько-політичними акціями. В нашому Києві помаранчевим тоді було все.

Це була помаранчева епідемія, інфекція.

Всі ми тоді були й почувалися збіса непересічними, дотепними, іронічними. Всі ми розуміли один одного без слів - вистачало просто побачити помаранчеву стрічку на рукаві випадкового перехожого.

***

Безпрецедентною була антропологія революції. І це з п'ятирічної часової відстані здається найбільшим здобутком.

Так само, як змінилися чехи й поляки після своїх великих поразок - "Празької весни" і подій 1981 року навколо "Солідарності" - українці здобули ні з чим не зрівняний козир. Вони стали іншими людьми, бо, переживши найбільший емоційний підйом, усвідомили, що, крім себе самих, їм сподіватися більше немає на кого.

Саме у дні революції українське суспільство виявилося на дві голови вищим за політичну еліту. Попри всі розмови про розчарування, я ніколи не погоджуся з тезою про те, що на зміну ейфорії прийшло розчарування.

Ні, просто народ, який пережив Голодомор і Чорнобиль, давно звик до думки, що там, "нагорі", нема "своїх" і "чужих". Там усі "чужі".

І якщо під час революції його на кілька місяців відвідала надія на чесність, непродажність і сміливість політиків, то сьогодні він знову впевнений в тому, що крім влади, впливу і грошей їх нічого не цікавить.

***

Як відомо, під час революції помаранчева, демократична і прозахідна Україна протистояла синьо-білій, проросійській.

Насправді ж принципова відмінність "помаранчевих" політиків від "синьо-білих" полягає лише в тому, що перші вміють співати гімн України, поклавши руку на серце, а другі - ні, перші переважно україномовні, а другі надають перевагу російській, перші - травоїдні, а другі - хижаки. Але чудовий апетит - спільна риса обох таборів.

Хоч перші ховаються за лібералізмом і європейським вибором, а других зсередини випалюють шалені амбіції "з'їсти" в цій країні всіх і вся.

Що було потрібно людям на Майдані? Парадокс, але це правда: українці яскраво боролися за те, щоб їхня влада і політика стала безбарвною і нудною, як у Європі. Що може бути нуднішим, ніж чесність, відкритість і прозорість?

***

Минула вже п'ята річниця "помаранчевих" подій. Щось було мені зрозуміло вже тоді, на Майдані. Щось ставало зрозумілим згодом. Через рік лідери революції ще вийшли святкувати річницю. Ще стояли разом на одній трибуні.

Через чотири роки вже сам президент Ющенко замість Дня Свободи 22 листопада оголосив День Пам'яті за загиблими під час Голодомору 1932-33 років. Ясна річ, йому вже нема що сказати людям.

Я лише одного не вибачу їм, політиками, які все зрадили і нічого не змінили.

Я не вибачу сліз моєї 92-річної бабусі, яка за кілька тижнів до своєї смерті дивилась по телевізору сюжет про чергові конфлікти між Ющенком і Тимошенко й не могла стримати сліз.

Я не вибачу того, що вона так і померла без жодної надії, що після неї життя буде кращим.

Натомість сам я якось проживу. Зі своєю революцією в серці.

Новий громадянин

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Наслідки Першої Світової для України оформилися у конкретний факт та конкретну дату 14-го листопада 1918-го року.У цей день гетьман Павло Скоропадський видав грамоту про воз'єднання на федеративних на...
Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...
Марія СОЛОМОНОВА

Чергове шкільне отруєння

Дніпро. Чергове шкільне отруєння. І з вчорашнього дня жодного коментарію з боку відповідного департаменту міськради.Минулого разу, коли було масове отруєння дітей 62-ї школи, мер міста принаймні напри...