App Store Google Play

Стратегія модернізації України. Бачення незалежних експертів

22.12.2009 21:21

Нашій країні виповнилось 18 років. За ці роки ми так і не стали єдиним народом, політичною нацією, тобто сукупністю громадян держави, згуртованих спільною волею жити й рухатися у майбутнє разом, гордих за свою країну.

Що ж перешкоджає нам у цьому? Адже ми маємо всі передумови: найбільшу в Європі територію з родючою землею, давню історію, століття визвольної боротьби, талановитий народ, ще не втрачені якості освіти, науки та здатності опановувати найсучасніші технології, вміння розвивати ринкову економіку та конкурентоспроможний бізнес, нарешті, належність до європейської цивілізації. Втім, замість країни, яка прогресивно розвивається, ми маємо занедбані суспільство, економіку, культуру, освіту, природне середовище і всевладну корумповану бюрократію на чолі з «обдарованою» переважно лише для себе, ситуативною, політичною елітою. Жодна політична сила та жодний уряд за роки незалежності не спромоглися змінити цей жалюгідний стан справ.

Отже, насамперед, нам бракує загальної згуртованості, справедливої організації суспільних відносин, які вибудовуються за умови наявності спільної мети та гідних керівників. Ми певні, що першим кроком змін має бути впровадження стратегії модернізації України - реалізації продуманого комплексу системних реформ. Такі реформи є непопулярними не стільки для населення, скільки для політиків, які намагаються утриматися при владі будь-якою ціною, навіть ціною занедбаної країни у перманентній кризі.

Тому ми не бачимо іншої політичної волі здійснювати такі реформи, окрім волі до змін, яка прокидається у громадянському суспільстві країни. Так сталося 1991 року, коли ми здобули незалежність завдяки вільному волевиявленню народу. Так сталося і року 2004, коли лише завдяки само організованим громадянам не сталося фальсифікації результатів виборів. Ми віримо, що й на цей раз громадянське суспільство само здатне каталізувати процеси вироблення консолідованої стратегії реформування країни. Саме громадянське суспільство має свідомо обирати тих лідерів та їх професійні команди, хто доведе не лише бажання, а й вміння чесно керувати та насправді здійснювати реформи модернізації.

Нижче ми презентуємо попередню версію та короткий опис реформ, без здійснення яких, на наше переконання, неможливе майбутнє України як європейської, розвиненої країни. Ми свідомі того, що цей перелік не є повним. Йдеться про ключові, з нашої точки зору, реформи, без яких неможливий жодний поступ. Багато з запропонованих нами кроків модернізації країни є досить відомими: кризова атмосфера українського суспільства останніх років насичена цими ідеями та поглядами. Ми втілили лише нагальну необхідність для суспільства викласти їх системно.

Ми сподіваємося на подальше широке обговорення цієї Стратегії з представниками громадських організацій, бізнесу, сумлінними політиками, науковою громадськістю та експертами по всій Україні, починаючи з середини грудня цього року. Таке публічне обговорення допоможе доповнити та поглибити запропоновану стратегію. Наш адресат - всі, зацікавлені у змінах, спрямованих на розбудову чесного, відкритого демократичного суспільства, всі, зацікавлені у свідомому виборі власного життя.

Цей документ створений незалежними експертами за ініціативи Міжнародного фонду «Відродження», організаційно-консультаційної підтримки «Лабораторії законодавчих ініціатив» та фінансового сприяння Pact, Inc., Програма «Об'єднуємося заради реформ» (UNITER).

Автори: Частина І - Ігор Коліушко, Віктор Тимошук, Олександр Банчук, Мар'яна Демкова, Роман Куйбіда, Юлія Кириченко, Дмитро Український (Центр політико-правових реформ); Анатолій Ткачук (Інститут громадянського суспільства), Денис Ковриженко (Лабораторія законодавчих ініціатив), Анна Нечай (Інститут фінансового права).

Частина ІІ - Ігор Бураковський, Вероніка Мовчан, Оксана Кузяків, Олександра Бетлій, Сергій Кандюл, Алла Кобилянська, Віталій Кравчук, Ганна Кузнєцова, Катерина Куценко, Дмитро Науменко, Катерина Пількевич, Наталія Сисенко, Ганна Чухай (Інститут економічних досліджень та політичних консультацій), Анна Голубовська-Онісімова (ВЕГО «Мама-86»).

Частина ІІІ - Олександр Сушко, Володимир Горбач (Інститут Євро-Атлантичного співробітництва), Василь Філіпчук (позаштатний консультант), Олексій Коломієць (Центр Європейських та трансатлантичних студій), Наталія Пархоменко (Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України), Євген Роздорожний, Катерина Шинкарук (Інститут економічних досліджень та політичних консультацій), Олесь ЛІСНИЧУК (Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ)

Частина ІV - Євген Бистрицький (Міжнародний фонд «Відродження), Максим Лациба (Український незалежний центр правових досліджень), Олександр Вінніков (Мережа розвитку європейського права), Євген Захаров, В'ячеслав Епштейн (Харківська правозахисна група), Наталія Лігачова («Телекритика»), Єгор СоболЄв (Бюро журналістських розслідувань «Свідомо»), Георгій Касьянов (Інститут історії НАН України), Тарас Возняк (журнал «Ї»), Мирослав Маринович (Інститут релігії і суспільства Львівської Богословської Академії), Олександр Степаненко (ЕГО «Зелений Світ», м. Чортків), Анна Голубовська-Онісімова (ВЕГО «Мама-86»).

Відповідальні редактори частин: Ігор Коліушко, Ігор Бураковський, Олександр Сушко, Євген Захаров та Євген Бистрицький.

Цю, скорочену, та повну версії Стратегії для он-лайн обговорення можна знайти на сайтах:
Лабораторія законодавчих ініціатив (
www.parlament.org.ua ), Міжнародний фонд «Відродження» (www.irf.kiev.ua ), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій
(
www.ier.kiev.ua ),
Центр політико-правових реформ (www.pravo.org.ua ), Громадський простір
(
www.civicua.org ), «Майдан» (www.maidan.org ).

Частина І.
ЗМІНИ В ІНСТИТУЦІЙНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ
ТА територіального САМОВРЯДУВАННЯ

Погана державна влада здатна змарнувати найкращій потенціал суспільства. А неправильна інституційна організація держави унеможливлює не лише конкретні галузеві реформи. Викривлена система державних інституцій не дає змоги покращити якість державного управління та зменшити корупцію, перешкоджає громадянському суспільству ефективно реагувати на її недоліки та виправляти їх шляхом швидких змін обраних та призначених керівників у разі їх некомпетентності.

Не існує рецепта як ураз поміняти всіх можновладців на чесних, справедливих і кваліфікованих державних діячів. Але раціональна організація державних інститутів створює умови, за яких суспільство отримує можливість покращувати політичну, управлінську та судову еліти, відтак - покращувати державну політику, розвиватися. Саме тому реформа інституційної організації держави та територіального самоврядування є найважливішим ключем до реалізації цілої Стратегії модернізації України.

1. Політична система, яка захищає національні інтереси та спонукає розвиток суспільства й держави

Відсутність реформування або спотвореність державної машини та її інституцій залежить від якості організації політичної системи. Сьогодні стає все очевидніше, що суспільство України вимагає такої політичної системи, де була б забезпечена реальна демократія, чесна конкуренція політичних сил, законотворення було б якісним і прогнозованим, а органи виконавчої влади перебували під ефективним контролем парламенту.

На виборах до парламенту, рад регіонального рівня, міських рад великих міст необхідно запровадити пропорційну систему з голосуванням із преференціями (за відкриті списки); а на виборах депутатів місцевих рад - мажоритарну систему в багатомандатних округах; на виборах мерів міст - двотурову мажоритарну систему. Слід розширити можливості для здійснення безпосереднього народовладдя на загальнонаціональному та місцевому рівнях, надати виборцям право законодавчої ініціативи. Для розвитку політичної конкуренції слід скасувати імперативний мандат, дозволити самовисування кандидатів на виборах за мажоритарною системою, запровадити щорічне державне фінансування партій, що подолали виборчий бар'єр на парламентських виборах, обмежити фінансування партій за рахунок приватних внесків. Потрібно реформувати державні і комунальні ЗМІ, запровадити суспільне мовлення, захистити журналістів від впливу власників мас-медіа. Очищення політики від корупції вимагає підвищення прозорості роботи всіх органів влади, обмеження депутатської недоторканності, впровадження публічного декларування політиками та посадовцями своїх інтересів, доходів, фінансових зобов'язань та витрат; посилення державного контролю за їх доходами і витратами.

Закони стануть якісними та дієвими, якщо законопроекти готуватимуться на реалізацію попередньо схвалених концепцій розвитку відповідних сфер суспільного життя, проходитимуть урядову та громадську експертизу, обговорюватимуться за повною процедурою. Парламентський контроль буде ефективним, якщо програма діяльності Уряду схвалюватиметься в обов'язковому порядку, а «години запитань» до Уряду проводитимуться щодня, буде переглянуто формат парламентських слухань та схвалено якісно нові закони «Про Рахункову палату», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

2. Ефективна виконавча влада

Україні потрібна нова організація виконавчої влади, за якої держава отримає нарешті стратегію свого розвитку, а Уряд буде генератором і реалізатором реформ. Замість ручного керування та роботи в режимі «гасіння пожеж» Кабінет міністрів має перейти до формування стабільних і прозорих правил. Слід ліквідувати інструмент «доручень» у відносинах між органами влади. Застаріла процедура «погодження» проектів урядових рішень має бути замінена сучасними інструментами міжміністерської координації, заснованими на електронному документообігу та обговоренні проектів на урядових комітетах. Нові процедури формування державної політики повинні бути нерозривно пов'язані з бюджетним процесом та консультаціями з громадськістю.

Слід раціоналізувати систему органів виконавчої влади на центральному рівні шляхом впорядкування статусу та кількості теперішніх центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ). Міністерства мають бути головними розробниками державної політики. Важливо завершити розмежування політичних та адміністративних функцій та посад у міністерствах, зокрема, запровадити посади державних секретарів міністерства. Поточні адміністративні функції (ліцензування, реєстрації тощо) мають виконуватися окремими урядовими органами в системі міністерств. Слід забезпечити незалежність регуляторів (національних комісій регулювання природних монополій) та захистити їх від політичного втручання. Важливо створити дієвий механізм взаємодії Кабінету міністрів з місцевими державними адміністраціями, забезпечивши їх головам повноцінний статус державних службовців, а не політично відповідальних осіб.

Адміністративне втручання держави (перш за все - дозвільне та інспекційне) в життя суспільства необхідно мінімізувати. Органи виконавчої влади мають діяти виключно на основі закону та з максимальною прозорістю. Державні службовці повинні професійно та добросовісно виконувати свої обов'язки. Натомість їм має гарантуватися стабільне перебування на посаді та захист від політично-партійних впливів.

Адміністративна реформа має здійснюватися на основі нової концепції під відповідальність окремого члена Уряду. Слід забезпечити якнайшвидше ухвалення адекватних законів «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу» (нова редакція).

3. Місцеве та регіональне самоврядування європейського зразка

На сьогодні місцеве самоврядування в Україні становить архаїчну систему рад, організаційно та ресурсно неспроможних ефективно вирішувати питання місцевого розвитку і якісно надавати населенню відповідні послуги. Регіональне самоврядування, яке в розвинених європейських країнах слугує запорукою рівномірного та успішного економічного розвитку всієї держави, в Україні де-юре взагалі відсутнє. За таких умов неможливо провести необхідну для держави реальну децентралізацію влади.

Створення системи ефективної публічної влади повинно відбуватися шляхом комплексного проведення добре підготовленої реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, яка матиме на меті створення чіткої трирівневої системи адміністративно-територіальних одиниць, що слугуватимуть територіальною основою місцевого та регіонального самоврядування: громад, районів та регіонів. При визначенні повноважень для органів публічної влади кожного рівня адміністративно-територіальних одиниць необхідно виходити із принципу субсидіарності.

Органи місцевого самоврядування базового рівня адміністративно-територіального устрою - громади (голова громади та рада громади і її виконавчий орган) повинні здійснювати всі повноваження, які за своєю суттю можуть бути реалізовані на місцевому рівні. Для належного виконання цих повноважень органи місцевого самоврядування мають бути забезпечені достатніми матеріально-фінансовими ресурсами. Другим рівнем місцевого самоврядування повинен бути суттєво укрупнений в результаті реформи район, що складатиметься із громад. Районними радами повинні виконуватися лише ті завдання публічної влади, які не можуть бути виконані на рівні громади або виконання яких на рівні громади є неефективним. У перспективі районні ради мають формуватися шляхом непрямих виборів - із числа делегованих радами громад представників, і мати свої виконавчі комітети.

Органи регіонального самоврядування (обласні ради та їх виконавчі комітети) мають дбати про економічний та культурний розвиток регіонів - найбільших адміністративно-територіальних одиниць держави, формування яких обумовлене історичними, географічними, економічними та іншими факторами. Це сприятиме збереженню особливостей регіону, процвітанню тих галузей, що властиві саме йому. Сила України забезпечуватиметься її різноманітністю, а не штучним нав'язуванням визначених державою пріоритетів, гальмуючи внутрішній потенціал регіонів.

Разом з реформуванням місцевого самоврядування слід позбавити місцеві державні адміністрації невластивих для них функцій - виконання повноважень виконавчих органів районних та обласних рад.

На реалізацію реформи адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування насамперед необхідно розробити та прийняти Закон про адміністративно-територіальний устрій, нові редакції Закону «Про місцеве самоврядування» та Закону «Про місцеві державні адміністрації». Регіональне самоврядування необхідно запроваджувати після завершення реформування місцевого самоврядування.

4. Реформування бюджетної сфери

Бюджетна сфера в Україні має три недоліки: кошти неефективно збираються, непрозоро розподіляються та неефективно використовуються. Існуючому бюджетному устрою властива надмірна централізація та неефективна модель розподілу бюджетних повноважень. Окрім того, не існує чіткої системи публічного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів на місцях, що часто призводить до порушень цільового використання наявних ресурсів.

Повне реформування бюджетного устрою має здійснюватися як складова адміністративно-територіальної реформи. Реформування бюджетної сфери має узгоджуватися з податковою реформою та реформами в соціальній сфері. В контексті адміністративної реформи пріоритетними напрямами реформи бюджетної та податкової систем України має бути підвищення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування шляхом вдосконалення системи місцевих податків та механізмів розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів. Необхідно змінити систему «управління витратами» на систему «управління результатами» щодо витрачання публічних коштів, широко запроваджувати програмно-цільовий метод при складанні та виконанні бюджетів всіх рівнів, а також доповнюючі та обумовлені міжбюджетні трансферти. Для забезпечення власних повноважень необхідно використовувати фінансові ресурси, які за своєю природою закріплені за конкретною територією. Субвенції, що надходять до місцевих бюджетів, повинні мати цільове спрямування на видатки розвитку за конкретними програмами.

З метою реалізації зазначених заходів необхідно вдосконалити Бюджетний кодекс України в частині регулювання бюджетного процесу, визначення видаткових повноважень бюджетів різних рівнів, визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, регулювання міжбюджетних відносин тощо. Також потребують редагування постанови Уряду в бюджетній сфері в питаннях запровадження стандартів якості «бюджетної» послуги, визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, розрахунку собівартості публічних послуг, використання програмно-цільового методу у бюджетному процесі.

Окрім того, потребує змін законодавство про місцеве самоврядування в частині встановлення критеріїв розподілу делегованих та власних функцій регіональної та місцевої влади, податкове законодавство в частині визначення системи місцевих податків і зборів, а також законодавство, що регулює здійснення фінансового контролю в частині вдосконалення системи місцевого фінансового контролю, закріплення нових принципів публічного фінансового контролю та запровадження громадського публічного фінансового контролю.

5. Відносини публічної адміністрації з громадянами

Україна повинна змінити характер відносин органів влади з приватними (фізичними та юридичними) особами. Кожен чиновник повинен усвідомлювати, що він найнятий суспільством для надання громадянам послуг. Отже, відносини органів влади з приватними особами мають будуватися так, щоб це було максимально зручно для споживачів послуг.

Вирішення справ має здійснюватися на основі раціональних та прозорих правил. Держава повинна гарантувати кожній особі право на неупереджене та чесне вирішення її справи протягом розумного строку. Особливу увагу необхідно приділяти процедурним гарантіям захисту прав приватних осіб (в тому числі заінтересованих осіб), зокрема праву особи бути вислуханою перед прийняттям рішення; наданню особі доступу до матеріалів справи; обмеженню дискреційних повноважень органів влади; обов'язку мотивування адміністративних актів; повідомлення особі порядку оскарження адміністративного акта тощо. Потрібно розвивати адміністративне (позасудове) оскарження як механізм захисту прав особи.

Слід максимально децентралізувати надання адміністративних послуг, щоб наблизити їх до споживачів. Надання адміністративних послуг має ґрунтуватися на цілісності (результативності) адміністративної послуги та принципі «єдиного вікна». Органи влади повинні створювати «універсами адміністративних послуг» («єдині офіси» тощо). Слід впорядкувати питання плати (адміністративного збору замість «державного мита») за адміністративні послуги.

Якнайшвидшими темпами має запроваджуватись електронний документообіг в органах влади та забезпечуватись можливість звернення осіб до останніх за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (електронна пошта тощо). Необхідно забезпечити максимальну відкритість діяльності органів влади. Випадки обмеження доступу до публічної інформації повинні бути чітко і вичерпно визначені законом.

Втручання держави в приватну сферу має бути мінімальним. Перевірки повинні мати на меті усунення причини та умов для порушення закону, а не наповнення бюджету. Тому стягнення адміністративних штрафів повинно стати насамперед засобом спонукання до правомірної поведінки і має застосовуватися, якщо вичерпані інші можливості для усунення порушення закону. Слід обмежити законом повноваження адміністрації щодо доступу до приватних володінь та інформації.

Важливо якнайшвидше ухвалити: Адміністративно-процедурний кодекс, закони про адміністративний збір та про доступ до публічної інформації, новий Кодекс про адміністративні
проступки.

6. Судова влада, що гарантує правосуддя на засадах верховенства права

Справедливий суд - назріла вимога сьогодення, яку можна здійснити лише проведенням судової реформи. Результатом проведення мають стати: незалежність і професійність суду, відповідальність судді; доступність правосуддя; втілення рівності та змагальності у судовому процесі; здійснення судочинства публічно і в розумні строки; справедливість і відкритість рішень судів, забезпечення їх виконання.

Підвищення професійності суддів вимагає впровадження прозорого конкурсного добору суддів на посади в судах усіх рівнів. Слід започаткувати підготовку кандидатів на посаду судді в Академії суддів, а також регулярне навчання суддів. Суддя має стати реально незалежним. Для цього слід позбавити політичні органи повноваження призначати та обирати суддів. Безстрокове призначення суддів довірити Вищій раді юстиції - незалежному органу, принаймні половина з яких представлятимуть суддівський корпус. Голови судів мають позбавитись повноважень, що використовуються для впливу на суддів. Потрібно законом забезпечити достатнє фінансування судів і гідну зарплату суддям. Водночас потрібно посилити відповідальність суддів за неналежну поведінку. Мають бути вироблені та закріплені у законі чіткі підстави для відповідальності суддів, забезпечена ефективна, відкрита і змагальна дисциплінарна процедура у Дисциплінарній комісії суддів.

Потреба позбутися судової тяганини вимагає зменшити навантаження на суди за допомогою законодавчих механізмів. Ефективна правова допомога має бути доступною у всіх видах судочинства. Слід посилити змагальність на кожному етапі кримінального процесу. Треба запровадити суд присяжних, як це передбачено Конституцією.

Потрібно забезпечити однакове тлумачення і застосування законів усіма судами. Апеляційна інстанція має сповна використовувати свої повноваження для встановлення правосуддя, а не повертати справи на повторний розгляд. У разі виявлення розбіжностей у практиці вищих судів - судів касаційної інстанції - Верховний Суд повинен ефективно їх усувати, переглядаючи справи у пленарному режимі. Система судів має стати більш зрозумілою і збалансованою та будуватися відповідно до потреб справедливого судочинства.

Щоб судові рішення виконувалися належним чином, слід зняти законодавчі перешкоди для виконання судових рішень, ухвалених проти держави, її органів, установ, підприємств, передбачати кошти на виконання таких рішень у державному бюджеті.

Першочерговими актами, що мають бути схвалені парламентом, є: закони про судоустрій і статус суддів, судовий збір, Кримінальний процесуальний кодекс, нові закони про адвокатуру, прокуратуру, органи досудового розслідування, безоплатну правову допомогу, а також закони щодо вдосконалення системи виконання судових рішень.

7. Конституція - фундамент ефективної організації суспільства і держави

На сьогодні стала очевидною необхідність проведення комплексної конституційної реформи, оскільки Конституція України, по-перше, містить ряд суттєвих недоліків врегулювання владного механізму та унеможливлює проведення необхідних суспільству реформ (повноцінної політичної, адміністративної, судової, муніципальної). По-друге, втратила суспільний авторитет після внесення змін 2004 року, яке відбулося з порушенням конституційної процедури і переслідувало політичні цілі.

Для ефективної організації влади в Україні, яка буде спроможна працювати в інтересах суспільства насамперед потрібний стабільний, легітимний та діючий Основний Закон, який чітко, однозначно та зрозуміло зафіксує на конституційному рівні владний механізм, який забезпечуватиме єдність державної політики, гарантуватиме правосуддя, місцеве та регіональне самоврядування.

Основним змістом конституційної реформи має бути: більш ефективний розподіл влади між вищими державними органами - Президентом, Парламентом, Урядом і Конституційним Судом в межах змішаної форми державного правління; скасування «імперативного мандату» народних депутатів та обмеження депутатської недоторканності; встановлення правила, що більшість рішень Парламенту приймаються відносною більшістю голосів (коли «за» проголосує більше ніж «проти»); визначення механізмів реалізації Президентом своїх повноважень (при цьому переважна більшість їх повинна обмежуватися або поданням Уряду чи відповідального міністра, або контрасигнуванням актів Президента); закріплення визначальних повноважень щодо формування та реалізації державної політики за Урядом; зміна порядку формування Уряду (при збереженні вирішальної ролі парламентської більшості, проте, допускаючи можливість існування «урядів меншості»); запровадження конструктивного вотуму недовіри Уряду та можливості звільнення Парламентом окремих членів Уряду лише за поданням Прем'єр-міністра або з власної ініціативи члена Уряду; визначення конституційного статусу різних видів центральних органів виконавчої влади; закріплення статусу Вищої ради державної служби; створення умов для реформування адміністративно-територіального устрою, зміцнення місцевого та запровадження регіонального самоврядування; реалізація змін, необхідних для повноцінної судової реформи (гарантування права на справедливий суд, зміни порядку призначення суддів, посилення
їхньої відповідальності, приведення складу Вищої ради юстиції у відповідність до європейських стандартів); встановлення дієвіших механізмів охорони та захисту Конституції; встановлення механізмів здійснення установчої влади народу шляхом прийняття нової Конституції.

Реалізувати таку конституційну реформу можливо одним з двох способів - внести зміни до чинної Конституції, аж до прийняття її в новій редакції в порядку, визначеному самою Конституцією (рішення Верховної Ради і референдум, якщо вносяться зміни до розділів 1, 3, 13), або прийняти нову Конституцію шляхом утворення органу установчої влади - Конституційної Асамблеї та затвердження нової Конституції на референдумі. Легітимність другого варіанту потребує попереднього ухвалення закону про порядок прийняття нової Конституції та нового закону про референдум.

Частина ІІ.
МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІР

Соціально-економічна модернізація означає вирішення трьох взаємопов'язаних проблем - модернізації державної економічної політики, виробничо-технологічної бази економіки та системи соціального забезпечення населення. Інструментом соціально-економічної модернізації є здійснення низки реформ, спрямованих на запровадження найбільш ефективних принципів, механізмів та форматів управління соціально-економічними процесами в країні. При цьому безумовним імперативом суспільства має стати практична реалізація моделі сталого розвитку, який би забезпечив інтегральне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості, ресурсної збалансованості та екобезпеки.

Країна не має іншого виходу крім модернізації економіки, враховуючи необхідність радикального підвищення ефективності національного виробництва як запоруки стабільного соціально-економічного розвитку країни в довгостроковій перспективі, що забезпечить якісне поліпшення стандартів життя суспільства.

Країна не має іншого виходу крім модернізації технологічної бази економіки, враховуючи нагальну необхідність знайти адекватні відповіді на кліматичні та енергетичні виклики. Відсутність ефективних кроків в цій сфері приведе до того, що економічне зростання в Україні зіштовхнеться з непереборними бар'єрами, тоді як цілі охорони навколишнього середовища не будуть реалізовані.

Країна не має іншого виходу крім соціально-економічної модернізації, враховуючи імператив адаптації національної економіки до вимог конкуренції на регіональних та глобальних ринках. Така адаптація означає необхідність підвищення ефективності виробництва, адаптації структури національної економіки до глобальної конкуренції, підвищення рівня наукомісткості економіки шляхом масового запровадження інновацій
та сприяння створенню нових видів бізнесу.

Країна не має іншого виходу крім модернізації та радикального підвищення ефективності національної економіки, враховуючи небезпечні демографічні тенденції в Україні, які негативно впливають на потенціал економічного зростання і створюють додатковий фіскальний тиск на економіку.

Країна повинна перетворитися з суспільства, яке живе за рахунок різних трансферів та пільг, на суспільство, яке утримує себе за рахунок високоефективної праці. Сучасна модель української держави, що базується на патерналістській ідеології, основою якої є масштабний перерозподіл коштів переважно у вигляді різного роду трансферів, має змінитись на модель, яка базується переважно на інвестиціях в розвиток людей та зміну умов їхнього життя.

Кінцевим якісним результатом економічної модернізації має стати реальне скорочення розриву між Україною та країнами з розвинутою ринковою економікою. Показником успішності реформ має стати зменшення відставання України за рівнем доходу (ВВП) на душу населення від розвинутих країн та зростання індексу людського розвитку.

Майбутня економічна політика країни матиме два основні компоненти. По-перше, враховуючи глибокий вплив економічної кризи на Україну, який виявився чи не найбільшим серед інших країн Центральної та Східної Європи та країн СНД, зміст економічної політики в коротко- та середньостроковому плані визначатиметься необхідністю адекватно зреагувати на кризовий спадок. По-друге, в стратегічному плані держава повинна закласти сучасні (модернові) підвалини стабільного економічного розвитку в довгостроковій перспективі.

Глибинне питання щодо характеру та масштабів економічних реформ зводиться до проблеми ціннісного цивілізаційного вибору - чи залишається країна в системі пострадянських координат з монополізованими ринками, домінуванням корупційних схем та надлишковим бюрократичним втручанням у виробничо-комерційну діяльність первинних економічних агентів, чи вона забезпечить утвердження принципів реальної конкуренції, економічної, а не бюрократичної доцільності, виконання державою адекватних ринковій економіці функцій за умов глобалізації. Мова фактично йде про вибір між створенням сучасної ефективної економічної системи з практично необмеженим потенціалом розвитку, та частковими удосконаленнями нинішньої економічної моделі, яка не має історичної перспективи.

Успішна реалізація модернізаційного проекту вимагає чіткого розподілу сфер економічної відповідальності між державою

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Останнім часом все більше знецінюється результат вищої освіти в Україні. Після школи абітурієнти складають ЗНО і вступають до вишів, не тому, що бачать себе в тій чи іншій професії, а тому що “т...
Антон МОРОЗ

Fiat justitia et pereat mundus

Ніщо так не загартовує людину, як українські суди. Ви бували колись в українському суді? Чи відчували ви праведні страждання від очікування чергового засідання? Якщо ні, то ви - щаслива людина. Або ж...
Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...
Вихідними пройшов гучний фестиваль блогерів. Подія незвична, проводиться тільки у Дніпрі. Розпіарена, розрекламована - здається не було такої людини в місті, яка не знала, що до нас приїхали блогери....