App Store Google Play

Наше місце на карті світу

30.08.2009 07:59

Зовнішня політика є продовженням політики внутрішньої, а внутрішня політика, у свою чергу, є продовженням економіки. Іншими словами, зовнішня політика має бути підпорядкована економічним інтересам країни, обслуговувати їх, допомагати просуванню наших товарів і послуг на міжнародні ринки, захищати власні ринки і вітчизняне виробництво, сприяти залученню інвестицій. Політичне керівництво України блискуче спростовує всі ці століттями перевірені істини.

До кінця президентського терміну Віктора Ющенка міжнародне становище України виявилося найслабкішим за всі роки незалежності. Київ цілком втратив зовнішньополітичну ініціативу на всіх напрямах і змушений поступатися іншим гравцям навіть у тих питаннях, де українські позиції традиційно були сильними. Продовження такого курсу загрожує втратою Україною міжнародної суб'єктності, посиленням зовнішнього впливу на внутрішні політичні та економічні процеси й розвалом дипломатичної служби.

Українська зовнішньополітична стратегія за останні п'ять років звелася до спроб вбудувати країну в якийсь санітарний кордон навколо Росії. Цей курс завдав Україні величезної економічної шкоди, послабив наші позиції на пострадянському просторі, перетворив Москву на потужного міжнародного опонента українських інтересів, змусив до невиправданих для власної вигоди кроків і поступок в інтересах західних партнерів. А після приходу до влади в США Барака Обами такий курс України став і цілковитим анахронізмом. Команда Ющенка продовжує проводити політику, яка вже не цікава навіть Вашингтону. Особисті ідеологічні установки і комплекси чинного президента і деяких націоналістів-дипломатів конвертуються в згубні для країни зовнішньополітичні дії.

Одновекторна політика Києва є навіть не проамериканською, а виключно антиросійською. За роки президентства Леоніда Кучми були висунуті дві перспективні концепції: «Україна - регіональний лідер» і «Україна - альтернативний центр тяжіння в СНД», хоча й втілювалися вони не надто успішно. Проте тепер ці проекти виродилися в невдалі спроби допомагати всім, кого не любить Москва, що відштовхнуло від України навіть Молдову та Азербайджан.

Від початку нереалістичний план швидкої інтеграції в ЄС до сьогоднішнього моменту переродився на взаємну втому Європи та України одне від одного. Попри наявність у середовищі дипломатичної еліти прагматичного бачення ситуації, яка виражається в прагненні концентруватися на підписанні угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з ЄС, загалом довгострокової політики відносин з Євросоюзом як партнером і сусідом у Києва немає.

Із зовнішньополітичної стратегії України фактично випала концепція економізації дипломатії, яка передбачає націлювання зовнішньої політики на вирішення завдань підтримки українських компаній у їхньому прагненні вийти на ринки країн, що розвиваються. Підтримка національного капіталу за кордоном узагалі перестала бути скільки-небудь значимою частиною зовнішньополітичного світогляду правлячої еліти.

Концептуальні недоліки призвели до численних тактичних провалів. Наслідком погіршення політичних відносин із Росією стали зрив або пробуксовування важливих двосторонніх проектів - таких як створення літака
Ан-70. Згортається військово-технічне співробітництво, російські транзитні вантажі переорієнтовуються з українських портів. Москва торпедує українські політичні та економічні інтереси в третіх країнах.

Україна не зуміла домогтися від ЄС істотних поступок з візового питання, і в більшості випадків крізь пальці дивиться на грубі порушення прав українських туристів і трудових мігрантів у країнах ЄС. Намітилася готовність Києва поступитися перед багаторічними вимогами Євросоюзу зняти обмежувальні мита на вивезення брухту та насіння соняшнику, що призведе до великих втрат українських металургійних і маслоробних підприємств.

Київ цілком втратив ініціативу в діалозі зі Сполученими Штатами. Україна останніми роками йшла назустріч побажанням Вашингтона навіть усупереч власним економічним інтересам (останній приклад - затягування підписання угоди з російським «ТВЭЛ» про поставки ядерного палива для українських АЕС, без чого росіяни не реалізують проект будівництва заводу з виробництва ядерного палива в Україні). При цьому такі питання, як спрощення візового режиму, полегшення доступу українських компаній на американський ринок, повне виконання США своїх зобов'язань, пов'язаних із ліквідацією ракетного палива та компенсацією за закриття Чорнобильської АЕС, залишаються поза увагою українського керівництва.

Українська дипломатія під тиском євроатлантичних установок Ющенка, Тарасюка та Огризка здала багато важливих позицій у відносинах із Румунією, яка є найактивнішим регіональним конкурентом України. Крім невигідного рішення щодо шельфу, це гальмування проекту ходу суден Дунай-Чорне море, непротидія зусиллям Бухареста із заохочення антидержавних настроїв у румунській діаспорі в Україні (включаючи роздачу румунських паспортів), ігнорування проблеми прискореної асиміляції українців у Румунії. Вико­рис­товуючи статус члена ЄС і НАТО, Румунія має намір активно дискредитувати Україну в ЄС і змушувати її до подальших економічних і політичних поступок аж до надання автономії румунам у Чернівецькій області. Далі приклад Бухареста можуть наслідувати Болгарія, Словаччина та Угорщина.

Повний параліч настав у відносинах із новими лідерами світової економіки та політики - Китаєм, Індією і Бразилією. За п'ять років до цих країн не було здійснено жодного візиту президента, прем'єра чи міністра закордонних справ. А тим часом ще на початку десятиліття Китай був третім торговельним партнером Києва. Таким чином, Україна взагалі перестала просувати свої інтереси у світі за межами трикутника СНД - США - ЄС.

У глибоку кризу ввійшла і сама дипломатична служба України. Внаслідок конституційної реформи та конфліктів між президентом і прем'єром Міністерство закордонних справ зависло у вакуумі управління між Кабінетом міністрів і секретаріатом президента, фактично втративши можливість скільки-небудь ефективно займатися координацією зовнішньої політики країни. У результаті не тільки концептуально, а й інституціонально МЗС і апарат віце-пре­м'єра з питань європейської інтеграції діють незалежно, а часто й на противагу одне одному.

Невизначене місце МЗС у структурі виконавчої влади згубно відбилося і на його матеріальному утриманні. Цього року бюджет відомства був лише незначно збільшений порівняно з 2008 роком (959 млн. грн. проти 876 млн. грн.), попри високу інфляцію та значну девальвацію національної валюти. Закордонні дипломатичні установи (ЗДУ) зіштовхнулися з потребою заощаджувати навіть на передплаті на пресу і канцтоварах. Співробіт­никам посольств перестали оплачувати медичну страховку. Через збої з отриманням коштів від Держказначейства навіть цей бюджет не повністю виконується, і Україна змушена відмовлятися від відправлення делегацій на багато міжнародних заходів. Часто навіть заступники міністра не мають коштів на відрядження в прикордонні регіони країни.

Волюнтаристичні методи керівництва МЗС Бориса Тарасюка і Володимира Огризка призвели до відходу з відомства багатьох професіоналів, особливо середнього віку. На їхнє місце прийнято безліч нащадків політиків і чиновників із низьким рівнем знань і вимогою обов'язково сповідувати русофобські настрої. Специфічні пріоритети зовнішньої політики призвели до перекроювання внутрішньої структури МЗС: нині у відділі, який займається відносинами з усією Центральною Азією та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном, працюють чотири чоловіка, а в департаменті НАТО - понад два десятки співробітників.

Подвійне підпорядкування торговельно-економічних місій Міністерству економіки і МЗС призвело до того, що більшість торговельно-економічних місій (ТЕМ) працюють дуже неефективно, вони перетворилися на відстійники для урядових чиновників середньої руки, котрі шукають теплого місця й не мають усталених зв'язків із національним капіталом. В Україні фактично відсутня система підтримки українських компаній за кордоном і залучення інвестицій у країну.

Цілком очевидно, що нинішня концепція зовнішньої політики має бути змінена. Україні потрібна прагматична дипломатія, яка обслуговує національні економічні інтереси. З цього посилання можна вивести цілу низку конкретних заходів.

На стратегічному рівні:

- Україні як країні з низьким рівнем зовнішніх загроз, експортозалежною економікою та об'єктивною залежністю від кількох центрів сили в Євразії слід повернутися до багатовекторної, збалансованої політики з акцентом на економічну дипломатію;

- відносини з НАТО потрібно обмежити партнерством, а діалог із ЄС розвивати через угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі. При цьому слід набагато жорсткіше обстоювати інтереси українських громадян і компаній;

- реалізуючи концепцію «політичного офшору», Києву слід підключитися до сприяння «перезавантаженню» російсько-американських відносин, а також вклинитися в діалог Росії та ЄС. Особливої уваги варто було б приділити розбудові партнерства у п'ятикутнику Росія - Україна - Німеччина - Франція - Італія, що може створити неконфліктну противагу американському впливу в Європі та їхнім східноєвропейським союзникам;

- нормалізувати відносини з РФ можливо через звернення до проекту «спільного індустріального прориву», що полягає у створенні максимально сприятливих умов для високотехнологічної промислової кооперації за відсування важковирішуваних політичних і гуманітарних проблем на другий план.

На тактичному рівні:

- знизити градус напруги в українсько-російських відносинах за рахунок ставки на економічне співробітництво, відмови від безоглядної підтримки режиму Саакашвілі в Грузії, згортання кампанії з переоцінки спільної історії. При цьому слід твердо обстоювати суверенітет і територіальну цілісність України, зупиняти дію російських агентів у Криму та Севастополі, наполягати на дотриманні культурних і мовних прав тримільйонної української діаспори в Росії тощо. Не можна дозволити собі вийти з жорсткої конфронтації і ввійти в поле невиправданих поступок і умиротворення. Треба пам'ятати, що Росія завжди прагне домінувати в Україні й не повністю визнає її суверенітет. Це не зміниться і після «перезавантаження» відносин;

- відновити активні контакти з Китаєм, Індією, Туреччиною, Єгиптом, Бразилією та іншими прийдешніми лідерами посткризової світової економіки. Провес­ти візити президента і міністра закордонних справ до цих країн, а також здійснити на вищому рівні африканське, латиноамериканське і близькосхідне турне. Пе­резавантажити відносини з Азербайджаном, Вірменією та країнами Центральної Азії за рахунок відмови від демократизаторської риторики та ставки на м'яку конкуренцію з російськими проектами у відповідних регіонах;

- активізувати українську участь у Придністровському врегулюванні. Відновити підтримку представників придністровської еліти, які орієнтуються на Україну. Відмовитися від сліпого наслідування установок ЄС у цьому питанні;

- відновити жорстке опонування недружнім крокам Румунії на двосторонньому рівні та на європейських майданчиках. Посили­ти координацію з Угорщиною і Болгарією в питаннях дотримання Бухарестом прав національних меншин;

- посилити контроль над в'їздом громадян ЄС до України. Ввести «чорні списки» осіб, котрі підозрюються в педофілії, злочинній діяльності, недобросовісному веденні бізнесу. Використовувати ці підходи як механізм тиску на країни ЄС у питанні спрощення візового режиму щодо України.

Потребує реформування й сама дипломатична служба. Для того щоб уникнути дублювання і плутанини в управлінні МЗС, треба ліквідувати пост віце-пре­м'єра з питань європейської інтеграції та звести зовнішньополітичний апарат прем'єра до групи радників і протокольної служби. Торговельно-економічні місії слід передати у виключне відання МЗС. А головне, треба дозволити цим місіям отримувати відсоток від угод, укладанню яких вони сприяли. Це різко підніме їхню зацікавленість у підвищенні зовнішньоекономічної активності.

Цілком можливо також зменшити число посольств і консульств України за кордоном. Сьогодні в нас працюють 82 посольства і 32 консульства. Наприклад, наявність шести посольств у близькосхідному регіоні не виправдана ні масштабом відносин із відповідними країнами, ні фінансовими та кадровими можливостями МЗС. У ряді посольств можна знизити рівень керівництва до радника-посланника і зменшити штат до трьох осіб. За рахунок скорочення непотрібних і неефективних установ можна було б без додаткових витрат істотно підсилити проривні напрями дипломатичної роботи - Китай, Індія, Бразилія, Туреччина тощо.

Здійснивши всі ці заходи, Україна може вже дуже скоро, буквально протягом року, досягти серйозних позитивних змін. Вийшовши зі смуги конфронтації з Росією, Україна перестане бути перешкодою на шляху перебудови системи відносин у Європі й дістане набагато ширше поле для дипломатичного маневру. Відмова від політичної націленості на зближення з Євро­союзом відкриє можливості для більш активного діалогу з Брюссе­лем з економічних, міграційних і візових питань, що відповідає українським інтересам. Активізація відносин з новими економічними лідерами дасть змогу підтримати національних експортерів за умов кризи й здобути політично не пов'язані інвестиції та кредитні лінії. А МЗС зуміє більш ефективно виконувати функцію координації міжнародної діяльності органів влади, вирішити свої фінансові проблеми та очистити дипломатичну службу від «професіональних патріотів». Зовнішня політика повернеться до свого єдиного призначення - обслуговувати національні інтереси України.

Дзеркало тижня



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...