App Store Google Play

Олесь Доній, про анархію, Верховну раду та День незалежності

31.08.2009 11:51
Що являє собою збірний образ народного депутата України? Зазвичай це дещо з пузом (а інколи - з косою), з калькулятором замість мозку та снобізмом, що перевищує всі допустимі норми. Так ось, Олесь Доній - зовсім не такий. Поки «вони - блокують», а «вона» - вішає бігборди, герой нашого інтерв'ю штовхає в маси українську культуру.

Уявляєте собі народного депутата, який організовує анархістські фестивалі на честь Нестора Махна, активно танцює разом з публікою та від душі підспівує відомому українському гурту: «Влада собі як влада - суцільні курва бандити!»? А от на фестивалі «День незалежності з Махном», який днями же вчетверте відбувся в місті Гуляйполе, що під Запоріжжям, таку картину можна спостерігати на власні очі. З 2006 року тут традиційно святкують День народження незалежної України достатньо андеграундним способом: з усієї України на батьківщину Махна з'їжджаються українські поети та музиканти. Кількатисячна публіка, зокрема і з Дніпропетровська, добирається в Гуляйполе, щоб прийняти в цьому участь. А ще тут закидують помідорами портрети політиків, розмальовують оголених дівчат та святкують Махновське весілля. А Олесь Доній всім цим дійством керує, він же й вигадує кожного року нові родзинки фестивалю.

Користуючись моментом, на цьогоріч­ному Махнофесті «Лица» вирішили розпитати цього незвичайного нардепа про те, як він дійшов до такого життя. Олесь Доній виявився напрочуд відкритим у спілкуванні, при знайомстві ми відразу легко перейшли на «ти».

 

- Олесь, ти обидва фестивальних дні активно приймаєш участь у органі­зації та постійно знаходишся в напруженні. Не легше комусь доручити цю роботу, а самому відпочивати?

- Я не просто організатор, я окрім того ще ідеолог - вигадував основні акції, складав концепцію... Маючи досвід, я знаю, як зробити краще, як все це має бути. Такі речі, які я можу вже доручити, я з задоволенням передоручаю. Тобто люблю, коли хтось з моїх заступників на певній ділянці краще за мене. Це завжди дуже добре, от скажімо Володимир Пилипенко відповідає за музично-технічну складову. Я туди не втручаюсь, ставлюсь з довірою, і переконався, що людина працює якісно, натхненно - на фестивалі дуже добрий звук: і гурти задоволені, і публіка.

А багато речей доводиться тягнути самостійно хоча б тому, що мистецьке середовище надзвичайно вразливе, багатьом потрібен особистий контакт, багато перфоменсів залежить від вдалого керування. До того ж, у нас достатньо жорсткий графік, якщо його порушувати, то з'їдяться чиїсь перфоменси і виступи. Доводиться постійно контролювати процес. Це ззовні все виглядає начебто майже стихійним анархічним дійством. Насправді всередині все має працювати бездоганно. Я ставлю дуже серйозні вимоги щодо пунктуальності. Майже по­стійно на різних сценах відбуваються по 4-5 паралельних акцій і дозволений люфт затримки - не більше 5 хвилин.

- Звідки у тебе такий організаційний досвід? З чого все починалось?

- Я займаюсь громадською діяльністю вже двадцять років. В 1989 році я був одним з ініціаторів створення першої студентської організації - Української студентської спілки, я тоді очолював в Києві цей процес, перші громадські акції були під моїм керуванням. Найбільш відома з таких акцій - «Студентська революція на граніті» в жовтні 1990 року. За своє життя я створив кілька дієвих структур, а з середини дев'яностих приймав активну участь в культурному житті та займався організацією культурних проектів.

- А сам, часом, пишеш вірші чи прозу?

- Ні, це не моє. Я приятелюю з багатьма талановитими літераторами, і надто поважаю їхній дар, щоб у мене була спокуса пробувати з ними змагатися. І ніколи навіть бажання такого не було, тобто у мене є інші сильні сторони, я організатор, ідеолог, а талановита література - це надприродний дар, це те, що дається від Бога. Так що я не хочу зменшувати «градус» української літератури. А от публіцистичні речі (і досить гострі) я час від часу продукую.

- Фестиваль анархічний, а ти - народний депутат. Дивне співвідношення...

- Ні, фестиваль не анархічний, у фестиваля головна концепція - «День Незалежності», а вже в другу чергу - з Махном. Бо найбільше свято для українців - День незалежності. Зокрема я говорю про себе, для мене це - особисте свято. На відміну від більшості сьогоднішніх керівників нашої держави я боровся за Незалежність країни. Тобто я святкую своє свято. А поєднання даного свята з Махном - це можливість просувати україн­ську ідею та культуру на Схід та на Південь. Потрібно просто знайти інший підхід, аніж іти «в лоб». Я і не приховую, що я створював фест не просто як «гоцаки», а як ідеологічну річ, яка дає можливість поєднати незалежність і волю. Волелюбство асоціюється з Махном, найбільшим південно-східним ватажком періоду визвольних змагань. Нам вдалося поєднати ці дві речі, ми пропагуємо любов до держави, тобто її незалежність, і в той же час - волелюбність.

- Звідки цей патріотизм? Тебе з дитинства так виховували?

- Я самостійно усвідомив це з середніх класів школи, відчув себе українцем. А виріс я в російськомовному середовищі, російськомовній родині... двір, школа - все було російською...

- А з якого регіону ти родом?

- Корінний киянин. Батько українець, також народився в Києві, а мама - мос­квичка, росіянка. Я чітко знаю, що світо­гляд, самосвідомість - вона першочергова, бо спочатку я відчув себе українцем і вже потім цілеспрямовано намагався вивчити українську мову. Для мене це було важко, бо на той момент в Києві не було такого середовища, з яким можна було б спілкуватись українською. І лише в дев'ятому-десятому класі я дізнався, що дехто з моїх однокласників дома, з батьками, говорив українською мовою. Бо це приховували, це вважалося тоді чимось меншовартісним. Можливо, через захоплення історією в молодших класах прийшла національна свідомість. Окрім того вдома в мене було дуже демократичне виховання, за що я і по сьогодні вдячний мамі. І коли став старшим, виникло бажання боротися за незалежність, а конкретні дії в боротьбі за незалежність робив вже в університеті.

- Деякі люди вважають, що питання мови та культури - це другорядні речі, на першому плані - економічний розвиток та матеріальні цінності. Як ти до цього ставишся?

- Я вважаю, що культура - це взагалі першооснова. Навіть для того, щоб побудувати економіку, має бути культура ведення бізнесу, культура економіки. Я постійно кажу, що все іде від побутової культури, екологічної культури, власної особистої культури, культури мистецької - якої завгодно. Кожна людина має потенціал до самовдосконалення і мені здається, що зокрема вивчення української мови та розвиток культури загальної - це є підняття власної культури. Але я нікого не закликаю, я намагаюсь все це показувати власним прикладом. За життя я в культурі зробив вже можливо навіть більше, аніж в полі­тиці. Я створював перші українські арт-клуби в Києві та Харкові, які ставали центрами творення сучасної української міської культури, видавав поетичні антології і музичні диски, досить екстравагант­ний «товстий» щомісячний молодіжний літературний журнал, придумав і організував безліч різноманітних літературно-музичних акцій, та і фестивалів наплодив по Україні чимало, адже «День Незалежності з Махном» - далеко не єдиний фестиваль «Останньої Барикади». Хоча мабуть таки самий відомий з них.

- Як твої колеги, народні депутати, ставляться до цієї твоєї діяльності?

- По-різному. Деякі на мистецькі акції самі приходили - я ж навіть у Верховну Раду приводив і художників, і поетів... Але в цілому надзвичайно критично. Але я вважаю, що іронія і самоіронія - вони необхідні і звичайній людині, і політику. Якщо політик не має почуття гумору, в ньому може розвиватися злість. Якщо ти хочеш сміятись над іншими, треба розуміти, що в першу чергу ти маєш бути здатним сміятись над собою, тобто самоіронія повинна бути. Але люди різні, і депутати різні - деяким подобається, деяким ні. Ставлення неоднозначне, але до духу української культури ставлення дуже позитивне у багатьох, незалежно від партійності. Інша справа, що багато хто ставиться до україн­ської культури в традиційних межах, так як вивчали в школі, а я вважаю, що вона повинна розвиватися і повинна вбирати в себе модернові явища, і не повинна залишатися на рівні сільської культури. Отже ми повинні боротися за місто... не просто боротися, а укорінити в місті україн­ську культуру, а в українській культурі - міську культуру.

- Хтось з нардепів ще приїжджав сюди, на фестиваль?

- Дуже допомагає Юрій Стець (і 5 канал, де Юра до депутатства був генеральним продюсером, постійно виступає в нас головним інформаційним партнером). Щойно тут був Тарас Стецьків. На першому фестивалі був Тарас Чорновіл, хоч він тоді і перебував в Партії регіонів. Це не залежить від партійності та від прапорів. А я вдячний всім, хто готовий приїхати, бо жодна наша акція не має ніякої партійної символіки. Культура повинна бути над політикою, це моє особисте переконання. І якщо хтось сприймає наші ідеї і хоче тут поспілкуватися, або потусувати - немає проблем. Але в нас тут немає партійної агітації, це можуть бути, наприклад, громадські дискусії.

- А на наступних виборах будеш висуватися у депутати в Верховну Раду?

- Формування Верховної Ради майже не залежить від громадян України. Це нині навіть не гра політиків, а гра декількох людей в Україні, які стоять за політичними партіями, і це наслідок тієї викривленої форми пропорційної системи, яку ми маємо. Тому від мого бажання чи вміння тут нічого не залежить. Тепер списки формуються за іншими критеріями.

- А якщо запропонують, погодишся?

- В залежності куди, бо у мене було декілька випадків, коли я відмовлявся від депутатства, якщо мені не подобався список. Наприклад, у 1998 році, коли мені пропонували, я відмовився, хоча точно знав, що стану депутатом, але мене не влаштовувала команда.

- Нескромне питання: звідки фінансування фестивалю?

- Всі попередні рази фінансували прия­телі. Причому, скільки ми не пропонували рекламу, вони казали, що не треба - просто їм подобаються мистецькі акції, які я роблю.

- Тобто з патріотичних переконань?

- Абсолютно! Причому, вони різних політичних поглядів, просто їм цікаво, чим я займаюсь. А цього року нарешті звернулись до держави, тому що у наших спонсорів виникли економічні проблеми. Криза достатньо сильно ударила. Тому підтримало Міністерство культури, Міністерство внутрішніх справ і Запорізька обласна державна адміністрація.

- Правда, що наступного року фестиваль пройде в іншому місті?

- Швидше за все. Бо все, що ми могли сказати в Гуляйполі, ми вже сказали. Вся команда «Останньої Барикади» вже давно просить мене перенести в інше місце наш фестиваль. Я лишався фактично єдиний, хто наполягав на проведенні саме тут. Але тепер вже і я усвідомив, що варто шукати інше місце.

- Махно ж народився в Гуляйполі...

- Махновщина пов'язана з усією Україною. Махно ж багато міст брав. І Катеринослав, сучасний Дніпропетровськ, і Олександровськ, сучасне Запоріжжя, і Бердянськ на Азовському морі, і Перекоп, і навіть Старобільськ на Луганщині. Я роздумую зробити мобільний фестиваль, кочовий, так би мовити. Бажано кожного року в новому місці. Це було б абсолютно в махновському стилі. А тут ми вже сказали все, що могли.

Тетяна ГОНЧЕНКО, газета "Лица"
Теги: Доній

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...