App Store Google Play

Батіг і пряник для влади

17.01.2010 16:30
Не пізніше ніж у другій декаді лютого Україна отримає президента, легітимність якого буде поза сумнівом. Не син, не товариш, не сам собі наступник - для більшості уламків СРСР отримання демократично обраного керівника все ще залишається мрією. Та втішатися цим не буде часу. Кінець виборів покладе початок складнішому й анітрохи не менш важливому процесу. Українському народу належить попрацювати батогом і пряником, щоб видресирувати новообраного президента.

У суспільствах зі стійкими традиціями управління уряди приходять до влади вже дресированими. У країнах, де державність перебуває у процесі становлення, суспільству після чергових виборів доводиться починати з нуля.

У незрілих країнах від влади очікують чудес, а самі начальники прагнуть здійснювати подвиги. Їм нудно навчатися у школі демократії. Їм нудно вчасно ходити на роботу й не порушувати правил вуличного руху. Їм огидно читати про себе в газетах усілякі дурниці, тим більше публічно відповідати на них. Якось огидно єству, щоб одразу після перемоги по-школярському зубрити уроки європейськими мовами. Хочеться увірватися в історію якнайшвидше, по-новаторському, напряму. Щоб ламати ворогів через коліно, як генерал Піночет. Щоб у противника душа у п'яти сховалася, як у розкішному Сінгапурі, де 30 років довгими бамбуковими палицями бив співвітчизників по п'ятах великий хуацяо Лі Куан Ю. Щоб вчепитися в кермо і нікого більше до нього не підпускати, як це робив і робить відважний підполковник із братської Півночі. Керівники з них, звісно, специфічні, але які рейтинги!

На відміну від названих вище героїв шлях європейський позначений іменами неяскравими. Хто там керував Нідерландами наприкінці 1950-х? Як звали прем'єр-міністра Норвегії в середині 1970-х? Навіть Улофа Пальме зі Швеції зовсім забули б, якби не його загадкова загибель.

Звісно, якщо покопатися в літописах інтернету, можна виявити, що саме в часи цих безіменних лідерів у їхніх країнах відбулося плавне і швидке зростання народного добробуту. Але що скажуть про тебе виборці, якщо весь твій термін мине без подвигів і звершень, без захоплених натовпів і довгих кортежів, які, блимаючи синіми спалахами, мчаться по центру столиці?

Всі уряди, як діти. Люблять салюти і паради, мріють кататися головними вулицями під блиск сліпучих мигалок. Тільки народ має право відібрати в них владні цяцьки або обмежити їхній набір. Але право народу не реалізується автоматично. Якщо громадська думка країни проґавила час дресури, не зуміла одразу ж після виборів поставити свій уряд на його місце, цілком імовірно, доведеться очікувати ще довгих чотири роки. І тоді все доведеться починати з початку. А всі безцінні, безповоротні роки від виборів до виборів підуть на обкатку вічного двигуна під назвою «ручне управління».

Якщо заглибитися в історичні деталі, то насправді виходить так, що чи не всі герої ручного управління - типові невдахи. Чилійського диктатора наприкінці життя ледве не посадили, врятувався довідкою про недоумство. Путін кермує цілком самовладно, але бочком, із правого сидіння. Лі Куан Ю небезуспішно керував державою майже 30 років, але вся його держава - з пів-Одеси. Може, якби доля занесла Едуарда Гурвіца у Сінгапур, то він і там виявився б не останнім із хуацяо.

Незначні успіхи авторитарних режимів пов'язані або з географічними крихітками (Бруней, Катар), або з учорашніми племенами. Пів-Одеси можна обслужити і без прозорих виборів. А ось Норвегія, країна середніх просторів, побоїться віддавати себе в одні руки. Нормальний світ уже давно не мислить свого життя без чіткого розподілу чітко змінюваної влади. Що ж до України, найбільшої країни Європи, то неможливо уявити генія, якому вдалося б впоратися хоча б із однією з безлічі серйозних проблем без повсякденної участі суспільства.

Відомо, що влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. На щастя, ця максима має й зворотний бік. Влада відповідальна, така, що ні на мить не випадає з-під контролю сильних громадянських інститутів, чітко обмежена ними, пробуджує в інших особистостей цілком привабливі людські риси. Коли Велика Британія прогнала Черчилля з прем'єрського крісла одразу ж після вистражданої ним перемоги, сер Вінстон відгукнувся з гордим сміхом: «На таку невдячність здатний тільки великий народ».

Чи знайде українське суспільство в собі сили, щоб уже з перших днів взятися за дресирування нової влади? Чи зуміє чемно, але невблаганно спрямувати своїх керівників у бік некрикливої, несуєтної громадської роботи? Тут дуже багато залежатиме від того, що українці вважають своїм благом і в чому вбачають його джерела.

Навряд чи хтось заперечуватиме, що доля подарувала українцям шикарний шматок планети. Трохи замало природного газу, але це не біда. Біда в тому, що багатомільйонне населення, розумне, освічене і працьовите, все ще не стало народом. А народом не станеш, доки не матимеш розумного й відповідального уряду. Його не залучиш ззовні. Доводиться вирощувати у своєму колективі. Зате плоди тішать. Якщо вдасться видресирувати цей уряд, дивись, наступний обійдеться без батога, тільки легкими ляпанцями по заду.

Український тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Останнім часом, коли дивлюся на те, що відбувається навколо, вже вкотре мені спадає на думку аналогія між Україною та Іудеєю часів Другої Іудейської війни. Події тої війни досить живописно описав у св...
Ярослав СИНИЦЯ

Станиця Луганська

Станиця Луганська зараз,це  не те, що було три роки тому.  Людська натура така, що має здатність пристосовуватись до будь-яких умов, і за дуже короткий час. Про війну тут нагадують цілі квар...
Наслідки Першої Світової для України оформилися у конкретний факт та конкретну дату 14-го листопада 1918-го року.У цей день гетьман Павло Скоропадський видав грамоту про воз'єднання на федеративних на...
Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...