App Store Google Play

Дніпропетровський геній тактики

24.09.2009 11:33
Головна премудрість будь-якої тактики полягає в умінні правильно використати наявні в розпорядженні ресурси. Військовим генієм був той, хто міг забезпечити своєчасне прибуття усіх частин, міг зібрати їх в єдиний кулак та завдати концентрованого удару. Тактика завжди полягає в умінні використати свої ресурси, максимально використати їх потенціал.

Дніпропетровськ в останні роки напевно не знав кращого тактика ніж Загід Геннадійович Краснов (Загіддін Габібулаєвич Габібулаєв). Його політична кар'єра почалася в березні 2002 року, коли його було обрано депутатом Дніпропетровської міської ради за округом №9 (ж/м «Сонячний»). Тоді ніхто не міг передбачити, що цей пересічний депутат невдовзі стане «директором міськради» і контролюватиме земельний дерибан в «не першому, але й не в останньому місті України».

Краснов не був фінансовим або економічним важковаговиком. Він не входив до першої сотні бізнесменів міста, не мав власних організаційних чи медіа ресурсів. Проте вміло використовував наявні в його розпорядженні обмежені ресурси. В вересні-грудні 2004 року - він організовує фінансування роботи виборчого штабу Віктора Ющенка по м. Дніпропетровську. Тактично це був геніальний хід. Януковичу скромні ресурси депутата міської ради були просто не потрібні. З Ющенком в регіоні мало хто був готовий співпрацювати, місцевий великий бізнес побоювався і не вірив в перемогу «помаранчевого» кандидата, тому була затребуваною підтримка Краснова. Вже в лютому 2005 року він починає отримувати зиск від свого партнерства - отримує посаду заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Сергія Касьянова) з питань координації роботи правоохоронних органів. Але тоді ж він стикається і з своєю головною проблемою.

Краснов стає публічною особою і миттєво потрапляє під окуляр ЗМІ та зацікавленої громадськості. Відомими стають його сумнівне минуле, не зовсім звичайне для регіону віросповідання, поширюються чутки про зв'язки з криміналом. Заступник ОДА подає у відставку і розуміє, що фактор біографії він повинен повсякчас враховувати у своїх тактичних розрахунках, і сприймати його як обмеження на можливість використання своїх ресурсів.

Ці обмеження сильно впливають на його спроби розвивати політичну кар'єру на протязі наступного року. В березні 2005 року здійснюється невдала спроба інтегруватися до партії «Наша Україна» (ПРП) та встановити контроль над її дніпропетровською міською організацією. В квітні-червні 2005 року, Краснов - член ВО «Батьківщина», активно розставляє та вербує кадри в районних організаціях партії у Дніпропетровську. При цьому він входить у конфлікт з групою Арутюнова-Соколова, які стали основними розпорядниками партійного бренду в регіоні та місті і змушений залишити лави партії. В липні-вересні 2005 року він шукає контакту з керівництвом Партії регіонів, з наміром потрапити до парламенту через її список, робить публічну заяву про «розчарування вождями Майдану». Але й тут він змушений згорнути свої спроби. Тут він не потрібний.

В жовтні 2005 - березні 2006 року Краснов знаходить застосування своїм ресурсам. Він знаходить партію, яка конче потребує інвесторів - і готова не звертати увагу на біографію. Тим більше, що її лідер балотується, знаходячись ... у в'язниці. Краснов стає інвестором Блоку Лазаренка. Він посідає позицію №7 у виборчих списках до Верховної Ради, очолює Дніпропетровську міську організацію партії «Громада» та її виборчий список, заповнює на 2/3 списки до міської та районних у місті рад своїми людьми.

Наслідки цього кроку були не такі вже й блискучі. Важливим було те - як їх можна використати. До парламенту Блок Лазаренка не проходить. На виборах до міської ради отримує 10,2% голосів виборців, що дає змогу провести до міського парламенту 17 депутатів з 120. Здавалося б контроль над такою невеликою фракцією це фактично ніщо. Можна увійти в більшість, можна залишитись в опозиції. Ніхто цього й не помітить. Проте Краснову вдається вичавити максимум, і навіть неочікуваний максимум, з цієї ситуації.

Після розподілу мандатів Партія регіонів отримала 46 з 120 місць в міській раді. За виключенням фракцій НУНС та БЮТ, які отримали разом 27 депутатських місць, усі решта були потенційними партнерами «регіоналів». Достатньо було залучити до коаліції фракції сукупним об'ємом 15 депутатів з 47 вільних та доступних які містилися у фракціях КПУ, «Народної опозиції» (ПСПУ), Фракції соціалістів та республіканців, «Віче», Блоку Лазаренко. Тобто «регіоналам» було достатньо об'єднання з двома будь-якими з вищенаведених фракцій, або з одним Блоком Лазаренка для утворення більшості коаліції. Вигідніше для Партії регіонів було б об'єднання з двома малими фракціями, які б не змогли «вибити» з них значні поступки. Утворювати надвелику коаліцію «з усіма» означало «розмивати» власну частку і власну впливовість. Краще мати 46 «багнетів» в коаліції з 61 депутата, ніж ті ж самі 46 в коаліції з 84. Переконувати союзників та контролювати коаліцію легше коли маєш в ній 75% голосів ніж 54%. Позиції союзників прямо протилежні, і як не дивно «регіонали» зробили все на користь саме союзників. Створили велику коаліцію з 84 депутатів куди зібрали фракції КПУ, «Народної опозиції» (ПСПУ), Фракції соціалістів та республіканців, Блоку Лазаренко. Посади довелося ділити практично навпіл між «регіоналами» та союзниками, а вже в середовищі союзників найбільшою фракцією була керована Красновим, яка й отримала найбільше - двох заступників міського голови, 2 керівників постійних комісій, у тому числі найбільш принадної - земельної. Краснов до того ж став і керівником утвореної коаліції «Рідний Дніпропетровськ».

Пояснюється все це просто, доки «регіонали» святкували перемогу, Краснов «працював» з малими фракціями, намагаючись поставити їх під свій контроль та переконати в необхідності спільної участі в перемовинах з ПР, без якої успіху, поодинці, не досягти. До того ж і «регіонали» виявилися «оригіналами». Проблеми які вони переживали при створенні більшості в облраді викликали у них бажання продемонструвати власне вміння будувати коаліції та наявність широкого кола партнерів хоча би на міському рівні. Важливим виявилося і бажання бути, хоча б формально, віддаленими від традиційно скандальної сфери - розподілу міської землі. Краснов погодився щоб його фракція була формально відповідальною за цю сферу в обмін на реальний вплив на земельний дерибан. Таким чином, керівник фракції з 17 депутатів став рівноправним партнером Олега Царьова, народного депутата та фактичного керівника фракції з 46 депутатів, представника найпотужнішої та найвпливовішої української партії, фактичним співправителем міської політики.

Такий тактичний успіх затьмарювало лише одне. Ним Краснов фактично поховав Блок Лазаренка. Останній йшов на вибори під гаслами протидії «донецькій» Партії регіонів, під гаслами регіонального патріотизму, а в міській раді з ним швиденько об'єднався. Тому вже в вересні 2007 року він взявся за створення власного місцевого політичного проекту - громадської організації «Громадська сила». Після її створення почалося відверте дистанціювання від діяльності міської влади. Краснов вже не «директор міськради», а громадський діяч, який займається не діяльністю міських служб, за які слід нести відповідальність, а благочинною діяльністю.

Одночасно продовжив він працювати і над здійсненням своєї заповітної мрії - стати народним депутатом України. В травні-липні 2007 року - він здійснив спробу потрапити до виборчих списків «Народної самооборони», але вона також була заблокована з огляду на насичену компроматом біографію «директора» міськради». Пізніше невдалою виявилася і спроба встановити співпрацю зі штабом Арсенія Яценюка, проте успіх прийшов там де його ніхто не очікував. Краснов починає співпрацювати з Тигіпком. Це напевно найкращий варіант для тих, хто хоче зберегти чи отримати впливовість на рівні Дніпропетровська та області. Не знаю які перспективи має Тигіпко в якості президента, але його блок на виборах до нашої міськради точно буде в трійці переможців. Краснов знову перемагає тактично, він отримує можливість стати народним депутатом за списками гіпотетичного Блоку Тігіпка на майбутніх парламентських виборах, отримує можливість провести ще більше своїх людей до міської, а також і до обласної рад. Проте - чи не загрожує ця тактична перемога стратегічною поразкою?

До Блоку Лазаренка Краснов потрапив, оскільки той перебував уже в періоді напіврозпаду, фактично завершував свій цикл. Тигіпко не сидить в американській в'язниці і не перебуває в періоді занепаду своєї політичної кар'єри. Виступити «могильником» Блоку Тігіпка, як це сталося з Блоком Лазаренка, Краснову ніхто не дозволить, тому він буде змушений дослухатися партійної дисципліни і керуватися вказівками «зверху». Це вперше він змушений буде діяти в рамках жорсткої ієрархічної структури, де не буде повновладним господарем навіть на рівні «свого» міста та регіону.

Блок Лазаренко, керований лідером з в'язниці, не звертав особливої уваги на «честь мундира» і до біографії Загіддіна Габібулаєвича не приглядався. Проте для Тигіпка це фактор. Зараз він не є особливо важливим, але усе зміниться під час парламентських виборів. Краснов, отримавши новий статус, знову опиниться в світлі публічності і тоді доведеться відповідати на багато незручних питань. Чи захоче займатися цим Тигіпко?

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...