App Store Google Play

Небеса та пісні Богуслава

18.01.2010 16:04

Будь-яке місто цікаве по-своєму, незалежно від того, чи є воно мегаполісом або ж крихітним, загубленим на мапі селищем. Сьогодні у «Містах і місцях» - село Богуслав Павлоградського району Дніпропетровської області. Розказати про нього я попросив людину, котра неодноразово побувала там, - засновника та керівника київського фольклорного ансамблю «Божичі» Іллю Фетисова.

- Як ти опинився у Богуславі?

- Це довга історія... Колись ми виступали на фестивалі у Рівному. Там також був фольклорний ансамбль з села Кочережки Павлоградського району Дніпропетровської області. Ми ж раніше вважали, що Павлоградський район - то лише промзона, балістичні ракети, тверде паливо, який фольклор? Але кочережські пісні нас заворожили, тож у 2000 році ми здійснили байдаркову експедицію по річці Вовча, води якої плавно перетекли в річку Самара, на якій те село стояло. Плавання пройшло з багатьма пригодами. На начебто тихих річках виявилася безліч перешкод: якісь труби, очерет, пороги, справжні скелі. Та ми недарма поневірялися: у Кочережках знайшли просто скарб народної творчості, ніким не розвіданий, адже фольклористи до нас туди не заїздили. Ми буквально закохалися в Дніпропетровщину, об'їздили всі села Павлоградського району, записали багато старовинних козацьких пісень, а у 2004 році завітали до Богуслава.

- Як виглядає саме село?

- Довжелезне, тягнеться шість кілометрів. Що важливо - це степ. Якщо Кочережки - найвища точка Дніпропетровської області, то Богуслав - безмежна рівнина, на якій, крім стародавніх скіфських могил, інших підвищень немає. Річка Самара, неподалік від якої розташований Богуслав, є природною сторожовою лінією, і ці могили йдуть уздовж берега, причому досить високі.

- Що ж дала ваша етнографічна розвідка?

- Зустріли місцевих бабусь, попросили їх заспівати. Вони як заклали купу, по-народному кажучи, колінець!.. Їхній спів перевершив будь-які мої уявлення про протяжність народної пісні - бо це нескінченні куплети, які тягнуться, перекручуються, переходять; і ще вразило максимальне вокальне розгалуження. Це рідкісне явище: зазвичай у народних піснях два-три голоси, а тут доходило до п'ятиголосся, дуже своєрідна манера з відвертим копіюванням чоловічих голосів. Відчувалося, що спочатку існувала чоловіча традиція співу, котра перейшла у жіноче середовище і дуже гарно збереглася у такій формі. Це справляло надзвичайне враження. У 2005 році ми були співорганізаторами фестивалю Олега Скрипки «Країна мрій», тож привезли до Києва тих бабусь.

- Судячи з того, як ти про те кажеш, це справжній Клондайк співочих талантів.

- Нам у сусідньому районі розказали про Богуслав, що начебто там ще у 70-х їм поставили батюшку, який закінчив семінарію у Москві і співав навіть у московському патріаршому хорі. Він прийшов знайомитися з півчими, а йому регентша каже: «Що там патріарший хор - так, як у Богуславі, ніде не співають». Виявляється, переважна частина учасниць їхнього ансамблю - також півчі у церкві. У 2006 році я спеціально приїхав до них на Великдень, щоб записати всенощну. До того часу я чув церковний спів лише у Києві, й він мене не приваблював. А у Богуславі жінки, які ніколи не бачили нот, співають на шість-сім голосів! Як, не маючи нотних партій, вони тримають гігантське багатоголосся, всю фактуру? І це не типовий безтілесний церковний хор, а справжня плоть і кров, пристрасть сил землі у тому співі - дуже смачно слухати. І саме Богуславу, підкреслюю, притаманна така стилістика. Це підтвердилося, коли ми пройшли чимало сіл у тій місцині. Дніпропетровщина тим і вражає - це справжня енциклопедія фольклорних стилів: там кожне село має свою традицію.

- Чому?

- Бо то козацька територія. Адже населення було мішане, люди тікали на Січ з різних країв. На Дніпропетровщині кожна, як там кажуть, слобода відрізняється. Ти не знайдеш двох сіл, де були б однакові пісні. Неймовірна, чарівна строкатість, справжній рай для дослідників. А ось на Поліссі, наприклад, у величезному ареалі може співатися одне й те саме. Таким чином, повторюся, те, що співають у Богуславі, не звучить більше ніде. Ба більше, це поширюється і на побут: наприклад, богуславський борщ не червоний, а жовтий, з кислинкою - бо туди додають буряковий квас, але не буряк. Вони навіть на червоний борщ кажуть «свекольник»...

- Чим ще цікаві богуславські звичаї?

- Весільні пісні дуже розтягнуті, багато колін. В мене навіть кінематографічна асоціація виникає: здається, коли це співали, то все відбувалося наче в рапіді, або взагалі всі завмирали як на стоп-кадрі - щоб дотримати обряд, щоб доспівати до кінця.

- Звідки ж та протяглість?

- На сто відсотків - від зовнішнього середовища. Стиль обумовлений тим відчуттям нескінченності, яке виникає в людини, котра їде степом. Для подорожнього степ безмежний - якраз такий під Богуславом. Бо, якщо порівняти, - музика, яка звучить у Карпатах, має таку само форму і гостроту, як карпатські вершини, у горян короткі мелодії і багаті тексти, а у степу навпаки - небагато тексту, але дуже довгі куплети.

- Окрім пісень, чим ще Богуслав вирізняється з-поміж решти сіл?

- Кожне село відрізняється людьми. Ось, наприклад, перше, що кинулося у вічі: коли їдеш через Богуслав - з лівого боку стоїть величезний корабель. Химера якась: степове село, і раптом справжній вітрильник, хоч зараз сідай і пливи. Ми поцікавилися - це що, якийсь багач розважається? - нам відповіли, що ні, то місцевий таке собі зробив. Не складалося завітати, аж у 2008-му зайшли до нього. Звати його Геннадій Танчік, він працює на шахті «Самарська». Не має ніякої мистецької освіти. Але те, що ми побачили у нього у дворі, просто феноменально, будь-який музей захотів би мати. Перше - ковані грати, дуже тонка робота. Сам живе у старезній хаті бозна-якого століття. А побудував собі великий будинок, і на кутах - башточки, теж викувані з металу. Туалет у дворі зроблений з пляшок, нагорі покритий соломою, круглий. Криниця кована повністю, візерунчастий метал, частини дашка крутяться. Друга криниця на городі - кований журавель гігантського розміру. А корабель - це лазня. Величезний корабель просто на городі, височезні щогли, справжні вітрила, з ліхтариками, що світяться. Все, до чого береться, робить з вигадкою і гарно. Фантастично талановитий.

- І звідкіля в нього такий потяг до прекрасного?

- Ми питали. А він віджартувався: мовляв, у армії служив, біля гармати стояв, вона стрільнула невдало... Кажуть, він почав дивачити ще до армії. Колись приніс у кінотеатр свинячу голову, вдів на неї пальто, кашкета і посадив у крісло. Люди спочатку дивилися фільм, а потім хтось побачив, зойк здійняли, повтікали з кіна - сидить свиня і дивиться фільм! При тому сам гарний господар, шахтар, дружина і діти. Така унікальна людина.

- Але, мабуть, то не єдиний богуславський унікум?

- Так, є ще місцевий художник, Сотніков Микита Савельйович. Йому вже під 100 років, але він продовжує писати картини у всіх техніках, які, мабуть, існують. І ще й на балалайці грає. А весь свій живопис дарує місцевому Будинку культури, де фактично створили його музей, і крім самого Сотнікова, туди віддають картини його учні, друзі, там знаходиться близько 500 полотен різних художників, причому великого вікового проміжку. А музей став можливий завдяки ще одній людині - це директор Будинку культури Володимир Редька. Зазвичай директор БК - це людина, що крутить дискотеку, це його єдина функція. А Володимир Іванович - справжній директор. У нього Будинок зразковий, охайний і красивий, там працюють гуртки, а окрім картинної галереї, є ще фольклорний ансамбль, хор і музей історії та етнографії села. Ми завжди зупиняємося у нього, його матір співає в церкві і знає теж багато пісень.

- Які загалом люди в Богуславі?

- Вони там дуже незалежні, як козаки. У фольклорному ансамблі кожна з учасниць велика особистість. Кожна жінка співає свій голос, і має такий чоловічий характер. Нам розказували, що навіть гопак навприсядки там танцювали жінки. Дуже сильні жіночі характери, такий матріархат своєрідний.

- Важко їм там?

- Це козацьке, запорізьке село. На початку ХХ століття мешкало 5000 душ, зараз до 4000. Втрати від голоду, війни, виїжджали до міста. Але тримаються. Мають одну перевагу, яка водночас є мінусом: близькість до Павлоградського механічного заводу, до полігону, на якому знищується ракетне паливо. Дуже великі землі Богуслава знаходяться в оренді у заводу. Це з одного боку добре, бо завод платить за це, принаймні платив до кризи - і це йшло на школу, на клуб, на Будинок культури, але ж, кажуть, буває як вітер віє, то навіть листя жовкне, тобто екологічно не дуже добре сусідство. З іншого боку, люди мають роботу на шахтах, і до Павлограда 15 хвилин маршруткою - якщо молодь працює там, вона туди не переїжджає, зручніше жити в селі, аніж знімати житло у місті. Парадоксально, що, при відносній близькості до міста, їхня культура дуже гарно збереглася.

- І все ж таки, чому там така аномалія талантів?

- Тому що козаки були люди різного походження. Коли мішаються люди різних регіонів, діти завжди талановитіші виходять. Оця суміш різної крові дає таланти.

- За ті роки, що їздиш туди, там щось змінилося?

- Зміни, на жаль, є - відходять, помирають люди, а ті, хто ще є, хворіють і не співають, і їхній ансамбль не такий вже, як у 2005 році, - дуже яскравий колектив був. Час іде і дуже прикро, що молодь не переймає ці пісні. Так скрізь по країні, фольклор зникає через суто фізичний занепад.

- В Біблії є дуже гарна метафора небесного Єрусалима. Чи є у Богуслава своя небесна подоба?

- Звичайно є, але, мені здається, то не тільки у Богуслава, але й у кожного села.

- А у міст?

- Вони геть не небесні. Місто приходить і нищить село, не лишає нічого. Міста - то, скоріше, чорні діри, які затягують у себе все, і все там зникає. А ось у кожного села є своя небесна подоба, і всі люди, які відходять, несуть у собі цю традицію, стають мешканцями тих небесних сіл, і ця культура, може, таким чином зберігається. І колись, може, повернеться до нас...

«День», фото надані Іллею Фетисовим

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...
Марія СОЛОМОНОВА

Чергове шкільне отруєння

Дніпро. Чергове шкільне отруєння. І з вчорашнього дня жодного коментарію з боку відповідного департаменту міськради.Минулого разу, коли було масове отруєння дітей 62-ї школи, мер міста принаймні напри...
У місті Кривий Ріг працює 7 центрів первинної медико-санітарної допомоги яким підпорядковані 39 амбулаторій. На першу ланку медицини у місті за перше півріччя витрачено більш ніж 90млн. грн.. Вже з ли...