App Store Google Play

Олесь Доній, про анархію, Верховну раду та День незалежності

31.08.2009 11:51
Що являє собою збірний образ народного депутата України? Зазвичай це дещо з пузом (а інколи - з косою), з калькулятором замість мозку та снобізмом, що перевищує всі допустимі норми. Так ось, Олесь Доній - зовсім не такий. Поки «вони - блокують», а «вона» - вішає бігборди, герой нашого інтерв'ю штовхає в маси українську культуру.

Уявляєте собі народного депутата, який організовує анархістські фестивалі на честь Нестора Махна, активно танцює разом з публікою та від душі підспівує відомому українському гурту: «Влада собі як влада - суцільні курва бандити!»? А от на фестивалі «День незалежності з Махном», який днями же вчетверте відбувся в місті Гуляйполе, що під Запоріжжям, таку картину можна спостерігати на власні очі. З 2006 року тут традиційно святкують День народження незалежної України достатньо андеграундним способом: з усієї України на батьківщину Махна з'їжджаються українські поети та музиканти. Кількатисячна публіка, зокрема і з Дніпропетровська, добирається в Гуляйполе, щоб прийняти в цьому участь. А ще тут закидують помідорами портрети політиків, розмальовують оголених дівчат та святкують Махновське весілля. А Олесь Доній всім цим дійством керує, він же й вигадує кожного року нові родзинки фестивалю.

Користуючись моментом, на цьогоріч­ному Махнофесті «Лица» вирішили розпитати цього незвичайного нардепа про те, як він дійшов до такого життя. Олесь Доній виявився напрочуд відкритим у спілкуванні, при знайомстві ми відразу легко перейшли на «ти».

 

- Олесь, ти обидва фестивальних дні активно приймаєш участь у органі­зації та постійно знаходишся в напруженні. Не легше комусь доручити цю роботу, а самому відпочивати?

- Я не просто організатор, я окрім того ще ідеолог - вигадував основні акції, складав концепцію... Маючи досвід, я знаю, як зробити краще, як все це має бути. Такі речі, які я можу вже доручити, я з задоволенням передоручаю. Тобто люблю, коли хтось з моїх заступників на певній ділянці краще за мене. Це завжди дуже добре, от скажімо Володимир Пилипенко відповідає за музично-технічну складову. Я туди не втручаюсь, ставлюсь з довірою, і переконався, що людина працює якісно, натхненно - на фестивалі дуже добрий звук: і гурти задоволені, і публіка.

А багато речей доводиться тягнути самостійно хоча б тому, що мистецьке середовище надзвичайно вразливе, багатьом потрібен особистий контакт, багато перфоменсів залежить від вдалого керування. До того ж, у нас достатньо жорсткий графік, якщо його порушувати, то з'їдяться чиїсь перфоменси і виступи. Доводиться постійно контролювати процес. Це ззовні все виглядає начебто майже стихійним анархічним дійством. Насправді всередині все має працювати бездоганно. Я ставлю дуже серйозні вимоги щодо пунктуальності. Майже по­стійно на різних сценах відбуваються по 4-5 паралельних акцій і дозволений люфт затримки - не більше 5 хвилин.

- Звідки у тебе такий організаційний досвід? З чого все починалось?

- Я займаюсь громадською діяльністю вже двадцять років. В 1989 році я був одним з ініціаторів створення першої студентської організації - Української студентської спілки, я тоді очолював в Києві цей процес, перші громадські акції були під моїм керуванням. Найбільш відома з таких акцій - «Студентська революція на граніті» в жовтні 1990 року. За своє життя я створив кілька дієвих структур, а з середини дев'яностих приймав активну участь в культурному житті та займався організацією культурних проектів.

- А сам, часом, пишеш вірші чи прозу?

- Ні, це не моє. Я приятелюю з багатьма талановитими літераторами, і надто поважаю їхній дар, щоб у мене була спокуса пробувати з ними змагатися. І ніколи навіть бажання такого не було, тобто у мене є інші сильні сторони, я організатор, ідеолог, а талановита література - це надприродний дар, це те, що дається від Бога. Так що я не хочу зменшувати «градус» української літератури. А от публіцистичні речі (і досить гострі) я час від часу продукую.

- Фестиваль анархічний, а ти - народний депутат. Дивне співвідношення...

- Ні, фестиваль не анархічний, у фестиваля головна концепція - «День Незалежності», а вже в другу чергу - з Махном. Бо найбільше свято для українців - День незалежності. Зокрема я говорю про себе, для мене це - особисте свято. На відміну від більшості сьогоднішніх керівників нашої держави я боровся за Незалежність країни. Тобто я святкую своє свято. А поєднання даного свята з Махном - це можливість просувати україн­ську ідею та культуру на Схід та на Південь. Потрібно просто знайти інший підхід, аніж іти «в лоб». Я і не приховую, що я створював фест не просто як «гоцаки», а як ідеологічну річ, яка дає можливість поєднати незалежність і волю. Волелюбство асоціюється з Махном, найбільшим південно-східним ватажком періоду визвольних змагань. Нам вдалося поєднати ці дві речі, ми пропагуємо любов до держави, тобто її незалежність, і в той же час - волелюбність.

- Звідки цей патріотизм? Тебе з дитинства так виховували?

- Я самостійно усвідомив це з середніх класів школи, відчув себе українцем. А виріс я в російськомовному середовищі, російськомовній родині... двір, школа - все було російською...

- А з якого регіону ти родом?

- Корінний киянин. Батько українець, також народився в Києві, а мама - мос­квичка, росіянка. Я чітко знаю, що світо­гляд, самосвідомість - вона першочергова, бо спочатку я відчув себе українцем і вже потім цілеспрямовано намагався вивчити українську мову. Для мене це було важко, бо на той момент в Києві не було такого середовища, з яким можна було б спілкуватись українською. І лише в дев'ятому-десятому класі я дізнався, що дехто з моїх однокласників дома, з батьками, говорив українською мовою. Бо це приховували, це вважалося тоді чимось меншовартісним. Можливо, через захоплення історією в молодших класах прийшла національна свідомість. Окрім того вдома в мене було дуже демократичне виховання, за що я і по сьогодні вдячний мамі. І коли став старшим, виникло бажання боротися за незалежність, а конкретні дії в боротьбі за незалежність робив вже в університеті.

- Деякі люди вважають, що питання мови та культури - це другорядні речі, на першому плані - економічний розвиток та матеріальні цінності. Як ти до цього ставишся?

- Я вважаю, що культура - це взагалі першооснова. Навіть для того, щоб побудувати економіку, має бути культура ведення бізнесу, культура економіки. Я постійно кажу, що все іде від побутової культури, екологічної культури, власної особистої культури, культури мистецької - якої завгодно. Кожна людина має потенціал до самовдосконалення і мені здається, що зокрема вивчення української мови та розвиток культури загальної - це є підняття власної культури. Але я нікого не закликаю, я намагаюсь все це показувати власним прикладом. За життя я в культурі зробив вже можливо навіть більше, аніж в полі­тиці. Я створював перші українські арт-клуби в Києві та Харкові, які ставали центрами творення сучасної української міської культури, видавав поетичні антології і музичні диски, досить екстравагант­ний «товстий» щомісячний молодіжний літературний журнал, придумав і організував безліч різноманітних літературно-музичних акцій, та і фестивалів наплодив по Україні чимало, адже «День Незалежності з Махном» - далеко не єдиний фестиваль «Останньої Барикади». Хоча мабуть таки самий відомий з них.

- Як твої колеги, народні депутати, ставляться до цієї твоєї діяльності?

- По-різному. Деякі на мистецькі акції самі приходили - я ж навіть у Верховну Раду приводив і художників, і поетів... Але в цілому надзвичайно критично. Але я вважаю, що іронія і самоіронія - вони необхідні і звичайній людині, і політику. Якщо політик не має почуття гумору, в ньому може розвиватися злість. Якщо ти хочеш сміятись над іншими, треба розуміти, що в першу чергу ти маєш бути здатним сміятись над собою, тобто самоіронія повинна бути. Але люди різні, і депутати різні - деяким подобається, деяким ні. Ставлення неоднозначне, але до духу української культури ставлення дуже позитивне у багатьох, незалежно від партійності. Інша справа, що багато хто ставиться до україн­ської культури в традиційних межах, так як вивчали в школі, а я вважаю, що вона повинна розвиватися і повинна вбирати в себе модернові явища, і не повинна залишатися на рівні сільської культури. Отже ми повинні боротися за місто... не просто боротися, а укорінити в місті україн­ську культуру, а в українській культурі - міську культуру.

- Хтось з нардепів ще приїжджав сюди, на фестиваль?

- Дуже допомагає Юрій Стець (і 5 канал, де Юра до депутатства був генеральним продюсером, постійно виступає в нас головним інформаційним партнером). Щойно тут був Тарас Стецьків. На першому фестивалі був Тарас Чорновіл, хоч він тоді і перебував в Партії регіонів. Це не залежить від партійності та від прапорів. А я вдячний всім, хто готовий приїхати, бо жодна наша акція не має ніякої партійної символіки. Культура повинна бути над політикою, це моє особисте переконання. І якщо хтось сприймає наші ідеї і хоче тут поспілкуватися, або потусувати - немає проблем. Але в нас тут немає партійної агітації, це можуть бути, наприклад, громадські дискусії.

- А на наступних виборах будеш висуватися у депутати в Верховну Раду?

- Формування Верховної Ради майже не залежить від громадян України. Це нині навіть не гра політиків, а гра декількох людей в Україні, які стоять за політичними партіями, і це наслідок тієї викривленої форми пропорційної системи, яку ми маємо. Тому від мого бажання чи вміння тут нічого не залежить. Тепер списки формуються за іншими критеріями.

- А якщо запропонують, погодишся?

- В залежності куди, бо у мене було декілька випадків, коли я відмовлявся від депутатства, якщо мені не подобався список. Наприклад, у 1998 році, коли мені пропонували, я відмовився, хоча точно знав, що стану депутатом, але мене не влаштовувала команда.

- Нескромне питання: звідки фінансування фестивалю?

- Всі попередні рази фінансували прия­телі. Причому, скільки ми не пропонували рекламу, вони казали, що не треба - просто їм подобаються мистецькі акції, які я роблю.

- Тобто з патріотичних переконань?

- Абсолютно! Причому, вони різних політичних поглядів, просто їм цікаво, чим я займаюсь. А цього року нарешті звернулись до держави, тому що у наших спонсорів виникли економічні проблеми. Криза достатньо сильно ударила. Тому підтримало Міністерство культури, Міністерство внутрішніх справ і Запорізька обласна державна адміністрація.

- Правда, що наступного року фестиваль пройде в іншому місті?

- Швидше за все. Бо все, що ми могли сказати в Гуляйполі, ми вже сказали. Вся команда «Останньої Барикади» вже давно просить мене перенести в інше місце наш фестиваль. Я лишався фактично єдиний, хто наполягав на проведенні саме тут. Але тепер вже і я усвідомив, що варто шукати інше місце.

- Махно ж народився в Гуляйполі...

- Махновщина пов'язана з усією Україною. Махно ж багато міст брав. І Катеринослав, сучасний Дніпропетровськ, і Олександровськ, сучасне Запоріжжя, і Бердянськ на Азовському морі, і Перекоп, і навіть Старобільськ на Луганщині. Я роздумую зробити мобільний фестиваль, кочовий, так би мовити. Бажано кожного року в новому місці. Це було б абсолютно в махновському стилі. А тут ми вже сказали все, що могли.

Тетяна ГОНЧЕНКО, газета "Лица"
Теги: Доній


Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...